§ 16. Розрахункові правовідносини

У процесі реалізації правочинів учасники цивільних правовідносин виконують різноманітні дії, пов'язані з передачею грошових коштів: оплачують передане за договором майно, постав­лені товари або надані послуги, безоплатно передають грошові ко­шти в благодійницьких чи інших цілях І т. ін. Такі дії є підставою для вчинення платежів і виникнення розрахункових правовідносин.

І Отже, розрахункові правовідносини — це правовідносини, які виникають внаслідок здійснення платником дій, що спря­мовані на вчинення платежу на користь Іншої особи (одержу­вача).

Розрахункові правовідносини регулюються нормами цивіль­ного та фінансового права. Розрахунки можуть проводитися як готівкою, так і в безготівковому порядку. Спосіб розрахунків звичайно залежить від статусу суб'єктів цих правовідносин та підстав платежу. Якщо розрахунки проводяться між громадяна­ми, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, то допуска­ється як готівковий, так і безготівковий способи. При цьому роз­рахунки готівкою проводяться без участі банку.

Розрахунки за участю громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, а також з участю юридичних осіб у більшості випад­ків здійснюються у безготівковому порядку. їх учасниками, окрім платників та одержувачів платежу, обов'язково виступають відповідні банківські установи чи кредитні організації.

Готівкові розрахунки між юридичними особами допускають­ся, однак сфера їх застосування обмежена і регулюється, зокрема Порядком організації розрахунково-касового обслуговування ко-

мерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами НБУ та комерційними банками, затвердженим постановою правління Національного банку України від 30.06.95. Безготівкові розрахунки проводяться відповідно до положень ЦКУ. а також спеціальних нормативно-правових актів, таких як Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою правління НБУ від 02.07.96, у таких формах: платіжні вимоги-доручення; платіжні доручення; чеки; акредитиви; векселі; платіжні вимоги; інкасові доручення (розпорядження), а також в інших формах, передбаче­них законом, встановленими згідно з ним банківськими правила­ми та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту. Сторони за договором мають право обрати та встанови­ти у договорі будь-яку з названих форм розрахунків. Правові ос­нови форм господарських розрахунків закріплені в новому Циві­льному кодексі України.

Платіжна вимога-доручення — це документ, за яким здійс­нюються платежі. Він складається з двох частин: вимоги одержу­вача коштів до платника про сплату коштів за виконання догово­ру (поставку товарів, виконання робіт чи послуг тощо), а також доручення платника банку перерахувати ці кошти з його рахунку. Вимогу-доручення заповнює спочатку одержувач коштів, а потім передає його безпосередньо або через банк платнику. Платник у разі згоди заповнює другу частину вимоги-доручення і здає його до обслуговуючого банку для виконання — перерахування коштів.

Платіжне доручення — це документ, за яким банк зо­бов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що зна­ходяться на його рахунку, перевести певну грошову суму на ра­хунок зазначеної платником особи у цьому чи іншому банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, як­що коротший строк не передбачений договором або ж не визна­чається застосовуваними у банківській практиці звичаями діло­вого обороту.

Чек — це документ, що містить нічим не обумовлене розпо­рядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекоутримувачеві. Платником за чеком може бути зазначе­ний тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків. При цьому сама по собі видача чека ще не погашає грошового зобов'язання, на ви­конання якого він виданий.

Акредитив — це документ, який містить грошове зо­бов'язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за

дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками (банк-емІтент), зобов'язується провести платіж у разі подання одержу­вачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом. Акредитив видається банком за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором. Згідно з ним цей банк зо­бов'язаний здійснити платіж за виконання контрагентом догово­ру (поставку товарів, надання послуг, виконання роботи) або на­дати повноваження іншому банку здійснити цей платіж.

Вексель — це документ (цінний папір), який засвідчує безумо­вне грошове зобов'язання особи, що його видала (векселедавця), сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Платіжна вимога — це документ, який містить вимогу юридичної особи на безакцептне (безспірне) списання грошо­вих коштів з рахунку клієнта. Таке безспірне списання коштів можливе виключно у випадках, передбачених законом: за рі­шенням суду; щодо визнаної боржником суми претензії за роз­порядженням заявника претензії; стосовно пені за перевищен­ня нормативних термінів проходження платежів та в деяких інших випадках.

Інкасове доручення — це документ, за яким банк (банк-емітент) зобов'язується за дорученням клієнта та за його раху­нок вчинити дії по одержанню від платника платежів та (або) акцепту платежів. Банк-емітент, що одержав інкасове доручен­ня, має право залучати для його виконання інший банк (вико­нуючий банк).

Як уже зазначалося, всі розрахунки в господарському обороті України юридичні особи здійснюють через установи банків, клі­єнтами яких вони є. Правовідносини між клієнтами та банківсь­кими установами ґрунтуються на договорі банківського рахунка, основи якого врегульовані в Цивільному кодексі України.