§17. Договір банківського рахунка

За договором банківського рахунка банк зобов'я­зується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), кошти, що надходять, виконувати розпоря­дження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з ра­хунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається шляхом відкриття клієнтові або зазначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Сторонами цього договору є банк (або інша кредитна установа) та клієнт банку — особа (суб'єкт госпо­дарювання), для якої відкрито рахунок.

Банк може використовувати наявні на рахунку клієнта кошти, за що сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок. При цьому банк повинен гарантувати право клієнта безперешко­дно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями вико­ристання коштів клієнта та встановлювати інші, непередбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд.

Банк вчиняє для клієнта за його розпорядженнями операції, передбачені для рахунків даного виду законом, за встановле­ними згідно з ним банківськими правилами та застосовувани­ми у банківській практиці звичаями ділового обороту. Видава­ти або перераховувати з рахунка кошти клієнта банк повинен не пізніше дня, що йде за днем надходження до нього відпові­дного платіжного документа, якщо інші строки не обумовлені договором. Без розпорядження клієнта списувати кошти з його рахунка банк не має права, окрім випадків, чітко визначених у законі.

Кошти, що надходять на рахунок клієнта, банк повинен зара­ховувати не пізніше дня, який іде за днем надходження до банку відповідного платіжного документа, якщо договором не передба­чено коротший строк.

Банк зобов'язаний гарантувати таємницю банківського ра­хунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомо­сті про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі державним органам (їх посадовим особам), такі відомості на­даються виключно у випадках і в порядку, що передбачені за­коном.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять бан­ківську таємницю, клієнт має право зажадати від банку повного відшкодування заподіяних збитків, а в деяких випадках і компен­сації моральної шкоди.

Банк може кредитувати рахунок, тобто здійснювати платежі з рахунка, незважаючи на відсутність коштів. У таких випадках банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу.

§ 18. Кредитні правовідносини. Кредитний договір

Взагалі під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення. Предметом кредиту мо­жуть бути й інші речі, які визначаються родовими ознаками, од­нак такі договори менш поширені в практиці, аніж договори з на­дання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому розумінні виникають і на підставі надання однією стороною ін­шій за договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комер­ційний кредит .

IV вузькому розумінні кредитні правовідносини — це право­відносини, що охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).

* За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець, кредитор) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та спла­тити проценти по ній. Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Сторонами договору є кредитодавець — банк або інша креди­тна організація, яка надає кошти, а також позичальник — особа, якій надаються кошти.

Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками), яка передається позича­льникові на умовах повернення та сплати процентів.

Кредитний договір укладається в письмовій формі,, недодер­жання якої призводить до недійсності договору. Він є оплатним, консенсуальним, двостороннім.

Кредитодавець вправі відмовитися від надання позичальнико­ві передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно. У разі пору-

шення позичальником передбаченого договором зобов'язання _шОдо цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, сповістивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не пе­редбачено договором, законом, іншими нормативно-правовими актами.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника про­центів на суму кредиту у розмірах І в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ста­вкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві відпові­дну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов'язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Договір кредитування може забезпечуватися заставою, пору­кою чи „гарантією. У разі невиконання позичальником зобов'я­зань, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми кредиту, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідаль­ності, він вправі вимагати від позичальника, якщо інше не вста­новлено договором, дострокового повернення суми кредиту та сплати належних процентів.