§ 23. Право інтелектуальної власності в Україні *

_гі Право інтелектуальної власності — це право особи на

результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти, визначені чинним законодавством України. Воно є недоторкан-

^х' ним: ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмеже-

ний в його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності зокрема нале­жать: літературні та художні твори у сфері літератури, науки та мистецтва; виконання; фонограми, відеограми і передачі (про­грами) організацій мовлення; комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних); винаходи, корисні моделі, промислові зразки; наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мік­росхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тва­рин; позначення: комерційні (фірмові) найменування, торговель­ні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення тощо; нерозголошувана інформація (комерційна таємниця). Крім того, до об'єктів права інтелектуальної власності належить за­хист від недобросовісної конкуренції.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо), тобто фі­зична особа, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності від­повідно до чинного законодавства або договору. Якщо об'єкт права інтелектуальної власності створений у результаті інтелектуальної, творчої діяльності кількох фізичних осіб, вони є його співавторами.

Право інтелектуальної власності складають дві групи прав суб'єкта: 1) особисті немайнові права: право на визнання творцем (ав­тором, винахідником тощо); право зазначати чи не зазначати, дозволя­ти зазначати чи не дозволяти зазначати своє ім'я (псевдонім) при вико­ристанні об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті

немайнові права; 2) майнові права: право на використання об'єкта пра­ва інтелектуальної власності; право перешкоджати (забороняти) вико­ристанню об'єкта права інтелектуальної власності; право на розпоря­дження правом інтелектуальної власності; інші майнові права.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з під­став, які встановлені чинним законодавством або договором.

Права на об'єкт права інтелектуальної власності можуть бути створені у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків або дорученням роботодавця та за договором замовлення.

Наукова діяльність, література і мистецтво є основними на­прямами духовної творчості народу. Результати цих видів твор­чої діяльності є предметом правового регулювання авторського права, яке являє собою сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва та науки. Законодав­ством України охороняються особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та вико­ристанням зазначених творів науки, літератури і мистецтва (ав­торське право), і права виконавців, виробників фонограм і відео­грам та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і викорис­танням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.

Чинним законодавством України охороняються твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Зокрема, до них слід віднести такі літературні та художні твори: книги, брошури та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сце­нічні твори; музичні твори з текстом або без тексту; аудіовізуа­льні твори; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори; твори ужиткового мис­тецтва: ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або на­ук; переклади, адаптації, музичне аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів за умови, що вони є результатом інтелектуальної діяльності за добором, коор­динацією або упорядкуванням змісту; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних) та інші твори.

Зазначені твори є об'єктом авторського права незалежно від їх завершеності, призначення, жанру, змісту, обсягу, мети, а також способу і форми випуску в світ.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи ді­яльності або математичні концепції. Крім того, об'єктами авто­рського права не можуть бути: офіційні документи (закони, ука­зи, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; державні та інші офіційні символи і знаки (прапори, герби, орде­ни, грошові знаки тощо), затверджені державними органами; твори народної творчості; повідомлення про новини дня або по­відомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, та інші результати інтелектуальної, творчої діяльнос­ті, встановлені законом.

Авторське право виникає за фактом створення твору і не по­требує виконання будь-яких формальностей.

Первинним суб'єктом авторського права є автор, тобто фізич­на особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, якщо інше не встановлено судом (презум­пція авторства), а також інші фізичні і (або) юридичні особи, які набули майнових прав на об'єкти авторського права відповідно до закону або договору.

Автору належать відповідні особисті немайнові та майнові права.

До особистих немайнових прав автора належать права: вимагати визнання свого авторства, зазначення свого імені у зв'язку з вико­ристанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазна­чення свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися ано­німом; обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; право на недоторканність твору та інші права, встановлені законом.

Майнові права автора характеризуються його можливістю щодо використання твору в будь-якій формі і будь-яким спо­собом, у зв'язку з чим він має право на плату за його викорис­тання. При цьому автор має виключне право дозволити вико­ристання твору Іншій особі або заборонити використання твору взагалі, чи заборонити його використання певним спосо­бом або певною особою.

Автор має виключне право дозволяти або забороняти викори­стання твору іншими особами у випадках: відтворення твору; пу­блічного виконання і публічного сповіщення твору; публічної демонстрації і публічного показу твору; будь-якого повторного оприлюднення твору організацією, яка не здійснювала першого оприлюднення; перекладу твору; переробки, адаптації, аранжу­вання та інші подібних змін твору; включення твору складовою до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; розпо­всюдження оригіналів творів та їх примірників шляхом першого

продажу, відчуження іншим способом або здавання в оренду (прокат) або передачу примірників твору до їх першого продажу; надання необмеженому колу осіб можливості ознайомитися з твором з будь-якого місця і у будь-який час; здавання в оренду (прокат) після першого продажу або відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також тво­рів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або в іншій формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів з метою розпо­всюдження; використання твору іншим способом у випадках, встановлених законом.

Без згоди автора твір може бути використано іншою особою: як цитата з опублікованого твору в обсязі, виправданому постав­леною метою; як короткий уривок з виступу або твору для вклю­чення їх до фонограми (відеограми) або програми мовлення; для відтворення у пресі, публічного виконання чи публічного спові­щення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних та соціальних питань чи пуб­лічно сповіщених творів такого ж характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публіч­не повідомлення спеціально не заборонено автором; для відтво­рення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії; публічного сповіщення або іншого публічно­го повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; для відтворення у каталогах твору, виставленого на виставці, аукціо­ні, ярмарку або у колекції, зібраній для публічного показу; для видання рельєфно-крапковим шрифтом оприлюднених творів; для відтворення творів для судового та адміністративного прова­дження в обсязі, виправданому цієї метою; для публічного вико­нання музичних творів під час офіційних і релігійних обрядових церемоній, в обсязі, виправданому характером таких церемоній; для відтворення з інформаційною метою у газетах та інших пері­одичних виданнях, передачах в ефір або Іншому публічному спо­віщенні публічно виголошених промов лекцій, звернень, допові­дей тощо в обсязі, виправданому поставленою метою в інших випадках, встановлених законом.

При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначи­ти ім'я його автора та джерело запозичення.

Випущеним у світ є твір, який за згодою автора опублікува-ний, оголошений, публічно показаний або випущений за допомо­гою інших засобів.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється його спадкоємцями.

Авторське право в автора твору триває пожиттєво. У разі, як­що твір був створений кількома особами, авторське право на ньо­го триває до смерті останнього співавтора. Після смерті автора або останнього співавтора майнові авторські права є чинними протягом 70 років. Твір, щодо якого закінчився строк чинності авторського права, стає надбанням суспільства і може бути віль­но безоплатно використаний будь-ким, з дотриманням вимоги про зазначення авторства особи та забезпечення недоторканності твору.

Об'єктами суміжних прав незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення.

До первинних суб'єктів суміжних прав належать виконавці, виробники фонограм, виробники відеограм, організації мовлення, а також інші особи, які набули їх відповідно до закону або дого­вору. Вони можуть доручити здійснення своїх майнових прав ін­шій фізичній або юридичній особі, у тому числі організаціям ко­лективного управління майновими правами, порядок створення та діяльність яких встановлюється чинним законодавством.

Підставами виникнення суміжних прав можуть бути: вико­нання твору; фіксація фонограми, відеограми; оприлюднення пе­редачі (програми) мовлення. Особливості особистих немайнових прав осіб, які володіють суміжними правами, та особливості їх здійснення встановлюються законом. Строк їх чинності триває протягом 50 календарних років, відраховуючи з першого січня року, наступного за тим, в якому відбулися зазначені факти.

Серед інших прав інтелектуальної власності слід відмітити такі: право на винахід, корисну модель і промисловий зразок; право на наукове відкриття; право на компонування (топографію) інтегральної мікросхеми; право на раціоналізаторську пропози­цію; право на сорт рослин і породу тварин; право на комерційне (фірмове) найменування; право на торговельну марку (знак для товарів і послуг); право на географічне зазначення; право на кон­фіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Особа може використовувати об'єкт права інтелектуальної власності, яке їй належить, на власний розсуд за умови, що його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. При цьому особа, якій належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власнос­ті, має право розпоряджатися ними шляхом передачі (повністю

або частково на підставі договору) або надання дозволу на їх ви­користання (ліцензії на підставі ліцензійного договору) іншій особі. Право Інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, здійснюється відповідно до угоди між ними, а за відсутності такої, — спір вирішується судом.

Право інтелектуальної власності є чинним протягом строку, встановленого чинним законодавством. При цьому особисті не-майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності охоро­няються безстроково.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі не­визнання цього права чи посягання на нього, є підставою для юридичної відповідальності особи, яка його порушила. Зазначене право може захищатися у судовому порядку. Зокрема, суд може ухвалити рішення про вилучення з комерційного обігу без від­шкодування вартості товарів, які були виготовлені або введені в комерційний обіг у результаті неправомірного використання пра­ва інтелектуальної власності. Такі товари передаються у розпоря­дження особи, права якої порушені. Крім того, суд може поста­новити рішення про вилучення з комерційного обігу матеріалів (обладнання), які були використані для виготовлення цих товарів. При цьому особа, право інтелектуальної власності якої порушене, має право, замість відшкодування збитків, у тому числі і упуще­ної вигрди, вимагати виплати їй адекватної грошової компенсації особою, яка вчинила протиправну поведінку. Суд визначає роз­мір такої компенсації з урахуванням форми вини особи, яка по­рушила право, та інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо в результаті порушення права інтелектуальної власності особа одержала прибуток, він має бути повністю переданий осо­бі, чиє право порушене. За рішенням суду частина прибутку мо­же бути залишена особі, яка вчинила таке правопорушення, з урахуванням витрат, які вона понесла.