§ 10. Представництво і довіреність

Зазвичай суб'єкти цивільних правовідносин самостій­но реалізують свою правоздатність, особисто вчиняють правочини чи інші юридичні дії. Проте деякі життєві обставини можуть ство­рювати перешкоди для такої безпосередньої участі громадянина чи юридичної особи у правовідносинах (відсутність дієздатності, хвороба, нестача часу, юридична необізнаність і т. ін.) і зумовлю­вати необхідність звернення до інституту представництва. Часом звернення до інституту представництва пов'язане не стільки з не­обхідністю, скільки з бажанням суб'єктів вчинити ті чи інші юри­дичні дії на більш високому професійному рівні.

Представництвом у цивільному праві вважається правовід-ношення, в якому одна особа (представник) зобов'язана або має

право вчинити правочин від імені іншої особи, яку вона предста­вляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, яка лише уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник). Тобто, представників слід відрізняти від інших осіб, діяльність яких має схожі з представництвом риси: посеред­ники (допомагають узгодити волі кількох сторін, готують матері­али до укладення договору тощо), кур'єри (передають інформа­цію, документацію, проекти договорів тощо), рукоприкладчики (лише ставлять підпис на прохання іншої особи, яка не в змозі підписатися через фізичну ваду, неграмотність тощо) та ін.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти. По-перше, представник — особа, що вчиняє правочини та інші юри­дичні дії від імені іншої та в її інтересах. Представником може виступати тільки дієздатний громадянин або юридична особа. Фізичні особи, які працюють, з досягненням трудового повноліт­тя (з 16 років) можуть виступати представниками в межах повно­важень, наданих трудовим договором.

По-друге, особа, яку представляють, тобто та, в інтересах і від імені якої виступає представник. Такою може бути будь-який право­здатний учасник правовідносин, незалежно від обсягу дієздатності.

По-третє, третя особа, з якою представник укладає правочини від імені іншої особи (яку представляє). Третьою особою може бути будь-який учасник правовідносин.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припи­няє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє. Тобто стороною угоди, яку укладає представник з третьою осо­бою, буде особа, яку він представляє. Сам же представник, укла­вши таку угоду, не набуває за нею жодних прав та не несе зо­бов'язань.

Дії представника створюють юридичні наслідки для особи, яку він представляє, лише за умови, що вони вчинені в межах на­даних йому повноважень.

І Повноваження представника — це коло прав і обов'язків, якими він наділений і які визначені в договорі, довіреності, законі, адміністративному акті, акті органу юри­дичної особи.

Якщо особа представника та його повноваження встановлені в нормативному чи адміністративному акті, то йдеться про законне (обов'язкове) представництво. Воно має на меті передусім за­безпечення охорони прав та інтересів осіб з неповною дієздатніс-

тю чи недієздатних (малолітніх, неповнолітніх, обмежених у ді^ здатності). Так, законними представниками малолітніх, неповно­літніх дітей є їхні батьки (усиновлювачі). Опікуни є законними представниками малолітніх дітей та повнолітніх фізичних осіб, визнаних недієздатними.

Якщо особа і повноваження представника визначаються без­посередньо особою, яку представляють, то має місце добровільне представництво. Воно ґрунтується найчастіше на довіреності або договорі доручення.

Різновидом добровільного (договірного) є комерційне пред­ставництво. Комерційний представник — це особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Отже, повноваження представника обмежуються або законом, або адміністративним актом, або волею особи, яку представля­ють. Слід мати на увазі, що представник може бути уповноваже­ний на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За загальним правилом представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може перекласти свої повноваження на іншу особу, якщо це встанов­лено законом чи договором або якщо представник був вимуше­ний до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку пред­ставляє. При цьому він повинен сповістити її про це та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (за­ступника). Невиконання представником цього обов'язку покла­дає на нього відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Якщо представник перевищив свої повноваження, то вчине­ний ним правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє, тільки за умови, якщо вона в подальшому схвалить цей правочин.

Різновидом добровільного (договірного) є представництво за довіреністю.

[Довіреність — це письмовий документ, що видається одні­єю особою іншій для представництва перед третіми особами. | Довіреність на вчинення правочину, який потребує нотаріаль-і ного посвідчення, має бути також посвідчена нотаріально.

Якщо довіреність видається у порядку передоручення, то вона також повинна бути нотаріально посвідчена, крім довіреності на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з ци­вільними, трудовими відносинами, пенсій, допомог і стипендій, і на одержання кореспонденції (грошових переказів тощо), в тому числі грошової і посилкової. Такі довіреності можуть бути посвід­чені посадовою особою організації, в якій довіритель працює, на­вчається або перебуває на стаціонарному лікуванні, за місцем його проживання.

Деякі довіреності, посвідчені певними посадовими особами, прирівнюються до довіреностей, посвідчених нотаріально. Так, довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військоволікувальних закладах, може бути посвідчена начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації вій­ськових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закла­дів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреність робітника, службовця, членів їхніх сімей І чле­нів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені команди­рами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

Довіреність особи, яка перебуває у місцях позбавлення волі (слідчих ізоляторах), може бути посвідчена начальником місць позбавлення волі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими доку­ментами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.

Важливе значення має строк видачі на строк дії довіреності, які мають зазначатися в її змісті. Строк довіреності, виданої в по­рядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною (недійсною).

Відповідно до змісту та обсягу повноважень представника розрізняють три види довіреностей. Генеральні {загальні) — до­віреності на вчинення широкого кола різноманітних правочинів та інших юридичних дій, наприклад довіреність на управління Майном довірителя. Спеціальні — довіреності на вчинення одно-Р'ДНих правочинів чи Інших юридичних дій у певній сфері (ве­дення судових справ, закупка сировини і т. ін.). Разові — довіре­ності на вчинення чітко визначеного правочину чи іншої дії, наприклад разове отримання матеріальних цінностей, одержання кореспонденції тощо.

Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчен­ня строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її ви­дала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіре­ність; смерті особи, яка видала довіреність, або якій вона видана, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно від­сутньою, обмеження в дієздатності. У разі смерті особи, яка ви­дала довіреність, представник зберігає свої повноваження за до­віреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невико­нання яких може призвести до збитків.

У разі припинення представництва за довіреністю представ­ник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Договір про відмову від цього права є нікчемним. Про скасування довіреності довіритель пови­нен негайно сповістити представника, а також відомих йому тре­тіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність.

Видача довіреності не зобов'язує представника безумовно до вчинення дій, які були визначені довіреністю. Він вправі відмо­витися від їх вчинення, окрім випадків, коли ці дії були невідкла­дними, такими, що спрямовані на запобігання заподіянню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам. Про відмову від вчинення дій, визначених у довіреності, представник зо­бов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє.