47 Економ погляд с.Сісмонді.

Початок 19 ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був

прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин

супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, майновим

розшаруванням і зубожінням значної частини населення (особливо найманих

робітників). Капіталістичну економіку починають розхитувати економічні

кризи. Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і

суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. За цих умов

учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і

класичної політичної економії.

Родоначальником ПЕ був Сісмонді(1773-1842). Він займався вивченням

економ. становища робітників. Головна праця «Нові начала ПЕ». Тут він

поставив завдання написати ПЕ на нових засадах. Предмет – матер.

добробут людей, оскількі він залежить від держави. Він заклав основи

соц. економії. Метод – реалізує економ. факти і враховує соц.

середовище. Він намагається поєднати досвід, історію, спостереження у

визначенні методу ПЕ. С. прихільник трудової теорії вартості. Праця -

єдине джерело багатства. Він не визначає субстанції вартості, а пише про

мінову вартість, що вона визначається працею. Капітал – виробничі

запаси, засоби вир-ва. Виділяє основний і оборотний капітали. Прибуток –

відрахування від праці робітника. Разом з тим – це нагорода капіталіста.

Рента – винагорода природи за виробничу діяльність. Теорія відтворення і

криз лежить в основі економ. вчення С. Він конкуренцію веде до того, що

більш активні підприємці виділяють менш активних. С. хоче повернення до

дрібного товарного вир-ва, бо в цьому поєднані 3 фактори вир-ва: праця,

земля, капітал. Заслуги Сісмонді: 1)Своїм предметом і методом випереджає

історичну школу. критикує класиків за абстрактний метод. 2)зачатки

социалістичних ідей. 3)Заклик до втручання держави в економ. життя

поклала початок критичній реакції на економ. лібералізм.

45Дж.С.Міллі

Англійський економіст Джон Стюарт Мілль (1806-1873) був

останнім видатним представником класичної політичної економії,

який називав себе послідовником Д. Рікардо. У вченні Мілля класична

економічна теорія досягла кульмінації свого розвитку і з ним вона

практично й завершилася.

Перша його праця в галузі політичної економії була опублікова-

на у 1829 р. А в 1843 р. він закінчив роботу над книгою “Система ло-

гіки”, яка принесла йому популярність. Головна праця – “Основи полі-

тичної економії” (1848 р.).

Специфіка поглядів Мілля полягає в тому, що вчений відокре-

мив закони виробництва від законів розподілу. Перші з них постійні,

а другі – залежать від законів і звичаїв суспільства. Він спробував

додати до законів незмінного суспільства динаміку політичної еко-

номії.

Багатство, на думку Мілля, – це сукупність благ, що володіють

міновою вартістю.

Ціна є грошовим виразом вартості. До чинників, що утворюють

ціну, Мілль відносив конкуренцію, мотивуючи це тим, що покупець

прагне купити дешевше, а продавець – продати дорожче.

Капітал, на думку Мілля, – це запас продуктів праці, що виникає

внаслідок заощаджень, завдяки постійному відтворюванню. Незважаю-

чи на обмеження виробництва наявністю капіталу, додаткові вкладення

останнього за наявності трудових ресурсів можуть привести до розши-

рення виробництва без певної межі.

Прибуток є засобом продуктивної сили праці, а її величина має

бути не менша від суми відсотка на капітал, страхової премії і заробіт-

ної плати з управління. Якщо прибуток недостатній, то капітал вилу-

чають із виробництва до того періоду, коли прибуток зросте. При про-

цвітанні виробництва необхідне залучення додаткового капіталу.

Теорія грошей Мілля виходить із кількісної теорії грошей, її сут-

ність така: збільшення кількості грошей при утворенні запасів або

збільшенні сукупного прибутку не приведе до зростання цін.

Кредит не збільшує продуктивних ресурсів країни, але завдяки

йому вони більш повноцінно використовуються у продуктивній діяль-

ності. Джерело кредиту – капітал (грошовий), що не використовується

в цей час у виробничих цілях. Депозитні банки, за Міллем, слугують

інструментом надання кредиту під відсоток.

Причину торгової кризи Мілль вбачав у скороченні кредиту, а засіб

її подолання – у збільшенні пропозиції і відновленні довір’я між учас-

никами процесу кредитування. Також він стверджував, що криза зав-

жди супроводжувалася надлишком товарів над грошовим попитом.

Мілль поділив ринки на статичні й спекулятивні.

У своїх переконаннях щодо продуктивної праці в цілому

Дж.С. Мілль солідарний з А. Смітом. Новизна полягає в тому, що

Мілль до багатства, що створюється продуктивною працею, відно-

сив ще й працю, спрямовану на підвищення кваліфікації тощо.

Погляди Мілля на заробітну плату зводяться до такого: сукупний

попит на працю нееластичний, тому потрібно визнати “теорію робіт-

ничого фонду”, за якою суспільство має у своєму розпорядженні ста-

більний фонд життєвих коштів, запаси яких і використовують капіта-

лісти для утримання робітників. Ця теорія при перевірці часом була

визнана неспроможною.

Ідеал суспільного ладу Мілль бачив у досягненні людьми повної

незалежності без обмежень, крім заборони на спричинення шкоди ін-

шим людям; економічний прогрес пов’язував з науково-технічним

прогресом, зростанням безпеки особистості.

Мілль не вважав сучасний йому капіталізм доцільним та ідеаль-

ним ладом, а тому запропонував широку програму соціальних реформ,

в якій намагався, за його словами, “поєднати максимум індивідуальної

свободи в дії зі спільним володінням природними багатствами земної

кулі та рівною участю всіх у продуктах праці”.

Основні ідеї соціальних реформ Мілля зводились до таких вимог: