Тема 11. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів

Суть і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською. Вибір синоніма під час перекладу. Переклад термінів. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань.

2. Розподіл балів, які присвоюються студентам

Модуль 1			Модульний контроль	Модуль 2 (Індивідуальне завдання)	Сума
Змістовий модуль I
Т 1	Т 2	Т 3	Т.1-3
5	20	15	20	20	80

Модуль 1			Модульний контроль	Модуль 2 (Індивідуальне завдання)	Сума
Змістовий модуль IІ
Т 4	Т 5	Т 6	Т 4-6
5	15	20	20	20	80

Модуль 1								Модульний контроль	Модуль 2	Іспит	Сума
Змістовий модуль IІІ
Т 7	Т8.1	Т8.2	Т8.3	Т8.4	Т9	Т10	Т11	Т 7-11	(індивід. завдання)
11	5	6	6	5	8	11	8	10
80										20	100

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в національну шкалу та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:

Оцінка за шкалою ВНЗ	Оцінка при підсумковому контролі у формі екзамену	Оцінка при підсумковому контролі у формі заліку	Оцінка за шкалою ECTS
85-100	5 (відмінно)	Зараховано	А (відмінно)	Відмінне знання матеріалу лише з незначною кількістю помилок
65-84	4 (добре)		ВС (добре)	Вище середнього стандарту, але з деякими поширеними і помітними помилками
50-64	3 (задовільно)		DЕ (задовільно)	відповідає мінімальним вимогам
20-49	2 (незадовіль-но) з можливістю повторного складання	Не зараховано	FX (незадовільно)	Недостатньо: необхідно доопрацювати і повторно скласти залік чи екзамен
0-19	2 (незадовіль-но) з обов’язковим повторним курсом		F	Необхідно повторне вивчення курсу

3. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Той, хто хоче, досягне значно більшого,

ніж той, хто може

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування

Мета: з’ясувати зміст і завдання дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”, у тому числі значення знання державної мови для майбутніх фахівців, державних службовців.

План

1. Поняття національної та літературної мови.

1.1. Найістотніші ознаки літературної мови.

2. Мовні норми.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Поняття національної та літературної мови

Конкретно-історичною формою спільності людей, об’єднаних єдиною мовою, територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами характеру, є нація. Саме в нації, передусім державній, створюються умови для повного розкриття життєвих сил і можливостей окремої людини.

Народ може мати мову, навіть не маючи державності (не всі мови світу мають статус державних). Проте лише народ з високорозвиненою культурою може мати свою літературу, яка, у свою чергу, знайомить увесь світ з цим народом – його світоглядом, думами і сподіваннями. Саме мова і культура, а отже і література, допомагають людині стати людиною, відчувати нерозривний зв’язок зі своїм народом, бути частинкою його.

Відомо, як боровся царат з українською мовою і літературою: знищення зазнали система національної освіти, книгодрукування, залишки національної духовності та культури. На початку ХІХ століття українська нація стояла на межі повного занепаду і зникнення, а благодатна українська земля мала поринути в темряву повного забуття…

Проте, як пише А. Губар, “Саме тоді милосердний Господь, за біблійною аналогією, послав на українську землю нового Пророка. Справдилися євангельські слова, що “… сила зрождається в немочі” і “не в силі Бог, а в правді”! Ним став Тарас Шевченко – поет і філософ, мислитель і художник, який лише СИЛОЮ ВЛАСНОГО СЛОВА розбудив українців до нового національного буття та відродження, перш за все, духовного. Під впливом його безсмертного слова кожен тодішній малорос: від простого кріпака, “вільного селянина”, до інтелігента і “духовної особи”, почав відчувати себе часткою великого народу, нащадком “славних прадідів великих…”¹.

Отже, мова є основою формування націоцентричного світогляду особистості.

З іншого боку, втрата рідної мови не тільки руйнує сам спосіб світосприймання, національного мислення, а й призводить народ до денаціоналізації, морального виродніння, спустошення. Як вважав видатний філолог О. Потебня “денаціоналізація несе з собою погане виховання, моральну хворобу. Вона прирікає народ на неповне користування готовими засобами виховання, засвоєння та впливу, на ослаблення енергії думки, на гидоту пустки, яка постає замість витіснених, але нічим не заміщених форм свідомості; на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, який заступається слабим зв'язком із чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, звиродніння. …Денаціоналізація призводить до економічної й розумової залежності і стає джерелом страждань”. Тобто народ перетворюється у населення, яке живе біологічним життям, не маючи вищих духовних цілей і порухів.