2. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Мовлення існує у двох формах: усній і писемній. Писемне мовлення має свої характерні особливості, за допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість).

Чим же відрізняється писемна форма мовлення від усної?

- писемне мовлення є вторинним стосовно усного мовлення (воно виникло пізніше і спирається на усне мовлення як на своє джерело);

- писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Самі по собі ці графічні знаки неоднорідні: серед них є літери українського алфавіту, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, схеми, рисунки;

- писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось вимовлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі й часі (тобто значно пізніше того, як воно було висловлене);

- писемна мова у діловому та науковому стилях, як правило, монологічна (діалоги поширені в усному мовленні);

- користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, тому писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж мовлення усне. Особливо виразно ця регламентація проявляє себе в галузі лексики. У зв’язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі супровідні елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення, важливу роль у писемних текстах відіграють засоби суб’єктивно-емоційних оцінок. Логічне мовлення може мати емоційне забарвлення (окремі наукові статті, урочисті святкові накази, деякі види ділової кореспонденції), а емоційне мовлення може бути суворо логічним за своєю будовою. Загалом вважається, що думка, загострена почуттям, сильніше переконує, ніж холодна, байдужа, “об’єктивна” думка;

- така риса писемної форми мовлення, як традиційність і певний писемний “консерватизм”, проявляється в ділових паперах особливо чітко й послідовно. Загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації, що діють у писемних текстах усіх стилів української мови, тут підсилюються ще суворими правилами побудови ділового папера, правилами вживання стійких словосполучень, вибору лексичних одиниць та ін. Сувора нормативність ділових паперів та наукових текстів зумовлюється ще й тим, що спілкування з уявним читачем – це односторонній контакт з невизначеною аудиторією, до того ж контакт не безпосередній (як це буває під час виступів перед великою аудиторією), а опосередкований (через папір, документ), що вимагає особливої логічної виразності тексту, дбайливого, ретельного добору мовних засобів. Не останню роль при цьому у діловому мовленні відіграють готові форми висловлення (так звані мовні кліше), вплив яких на читача давно перевірений;

- у писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі й призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух);

- значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення й дублювання в тотожній писемній формі певного документа, що необмежено збільшує можливості його впливу.

У писемному тексті наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним у живій звуковій мові.

Основним видом ділового стилю є документ.

Документ – це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Іншими словами, документ – це носій інформації, до якого висуваються певні вимоги:

- документ має бути повноцінним джерелом інформації;

- документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності до її компетенції;

- документ не повинен суперечити чинному законодавству;

- документ повинен бути достовірним, відповідати завданням конкретного керівництва, базуватися на фактах, містити конкретні і реальні пропозиції або вказівки;

- документ повинен бути складений за встановленою формою;

- документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Основні вимоги до мови (тексту) документів

Основним елементом документа є текст. Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи і нічого не потрібно додумувати.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Зазначимо, що текст документа має мути доброзичливим або емоційно нейтральним, тобто бути максимально об’єктивним. У ньому мають використовуватися мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови. Необхідно пильно слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу думки.