Питання для самоконтролю

1. Поясність сутність теорії суспільного вибору.

2. Назвіть формальні і неформальні інститути оподаткування.

3. Поясність сутність трансакційних витрат оподаткування.

4. Наведіть зміст функціональних блоків податкового механізму на рівні держави і платника податків.

5. Поясність логічну послідовність формування податкового механізму.

6. Наведіть умовний алгоритм реалізації податкових реформ.

7. Поясніть природу сучасної фінансово-економічної кризи.

8. Наведіть варіанти податкового регулювання антицикличного розвитку.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювання матеріалу і складання інтелект-карт з таких питань:

• Загальна класифікація податкових реформ.

• Ефективні антикризові рецепти фіскальної політики.

2. Скласти термінологічний словник ключових понять: суспільні блага, формальні інститути податку, неформальні інститути податку, трансакційні витрати оподаткування, податковий механізм, критерії податкового механізму, податкова реформа, фінансово-економічна криза, фіскальна політика.

Рекомендована література

[7, 24, 27, 30, 33]

Тема 4. Напрямки і форми реалізації податкової політики

План вивчення теми

1. Теоретико-правові та організаційні засади реалізації податкової політики. Податкова політика України: економічна природа та нормативно-правова база функціонування.

2. Принципи та напрямки здійснення податкової політики держави, її основні проблеми та шляхи удосконалення.

3. Позитивний зарубіжний досвід формування та реалізації державної податкової політики, та можливості його використання в умовах України.

4. Напрями розвитку податкової політики.

Навчальні цілі

Засвоєння знань студентів з визначення напрямків податкової політики, їх розвитку, вивчення зарубіжного досвіду формування та реалізації державної податкової політики.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні першого питання необхідно зазначити, що реалізація державної податкової політики – складне економічне явище - воно охоплює широкий спектр заходів. Процес реалізації податкової політики відбувається в три етапи:

1. Розробка науково обґрунтованої концепції розвитку фінансів або окремих їх складових, які формуються в часі з урахуванням вимог економічних законів, всебічного аналізу стану та динаміки розвитку господарювання на різних рівнях управління.

2. Визначення та обґрунтування основних напрямків використання фінансів або їх складових в перспективі та в поточному моменті, виходячи з вимог досягнення відповідної мети, яка передбачена економічною політикою у певному періоді. При цьому слід враховувати також і міжнародні фактори та можливості росту фінансових ресурсів.

3. Розробка методичних підходів реалізації податкової політики та фінансових інструментів, тобто здійснення практичних заходів, спрямованих на вирішення наміченого завдання.

Важливо підкреслити, що реалізація податкової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті – адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму – відповідна система органів управління. Всі етапи реалізації податкової політики взаємопов’язані і взаємообумовлені.

При вивченні другого питання необхідно звернути увагу на те, що податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

В умовах ринку одним з найважливіших важелів впливу держави на економіку є податки, за допомогою яких визначають пропорції розподілу валового національного продукту, темпи нагромадження, здійснюють вплив на платоспроможний попит населення і рівень його добробуту тощо.

За цих умов особливої актуаль­ності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики.

Податкова політика — це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізо­ваних фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнен­ня від оподаткування окремих галузей виробництва, тери­торій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду гос­подарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використову­ючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробни­чого потенціалу держави.

При вивченні третього питання необхідно розуміти, що проявом на ділі податкової політики, яка провадиться у тій чи іншій державі та формується відповідними державними структурами, є податкова система країни. За економічним змістом податкова система — це сукупність встановлених у країні податків і обов'язкових платежів, що надходять до бюд­жетів різних рівнів бюджетної системи. Незважаючи на різ­новиди задіяних у світі податкових систем, існує низка прин­ципів, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Побудову та функціонування оптимальних податкових сис­тем необхідно розглядати щодо відповідності таким прин­ципам:

1. Принципу вигоди й адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в резуль­таті сплати податків повинні бути сумирні для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть ад­міністративної зручності полягає у тому, що податкова си­стема має бути максимально зручною для платників і дер­жавних структур з точки зору змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму збирання податків і контролю над податковими процесами. Причому, на організа­цію справляння податків треба витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

2. Принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з пла­тоспроможністю платника податку (обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо). З принципом платоспроможнос­ті пов'язані питання горизонтальної та вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податку з однаковою платоспроможністю та подат­ковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність до­сягається у тому разі, якщо платники податку з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом суми податків, що диференціюються згідно з певними етичними принципами соціальної справедливості.

За формальної рівнозначності принципів вигоди та платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди є суб'єк­тивнішим. Справа в тому, що поняття вигоди й справед­ливості в оподаткуванні є відносними: те, що здається пра­вильним і справедливим для одного платника, може бути протилежним для іншого. Загалом не існує і не може існувати податкової системи, котра б водночас задовольняла б усіх громадян — платників податків і державу.

У зв'язку із тим, що принцип платоспроможності об'єктив­ніший, він піддається кількісному виміру, особливо щодо го­ризонтальної рівності оподаткування. Для вимірювання й оцінки цього положення використовується діаграма Лоренца та коефіцієнт Джіні. Діаграма Лоренца дозволяє провести своєрідну паралель між податковими надходженнями до бюд­жету держави та сумарною кількістю платників податку. Іде­ально бажаним є те, коли певна кількість платників, наприк­лад 20 відсотків від загальної, сплачують до бюджету відповідно двадцятивідсотковий обсяг податкових надходжень. Дійсний розподіл доходів і подат­кових зобов'язань, що може бути на даний час у тій чи іншій державі, відображає крива лінія.

Коефіцієнт Джіні визначає ступінь нерівномірності розпо­ділу доходів і податкових зобов'язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка виражає дійсний роз­поділ доходів і податкових зобов'язань, й ідеально рівно­мірним бажаним розподілом.

Коефіцієнт Джіні = ПЛОЩА А / (ПЛОЩА А + ПЛОЩА В)

Очевидно, що чим більше крива Лоренца нахиляється вниз, тобто чим більше вона вгнута, тим значніша нерівномір­ність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із факторів якого є оподаткування.

3. Принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна док­трина держави. Вона може ґрунтуватись на одному із напрям­ків економічної думки — класичному і неокласичному, кейнсіанському і посткейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрямок економічної теорії має власну модель економічної, фінансової та податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наяв­ності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Ґрунтуючись на обраній соціально-економічній доктрині держави, в країні повинен формуватись середній рівень опо­даткування, тобто та частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет за допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи. Дійсним проявом соціально-економічної доктрини держави є прогнозований обсяг видатків бюджетів. Цей прогнозований (але ні в якому разі не запланований) показник і є визначальною основою для встановлення норми оподаткуван­ня в державі. У бюджетному плануванні, і зокрема плануванні податкових надходжень, повинна бути чітка послідовність:

Прогнозований обсяг Запланований Планований

зведеного бюджету обсяг доходів обсяг видатків

Якщо уважно проаналізувати норму оподаткування, наприк­лад, у скандинавських країнах та Сполучених Штатах Америки, то можна дійти висновку, що норма оподаткування у сканди­навських країнах майже вдвічі перевищує цей показник у Спо­лучених Штатах. Проте норма оподаткування суттєво не впли­ває на економічний прогрес та середньорічні обсяги приросту валового внутрішнього продукту (приріст ВВП у Швеції, як і в США, коливається від 3 до 6% щорічно). Політика соціального захисту в скандинавських країнах спонукає до підвищення норми оподаткування. Але таке підвищення ґрунтується на граничній корисності обов'язкових платежів, і втрата соціаль­ного добробуту конкретного громадянина — платника податку за обміну «податки-блага» зводиться до мінімуму.

При вивченні четвертого питання необхідно знати, що податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших — засобом нестабільності та еко­номічного саморуйнування. Ось чому дбаючи про формуван­ня державних грошових фондів за рахунок податків і подат­кових платежів та встановлюючи нові види та форми оподат­кування, державні структури повинні провадити таку подат­кову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси дер­жави, платників податків і громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних критеріїв: фіскальної достатності; економічної ефективності; соціальної справедливості; стабільності; гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, провадячи податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини.

За нульового рівня оподаткування, податкові надходження відсутні. За збільшення норми оподаткування, податкові над­ходження до бюджету збільшуватимуться, хоча темпи росту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але цей процес повинен відбу­ватися не хаотично спонтанно, а відповідно до критеріїв еко­номічної ефективності та соціальної справедливості.

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується за допомогою аналізу обсягу чистого доходу (прибутку) суб'єк­та господарювання. Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлен­ня рівня оподаткування визначається за двома аспектами:

- скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

- повернення частки номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, пра­вопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші транс­фертні платежі).

Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в державі надається й критерію стабільності, який передбачає незмінність право­вого регламентування справляння податків та зборів протя­гом певного податкового періоду. За допомогою цього кри­терію досягається два позитивних чинники:

— суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільно­го законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки;

— покращується податкова робота як платників податків, так і контролюючих органів.

Але треба завважити, що податкова політика повинна бути стабільною лише протягом певного податкового періоду. Дог­матичність норм податкового регулювання суперечить реалі­ям економічного буття, і неврахування певних соціально-еко­номічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці не­обхідно враховувати критерій гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті сус­пільства треба змінювати прийоми, методи та форми держав­ного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.