1.6. Основні принципи фінансового обліку

Побудова фінансового обліку та фінансової звітності підприємств здійснюється з урахуванням ряду принципів, виз­начених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Законом визначено не­обхідність використання підприємствами таких основних принципів:

- автономності;

- безперервності діяльності;

- періодичності;

- історичної (фактичної) собівартості;

- обачності;

- нарахування та відповідності доходів та витрат;

- повного висвітлення;

- послідовності;

- превалювання сутності над формою;

- єдиного грошового вимірника.

Принцип автономності передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від своїх влас­ників. У зв'язку з цим особисте майно та зобов'язання не по­винні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Од­ночасно юридична особа розглядається як суб'єкт господарю­вання, що здійснює організацію діяльності та керівництво нею, контролює наявні ресурси та залучає при потребі нові, відпові­дає за борги та результати діяльності (наявність прибутків чи збитків). Юридична особа може розглядатись як окреме підприємство, його частина або група підприємств, що входять до складу юридичної особи (філії, відокремлені підрозділи).

Виходячи з принципу автономності, побудову обліку слід здійснювати на кожному відокремленому підрозділі, філії та на підприємстві в цілому. В даному випадку обмежується коло внутрішніх користувачів, а отже, і їх потреби в обліковій інфор­мації. Складання фінансової звітності здійснюється в межах юридичної особи. Якщо юридична особа складається з кількох підприємств або філій, то в такому випадку складається зведе­на або консолідована звітність.

Власник (акціонер) може мати на підприємстві рахунок, що визначає розмір внесеного капіталу (або заборгованість за оголошеними зобов'язаннями внести капітал), а також раху­нок зобов'язань підприємства за нарахованими, але невиплаченими дивідендами.

За принципом безперервності діяльності підприємства, підприємство вважається створеним на невизначений термін. Це означає, що підприємство буде працювати досить довго, щоб виконати очікувану ціль його створення, усі наявні по­точні зобов'язання та такі, що виникатимуть протягом усього періоду його діяльності. Для того, щоб користувачі облікової інформації могли прийняти обґрунтовані рішення на базі скла­деної фінансової звітності, вони повинні мати інформацію за декілька облікових періодів, яка дозволить їм оцінити перспек­тиви діяльності підприємства. Принцип безперервності діяль­ності підтримує принцип історичної собівартості, за яким ак­тиви на балансі повинні оцінюватись за сумою витрат на їх придбання, а не за ліквідаційною вартістю. Якщо у власників чи адміністрації з'являються наміри або припущення щодо згортання або припинення діяльності підприємства, то оцінка його активів та зобов'язань здійснюється за вартістю можли­вої швидкої ліквідації за вирахуванням витрат на ліквідацію.

Принцип періодичності передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою скла­дання фінансової звітності. Використання цього принципу дозволяє визначати результати операцій після того, як вони були завершені (на кінець облікового періоду), що значно спро­щує облікову роботу. Значно складніше визначити результат за операціями, які ще не відбулися.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Для новостворених підприємств перший звітний період не може бути менший, ніж дванадцять місяців, і більший, ніж п'ятнадцять місяців. Для підприємств, що ліквідуються, звітним є період з початку року до дати прий­няття рішення про ліквідацію. Річна звітність підприємства складається станом на 31 грудня поточного року. Підприємства також повинні подавати проміжну звітність станом на кінець кожного кварталу. Вона включає баланс та звіт про фінансові результати. Проміжна звітність складається за тими самими формами балансу та звіту про фінансові ре­зультати, що й річна, з використанням аналогічних оцінок і гру­пувань.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. При оцінці активів підприємства, створеного на невизначений період, пе­ревага надається історичній собівартості. Вона формується, виходячи з витрат на виробництво та придбання активів і є найточнішою їх оцінкою на момент їх придбання. Вважаєть­ся, що активи купуються підприємством за найнижчою з вар­тостей, що є на ринку на даний вид активів при відповідних властивостях. Подальше значне зниження їх вартості порівня­но з ринковою свідчить або про значний рівень науково-тех­нічного прогресу або про недалекоглядність менеджерів, що здійснили це придбання.

За принципом обачності підприємство повинно викорис­товувати в бухгалтерському обліку оцінки, що запобігають за­вищенню активів і доходів та заниженню зобов'язань і витрат підприємства. При цьому витрати слід відобразити як можна швидше, а доходи — якомога пізніше. Якщо підприємство очікує отримання додаткових витрат або збитків, їх слід відоб­разити в примітках до фінансової звітності, тоді як очікувані, але не отримані доходи відображати не слід.

Використання принципу обачності призводить до відоб­раження активів за найнижчою з можливих вартостей і при­бутків у найменшій з можливих розрахункових сум.

Зміст принципів нарахування та відповідності доходів і вит­рат полягає в тому, що доходи і, відповідно, пов'язані з ними витрати визнаються у періоди, коли були отримані доходи і здійснені витрати, незалежно від руху грошових коштів.

Бухгалтерський облік, що ведеться на грошовій основі, пе­редбачає реєстрацію операцій лише тоді, коли відбулася спла­та грошових коштів. Доходи вважаються отриманими лише тоді, коли гроші отримані, а витрати визнаються лише при сплаті грошей. Використання цього методу суперечить загаль­ноприйнятим бухгалтерським принципам і не дає точного відображення активів, зобов'язань, доходів, витрат та фінан­сових результатів діяльності підприємства, оскільки госпо­дарські операції відображаються не тоді, коли вони фактично відбулись.

При використанні принципу нарахування до доходів звітного періоду відносяться доходи, визнані у тому періоді, коли господарська операція, пов'язана з їх отриманням, відбулася. Наприклад, це доходи по відвантаженій у звітному періоді про­дукції, за яку покупці вже оплатили; доходи по відвантаженій у звітному періоді продукції, не оплаченій покупцями.

Витрати за принципом нарахування визнаються тоді, коли вони фактично були здійснені і за принципом відповідності — лише у зв'язку з отриманими доходами. Отже, відповідність доходів і витрат у звітному періоді досягається за умови, коли ми визнаємо не всі витрати, фактично здійснені у звітному пе­ріоді, а лише ті з них, які були здійснені для отримання фак­тично визнаних у цьому ж періоді доходів.

Достовірність фінансової звітності досягається за умови повноти висвітлення усіх господарських операцій, що відбу­лися у звітний період, їх фактичних та потенційних наслідків, здатних вплинути на рішення користувачів облікової інфор­мації. Тому, окрім визначених форм фінансової звітності, підприємства складають пояснення (примітки) до неї, які до­помагають користувачам краще зрозуміти зміст окремих подій, що вже відбулися або мають відбутися на підприємстві після дати складання балансу. Наприклад, дивіденди за звітний період, які будуть оголошені після дати балансу, слід розкривати у примітках до фінансових звітів.

Розкриттю у примітках підлягає також облікова політика підприємства.

Облікова політика — сукупність принципів, методів і про­цедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика формується підприємством з метою найбільш достовірного відображення в обліку активів, зобов'я­зань, капіталу, господарських процесів та їх наслідків. Обліко­ва політика повинна залишатися незмінною, окрім випадків зміни чинного законодавства чи умов діяльності підприємства.

Дотримання постійності використання обраної облікової політики та визначення впливу її змін на фінансовий стан підприємства вимагає принцип послідовності.

Зміна обраної підприємством облікової політики можли­ва лише у випадках, обумовлених окремими П(С)БО, і повин­на бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Якщо підприємство вирішило змінити визначену ним оцінку запасів в межах варіантів, передбачених П(С)БО, воно повинне здійснити відповідні розрахунки, що показують вплив зміни методу оцінки на його фінансовий стан.

Дотримання протягом різних облікових періодів однако­вих принципів, методів і процедур сприятиме отриманню по­рівнюваної облікової інформації, яка дозволить приймати об­ґрунтовані рішення користувачами. Якщо у різні періоди підприємством будуть використані різні групування, оцінки, методи обліку, то отримана інформація стане незіставною і буде досить складно виявити вплив на результати діяльності підприємства зовнішніх факторів — зміни цін, зміни умов діяль­ності конкурентів та ін.

Усі операції повинні обліковуватися відповідно до їх сут­ності, а не лише виходячи з юридичної форми. Зміст господарсь­ких операцій або подій не завжди випливає з їх юридичної фор­ми. Наприклад, якщо підприємство передало об'єкт основних засобів (автомобіль) іншому підприємству на умовах оренди з подальшим викупом (фінансового лізингу), то недостатньо розглядати наведену операцію як продаж автомобіля з відстроченням платежу. Ця операція з економічної точки зору є операцією надання кредиту, отже доцільно передбачити отри­мання застави на випадок того, якщо покупець передумає придбати автомобіль при завершенні строку оренди (наприк­лад, якщо автомобіль потрапить в автокатастрофу і його ре­монт буде коштувати дуже дорого).

Принцип єдиного грошового вимірника вимагає вимірюван­ня та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності у єдиній грошовій формі. Окремі операції відображаються в бухгалтерському обліку з викорис­танням різних вимірників, однак для потреб узагальнення об­лікової інформації використання грошового вимірника є не­обхідним. Використання грошової оцінки також має деякі не­доліки. Це обумовлено постійною зміною цін, за якими операції та їх наслідки відображаються в обліку. Тому слід пе­ріодично проводити переоцінку активів та раніше здійснених операцій. Якщо на дату звітності операція не може бути достовірно оцінена, то вона відображається поза балансом.