Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007

Кожен рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв’язання завдань у сфері запобігання НС, захисту населення і території від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили та засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв’язку та інфор маційного забезпечення. Координуючими органами єдиної дер жавної системи є:

1)на загальнодержавному рівні — Державна комісія з пи тань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій; Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населен ня. В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворю ють спеціальну урядову комісію;

2)на регіональному рівні — комісії Ради міністрів АРК, об ласних, Київської та Севастопольської міських державних ад міністрацій з питань техногенно екологічної безпеки та НС;

3)на місцевому рівні — комісії районних державних адмін істрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно еколог ічної безпеки та НС;

4)на об’єктному рівні — комісії з питань НС об’єкта. Державні, регіональні, місцеві та об’єктні комісії, залежно від

рівня НС, забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на НС або на загрозу НС, або на загрозу їх виникнення.

Постійними органами управління з питань техногенно еколо гічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

—на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів Украї ни, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

—на регіональному рівні — Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту насе лення, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севасто польської міських державних адміністрацій;

—на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення;

—на об’єктному рівні — структурні підрозділи підприємств, установіорганізаційабоспеціальнопризначеніособизпитаньНС.

До системи повсякденного управління єдиною державною системою входять оснащені необхідними засобами зв’язку, опо

віщення, збирання, аналізу й передачі інформації: центри управ ління в НС, оперативно чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення всіх рівнів; дис петчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

До складу сил і засобів єдиної державної системи можуть також залучати недержавні (добровільні) рятувальні форму вання.

Військові й спеціальні цивільні аварійні (пошуково ряту вальні) формування, з яких складаються зазначені сили й за соби, укомплектовують із урахуванням необхідності проведен ня роботи в автономному режимі протягом не менше 3 х діб і перебувають у стані постійної готовності. Сили постійної го товності згідно із законодавством можуть залучати для термі нового реагування в разі виникнення НС з повідомленням про це відповідних центральних і місцевих органів виконавчої вла ди, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

Спеціально підготовлені сили й засоби Міноборони у вик лючних випадках залучають для ліквідації НС у порядку, виз наченому Законом України «Про правовий режим надзвичай ного стану». Сили й засоби МВС України, Держкомкордону та СБУ залучають до ліквідації НС та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству.

Режим діяльності в надзвичайному стані запроваджують в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

§ 3. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та сфера його управління

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката строфи (МНС України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпе чення реалізації державної політики в сфері цивільної оборо

ни, рятувальної справи, створення й функціонування систем страхового фонду, документації поводження з радіоактивни ми відходами, захисту населення й територій від НС, запобі гання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків і наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління та несе відпо відальність за її стан і розвиток.

МНС України в своїй діяльності керується Конституцією Ук раїни, законами України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, а також Положенням про МНС України, за твердженим Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р.

МНС України в установленому порядку в межах своєї ком петенції розв’язує питання, що випливають із загальновизна них норм міжнародного права й укладених Україною міжна родних договорів.

Основними завданнями МНС України є: розроблення й реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків НС та Чорнобильської катастрофи; керівництво діяльністю органів управління штабів, військ цивільної оборони й підпорядкова них спеціалізованих формувань; координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з роз в’язання проблем захисту населення й територій від НС та ліквідації їх наслідків; визначення основних напрямів роботи в сфері захисту населення й територій від НС, соціального за хисту населення, реабілітації забруднених внаслідок Чорно бильської катастрофи територій; державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони й техногенної безпеки, готовніс тю дій у НС та проведення заходів щодо запобігання їм; органі зація й координація здійснення всіх заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення, вирішення питання їх фінансування, охорони громадського порядку й здоров’я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових і економічних інтересів України тощо.

МНС України очолює міністр, якого призначає й звільняє

зпосади в установленому порядку Президент України.

Зметою вдосконалення державного управління в сфері по жежної безпеки, захисту населення й територій від наслідків

НС техногенного та природного характеру згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення держав ного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій» від 27 січня 2003 р.1 до складу МНС України передано державний депар тамент пожежної безпеки та підпорядковані йому органи уп равління, заклади, установи й підрозділи.

Відповідно до Указу Президента України «Про питання щодо перетворення військ Цивільної оборони України і Дер жавної пожежної охорони в окрему невійськову службу» від 15 вересня 2003 р.2 реалізують Державну програму перетворен ня військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів дер жавної пожежної охорони в оперативно рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року3.

Органами управління відповідних територіальних підсис тем єдиної державної системи з питань запобігання й реагу вання на НС техногенного та природного характеру, які утво рено з метою забезпечення реалізації державної політики в сфері цивільної оборони, захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню цих ситуацій, реагування на них, а також забезпечення реалізації державної політики з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на відповідній території, є управління та відділи з питань НС та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката строфи. Управління та відділи є структурним підрозділом об ласної, Київської та Севастопольської міської і районної, ра йонної у містах Києві та Севастополі держадміністрацій. Свої завдання вони виконують відповідно до Типового положення про управління з питань НС та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації і про відділ з питань НС та цивільного захисту населення районної, район ної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, які затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2000 р.4.

1 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 5. — Ст. 174.

2 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 38. — Ст. 2024. 3 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 52. — Ст. 2759. 4 Див.: Офіційний вісник України. — 2000. — № 36. — Ст. 1540.

ГЛАВА 45

Управління закордонними справами

§ 1. Організаційно.правові засади управління закордонними справами

Державне управління закордонними справами — це діяль* ність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забез печення її національних інтересів і безпеки шляхом підтриман ня мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принци пами й нормами міжнародного права.

З метою забезпечення національних інтересів України її зов нішню політику спрямовують на виконання найголовніших завдань, серед яких: утвердження й розвиток України як неза лежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення гро мадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнарод ним правом.

Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосе редні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впли вових міжнародних організацій (ООН, НБРЄ, СНД та ін.) в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національ них інтересів.

Серед правових актів, які визначають засади зовнішньої політики, повноваження та завдання державних органів Ук раїни, слід назвати Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт про незалежність України

від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заяву про без’я дерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Основні напря ми зовнішньої політики України тощо. Визначення засад зов нішньої політики України віднесено до повноважень Верхов* ної Ради України.

Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики Ук раїни Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співро бітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залеж ності від окремих держав чи груп держав; розбудовує свої дво сторонні та багатосторонні відносини з іншими державами й міжнародними організаціями на основі принципів добро вільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтру чання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держа ви, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін.

До повноважень Верховної Ради в зовнішньополітичній діяльності належить також: заслуховування щорічних і поза чергових послань Президента України про внутрішнє й зовнішнє становище України; оголошення за поданням Пре зидента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; надання в установлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України й денонса ція міжнародних договорів України тощо.

Президент України виступає гарантом державного сувере нітету, територіальної цілісності України, забезпечує держав ну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави. Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль ністю держави, веде переговори й укладає міжнародні догово ри України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представ ників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визна чені Конституцією України.

Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує держав

ляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і в установленому порядку подає їх Президентові України; розробляє й подає Президентові та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними дер жавами й міжнародними організаціями тощо.

Важливі функції МЗС України пов’язано з керівництвом власними органами. Для цього воно вносить на розгляд Пре зидентові України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ, постійних представництв країни при міжнародних організаціях; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації представництв МЗС України на території Україні; здійснює їх поточне фінансування, придбання й будівництво приміщень для їх розміщення; забезпечує проведення єдиної кадрової політики та функціонування структур, пов’язаних із підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів дипломатичної служби; організовує на території Украї ни й за кордоном консульську роботу, забезпечує візову полі тику України, здійснює в межах своїх повноважень паспортне забезпечення.

Під час виконання покладених на нього функцій МЗС Ук раїни взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміні страціями, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

МЗС України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі необхідності видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти.

МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що на лежать до сфері його управління.

Для погодженого розв’язання питань, що належать до по вноважень МЗС України, в ньому утворюють колегію. Членів

колегії МЗС України затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводять у життя, переважно, наказами Міністра закордонних справ України.

Закордонними органами МЗС України є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представницт во України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва ба зується на положеннях Віденської конференції про диплома тичні зносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх і багатосто ронніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування. Правовий статус дипломатичного пред ставництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпоряд женням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До функцій дипломатичного представництва України на лежить: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інте ресів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; ведення переговорів з її урядом. Крім цього, дип ломатичне представництво займається з’ясуванням усіма за конними засобами становища й подій у державі перебування та інформує про них відповідні органи України, поширенням у державі перебування інформації про становище в Україні й події міжнародного життя, розвитком співробітництва в галузі економіки, культури й науки. Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

Главою дипломатичного представництва України є посол, по* сланник або повірений у справах. Він є головним представником України в державі перебування, здійснює керівництво, коорди націютаконтрользадіяльністювсіхустановУкраїни,спеціалістів, посадових та інших осіб, які перебувають у цій державі.

Посла або посланника призначає Указом Президент Украї ни за поданням Міністра закордонних справ України в разі