Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007
.pdfУПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ |
431 |
|
|
ної косметики тощо), забезпечення інтересів держави в цій сфері та міжвідомчої координації із зазначених питань.
Виконання основних принципів державної політики в сфері організації та розвитку виробництва лікарських засобів і за безпечення цією продукцією населення, закладів охорони здо ров’я й тваринництва, які реалізовував Державний комітет України з питань медичної та мікробіологічної промисловості, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. покладено на МОЗ України.
§3. Місцеве самоврядування
йохорона здоров’я населення
Органи місцевого самоврядування беруть активну участь у реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я на селення. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у цій сфері входять: управ ління установами охорони здоров’я, які належать територі альним громадам або передані їм, організація їх матеріально технічного та фінансового забезпечення; організація медич ного обслуговування в закладах освіти, культури, фізкультури й спорту, оздоровчих установах, що належать територіальним громадам; забезпечення в межах наданих їм повноважень до ступності й оплатності медичного обслуговування на відповідній території; забезпечення згідно із законом розвит ку всіх видів медичного обслуговування, розвитку та вдоско налення мережі лікувальних закладів усіх форм власності, визначення потреб у підготовці спеціалістів для них, органі зація роботи по підвищенню кваліфікації кадрів; забезпечен ня відповідно до законодавства пільгових категорій населен ня ліками й виробами медичного призначення; реєстрація згідно із законодавством статутів (положень) розміщених на відповідній території установ охорони здоров’я, незалежно від форм власності; внесення пропозицій у відповідні органи щодо ліцензування індивідуальної підприємницької діяль ності в сфері охорони здоров’я.
432 |
ГЛАВА 36 |
|
|
§4. Правове становище установ охорони здоров’я населення
Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно профілактичні, лікувально профілактичні, фізкуль турно профілактичні, санаторно курортні, аптечні, науково медичні та інші заклади охорони здоров’я.
До закладів охорони здоров’я належать лікарні, поліклініки, спеціалізовані диспансери, пологові будинки, санітарно епіде міологічні центри, станції швидкої медичної допомоги, меди ко санітарні частини установ і закладів тощо.
Базовою ланкою практичної медицини є лікарні. За галузе вою належністю можна виділити відомчі лікарні та лікарні, що входять до системи МОЗ України; за територіальною озна кою — районі, міжрайонні, міські, обласні лікарні.
Особливу групу становлять лікарні відомчого типу (МВС України, Служби безпеки України та ін.).
Заклади охорони здоров’я створюють підприємства, уста нови й організації, засновані на різних формах власності, а та кож приватні особи за наявності необхідної матеріально тех нічної бази й кваліфікованих спеціалістів. Законодавство Ук раїни визначає порядок і умови створення закладів охорони здоров’я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної і фармацевтичної прак тики.
Заклади охорони здоров’я здійснюють свою діяльність на підставі статуту, затвердженого власником або уповноваженим ним органом.
Державні органи призначають на посаду та звільняють з посади керівників закладів державної системи охорони здоро в’я. Проте, незалежно від юридичного статусу установи охоро ни здоров’я, керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікацій ним вимогам.
Держава підтримує та заохочує індивідуальну підприєм ницьку діяльність у галузі охорони здоров’я, яка може реалі зовуватися тільки за наявності спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення такої діяльності.
УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ |
433 |
|
|
§ 5. Санітарно.епідеміологічний нагляд
Законом України «Про забезпечення санітарного та епіде мічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 вре гульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпе чення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, вста новлено порядок організації державної санітарно епідеміоло гічної служби та здійснення державного санітарно епідеміоло гічного нагляду в Україні.
Відповідно до Положення про державний санітарно епіде міологічний нагляд в Україні2 такий нагляд здійснюють уста нови й заклади державної санітарно епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна са нітарно епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська рес публіканська санітарно епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно епідеміо логічні станції на залізничному, повітряному, водному транс порті, санітарно епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з’єднан ня, частини й підрозділи державної санітарно епідеміологіч ної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби без пеки України.
Державну санітарно епідеміологічну службу України очо лює головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров’я України.
Керівництво державною санітарно епідеміологічною служ бою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.
Керівництво державною санітарно епідеміологічною служ бою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за погоджен
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 27. — Ст. 218. 2 Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 25. — Ст. 1178.
434 |
ГЛАВА 36 |
|
|
ням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією.
Державну санітарно епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району, міста, району в місті.
Керівництво державною санітарно епідеміологічною служ бою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного транспорту, якого при значає на посаду та звільняє з посади головний державний са нітарний лікар України.
Здійснення державного санітарно епідеміологічного нагля ду є найважливішим напрямом діяльності державної санітар но епідеміологічної служби. Його мета — контроль за додер жанням юридичними та фізичними особами санітарного зако нодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров’я людей і застосуван ня в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.
Для виконання покладених на них завдань органи санітар но епідеміологічного нагляду мають право застосовувати ад міністративно попереджувальні заходи, заходи адміністратив ного припинення та заходи адміністративного стягнення.
До адміністративно попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об’єктів для проведення перевірок до держання санітарного законодавства; витребування від юри дичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об’єктів, здоров’я людей; введення каран тину; проведення обов’язкових профілактичних щеплень; обо в’язковий медичний огляд стану здоров’я відповідних груп працівників, громадян тощо.
Заходи адміністративного припинення застосовують у ви падках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикла дами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об’єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; ви
УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ |
435 |
|
|
лучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоак тивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування при міщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого облад нання.
Адміністративні стягнення накладають за вчинення право порушень, передбачених КпАП у сфері, яку розглядаємо. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: пору шення санітарно гігієнічних і санітарно протиепідемічних пра вил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препара ти понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 421); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених про дуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчу вання чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганіз мами та іншими біологічними агентами понад гранично допус тимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення, придбання, збе рігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікуван ня осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалі зації та застосування донорської крові або її компонентів і пре паратів (ст. 451); умисне приховування джерела зараження ве неричною хворобою (ст. 46) тощо.
Справи про ці правопорушення розглядають адміністра тивні комісії, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліції), органи, установи й заклади державної санітар но епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушен ня, адміністративний арешт.
ГЛАВА 37
Управління культурою
§ 1. Організаційно.правові засади управління культурою
Культура як самостійна галузь соціально культурного бу дівництва включає широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно прикладне, естрадне й циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури тощо; кінематографія; телебачення й радіомовлення; видавнича справа, поліграфія та торгівля книгами.
Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження та популяризації творів літератури й мистец тва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досяг нень культури; збереженні та використанні культурних цінно стей; охороні творів мистецтва й пам’ятників культури, підви щенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами й закладами куль тури.
З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми основних напрямів розвитку культури в Україні до 2005 року й вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а та кож вимог щодо охорони історично культурної спадщини роз роблено концептуальні напрямки діяльності органів виконав чої влади щодо розвитку культури в галузі театрального й му зичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони та викорис тання пам’яток історії і культури1.
1 Див.: Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури: Схвалено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. // Урядовий кур’єр. — 1997. — 31 липня.
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ |
437 |
|
|
Діяльність у сфері культури здійснюють на професійній чи аматорській основі в порядку, визначеному Основами законо давства України про культуру від 14 лютого 1992 р.1, законо давством України про підприємницьку діяльність, неко мерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності в сфері культури.
Основи законодавства України про культуру визначають пра вові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку куль тури в України, регулюють суспільні відносини в сфері створен ня, поширення, збереження й використання культурних ціннос тей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України в сфері культури; відродження й розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території Ук раїни; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку куль турно мистецьких процесів, професійної та самодіяльної худож ньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культур них цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.
Пріоритетні напрями розвитку культури визначають цільові загальнодержавні програми, які затверджує Верховна Рада України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умо ви для розвитку культури української нації та культур націо нальних меншин; збереження, відтворення й охорони культур но історичного середовища; естетичного виховання дітей і юнацтва; проведення фундаментальних досліджень у галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального й фінансового забезпечен ня закладів, підприємств, установ, організацій культури.
§ 2. Органи управління культурою
Політику держави в сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.
Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політи ки в сфері культури; здійснюють за участю громадських об’єд нань розроблення державних програм розвитку культури та їх
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 294.
438 |
ГЛАВА 37 |
|
|
фінансування; створюють умови для відродження й розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, тощо.
Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен із яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівниц тва: безпосередньо культура, телебачення й радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.
Систему державних органів управління культурою склада ють: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство культури АРК, управління культури обласної Севастопольсь кої міської державної адміністрації, відділи культури район ної та у містах Києві і Севастополі державної адміністрації, Головне управління культури та мистецтва районної Київсь кої міської державної адміністрації, підвідомчі їм театри, кон цертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально видовищні підприємства й заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури та мистецт ва, музичні й художні школи.
Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, за твердженого Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. (зі змінами від 27 січня 1999 р.1).
Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація державної політики в сфері культури й мистецтв; збереження культурно мистецького надбання, розвиток української куль тури й мистецтва, створення сприятливих умов для збережен ня етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення про позицій щодо основних напрямів розвитку національної куль тури й мистецтв, стимулювання культурно мистецького про цесу; розширення міжнародного культурного співробітницт ва, розвиток культурних зв’язків тощо.
Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвит ку культури й мистецтва, пропозиції щодо правового регулю вання; прогнозує розвиток культури та мистецтва, підтримує
1 Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 5. — Ст. 156.
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ |
439 |
|
|
розповсюдження творів літератури й мистецтва; створює умо ви для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; забезпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індиві дуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асоціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури й мистецтв, та ін.
Мінкультури України в межах своїх повноважень і на вико нання законодавства України видає накази, за потреби видає разом з іншими центральними й місцевими органами держав ної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого розв’язання питань, що належать до компетенції Мінкультури України, обговорення найважлив іших напрямів його діяльності та розвитку культури й мистецтв утворюють колегію, рішення якої втілюють у життя наказом Міністра культури й мистецтв України. Для аналізу проблем культури та мистецтва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомен дацій і пропозицій з основних питань розвитку мистецтва, куль турно просвітницької роботи, масової художньої творчості, ми стецької освіти в Мінкультури України утворюють наукову раду, інші консультативні органи. Їх склад і положення про них зат верджує Міністр культури і мистецтв України.
Державну політику щодо телебачення та радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального й право вого захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада та Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення й радіомов лення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в цій сфері.
Уповноваженим органом управління державним телебачен ням і радіомовленням України є утворений відповідно до Ука зу Президента України від 31 січня 2003 р.1 Державний комітет телебачення та радіомовлення України2, який здійснює керів
1 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 6. — Ст. 220.
2 Див.: Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 35. — Ст. 1884.
440 |
ГЛАВА 37 |
|
|
ництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відпо відальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.
Основними завданнями Державного комітету в сфері теле бачення й радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення та радіомовлен ня; організація виконання актів законодавства в сфері телеба чення й радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення й радіомовлення; формування на ціонального телерадіопростору; організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.
Законом України від 23 вересня 1997 р. створено Національ* ну раду України з питань телебачення і радіомовлення1 — по стійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний у своїй діяльності Верховній Раді та Президентові України й відповідальний за розвиток, якісний стан телебачен ня та радіомовлення України, зростання професійного, худож нього й етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, якого обирають таємним голосуванням члени Національної ради за спільним поданням Верховної Ради й Президента України.
До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства в галузі телебачення й радіомов лення України; участь у реалізації державної політики в сфері телебачення й радіомовлення та концепції розвитку телерадіо інформаційного простору України; забезпечення прав грома дян і захист інтересів національних телерадіовиробників.
Національна рада відповідно до Закону України «Про по рядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р.2 забезпечує розміщення дер жавного замовлення на аудіо та відеоінформаційну продук цію про діяльність Верховної Ради, Президента України й Ка бінету Міністрів України та здійснює контроль за додержан
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 48. — Ст. 296. 2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 49. — Ст. 299.