Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007

.pdf
Скачиваний:
9
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
2.11 Mб
Скачать

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СПРАВАХ СІМ’Ї ТА МОЛОДІ

461

 

 

Держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських організацій — об’єднань молодих громадян. Обо в’язковою статутною вимогою таких організацій є припинення членства в них за досягнення певного віку. До молодіжних гро мадських організацій належать також об’єднання громадян і фонди, основними статутними цілями яких є розв’язання моло діжних проблем і сприяння соціальному становленню й розвит кові молоді. Органи громадських молодіжних організацій ма ють право вносити пропозиції з питань соціального становлен ня й розвитку молоді до органів місцевого самоврядування.

Проведення державної політики з питань сім’ї, соціального становлення та розвитку молоді здійснює Державний комітет України у справах сім’ї та молоді1 разом з міністерствами й цент ральними органами виконавчої влади, місцевими адміністра ціями, в складі яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, органами місцевого самоврядування, а також шля хом взаємодії з молодіжними громадськими організаціями та їх всеукраїнськими об’єднаннями.

Державний комітет разом з іншими органами виконавчої влади розробляє, а Кабінет Міністрів затверджує спеціальні норми й нормативи щодо соціального становлення та розвит ку молоді, урахування яких є обов’язковим для всіх органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван ня, а також підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

Місцеві державні адміністрації реалізують державну політику стосовно сім’ї, жінок, молоді та дітей, охорони материнства й дитинства, створення сприятливих умов для фізичного, інтелек туального та духовного розвитку зазначених категорій грома дян, забезпечення рівних прав і можливостей, а також організо вують виконання актів законодавства України, здійснюють кон троль за їх реалізацією в межах своєї компетенції.

Соціальні служби для молоді надають молодим людям інфор маційну, правову, психолого педагогічну, медичну та інші фор ми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії,

1 Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — № 48. — Ст. 2132.

462

ГЛАВА 39

 

 

проституції тощо) та їх подолання, здійснюють соціальну опі ку над окремими категоріями молоді, зокрема інвалідами, дітьми сиротами.

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими гро мадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх встановлює законодавство України.

Місцеві ради можуть встановлювати пільгову плату за реє страцію підприємств, створених молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями, реалізують програ ми підготовки й перепідготовки молоді, яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном, з використанням для цих цілей коштів молодіжних фондів.

Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на освіту, охорону здоров’я, заняття фізич ною культурою й спортом тощо.

Будь які прямі або непрямі обмеження прав і свобод мо лоді залежно від віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть за собою відповідальність, установ лену законами України. Використання молодими громадяна ми прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам сус пільства, правам інших громадян.

Під особливим захистом держави перебувають непов нолітні. Відповідальність неповнолітніх за вчинені ними пра вопорушення настає лише з визначеного законодавством віку. Примусові заходи до неповнолітніх за вчинення ними злочи ну або в інших передбачених законодавством випадках засто совують тільки за вироком або рішенням суду.

Державні органи й посадові особи, педагогічні та соціальні працівники не можуть застосовувати щодо неповнолітніх захо ди впливу, які ґрунтуються на публічному поширенні відомос тей про вчинені неповнолітніми діяння, що містять ознаки зло чину або правопорушення, за винятком випадків, коли названі заходи є видом кримінального покарання або адміністративно го впливу (стягнення), які застосовано за рішенням суду.

ГЛАВА 40

Управління в сфері соціального захисту населення

§ 1. Організаційно.правові засади управління соціальним захистом населення

Соціальне забезпечення та захист громадян України є од* ним із важливих напрямів діяльності держави. Держава несе обов’язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудо вої діяльності, реалізує програми професійно технічного на вчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці заборонено. Громадянам га рантовано захист від незаконного звільнення, право на своє часне одержання винагороди.

Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, без робіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством. Це право га рантується страхуванням за рахунок страхових внесків грома дян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі дер жавних, комунальних, приватних закладів для соціальних ви плат і допомоги. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 6 грудня 1992 р.1 гарантує всім непрацездатним громадя нам України право на соціальну захищеність шляхом встанов лення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку зі збільшен ням розміру мінімального споживчого бюджету й підвищен ням ефективності економіки країни.

Для здійснення управління фінансами пенсійного забезпе чення створено Пенсійний фонд України, який є центральним

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 10.

464

ГЛАВА 40

 

 

органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Основним завданням Пенсійного фонду та його органів на місцях є забезпечення фінансування витрат на ви плату пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне за безпечення» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»1, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат, фінансування яких відповідно до чинного законодавства по кладено на Пенсійний фонд. Виконанню завдань по соціаль ному захисту населення України сприяють Основи законодав ства України про загальнообов’язкове державне соціальне стра хування від 14 січня 1998 р.2, закони України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 25 червня 1997 р.3, «Про загальнообов’язкове державне соціальне стра хування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.4, «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’яз ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумов леними народженням та похованням» від 18 січня 2001 р.5. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

§ 2. Система органів соціального захисту населення

Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою посилення соціальної спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики щодо координуван ня й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсій ного забезпечення населення створено Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України). Згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 200. 2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121. 3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 37. — Ст. 237. 4 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 171. 5 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001.— № 14. — Ст. 71.

УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

465

України від 30 серпня 2000 р.1, Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, орга нами АРК, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці Ук раїни з питань праці, зайнятості та соціального захисту насе лення, видані в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприєм ствами, установами й організаціями всіх форм власності, фізич ними особами — підприємцями та громадянами.

Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення й соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законо давства тощо.

Відповідно до Закону України «Про основні засади соціаль ного захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16 грудня 1993 р.2 громадяни похилого віку користуються всіма соціально економічними й особистими правами та сво бодами, закріпленими Конституцією України, іншими законо давчими актами. Дискримінацію громадян похилого віку в га лузі праці, охорони здоров’я, соціального забезпечення, кори стування житлом та в інших сферах заборонено, а посадових осіб, які порушують ці гарантії, притягають до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнають осіб, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях і об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) та вийшли на пенсію. Право на пенсію за віком надано кожному громадянину, який досяг пенсійного віку (55 років — для жінок і 60 років — для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж.

Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлює За кон України «Про пенсійне забезпечення». Громадянам по

1 Див.: Офіційний вісник України. — 2000. — № 35. — С. 15.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 4. — Ст. 18.

466

ГЛАВА 40

 

 

хилого віку, які не мають права на трудову пенсію, признача ють соціальну пенсію. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлює законодавство України про пенсійне забезпечення.

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення

(МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечен* ня обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Заяву про призначення пенсії працюючий подає за місцем ро боти, а непрацюючий — до районного (міського) відділу соціаль ного забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії при значає районний (міський) відділ соціального забезпечення.

Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє

комісія для призначення пенсій при місцевих державних адмі ністраціях, виконкомах районної (міської) ради. Пенсійні спра ви до засідання комісії готує відділ соціального забезпечення.

У віданні органів соціального забезпечення перебувають ме* дико*соціальні експертні комісії, на які покладено визначення постійної або тривалої втрати працездатності й установленнягру пиінвалідності,їїпричин,часунастання,визначеннядляінвалідів умов праці безпосередньо на підприємствах, в установах і орга нізаціях, перевірка правильності використання інвалідів на ро ботівідповідно довисновку медико соціальної експертної комісії.

§3. Місцеве самоврядування

йсоціальний захист населення

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) ма ють такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення: здійснюють управління належними раді або пере даними їй закладами освіти, охорони здоров’я й соціального забезпечення, культури, фізичної культури та спорту, органі зовують їх матеріально фінансове забезпечення; призначають на посаду й звільняють з посади їх керівників або встановлю ють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства; створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально культурного призна

УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

467

чення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від установлених нормативів; надають громадянам ус тановлені пільги щодо утримання дітей у школах інтернатах, інтернатах при школах (групах) з подовженим днем; організо вують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; організовують медичну допомогу населенню, надають встанов лені пільги й допомогу, пов’язані з охороною материнства та дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; спри яють у необхідних випадках громадянам у призначенні їм пенсій; призначають у межах виділених коштів допомогу осо бам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; видають одноразову допомогу громадя нам, що постраждали від стихійного лиха; вживають заходів щодо поліпшення житлових і матеріально побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похило го віку, що потребують обслуговування вдома, щодо влашту вання в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьо му, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо.

Діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов’язано з широким колом суб’єктів суспіль ства. Допомогу органам соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники профспілкових органів вхо дять до складу медико соціальних експертних комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для призначення державних пенсій документи, вивчають при чини інвалідності та травматизму й розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах створюють ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального забезпечення, об стежують побутові й житлові умови пенсіонерів та інших гро мадян, яким потрібний соціальний захист. Для працевлашту вання інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного й загальноосвітнього рівня створено спілки глухих і сліпих.

РОЗДІЛ Х

Управління адміністративно' політичною діяльністю

ГЛАВА 41

Управління обороною

§ 1. Організаційно.правові засади управління обороною

В адміністративно правовій теорії та практиці державного управління до сфери адміністративно політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, національна безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управ ління (виконавчої влади) цими галузями є складовою части ною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборон ної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами.

Оборона України це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забез* печення незалежності, територіальної цілісності, захисту інте* ресів держави й мирного життя народу України. Захист Вітчиз ни є конституційним обов’язком кожного її громадянина, ос кільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави та є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройної відсічі можливій аг ресії проти України в будь який час і за будь яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держа ва: не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має

УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ

469

 

 

територіальних претензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь якої країни, якщо сама не стане об’єк том агресії.

Основи організації оборони України та повноваження дер жавних органів щодо її забезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обо роноздатності країни встановлено Законом України від 6 груд ня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 р., 17 жовтня 1995 р., 21 жовтня 1997 р., нова ре дакція від 5 жовтня 2000 р.)1.

Формування й проведення воєнної політики України, за конодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснює виключно Верховна Рада України. Відпо відно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верхов ної Ради належить: оголошення за поданням Президента Ук раїни стану війни й укладення миру, схвалення рішень Прези дента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти Ук раїни; затвердження загальної структури, чисельності, визна чення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлен ня підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернен ня Президента України указів про введення воєнного чи над звичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвале но Концепцію (основи державної політики) національної без пеки України.

Виключно закони України визначають організацію Зброй них Сил України, правовий режим воєнного стану й розв’язу ють інші питання в сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладено на Президен* та України — гаранта державного суверенітету й територіаль ної цілісності держави. Президент призначає на посади та

1Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 107; 2000. —

49. — Ст. 420.

470

ГЛАВА 41

 

 

звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво та прий має рішення в сфері оборони держави, що надалі затверджу ються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенцію та функції Ради національ ної безпеки і оборони України визначено Законом України від 5 березня 1998 р.1, Тимчасовим положенням «Про Раду націо нальної безпеки і оборони України», затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 1996 р.2.

Організація оборони, крім формування воєнної політики й воєнної доктрини, включає: розвиток воєнної науки, прогно зування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування струк тури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізацій ної готовності; вироблення й проведення військово технічної політики; підготовку населення та території країни до оборо ни тощо.

Заходи щодо обороноздатності здійснює Кабінет Мініст* рів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів і організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони й Збройних Сил, чи сельність громадян України, які підлягають призову на стро кову військову службу, порядок проходження ними військо вої служби й ведення обліку військовозобов’язаних і призов ників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проход ження військової служби громадянами України» та ін., що за тверджує Президент України. Підготовку допризовників і при зовників міністерствами й відомствами, які мають навчально

1 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 482. 2 Див.: Урядовий кур’єр. — 1996. — 5 вересня.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.