Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007

виховні заклади, органами місцевих державних адміністрацій і органами місцевого самоврядування, які використовують кошти, виділені Міноборони України та іншими військовими формуваннями, здійснюють під керівництвом Кабінету Мініст рів України. Він визначає джерела й порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення та збереження мобіліза ційного резерву, створює й ліквідовує військові навчальні зак лади та виконує інші функції в сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами Ук раїни є Міністерство оборони України, яке несе повну відпові дальність за їх розвиток і підготовку до виконання завдань обо рони. Міноборони України оцінює військово політичну обста новку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини й формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президентові України проекти державних програм будівництва й розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загаль ної структури й чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, опе ративно технічною та морально психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово наукові дослід ження, організовує й забезпечує військово патріотичне вихо вання особового складу, здійснює координаційні, контрольні та інші повноваження в сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовря* дування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами й організаціями; розв’язують зав дання щодо забезпечення потреб оборони та мобілізаційної го товності; організовують призов громадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законодавством України.

Підприємства, установи й організації виконують державні замовлення та договори по виробництву й поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослідження, виконують військово транспортні зо бов’язання та інші завдання, визначені чинним законодавством.

§ 2. Збройні Сили України, їх види

Збройні Сили України є військовою державною структу* рою, призначеною для збройного захисту суверенітету, неза* лежності, територіальної цілісності та неподільності України від воєнного нападу або загрози воєнного нападу ззовні.

Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об’єднань, з’єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

У разі війни свої завдання Збройні Сили України викону ють у тісній взаємодії з Прикордонними військами України, іншими військовими формуваннями. Питання використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов’язаних із обороною держави, вирішує Верховна Рада.

Принципи побудови Збройних Сил України, їх склад, за гальну структуру та чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації та демобілізації визначає Закон Украї ни «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р. (в редакції від 5 жовтня 2000 р.)1 та інші акти законодавства України.

До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборо ни (військово повітряні сили й сили протиповітряної оборо ни); Військово Морські Сили.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Безпосереднє керівництво в цій сфері здійснює Міноборони України, функції та завдання якого визначено чинним законодавством і Положенням про Міністерство обо рони України, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (зі змінами від 12 листопада 1999 р.; нова ре дакція від 4 липня 2002 р.)2. Структуру Міноборони України затверджує Кабінет Міністрів України.

Міноборони України є центральним органом виконавчої вла ди, який забезпечує проведення державної політики в сфері оборони та військового будівництва, мобілізаційну й бойову готовність і підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань.

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 48. — Ст. 410.

2Див.: Офіційний вісник України. — 1977. — № 35. — C. 2—7; 1999. —

№46. — Ст. 2263; 2002. — № 28. — Ст. 1313.

Відповідно до покладених на нього завдань Міноборони України бере участь у формуванні та реалізації державної по літики в сфері оборони та військового будівництва, розробленні проекту воєнної доктрини, проекту концепції військового бу дівництва, державної програми будівництва й розвитку Зброй них Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, пропозицій щодо застосування Збройних Сил України; оцінює воєнно політичну обстановку та визначає рівень воєнної за грози; здійснює функції державного замовника в оборонній сфері, забезпечення Збройних Сил України продовольством, речовими та іншими матеріальними ресурсами; проводить кад рову політику; керує економічною й фінансовою роботою в Збройних Силах України тощо.

Міністр оборони України видає накази й директиви, організо вує та контролює їх виконання. Накази й директиви з питань бу дівництва та розвитку Збройних Сил України, їх бойової і мобілі заційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організа ційних заходів та інспектування військ Міністр оборони України видає разом із Начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Міністр оборони України в разі необхідності може ви давати спільні акти з керівниками органів військових формувань, центральних і місцевих органів виконавчої влади.

У Міноборони України утворюють колегію. Членів колегії та Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України.

У структурі Збройних Сил важливе місце посідає Генераль* ний штаб — окрема складова частина Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держа ви, управління застосуванням Збройних Сил України, коор динації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван ня, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах визначених Законами України, іншими нор мативно правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокоманду вача Збройних Сил України (в разі її утворення). Генераль ний штаб очолює Начальник, якого призначає на посаду Пре зидент України за поданням Міністра оборони України й звільняє з посади Президент України.

воєнний час загальний військовий обов’язок передбачає також загальне обов’язкове військове навчання громадян.

Комплектування Збройних Сил України та інших військо вих формувань військовослужбовцями здійснюють через військові комісаріати. Законом установлено два види комплек тування Збройних Сил України: шляхом призову на військо ву службу на основі загального військового обов’язку; шляхом вступу громадян на військову службу за контрактом.

Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями під час мобілі зації у воєнний час створюють запас.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підго товку, споріднену з відповідною військово обліковою спеціаль ністю за переліком, що визначає Кабінет Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов’язані при бувати за викликом військового комісаріату для проходження медичного огляду й виконувати правила військового обліку.

У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли за гальне військове навчання, можуть бути призвані на військо ву службу за рішенням Президента України.

Військовослужбовців і військовозобов’язаних поділяють на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад пра порщиків і мічманів, офіцерський склад (молодший, старший, вищий).

Громадяни України проходять підготовку до військової служби. З допризовниками й призовниками проводять робо ту, пов’язану з підготовкою до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову підготов ку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

З метою взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення за

гального рівня здобутої спеціальності й рівня фізичної підго товки в районах (містах) утворюють призовні дільниці, куди приписуються громадяни (протягом січня—березня), яким у рік приписки виповнюється сімнадцять років. Приписку про водять районні (міські) комісаріати за місцем проживання.

Медичний огляд громадян, які приписуються до призовних дільниць, відвідування лікувально профілактичних і лікуваль них закладів згідно з рішенням комісії по припису є обов’язко вим. Медичний огляд проводять у порядку, затвердженому Міноборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Призовний вік починається з вісімнадцяти років. Призов здійснюють у встановлені строки згідно з Указом Президента України.

Законодавством передбачено надання відстрочки від при зову на строкову військову службу за рішенням районної (міської) призовної комісії: за сімейними обставинами, за ста ном здоров’я, для продовження навчання, у зв’язку з депутатсь кою діяльністю та призовникам з вищою освітою — вчителям загальноосвітніх навчальних закладів і медичним працівникам на весь період їх роботи в сільській місцевості за спеціальні стю й у деяких інших випадках.

Звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час застосовують до призовників, визнаних за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправки на строкову військову службу досягли двад цятип’ятирічного віку; пройшли військову службу в інших дер жавах тощо. Від призову звільняють також громадян, які закін чили курс навчання за програмою підготовки офіцерського складу чи прапорщиків у навчальних закладах органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі МВС Ук раїни, Служби безпеки України, інших військових формуван нях, мають військові або спеціальні звання.

На військову службу в добровільному порядку приймають осіб, які відповідають вимогам військової служби. З ними ук ладають контракт.

Альтернативну (невійськову) службу запроваджено замість проходження строкової військової служби. Право на альтер нативну службу як вид виконання загального військового

Звільнення з військової служби здійснюють в запас або у відставку. В запас звільняють осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі й за станом здоров’я придатні до військової служби в мирний або воєнний час. У відставку звільняють осіб, що досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово лікарськими комісіями непридат ними за станом здоров’я до військової служби зі зняттям з військового обліку. Військовослужбовці, які проходять служ бу за контрактом (контракт припиняється (розривається), мо жуть бути звільнені з військової служби у зв’язку з досягнен ням граничного віку перебування на військовій службі — за віком; за станом здоров’я; у зв’язку зі скороченням штатів; після закінчення строку контракту; через сімейні обставини; за служ бовою невідповідністю; у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; у зв’язку зі систематичним не виконанням умов контракту військовослужбовцем чи коман дуванням.

Законом встановлено граничний вік перебування в запасі й розряди запасу. Військовозобов’язаних за час перебування в запасі призивають на збори: навчальні (або перевірочні) та спеціальні. Військовозобов’язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також особи, яких військово лікарські комісії визнали непридатними до військової служби, знімають із військового обліку й переводять у відставку.

§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу

Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» передбачено відповідальність керівників, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, винних у порушенні порядку військового обліку, допризовної підготовки, приписки до при зовних дільниць, призову на дійсну військову службу, призо ву на військову службу офіцерів запасу, проходження навчаль них зборів (занять), мобілізаційної підготовки й мобілізацій ної готовності, явки за викликом у військовий комісаріат, а

також у вчиненні інших порушень законодавства про загаль ний військовий обов’язок і військову службу.

Адміністративна відповідальність настає згідно із КпАП за: порушення правил військового обліку (ст. 210); умисне зіпсу вання обліково військових документів чи втрату їх з необереж ності(ст.211);неявкунавикликувійськовийкомісаріат(ст. 2111); неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підляга ють приписці до призовних дільниць (ст. 2112); прийняття на роботу військовозобов’язаних і призовників, які не перебува ють на військовому обліку (ст. 2113); незабезпечення сповіщен ня військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на пункти збору чи призовні дільниці (ст. 2114); несвоєчасне подання до кументів, необхідних для ведення військового обліку військо возобов’язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати (ст. 2115); неподання відомостей про військовозобов’язаних і призовників (ст. 2116).

Районні (міські) військові комісаріати зобов’язані під час проведення приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військову службу офіцерів запасу та проходження нав чальних зборів ознайомити громадян з їх правами, обов’язка ми й вимогами Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу».

ГЛАВА 42

Управління національною безпекою

§ 1. Організаційно.правові засади управління національною безпекою

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль* ної цілісності, економічного, науково*технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав гро* мадян від розвідувально*підривної діяльності іноземних спе* ціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.

Безпеки досягають проведенням єдиної політики в галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно правового та іншого характеру адекватно загро зам життєво важливим інтересам особи, суспільства й держа ви. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спе ціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.

Сили (суб’єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними. Вони включають:

Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого са моврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу сус пільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захища ють власну безпеку;

Верховну Раду України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки; Президента України як главу держави — забезпечує держав ну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної

безпеки й оборони;