Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007

.pdf
Скачиваний:
9
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
2.11 Mб
Скачать

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

441

 

 

ням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній ос нові Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (ка бельне) мовлення й час мовлення. Порядок видачі ліцензії ви значено Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.1.

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення й радіомовлення суб’єктами правовідносин України; за додержан ням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо рекла ми, авторського права й суміжних прав, державної мови, спон сорської діяльності; за розподілом і ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національнарадамаєправо:здійснюватиперевіркудіяльності телерадіоорганізацій щодо умов і порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомостітаположеннящодоїхдіяльності;розглядатисправипро порушеннятелерадіоорганізаціямичинногозаконодавстваУкраї ни й умов, зазначених у ліцензії, та вживати за результатами роз гляду примусових заходів (оголошувати попередження, застосо вувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); пода вати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії, передавати справи про порушення законодавства про телебачен ня та радіомовлення на розгляд прокуратури, суду.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій і забезпечення виконання законодавства України в галузі теле бачення й радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюють представництва Національної ради України з пи* тань телебачення й радіомовлення. Представництво здійснює діяльність на підставі Положення про нього, яке приймає На ціональна рада.

Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р.2 з метою всебічно

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43. 2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 45. — Ст. 284.

442

ГЛАВА 37

 

 

го задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаю чи на національні традиції, створено систему Суспільного те лерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорга нізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об’єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Про грамною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України «Про створення телерадіоорганізації Суспіль ного мовлення України» від 21 листопада 1997 р.1, та Стату том, який затверджує Верховна Рада.

Невід’ємною складовою частиною системи Суспільного теле радіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Ук раїнське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Поло ження про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програм ної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до кращих зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних,телерадіоорганізаційнезалежновідформвласності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 р. створено Державну акціонерну компанію «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Важливе значення в сфері управління культурою має інфор мація. Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.2 встановлено загальні правові основи одержання, ви користання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони й захист особи та сус пільства від неправдивої інформації.

Указом Президента України «Про вдосконалення державно го управління інформаційною сферою» від 16 вересня 1998 р.3 з

1 Див.: Додаток № 1 до постанови Верховної Ради України від 21 листо пада 1997 р. // Голос України. — 1997. — 3 грудня.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650. 3 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 38. — Ст. 1388.

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

443

 

 

метою підвищення ефективності державної інформаційної полі тики утворено Державне агентство інформації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тира жем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіо мовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні» від 16 листопада 1992 р.1. Їх діяльність регулюють також зако ни України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.2 в редакції від 11 липня 2003 р., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.3 в редакції від 11 липня 2001 р., «Про розпов сюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р.4 в редакції від 10 липня 2003 р., постано ва Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р.5 та інші законодавчі акти. Всі друковані засоби масової інформації, які видають на тери торії України, підлягають державній реєстрації в органах ви конавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України «Про видавничу справу» від 5 липня 1997 р.6, який закріплює порядок організації та провадження видавни чої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.

Державну політику у видавничій справі визначає Верховна Рада України. Її дії спрямовано на підтримку розвитку націо нального книговидання, наповнення україномовними видання ми ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1. 2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 8. — Ст. 62.

3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214. 4 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 33. — Ст. 1776.

5 Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 42. — Ст. 1792.

6 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 32. — Ст. 206.

444

ГЛАВА 37

 

 

формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державну політику підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюють через відповідні органи вико навчої влади із залученням національно культурних товариств. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб’єктів видавничої справи належать видавці, виготов лювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними мо жуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадян ства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведуть Дер жавний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюд жувачів видавничої продукції, Положення про який затверд жує Кабінет Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності пев на роль належить державній культурно науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

Зметою підвищення ефективності державного управління

всистемі видавничої підготовки, поліграфічного виконання та розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення державного управ ління інформаційною справою» від 16 вересня 1998 р.1 поста новою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. утво рено Державну акціонерну компанію «Українське видавничо* поліграфічне об’єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постано вою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р.2.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регу лювання суспільних відносин, пов’язаних із виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, уре гульовано Законом України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р.3.

1 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 38. — Ст. 1388. 2 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 47. — Ст. 1732. 3 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 6. — Ст. 205.

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

445

 

 

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробниц твом і кінопрокатом1, та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є орга ни, визначені Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади у га лузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони й використання па м’яток історії та культури здійснюють Кабінет Міністрів Ук раїни, центральні органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами в цій галузі є Мінкультури України, Державний ко мітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодав ством віднесено здійснення цих функцій. Компетенцію цих органів визначають положення про них.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.2 регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спад щини в суспільному житті. Об’єкти культурної спадщини, які перебувають на території України, охороняються державою.

Державне управління в сфері охорони культурної спадщи ни покладено на Кабінет Міністрів України, спеціально упов новажені органи охорони культурної спадщини, до яких нале жать: Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів АРК; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщи ни місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. затверджено «Положення про державний реєстр на

1 Див.: ЗПУ України. — 1992. — № 11. — Ст. 280.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 3. — Ст. 333.

446

ГЛАВА 37

 

 

ціонального культурного надбання»1. До реєстру заносять па м’ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам’ятки та інші об’єкти, які становлять виняткову цінність з погляду історії, культури, етнології або науки.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. затверджено Програму відтворення видатних пам’яток історії та культури2, а також їх Перелік. У основу фор мування Переліку видатних пам’яток історії та культури, які передбачають відтворити, покладено критерії їх історичної, ми стецької та культурної цінності.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.3 врегульовано відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охо рону національної культурної спадщини та розвиток міжнарод ного співробітництва України в сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного й масового виробництва.

§3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р.4 в редакції від 16 березня 2000 р. визначає за гальні засади бібліотечної справи й бібліотечну систему Ук раїни, встановлює вимоги до формування та збереження бібліо течних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задово лення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює за гальне методичне керівництво й координацію роботи бібліо теками, є Мінкультури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги

1 Див.: ЗПУ України. — 1992. — № 9. — Ст. 220. 2 Див.: Урядовий кур’єр. — 1997. — 3 листопада.

3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 48. — Ст. 405. 4 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 177.

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

447

 

 

щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліо течного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні струк тури для матеріально технічного й науково методичного забез печення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об’єднанню бібліотек у єдину інформаційну систему тощо.

Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи органи виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спря мованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.

Фінансування державних бібліотек здійснюється за раху нок коштів державного бюджету.

Суспільні відносини в галузі музейної справи врегульова но Основами законодавства України про культуру та Законом України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 р.1, яким установлено правові, економічні, соціальні засади нау кового комплектування, вивчення, збереження та використан ня пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, діяль ності музейних закладів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, яке: здійснює організаційно методичне керівництво в цій сфері; реалізує національну му зейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково методич ного й матеріально технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об’єднанню музеїв у єдину інформацій ну систему; організовує навчання та фахову перепідготовку

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 25. — Ст. 191.

448

ГЛАВА 37

 

 

музейних працівників; контролює діяльність державних музеїв, облік і збереження Музейного фонду України; організовує на укові дослідження в галузі музеєзнавства.

Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування здійснюють керів ництво підвідомчими їм музеями.

З метою оптимізації функціонування мережі клубних за кладів і забезпечення конституційних прав громадян на задо волення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами» від 12 листопада 1998 р.1 затверджено нормативи забезпечення населення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як орієнтовний напрям організації системи куль турного обслуговування населення міст, селищ і сіл, що не об межує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку й функціонування клубних закладів.

В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України «Про національний ар хівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р.2 в ре дакції від 13 грудня 2001 р. До неї входять: Державний комітет архівів України3; центральні та галузеві державні архіви; дер жавні архівні установи АРК; місцеві державні архівні устано ви; архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек; архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій; архівні підрозділи об’єд нань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ і організацій, заснованих на приватній формі власності; архівні установи, засновані фізичними особами; науково дослідні установи, а також підприємства й організації у сфері архівної справи.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління архівною справою та несе відповідальність за її стан

1 Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 45. — Ст. 1671.

2Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 86; 2002. —

11. — Ст. 81.

3 Державний комітет архівів України створений на базі Головного архівно го управління України (див.: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р.).

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

449

 

 

і подальший розвиток, є Державний комітет архівів України, який здійснює контроль і нормативно методичне забезпечен ня ведення діловодства й архівної справи.

З метою державної підтримки закладів культури, що відігра ють визначну роль у духовному житті людини, створення на лежних умов для їх подальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента Ук раїни «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 р.1 встановлено, що статус національних надається закла дам культури, майно яких перебуває в загальнодержавній влас ності. Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положення про конкретний заклад культури, укладає й розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно таких закладів не підлягає приватизації. Фінансування здійснюють за рахунок Держав ного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяль ності національних закладів культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мін культури України, які він утворює за основними напрямами діяльності цих закладів.

Положення про національний заклад (установу) України затверджено Указом Президента України від 16 червня 1995 р.2.

Особливе місце в сфері культури й мистецтва посідають об’єднання громадян. В Україні створено й діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінематографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів тощо. Правові й організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі куль тури та мистецтва визначено Законом України «Про профе сійних творчих працівників та творчі спілки» від 17 жовтня 1997 р.3.

Творчу спілку створює група професійних творчих праців ників відповідного фахового напряму в галузі культури та ми стецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіо нальна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму

1 Див.: Укази Президента України. — К.: Право, 1997. — Т. 1. — С. 487.

2 Див.: Урядовий кур’єр. — 1995. — 24 червня; Офіційний вісник Украї ни. — 1999. — № 5. — Ст. 156.

3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 52. — Ст. 312.

450

ГЛАВА 37

 

 

доробку завершені й оприлюднені твори культури та мистецт ва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі пра цівники — громадяни України, іноземці, особи без громадян ства, які досягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з’їздом, кон ференцією). Питання про надання спілці професійних твор чих працівників статусу творчої спілки як суб’єкта діяльності вирішують під час реєстрації спілки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєстрації підляга ють усі творчі спілки. Державну реєстрацію всеукраїнських творчих спілок здійснює Міністерство юстиції України, а їх територіальних осередків і регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідні місцеві органи виконавчої влади. Органа ми управління творчих спілок є загальні збори (з’їзд, конфе ренція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

Указом Президента України «Про Академію мистецтв Ук раїни» від 14 грудня 1996 р.1 створено Академію мистецтв Ук* раїни — вищу творчо наукову установу в галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту. Основ ними завданнями Академії мистецтв України є: сприяння по дальшому розвиткові художньої творчості в Україні, створен ню і поширенню художніх цінностей; пошук ефективних шляхів відродження та збагачення української культури, розвиток на ціональних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл і осе редків; проведення фундаментальних науково теоретичних дос ліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії україн ського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти й естетичного виховання молоді; вивчення та наукове узагальнен ня світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, ство рення умов для ефективного використання цих досягнень тощо.

§ 4. Місцеве самоврядування й культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 За кону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управ

1 Див.: Урядовий кур’єр. — 1997. — 11 січня.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.