Феодальні з’їзди.

Феодальні з'їзди. Вони мали той же характер, що і за часів Київської Русі, але в міру зміцнення централізованої держави поступово відмирали.

У Русі: Особой структурой в государственном управлении были феодальные съезды, на которых князья согласовывали политику, обсуждали законы, изгоняли со столов нерадивых, провинившихся, нарушивших «крестную грамоту», принимали решения о войне и мире, заключали союзы. Так, первый съезд состоялся после смерти Ярослава Мудрого в 1054 г., послед­ний – накануне битвы при Калке в 1223 г. Особо известен съезд 1097 г. в Любече, фактически узаконивший политическую раздробленность своим решением, что каждый князь «держит отчину свою».

Палацово-вотчинна система управління (відомство двірського і путі; великокнязівська скарбниця, палацова канцелярія; чини палацу – дяки; перехід до приказної системи).

Палацово-вотчина система управління. Продовжуючи залишатися ранньофеодальної монархією, Московська держава успадкувалавід попереднього періоду органи центрального управління, побудовані за палацово-вотчинноюсистемою. Однак розширення території держави підготувалопоступове відмирання палацово-вотчинної системи і зародження нового, наказного управління.

Перетворення старої системи починається з її ускладнення. Вона підрозділяється на дві частини. Одну складає управління палацу, на чолі якого стоїтьдворецький(двірський), що має в своєму розпорядженні численних слуг. Дворецькийвідав князівськими селянами. Іншу частину утворювали так звані«путі», які забезпечували спеціальні потреби князя та його оточення. Про призначення«путів»красномовно говорять самі їхні назви:сокольник, ловчий, конюх, стольничий, чашний. Для виконання їхніх завдань у відання шляхів виділялися певні князівські села і цілі місцевості.«Путі»не обмежувалися збором тих чи інших продуктів та інших цінностей з виділених місць. Вони виступали як адміністративні і судові органи. Керівники їх іменувалися Путні бояри.

Згодом дворецький з XV ст. став відати питаннями, пов'язаними з землеволодінням церковних і світських феодалів, здійснювати контроль над місцевою адміністрацією. Разом з тим виконання тих чи інших обов'язків у державному управлінні втрачало колишній характер тимчасового княжого доручення і перетворювалося на постійну службу. Ускладнення функцій палацових органів зажадало створення великого і розгалуженого апарату. Чини палацу -дяки- спеціалізувалися в певному колі справ. Зі складу палацової служби виділиласявеликокнязівська скарбниця, що стала самостійним відомством. Була створена великапалацова канцеляріяз архівом та іншими підрозділами.

Переростання почалося в кінці XV ст. Але як системанаказне управлінняоформилося тільки в другій половині XVI ст. Тоді ж утвердився і сам термін "наказ". Першими установами наказового типу булиВеликий Палац, що виріс з відомства дворецького, іКазенний приказ.Конюшний«путь»перетворенийна Стаєннийприказ, тепер не тільки обслуговував особисті потреби князя, а й пов'язані з розвитком кінного дворянського ополчення. На початку XVI ст. склався Розряд (Розрядний приказ), відав урахуванням служивих людей, їх чинів та посад. Переростання палацово-вотчинної системи в приказну стало одним з показників централізації Російської держави, бо палацові органи, що відали раніше князівським доменом, ставали установами, керівнимидля всієї Російськоїдержави.

Місцеві органи управління (адміністративно-територіальний поділ на повіти, стани та волості, розряди – військові округи, губи – судові округи; намісники та воло стелі; система «кормлєній»; принцип «мєстнічества»; імунітетні права княжат і бояр самостійно здійснювати управління в межах вотчин).

Російська держава поділялося на повіти. Повіти ділилися настани, стани - наволості.Поряд з повітами подекуди зберігалисяземлі. Існували такожрозряди- військові округи,губи- судові округи.

На чолі адміністративних одиниць стояли посадові особи -представники центру.Повітиочолювалисянамісниками,волості - волостелями. Ці посадові особи утримувалися за рахунок місцевого населення - отримували від нього "корм", тобто проводили натуральні та грошові побори, збирали на свою користь судові і інші мита. Годування було одночаснодержавною службоюі формоювинагороди княжих васалівза їх військову і іншу службу.

Кормленщики були зобов'язані управляти відповідними повітами і волостями власними силами, тобто утримувати свій апарат управління (тіунів, доводчиків тощо) і мати свої військові загони для забезпечення внутрішньої і зовнішньої функцій феодальної держави. Надсилалися з центру, вони не були особисто зацікавлені в справах керованих ними повітів або волостей, тим більше, що їх призначення було на рік - два.Інтереси намісниківіволостелейзосереджувалися переважно наособисте збагаченняза рахунок законних і незаконних поборів з місцевого населення. Система годування була не здатна в умовах загостреннякласовоїборотьбизабезпечити придушення опору восстающего селянства. Від цього особливо страждали дрібні вотчинники і поміщики, які не могли самостійно забезпечити себе від "лихих" людей.Дворянство було незадоволене системою, бодоходи від місцевого управління йшли в кишеню.

Місництво. Місництво – порядокрозподілу службових місцьз урахуванням походження та службового становища предків особи. Місництво було скасовано вироком Земського Собору 1682 року. Місництво регулювало службові відносини між членами служивих родин при дворі, на військовій та адміністративній службі. «Місце» залежало від «вітчизни», «батьківської честі», складалося з двох елементів – походження і службової кар'єри людини, її предків і родичів.

Склалося місництво при дворі великого князя Московського на межіXV-XVIст. Місце боярина в службово-ієрархічній драбині чинів визначалося зурахуванням служби предківпри дворі великого князя. Відповідно до цього порядку призначення на військові й державні посади визначалися не придатністю чи здатністю людини, а його «по батькові» (знатністю) і положенням рідні (батька, діда). Виходило, якщо очільники двох служивих людей перебували на спільній службі так, що один з них підпорядковувався іншому, то їхні діти й онуки повинні були знаходитися в тих же взаєминах.Людина не могла прийняти «невмєстно» (недостатньо почесно) призначення, так як заподіяла би цим шкоди всьому своєму роду. Місництво було вигідно нетитулованомустаромосковськомубоярству, яке пишалося знатністю ізаслугами на службі. Однак місництво перешкоджало просуванню здібних, але незнатних людей. Особливо небезпечними виявлялися місницькі суперечки під час військових походів. Місництво відображало могутність аристократичних родів. Проте призначення на службу ставало складною і заплутаною процедурою, що супроводжувалася т.зв. «Місницькими спорами», тривалими позовами, судовими розглядами, що становило значну незручність вже в середині XVI століття.

Місцеві органи влади і управління не поширювали свою компетенцію на територію боярських вотчин. Княжата і бояри зберігали у своїх вотчинах іммунітетние право. Вони були не простоземлевласниками, а й адміністраторами та суддямив своїх селах і селах.