Губні органи в складі губного старости і цілувальників замість намісників-«кормлєнщиків»

В середині XVI ст. замість намісників-кормлінників були повсюдно запровад­жені губні органи. Вони обиралися зі середовища визначених верст населення. Дворяни і діти боярські вибирали голову губ­ного органу — старосту, котрого затверджував на посаді Розбій­ний приказ. Апарат губного старости складався з цілувальників, яких оби­рали посадські та верхівка „чорнотяглого" селянства. Цілуваль­ники — виборні посадові особи — називалися так тому, що вони цілували хрест, присягаючи вірно служити на цій посаді.

Реорганізація системи феодальних імунітетів та відміна тарханів Стоглавим собором 1551 р.

Губні органи як станово-представницькі установи могли успіш­но функціонувати за умови корінної реорганізації системи феодаль­них імунітетів. Стоглавий собор 1551 р. прийняв рішення про зупинення видачі тарханів — грамот, які надавали феодалам окре­мі права та привілеї. Феодальні імунітети призводили до того, що світський або церковний феодал встановлював на певній тери­торії порядки за власним розсудом, мав право не дотримуватися загальнодержавних правових норм. Тепер це скасовувалося.

Введення земських органів самоуправління

Водночас із губними створювалися земські органи самовряду­вання, питання про які розглянув Стоглавий собор 1551 р. Він схвалив пропозицію царя про запровадження в країні виборних старост, цілувальників, сотських і п'ятдесятських. До відання земських органів належали збирання податків і суд із цивільних і дрібних кримінальних справ. Більші справи розглядали губні органи. Земські старости й інші посадові особи свої обов'язки з розгляду цивільних і кримінальних справ виконували без стягання мит із населення. Тим самим скасовувався попередній порядок, згідно з яким намісники-годувальники стя­гали численні мита до своєї кишені.

Воєводи

Селянська війна на чолі з Болотниковим і роки іноземної інтер­венції переконали царя в тому, що на губні та земські органи не можна повністю покладатися. Тому додатково на поч. XVIст. введена воєводська приказна система, яка стала органом нагляду центральної влади та установ за діяльністю губних і земських старост.

Воєводи, котрих призначали цар або Боярська дума, відали військово-поліцейськими, судовими й іншими справами. Орга­н управління – Приказна ізба. Воєводи підпорядковували своєму управлінню органи губного і земського самоврядуванні, а губних, земських старост і цілувальників зро­били своїми помічниками.

Виникнення та еволюція абсолютної монархії в Росії: 2-га пол. Хvіі – хvііі ст.

Виникнення абсолютної монархії в Росії належить до другої половини XVII ст., шляхом злит­тя усіх земель і князівств. Виникали буржуазні відносини і зросла роль посадського населення в політичному житті країни. З'явилися перші мануфактури. В XVII ст. їх налічувало­ся близько 30, а 1725 р. — уже понад 200.

На початках становлення абсолютизму посаду монарха у боротьбі з боярами підтримувала верхівка. В XVIIст. простежувалися суперечності між феодалами і по­садським населенням. У чолобитних верхівка посаду вимагала від монарха відгороди­ти їх від конкуренції іноземних купців. Російське купецтво було зацікавлене у встановленні абсолютизму для боротьби з іноземними торговцями. Абсолютизм підтримував розвиток торгівлі та промисловості у першій чверті XVIII ст. Забезпечення мануфактур робочою си­лою розв'язувалося через прописування до них державних селян. Дозволялось купувати селян з землею за обов'язкової умови використання їхньої праці на мануфактурах.

Хоч у цей період і відбувався процес зароджен­ня буржуазних відносин, основи феодалізму ще не були підірвані. Панівною системою залишалося феодальне господарство. Однак воно змушене було пристосовуватися до ринку, товарно-грошо­вих відносин.

Зміцнення панування феодалів, становища купецтва відбувалося внаслідок експлуатації трудящих і призво­дило до загострення боротьби в країні. Повстання селян, виступи низів населення, боротьба пригнічених народів змушували панівні верстви перейти до створення абсолютної монархії, що допомагало придушувати виступи. Абсолютистська держава використовувала армію, полі­цію, суд. Обставиною, що сприяла оста­точному становленню абсолютизму, була боротьба між духовни­ми і світськими феодалами, боярами і дворянами.

Встановлення абсолютизму зумовлене зовнішньо­політичними причинами: необхідністю боротьби за політичну й економічну незалежність країни, за вихід до моря. 25-річна Лівонська війна (1558-1583 рр.) закінчилася поразкою Росії, абсолютна ж монархія внаслідок Північної війни (1700-1721 рр.) блискуче спра­вилася з цією проблемою. Певна роль у становленні абсолютизму належала царям, охочим посилення своєї влади.

Перестали скликатися Земські собори, які обмежували владу царя. Ще відбувалися державні на­ради царя з представниками окремих станів про ціни на товари, грошову систему, про торгівлю. Зміцнювалася приказна система управління, підпорядкована безпосередньо цареві. Було створено постійне царське військо. Монарх став менше залежним від дворянського війська.

Цар мав значну фінансову самостійність, отримуючи доходи від вотчин, від митних збо­рів і податків. Зменши­лося значення Боярської думи. Її склад поповнив­ся дворянами. Місце Боярської думи посіла Таємна, або Ближня, дума з близьких до царя осіб. Відбулося збільшення кількості іменних ука­зів, що цар видавав без наради з Думою. Із заснуванням у лютому 1711 р. Сена­ту Боярська дума перестала діяти остаточно. Зник останній ор­ган, який значною мірою обмежував владу монарха. Цар став необмеженим правителем країни. Відбулося і певне підпорядкування церкви державі.

В першій чверті XVIII ст. абсолютна монархія отримала законо­давче закріплення. В жовтні 1721 р. у зв'язку з перемогою Росії в Північній війні Сенат і духовний Синод надали Петру І титул „Батька Вітчизни, Імператора Всеросійського". Росія стала імпе­рією.

За 250-літню історію абсолютизм у Росії змінювався разом зі змінами в економіці, соціальній структурі суспільства, розстановці сил. Можна виділити п'ять основних етапів розвитку абсолютиз­му в Росії:

1. абсолютна монархія другої половини XVII ст. із Боярською думою та боярською аристократією;

2. чиновницько-дворянська монархія XVIII ст. з окремими періодами просвіченого абсолютизму;

3. абсолютна монархія першої половини XIX ст. (до реформи 1861р.);

4. абсолютна монархія 1861-1904 рр., коли самодержавство зробило перший крок у напрямі до буржуазної монархії;

5. з 1905 р. до лютого 1917р., коли абсолютизм зробив ще один крок до буржуазної монархії.

Абсолютна монархія повалена внаслідок Лютне­вої буржуазно-демократичної революції 1917р.