- •Етапи створення Російської централізованої держави і її правової системи (хіv – початок хvІст.): Умови і підстави процесу централізації
- •Еволюція спадкування вотчин і владних прав, хронологія та джерела великокняжої влади (обґрунтування самодержавства). Хронологія історії взагалі:
- •Суспільний лад. Феодали (служилі князі (княжата), бояри, слуги вільні і діти боярські, «слуги під двірським»).
- •Селяни (володільчеські і чорнотяглі; старожильці і новопорядчики; срібники, половники, бобилі).
- •Холопи (великі, повні і докладні; страдники); кабальні люди.
- •Міське населення (жителі дитинцю; слободок і дворів в межах міста; торгово-ремісничого посаду. Проблема чорних і білих слободок).
- •Державний лад: Великий князь.
- •Феодальні з’їзди.
- •Палацово-вотчинна система управління (відомство двірського і путі; великокнязівська скарбниця, палацова канцелярія; чини палацу – дяки; перехід до приказної системи).
- •Управління містами (городчики – принцип заміщення посади та повноваження; городові прикажчики).
- •Джерела права:
- •Право власності (вотчини і маєтки)
- •Зобов’язальне право за Судебником 1497 р.
- •Кримінальне право
- •Майнові злочини
- •Злочини проти особи
- •Спадкове право
- •Злочини і покарання
- •Процес. Нова форма процесу – розшук
- •Станово-представницька монархія в Росії (середина хvі – середина хvіі століття)
- •Суспільний лад. Феодали.
- •Феодально-залежне населення.
- •Державний лад
- •Боярська дума
- •Земські собори
- •Остаточний перехід від палацово-вотчинної до приказної системи управління
- •Зміни в системі місцевого управління
- •Губні органи в складі губного старости і цілувальників замість намісників-«кормлєнщиків»
- •Реорганізація системи феодальних імунітетів та відміна тарханів Стоглавим собором 1551 р.
- •Введення земських органів самоуправління
- •Воєводи
- •Виникнення та еволюція абсолютної монархії в Росії: 2-га пол. Хvіі – хvііі ст.
- •Суспільний лад
- •Політичний лад
- •Правова система.
- •Систематизація права.
- •Джерела права
- •Соборне Уложення 1649 року
- •Акти Земських соборів
- •Інститути цивільного та кримінального права
- •Судовий процес
- •Реформи Петра і
- •Обласна реформа 1708-1710 рр. (губернії – провінції – повіти)
- •Втрата Ратушею значення центральної фінансової установи
- •Ліквідація обласних приказів
- •Сенат (1711р.). Ближня канцелярія (1699р.). Консилія міністрів.
- •Зміни у складі Сенату за рахунок президентів Колегій (1722 р.). Генерал-прокурор при Сенаті та прокурори в Колегіях. Головний магістрат (1720р. ) і Синод (1721р.).
- •Ліквідація «земських ізб».
- •Міська реформа, міські магістрати
- •1719Р. – зміни в структурі обласних адміністрацій (провінція замість губернії).
- •Указ про єдиноспадкування 1714 р. (стирання різниці між вотчиною і маєтком, введення майорату задля запобігання подрібнення землеволодінь). «Табель про ранги» 1722р.
- •Перепис населення 1718р. Та його наслідки:
- •Указ 1721р. Про посилення штрафів за утримання селян-втікачів.
- •Митний тариф 1724р.
- •Указ 1722р. Про об’єднання в цехи
Політичний лад
Після закінчення Північної війни 1721 р. Сенат і Синод присвоїли Петру І титул імператора. Признаючи цей титул, західноєвропейські держави водночас змушені були признати Росію великою державою.
Імператори мали ширші повноваження. Земські собори і Боярська дума скасовувалися. Влада імператора була необмеженою. Він володів вищою адміністративною владою, органами державного управління. Імператор мав право видавати закони. Він був главою судової влади. Всі виносились від його імені. Йому належала вища церковна влада, здійснувану через Синод. Посада глави церкви — патріарха - ліквідована.
Сенат був вищим органом державного управління, здійснював контроль за діяльністю приказів, а після їх ліквідації — за колегіями і місцевими установами, був вищим судовим органом. Розглядав справи про політичні злочини і злочини вищих посадових осіб, До Сенату як апеляційної інстанції надходили скарги на рішення Юстиц-колегії та Помісного приказу. Рішення Сенату не підлягали оскарженню, їх міг скасувати лише цар. Для здійснення нагляду при Сенаті була створена посада обер-фіскала, а з 1723 р. генерал-фіскала. Проте інститут фіскалів не виправдав себе, і 1722 р. при Сенаті була створена прокуратура на чолі з генерал-прокурором і його помічником — обер-прокурором. Їм підлягали прокурори при колегіях і надвірних судах. Інститут прокуратури був створений для гласного нагляду за діяльністю державних установ у центрі і на місцях. Генерал-прокурор підкорявся цареві, його міг судити тільки цар.
При Сенаті 1720 р. була встановлена посада генерал-рекетмейстера, котрий розглядав скарги на тяганину в справах і неправильні рішення колегій, інших центральних установ. Ця посада ліквідована 1763 р. Після смерті Петра І політична роль Сенату зменшилася. Формально Сенат вважався вищим урядовим органом Російської імперії, але підкорявся Верховній таємній раді, що розв'язувала найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Її створила 1726 р. імператриця Катерина І.
В 1731 р. був заснований Кабінет міністрів, який складався з трьох міністрів. Проте 1741 р. імператриця Єлизавета Петрівна ліквідувала його і відновила значення Сенату. В 1756 р. вона створила дорадчий орган — „Конференцію при височайшому дворі", що розглядав питання зовнішньої політики і будівництва збройних сил.
Петро І ліквідував прикази і замість них організував колегії. Всього було створено 12 колегій переважно за галузевим принципом. Окреме місце серед інших посідала Колегія духовних справ, перейменована відтак у Синод. Всі колегії складалися з Присутствія та канцелярії. До Присутствія входили президент, віце-президенти, чотири або п'ять радників і чотири асесори. Президента колегії призначав цар, віце-президентів — цар за поданням Сенату, членів колегії — Сенат. Присутствія засідали щодня. Всі рішення приймалися голосуванням, на відміну від приказів (вирішував одноосібно його керівник). При колегії працював фіскал, а пізніше прокурор, який здійснював контроль за діяльністю колегії.
1702 р. Петро І ліквідував губне самоврядування у повітах, а його функції передав воєводам. У кожному повіті при воєводах були створені дворянські ради з двох-чотирьох дворян, обраних дворянами повіту. Воєводи повинні були управляти разом з дворянською радою.
Але надто велика кількість повітів у Росії (319), якими управляв безпосередньо царський уряд, не давала змоги задовільно справлятися зі стягуванням податків з населення і придушувати селянські повстання. Для зміцнення влади панівної верхівки і боротьби з селянським рухом Петро І заснував 1708 р. вісім губерній. У 1719 р. – десять, а потім і 20 губерній. Губернії поділялися на провінції, а провінції — на повіти.
Очолювали губернії губернатори, яких призначав цар. Вони відали цивільним управлінням губернії, командували військами на території губернії й об'єднували судову владу. Помічниками були віце-губернатори. Діловеденням займалася губернська канцелярія. При губернаторах були створені ландратські ради з 8-12 осіб, яких обирали дворяни цієї губернії.
Провінціями, де була земська канцелярія, управляли воєводи. Помічниками воєводи були: камерир, котрий відав збиранням податків і заготовкою продовольства для армії; рентмейстер (казначей), який займався зберіганням і виділенням державних засобів; обер-комендант — правитель провінційного міста і начальник місцевого гарнізону; вальдмейстер, який заготовляв корабельний ліс і займався охороною лісів. Повіти очолювали обрані з дворян земські комісари. Їх помічниками були нижні комісари, мостові наглядачі та ін.
1775р. Катерина II провела реформу місцевого управління - „Установу для управління губерній Всеросійської імперії". Було вирішено встановити кількість населення для губернії: приблизно від 300 до 400 тис. жителів, а в повіті — від 20 до ЗО тис. За цим принципом вся Росія була розділена на 40 губерній. Провінції були ліквідовані. В кожній губернії збільшилася кількість повітів. У кожному повіті був утворений Нижній земський суд, що відав адміністрацією та поліцією. Він складався з капітан-справника як голови і двох засідателів з дворян.
Очолювали повітове місто городничий або комендант. Дворянство отримало право брати участь у справах місцевого управління, що сприяло зміцненню дворянської диктатури в країні.
Була проведена міська реформа. Вона надала деякі права купецтву. В усіх містах 1699 р. були засновані бурмистерські, або земські ізби, що відали збиранням податків і відбуванням повинностей міського населення, судом над ним. До складу бурмистерських ізб входили бурмистри, котрих обирали щорічно. Вони обирали на кожен місяць президента ізби. Керувала бурмистерськими ізбами Бурмистерська палата в Москві.
На правах колегії 1720 р. був створений Головний магістрат, який замінив Бурмистерську палату. В містах замість бурмистерських ізб виникли магістрати. Уряд Катерини II 1785 р. видав „Грамоту на права і вигоди містам Російської імперії", за якою кожна з шістьох груп населення міста посилала депутатів до спільної Міської думи, а остання обирала Шестигласну думу з шести осіб — по одному від кожної групи міського населення.