Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Московська держава .doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
323.07 Кб
Скачать

Політичний лад

Після закінчення Північної війни 1721 р. Сенат і Синод присвоїли Петру І титул імператора. Признаючи цей титул, західноєвропейські держави водночас змушені були при­знати Росію великою державою.

Імператори мали ширші повноваження. Земські со­бори і Боярська дума скасовувалися. Влада імператора була необмеженою. Він володів вищою адміні­стративною владою, органами держав­ного управління. Імператор мав право видавати закони. Він був главою судової вла­ди. Всі виносились від його імені. Йому належала вища церковна влада, здійснувану через Синод. Посада глави церкви — патріарха - ліквідована.

Сенат був вищим органом державного управління, здійснював контроль за діяльністю приказів, а після їх ліквідації — за колегі­ями і місцевими установами, був вищим судовим органом. Розглядав справи про політичні злочи­ни і злочини вищих посадових осіб, До Сенату як апеляційної інстанції надходили скарги на рішення Юстиц-колегії та Помісного приказу. Рішення Сенату не підлягали оскарженню, їх міг скасувати лише цар. Для здійснення нагляду при Сенаті була створена посада обер-фіскала, а з 1723 р. генерал-фіс­кала. Проте інститут фіскалів не виправдав себе, і 1722 р. при Сенаті була створена прокуратура на чолі з генерал-прокуро­ром і його помічником — обер-прокурором. Їм підлягали прокуро­ри при колегіях і надвірних судах. Інститут прокуратури був створений для гласного нагляду за діяльністю державних установ у центрі і на місцях. Генерал-прокурор підкорявся цареві, його міг судити тільки цар.

При Сенаті 1720 р. була встановлена посада генерал-рекет­мейстера, котрий розглядав скарги на тяганину в справах і неправильні рішення колегій, інших центральних установ. Ця посада ліквідована 1763 р. Після смерті Петра І політична роль Сенату зменши­лася. Формально Сенат вважався вищим урядовим органом Російської імперії, але підкорявся Верховній таємній раді, що розв'язувала найважливіші питання внутрішньої і зов­нішньої політики. Її створила 1726 р. імператриця Катерина І.

В 1731 р. був заснований Кабінет міністрів, який складався з трьох міністрів. Проте 1741 р. імператриця Єлизавета Петрівна ліквідувала його і відновила значення Сенату. В 1756 р. вона створила дорадчий орган — „Конференцію при височайшому дворі", що розглядав питання зовнішньої полі­тики і будівництва збройних сил.

Петро І ліквідував прикази і замість них організував колегії. Всього було створено 12 колегій переважно за галузевим принципом. Окреме місце серед інших посідала Колегія духов­них справ, перейменована відтак у Синод. Всі колегії складалися з При­сутствія та канцелярії. До Присутствія входили президент, віце-президенти, чотири або п'ять радників і чотири асесори. Прези­дента колегії призначав цар, віце-президентів — цар за поданням Сенату, членів колегії — Сенат. Присутствія засідали щодня. Всі рішення приймалися голосуванням, на відміну від приказів (вирішував одноосібно його керівник). При колегії працював фіскал, а пізніше прокурор, який здійснював контроль за діяльністю колегії.

1702 р. Петро І ліквідував губне самоврядування у повітах, а його функції передав воєводам. У кожному повіті при воєводах були створені дворянсь­кі ради з двох-чотирьох дворян, обраних дворянами повіту. Воєво­ди повинні були управляти разом з дворянською радою.

Але надто велика кількість повітів у Росії (319), якими управляв безпосередньо царський уряд, не давала змоги задовільно справлятися зі стягуванням пода­тків з населення і придушувати селянські повстання. Для зміцнення влади панівної верхівки і боротьби з селян­ським рухом Петро І заснував 1708 р. вісім губерній. У 1719 р. – десять, а потім і 20 губерній. Губернії поділялися на провінції, а провінції — на повіти.

Очолювали губернії губернатори, яких призначав цар. Вони відали цивільним управлінням губернії, командували військами на території губернії й об'єднували судову вла­ду. Помічниками були віце-губернатори. Діловеден­ням займалася губернська канцелярія. При губернаторах були створені ландратські ради з 8-12 осіб, яких обирали дворяни цієї губернії.

Провінціями, де була земська канцелярія, управляли воєводи. Помічниками воєводи були: камерир, котрий відав збиранням податків і заготовкою продовольства для армії; рентмейстер (казначей), який займався зберіганням і виділенням державних засобів; обер-комендант — правитель провінційного міста і начальник місцевого гарнізону; вальдмейстер, який за­готовляв корабельний ліс і займався охороною лісів. Повіти очолювали обрані з дворян земські комісари. Їх поміч­никами були нижні комісари, мостові наглядачі та ін.

1775р. Катерина II провела реформу місцевого управління - „Установу для управління губерній Всеросійської імперії". Було вирішено встановити кіль­кість населення для губернії: приблиз­но від 300 до 400 тис. жителів, а в повіті — від 20 до ЗО тис. За цим принципом вся Росія була розділена на 40 губерній. Провінції були лік­відовані. В кожній губернії збільшилася кількість повітів. У кожному повіті був утворений Нижній зем­ський суд, що відав адміністрацією та поліцією. Він скла­дався з капітан-справника як голови і двох засідателів з дворян.

Очолювали повітове місто городничий або комендант. Дворянство отримало право брати участь у справах місцевого управління, що сприяло зміц­ненню дворянської диктатури в країні.

Була проведена міська реформа. Вона надала деякі права купецтву. В усіх містах 1699 р. були засновані бурмистерські, або земські ізби, що відали збиранням податків і відбуванням повинностей міського населення, судом над ним. До складу бурмистерських ізб входили бурмистри, котрих обирали щорічно. Вони обира­ли на кожен місяць президента ізби. Керувала бурмистерськими ізбами Бурмистерська палата в Москві.

На правах колегії 1720 р. був створений Головний магістрат, який замінив Бурмистерську палату. В містах замість бурмистер­ських ізб виникли магістрати. Уряд Катерини II 1785 р. видав „Грамоту на права і вигоди містам Російської імперії", за якою кожна з шістьох груп населення міста посилала депутатів до спі­льної Міської думи, а остання обирала Шестигласну думу з шес­ти осіб — по одному від кожної групи міського населення.