Акти Земських соборів

Відомі:

• Собори, що вирішували питання реформ;

• Собори, що вирішували зовнішньополітичні справи Русі, питання війни і миру;

• Собори, що вирішували справи внутрішнього «улаштування держави», в тому числі способів приборкання повстань;

• Собори смутного часу;

• Виборчі собори (обрання царів).

Приклад справ внутрішньої політики, які розглянули на соборах:

• 1580 - Про церковне і монастирське землеволодіння;

• 1607 - Про звільнення населення від присяги Лжедмитрія 1, про прощення клятвопорушення відносно Бориса Годунова;

• 1611 - Вирок (установчий акт) «всієї землі» про державний устрій і політичних порядках;

• 1613 - Про посилці по містах збирачів грошей і запасів;

• 1614, 1615, 1616, 1617, 1618 р.р. та ін. - Про стягнення п'ятини грошей, тобто про збір коштів на утримання війська і загальнодержавні видатки.

Інститути цивільного та кримінального права

Спочатку не було розме­жування між цивільно-процесуальним і кримінально-процесуаль­ним правом. Цивільно-правові відносини виділяються в особливу сферу у XV – XVІст., регулювання здійснюється спеціальними нормами, які були включені в різні збірники (грамоти, судебники та ін.). Норми цивільного права одночасно відображали і регламентували процес розвитку товарно-грошових і обмінних відносин, відносин феодальної експлуатації, що базувалась на вотчинній і помістній земельній власності. Суб’єктами цих відносин були приватні і колективні особи (община, монастирі).

Судовий процес

Розрізнялися дві форми судового процесу — змагаль­ний і розшуковий, останній набував більшого значення. Суть розшукного (“інквізиційного”) процесу: справа розпочиналась за ініціативою державного органу або посадової особи; докази: затримання на місці злочину або особисте визнання, для одержання якого застосовувалось катування (Законодавство регламентувало підстави і порядок застосування катування).

Іншим новим процесуальним засобом був “повальний обшук” – масовий допит місцевого населення, щоб виявити очевидців злочину та проведення процедури “облиховання”. “Облихований” злочинець, який не визнав своєї вини, міг бути підданий тюремному ув’язненню на невизначений строк.

Більшість цивільних справ і деякі кримінальні розглядалися в змагальному процесі. Він починався і закінчувався за волею сторін, які пред­ставляли свої докази. Продовжувала розвиватися система формальних доказів. Докази поділялися на досконалі та недосконалі, повні й не­повні. Суд при оцінці доказів повинен був дотримуватися вимог закону. Головним доказом вважалося признання обвинуваченого або відповідача. В якості доказу зберігалася і присяга. В Собор­ному уложенні 1649 р. вона йменувалася «хресним цілуванням».

СУД

Вищу судову владу мав цар. Усі найважливіші та складні спра­ви надходили з Сенату на його затвердження. Наступною судовою інстанцією був Сенат, куди подавали апеля­ції в справах, розглянутих Юстиц-колегією. Сенату підлягали за службові злочини сенатори й інші вищі посадові особи.

Спеціальною вищою судовою установою була Юстиц-колегія — апеляційний суд щодо губернських надвірних судів. Вона також розглядала окремі справи як суд першої інстанції, водночас управ­ляючи всіма судами імперії. Судові функції виконували й колегії, розглядаючи справи своїх чиновників, винних у службо­вих злочинах. У всіх містах імперії були створені так звані нижні суди. Про­те 1722 р. їх ліквідували, і в кожній провінції був заснований провінційний суд у складі воєводи й асесорів.

Злочини військовиків розглядали полкові суди та Генеральний військовий суд, духовних осіб — єпископ. Апеляційною інстанцією був Синод. Справи міського населення розглядали городові ма­гістрати, апеляційною інстанцією був Головний магіст­рат. Кріпосних селян судили поміщики, крім справ про тя­жкі злочини.

Незважаючи на всі перетворення, характерними особливостя­ми суду того часу залишались хабарництво і тяганина, сваволя суддів, їх низький моральний рівень і безграмотність.