Зміни у складі Сенату за рахунок президентів Колегій (1722 р.). Генерал-прокурор при Сенаті та прокурори в Колегіях. Головний магістрат (1720р. ) і Синод (1721р.).

У 1718-1722 рр.. Сенат був реформований. Зокрема, його членами стали всіпрезиденти колегій. Була введена посадагенерал-прокурора. З появою його стала діяти ціла армія прокуроріву всіх центральних та губернських установах. Йомупідпорядковувалися фіскали імперії. Генерал-прокурор і обер-прокурор Сенату підкорялися тількигосудареві. Він міг опротестувати і призупинити рішення Сенату. Основна функціяпрокурорськогоконтролю –дотримання правопорядку. Першим генерал-прокурором був Павло Іванович Ягужинський.

У 1720 в Петербурзі був відтворений на правах центральної установи Головний Магістрат, а на місцях знову утвореніміські магістрати, в якійсь мірі відбивали станові інтереси купецтва.

До числа центральних установ належав Синод, або Духовна колегія.Після смерті патріарха Адріана цар призначив на цей пост виконуючого обов'язки, авибори патріарха не провів. Причиною тому було стримане ставлення духовенства до перетворень царя. У результаті в 1721 був утворенийСинод на чолі з президентом,колишнім місцеблюстителем престарілим Стефаном Яворським.Главою Синодубуввіце-президент,псковський архієпископФеофан Прокопович. Саме вінстворивДуховний регламент- звід найважливіших організаційних та ідеологічнихустановленьцерковної організаціїв нових умовах абсолютизму.

За Регламентом члени Синоду присягали на вірність цареві і зобов'язувалися «у мирські справи і обряди не входити ні для чого». Існували принципи колегіального управління церквою і зобов'язання священиків порушувати таємницю сповіді у випадках, «що загрожують державним інтересам».

Ліквідація «земських ізб».

В кінці XVII ст. посадова структура Управління піддалася істотним змінам. Земські старости, митні і шинкові голови змінилися бурмістрами і земськими ізбами. Але в 1708-1710 рр.. земські виборні бурмістри стали підкорятися губернаторам, а збір податків перейшов до губернським канцеляріях. «Храмина російського купецтва» була «розсипана».

Уряд хотів поставити вище московське купецтво на чолі всіх міст, зробити центральним фінансовим штабом, покладаючи на нього доручення з влаштування і стягування міських поборів. Реформа 1699 перетворила ці доручення у постійне представництво: одним указом городові земські ізби з їх виборними «земськими» бурмістрами були підпорядковані московській бурмістерській палаті, або ратуші, в якій засідали виборні з великого московського купецтва бурмистри.

Міська реформа, міські магістрати

Приблизно через 8 років створені міські магістрати.Вибори в них проходили під наглядом місцевих губернаторів, підсумки стверджували в столиці, вГоловному магістраті. Бурмістри і ратмани вибиралися довічно, а за заслуги могли бутипосвяченів шляхетство (дворянство).

Магістрати вели статистичний облік населення, розподіляли податки і повинності, розміщували війська на постій, стежили за діяльністю підприємств міста, керували обранням міських старост і старшин, влаштовували ярмарки. У магістратах велися й вирішувалися кримінальні справи, різного роду позови; вони контролювали процедури зважування і вимірювання габаритів товарів. На магістрати була покладена функція контролю в'їзду та виїзду з міста, паспортний контроль. У 1727 магістрати знову перетворили на ратуші.

Магістратська реформа змінювала характер міського управління. За указами 1699 земські бурмистри вибиралися на один рік, члени магістрату – безстроково. Бурмістри обиралися всім посадским суспільством; членів магістрату вибирали тільки бургомістри і «перші мирські люди»

Смертні вироки представлялися на затвердження в Головний магістрат, який становив також і вищу апеляційну інстанцію. Ті ж магістрати відали міською поліцією і господарством, піклувалися про розмноження мануфактур і ремесел, про заклад міських початкових шкіл, богаділень. За інструкцією магістрати вели справи спільно з громадянами.

Магістрат не замінював виборної влади міста, старшин і старост, а ставав над ними з новими повноваженнями, судовими та адміністративними. При такій постановці магістратів їх члени ставали простими чиновниками. Все це повинно було відчужувати магістрати від міської робочої маси. Так, почавши пристрій міського управління станово-земськими ізбами, Петро І закінчив реформу станово-бюрократичними приказними магістратами. До 1720 р., коли зроблена була магістратська реформа, цар зрозумів, що необхідно розширити і поглибити джерела державного прибутку. Для цього треба було за допомогою запозичених зондів дістатися до більш глибоких і рясних жив, якими ці джерела могли б харчуватися.