Державний лад

Московська держава залишалась ран­ньофеодальною монархією. Відносини між центром і місцями будувались на основі сюзеренітету-васаліте­ту. Московські князі ділили свої землі між спадко­ємцями. Останні отримували звичайні уділи і ставали в них са­мостійними. Фактично старший син, котрий набув „стіл" великого князя, зберігав становище старшого князя. З другої по­ловини XIV ст. старший спадко­ємець отримував найбільшу частку спадщини. Це давало йому вирішальну економічну перевагу. Крім цього, він разом з великокнязівським „столом" як домен обов'язково отримував і всю Володимирську землю.

Змінювались відносини між вели­ким і удільними князями. Вони ґрунтувались на імунітет­них грамотах та договорах. Спочатку договори передбачали службу удільного князя великому князеві за винагороду. Відтак це – володіння васалами їхніми вотчинами, отриманими від великого князя за службу. І вже на початку XV ст. встановився порядок, за яким удільні князі були зобов'язані по­вністю підкорятись великому князеві.

Перехід до станово-представницької монархії призвів до виникнення представницьких органів. Однак і попередні державні органи зазнали серйозних змін.

Цар

Главою Російської держави був великий князь. Він видавав закони, здійснював ке­рівництво державним управлінням, мав судові повноваження. Спочатку свої права вели­кий князь міг здійснювати в межах власного домену. Москва поділялась у фінансово-адміністративному та судово­му відношеннях між князями-братами. В XIV-XV ст. великі князі залишали її зазвичай наступникам на правах загальної власнос­ті. З упадком влади удільних князів великий князь став справж­нім володарем всієї території держави. Іван III і його син Василій III (1479-1533рр.) ув'язнювали найближчих родичів — уділь­них князів, які намагались суперечити їхній волі.

Існувала лише одна форма правління — монархія. Однак статус монарха змінив­ся. Іван IV проголосив себе царем (1547 р.), і титул прижився.

Боярська дума

Цар не міг обійтися без старого традиційного органу — Боярської думи. Її значення змінилося, маючи загальну тенденцію до зниження. Однак Боярська дума обмежувала монарха, тому говорити про самодержавство було передчасно. Навіть введення опричнини принципово не могло нічого змінити. Цар був змушений через декілька років відмо­витися від неї, оскільки зрозумів, що може позбутися соціальної опори, адже терором було незадоволене все населення. Опрични­на не ліквідувала значення Боярської думи як вищого органу державної влади, не похитнула принципу місництва, який обме­жував привілеї знаті.

Після смерті Бориса Годунова (бл. 1552-1605 рр.) роль Бояр­ської думи зросла. Внаслідок боротьби всередині пані­вної верстви 1610 р. був скинутий з престолу цар Василій Шуйсь­кий (1552-1612 рр.). Уся повнота влади тимчасово перейшла до Боярської думи. Деякий час державою управляли сім впливових бояр, що названо семибоярщиною. Склад Боярської думи з 32 членів за Івана IV збільшився до 167 за Олексія Михайловича.

Земські собори

Новим вищим органом станово-представницької держави стали Земські собори. Через них цар залучав до управління державою певні кола дворянства і посадського населення. Земські собори були потрібні монархові для підтримки ведення війни, вишуковування нових доходів тощо. Царі через Земські собори могли проводити відповідну політику всупереч волі Боярської думи. Перший Собор (названий Собором примирення) цар і феодали, налякані повстанням у Москві, скликали 1549 р.

До Земських соборів входили цар, Боярська дума, верхи духо­венства — Освячений собор у повному складі. Вони становили верхню палату, члени якої брали в ній участь відповідно до свого становища. Нижня палата була представлена виборними від дворянства і верхів посадськими людьми. Інколи при терміновому скликанні Собору представників запрошували цар або посадові особи на місцях.

Тривалість засідань Земських соборів залежала від обставин, як і кількісний склад. Найбагатолюднішим (приблизно 700-800 осіб) став Зем­ський собор, скликаний 1613 р. після вигнання інтервентів, в якому брали участь представники стрільців, козаків, селян „чор­них" волостей. На ньому розглядалось питання про вибори царя — ним став 16-річний Михайло Федорович (1596-1645 рр.) — родо­начальник династії Романових.

Останній Земський собор у повному складі був скликаний 1653 р. у зв'язку з введенням України до складу Росії. Після цього він перетворився в наради окремих станів, які цар скликав у випад­ку необхідності.