- •Етапи створення Російської централізованої держави і її правової системи (хіv – початок хvІст.): Умови і підстави процесу централізації
- •Еволюція спадкування вотчин і владних прав, хронологія та джерела великокняжої влади (обґрунтування самодержавства). Хронологія історії взагалі:
- •Суспільний лад. Феодали (служилі князі (княжата), бояри, слуги вільні і діти боярські, «слуги під двірським»).
- •Селяни (володільчеські і чорнотяглі; старожильці і новопорядчики; срібники, половники, бобилі).
- •Холопи (великі, повні і докладні; страдники); кабальні люди.
- •Міське населення (жителі дитинцю; слободок і дворів в межах міста; торгово-ремісничого посаду. Проблема чорних і білих слободок).
- •Державний лад: Великий князь.
- •Феодальні з’їзди.
- •Палацово-вотчинна система управління (відомство двірського і путі; великокнязівська скарбниця, палацова канцелярія; чини палацу – дяки; перехід до приказної системи).
- •Управління містами (городчики – принцип заміщення посади та повноваження; городові прикажчики).
- •Джерела права:
- •Право власності (вотчини і маєтки)
- •Зобов’язальне право за Судебником 1497 р.
- •Кримінальне право
- •Майнові злочини
- •Злочини проти особи
- •Спадкове право
- •Злочини і покарання
- •Процес. Нова форма процесу – розшук
- •Станово-представницька монархія в Росії (середина хvі – середина хvіі століття)
- •Суспільний лад. Феодали.
- •Феодально-залежне населення.
- •Державний лад
- •Боярська дума
- •Земські собори
- •Остаточний перехід від палацово-вотчинної до приказної системи управління
- •Зміни в системі місцевого управління
- •Губні органи в складі губного старости і цілувальників замість намісників-«кормлєнщиків»
- •Реорганізація системи феодальних імунітетів та відміна тарханів Стоглавим собором 1551 р.
- •Введення земських органів самоуправління
- •Воєводи
- •Виникнення та еволюція абсолютної монархії в Росії: 2-га пол. Хvіі – хvііі ст.
- •Суспільний лад
- •Політичний лад
- •Правова система.
- •Систематизація права.
- •Джерела права
- •Соборне Уложення 1649 року
- •Акти Земських соборів
- •Інститути цивільного та кримінального права
- •Судовий процес
- •Реформи Петра і
- •Обласна реформа 1708-1710 рр. (губернії – провінції – повіти)
- •Втрата Ратушею значення центральної фінансової установи
- •Ліквідація обласних приказів
- •Сенат (1711р.). Ближня канцелярія (1699р.). Консилія міністрів.
- •Зміни у складі Сенату за рахунок президентів Колегій (1722 р.). Генерал-прокурор при Сенаті та прокурори в Колегіях. Головний магістрат (1720р. ) і Синод (1721р.).
- •Ліквідація «земських ізб».
- •Міська реформа, міські магістрати
- •1719Р. – зміни в структурі обласних адміністрацій (провінція замість губернії).
- •Указ про єдиноспадкування 1714 р. (стирання різниці між вотчиною і маєтком, введення майорату задля запобігання подрібнення землеволодінь). «Табель про ранги» 1722р.
- •Перепис населення 1718р. Та його наслідки:
- •Указ 1721р. Про посилення штрафів за утримання селян-втікачів.
- •Митний тариф 1724р.
- •Указ 1722р. Про об’єднання в цехи
Суспільний лад. Феодали.
Найбільшим феодалом в країні був монарх. Велику роль у посиленні його економічної потужності зіграла опричнина. Це період в історії Росії (приблизно від 1565 до 1572 року): державний терор і система надзвичайних заходів; частина держави з особливим управлінням, виділена для утримання царського двору і опричників («Государєва опричнина»). Опричниками називалися люди, які складали таємну поліцію Івана Грозного, здійснювали репресії). Так цар отримав найзручніші землі, які він використовував як помісний земельний фонд, що дало йому можливість приваблювати дворянство, яке було зацікавлене в централізації держави. У руках монарха зосередилися усі багатства.
Клас феодалів був неоднорідний. Найбільшими феодалами були боярсько-княжа аристократія:
колишні удільні князі, які втратили свої колишні політичні привілеї, але зберегли колишнє економічне значення. Пізніше злилися з боярством.
великі й середні бояри.
Інтереси та позиції цих двох груп феодалів з деяких питань були різні. Колишні удільні князі були противниками централізації, вживали заходів для ослаблення царської влади. Опричнина і спрямовувалася головним чином проти цієї групи феодальної верхівки. Частина боярства на першому етапі правління Івана IV підтримувала царську владу і зміцнення централізованого держави. Вони бажали служити тільки одному царю, але виступали проти обмеження їхніх прав, за певну самостійність у вирішенні деяких питань. Бояри вважали, що головну роль в житті країни має відігравати Боярська дума, з думкою якої царю слід було рахуватися. Після введення опричного терору, між царем і боярством виник конфлікт.
дворянство – найнижча, найбільш чисельна частина феодалів. Експлуататорські інтереси об'єднували його з боярством. Однак у дворян були власні потреби, що відрізнялися від боярських або суперечили їм. Дрібні феодали прагнули нових земель, закріпачення селян, тому підтримували монарха і його зовнішню політику.
У період станово-представницької монархії в Росії зберігався порядок заміщення державних посад відповідно до родовитості, а не за особистими якостями (принцип місництва). Формально його скасування відбулося лише в 1682 р. При Івані IV починає оформлятися підданство. Феодали втратили колишній привілей вибирати, служити чи не служити великому князеві.
Великим феодалом була церква, яка мала великі землі, інші багатства. Велика кількість селян-кріпаків працювала на монастирських, церковних землях. Монархи намагалися обмежити церковне землеволодіння, але всі ці спроби виявилися невдалими. Церква продовжувала накопичувати багатства. Тільки в 1581 р. Івану IV вдалося домогтися деяких обмежень, які стосувалися подальшого зростання церковного землеволодіння.
Феодально-залежне населення.
У роки розрухи, викликаної опричниною і війнами, почалося масова втеча селян. Раніше селяни були прикріплені до землі своїм господарством, тому рідко використовували надану Судебником 1550р. можливість переходу між феодалами. Тепер вони почали залишати свої землі. Засобом боротьби з міграцією селян і стало їх закріпачення. У 1580 р був виданий указ про заповідні літа, який скасував Юріїв день. Почався загальний перепис селян, завершений у 1592 р., який створював юридичні підстави для пошуку втікачів. Щоб полегшити суперечки між власниками через втікачів, в 1597 р був виданий указ про урочні літа (про позовну давність). Спочатку термін давності був п'ять років, він змінювався, поки Соборне уложення (1649р.) не дозволило шукати втікачів безстроково.
Холопи зберігалися, їх стало менше. Їх правове становище було незмінним. До них примикала нова категорія залежного населення - кабальні люди. Вони формувалися з вільних селян. Щоб стати кабальним, потрібне обов'язкове оформлення служилої кабальної грамоти, в якій закріплювалося правове становище кабального. Для складання кабальної грамоти особа повинна досягти певного віку, бути вільною від кріпацтва, від державної служби.
Холопи, посаджені на землю, іменувалися страдниками. Вони забезпечували обробку панської землі на основі панщини. Страдники не мали власного господарства, були мало зацікавлені у своїй праці. Тому до панщини починають залучати і селян. Остаточно складається система панщини.
Міські люди.
У другій половині XVI і в XVII ст. продовжується зростання міст, ремесла, торгівлі. Значно збільшується чисельність посадського населення, яке в XVII ст. прикріплюється до посаду. Зростає купецтво, яке було звільнене від ряду повинностей. Намічається чіткий поділ в містах на купецтво і «чорних» людей. До них відносились ремісники і дрібні торговці.
Крім «чорних» слобід в посадах існували «білі» слободи, двори, власники яких не несли царського тягла (система грошових і натуральних державних повинностей селян і посадських людей XV - поч. XVIII ст.), що викликало протести з боку «чорних» людей. Господарі «білих» переманювали до себе людей із «чорних» слобод. Під час Московського повстання 1648 р. висунуто вимогу скасувати «білі» слободи, що було зроблене Соборним укладенням 1649 р. Це створило всі умови для розвитку купецтва і закріпило привілейоване становище землевласників, зв’язаних царською службою в місті.