8.3. Ресурсне обґрунту­вання виробничо-госпо­дарської діяльності під­приємства

Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями пра­цівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і но­рмування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслугову­вання, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і штатом робітників.

Розрахунок чисельності працівників є найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки кожної категорії працівників підпри­ємства здійснюються із застосуванням різних методів визначення їх необхідної чи­сельності.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується сис­тема показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Штатна чисельність - це кількість працівників облікового складу на визна­чену дату з урахуванням прийнятих і вибулих протягом певного періоду працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовуєть­ся показник облікової чисельності працівників (середньоспискової чисельності працівників). Для розрахунку потрібної облікової чисельності персоналу складають баланс робочого часу одного середньооблікового працівника.

Баланси робочого часу складають окремо - для періодичного та безперерв­ного виробництв. Вони розраховуються шляхом вирахування з календарного фон­ду часу святкових днів (для періодичних виробництв) і щотижневих днів відпочинку (вихідних), а також часу, виділеного на чергові і додаткові відпустки, на відпустки з інших причин, на невиходи з причин хвороби працівників чи виконання ними дер­жавних чи суспільно-значимих обов'язків і доручень тощо.

При складанні балансу робочого часу визначають кількість днів (годин), яку слід відпрацювати кожному робітнику протягом планового періоду, число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного средньоспискового робітника.

У балансі робочого часу розрізняють три категорії фонду часу:

1) календарний (Т_КАЛЕНД ),

2) номінальний (Т_НОМ),

3) ефективний (Т_ЕФ).

Календарний фонд дорівнює числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд за умов періодичного виробництва дорівнює календарно­му фонду без урахування вихідних і святкових днів.

Номінальний фонд без урахування неявок унаслідок хвороби, відпусток і ви­конання суспільних і державних обов'язків тощо утворює ефективний фонд робо­чого часу.

Для прикладу в табл. 8.1 наведені найбільш характерні баланси робочого ча­су за умов періодичного і безперервного виробництв.

Таблиця 8.1

Баланси робочого часу одного облікового працівника

Показники	Періодичний графік роботи		Безперервний графік роботи (4-бригадний)
	днів	годин	днів	годин
1. Календарний фонд	365	2920	365	2920
- вихідні дні	104	832	91	728
- святкові дні	10	80	-	-
2. Номінальний фонд робочого часу	251	2008	274	2192
Планові невиходи по причинам:
- основні (чергові) відпустки	24	192	24	192
- додаткові відпустки за шкідливість умов праці	4	32	4	32
- хвороби та декретні відпустки	3	24	3	24
- виконання державних обов'язків	1	8	1	8
- цілодобові простої	1	8	1	8
- учбова відпустка	1	8	1	8
Разом невиходів	34	272	34	272
3. Ефективний фонд робочого часу	217	1736	240	1920
Тривалість зміни	8		8

Графік змінності за умов безперервного виробництва протягом 8-годинної зміни та 4-бригадного графіка роботи при цьому виглядає так, як це показано в табл. 8.2.

Таблиця 8.2

Графік змінності (А, Б, В, Г- робочі бригади)

Зміни

Дні

1

2

3

4

5

в

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

1 зміна 0000-800

А

А

А

А

Б

Б

Б

Б

В

В

В

В

Г

Г

Г

Г

II зміна 800-1600

В

Г

Г

Г

Г

А

А

А

А

Б

Б

Б

Б

в

В

В

III зміна 1600-0000

Б

Б

В

В

В

В

Г

Г

Г

Г

А

А

А

А

Б

Б

Відпочинок

Г

В

Б

Б

А

Г

В

В

Б

А

Г

Г

В

Б

А

А

Для розрахунку явочного і облікового складу працівників на підставі складе­ного балансу визначають коефіцієнт облікового складу (k_ОБЛ) як відношення номі­нального фонду робочого часу (Т_НОМ) ДО ефективного (Т_ЕФ) за формулою (8.7):

(8.7)

Так, за наведеними балансами робочого часу (табл. 8.1) можна визначити коефіцієнт облікового складу:

- для періодичного графіку роботи k_ОБЛ = 251 дн./217дн. =1,16;

- для безперервного графіку роботи k_ОБЛ = 274 дн./240 дн. = 1,14.

Явочна чисельність основних та допоміжних працівників кожної професії за зміну (ч_ЯВзм) визначається як добуток кількості однотипного обслуговуваного облад­нання (п) на штатний норматив обслуговування обладнання в цеху (Н_ШТ) за фор­мулою (8.8):

Чяв_зм= п х Н_шт (8.8)

Явочна чисельність працівників за добу (ч_явдоВ) розраховується шляхом мно­ження явочної кількості працівників на зміну на число змін протягом доби, тобто за формулою (8.9):

Чяв_доб= n_ЗМ х Чяв_зм (8.9)

Штатна чисельність працівників (ч_ШТ) включає заданий штат працівників, необхідний для безперервного обслуговування робочих місць з урахуванням підміни, і розраховується за формулою (8.10):

Ч_ШТ = Чяв_доб х Чяв_зм (8.10)

Потрібну кількість працівників для обслуговування апаратних процесів на ви­робництві також визначають на основі штатних нормативів.

Штатні нормативи включають кількість працівників відповідних професій і кваліфікації, яких слід залучити для забезпечення виробничого процесу з обслуго­вування обладнання протягом зміни. їх розраховують виходячи з обсягів функцій працівників, обслуговуючих обладнання з урахуванням можливого суміщення окремих елементів роботи. Розрахунок штатних нормативів за зміну може здійс­нюватися за формулою (8.11):

(8.11)

де - відсоток ненормованих витрат штучного часу на здійснення певної операції, виражений у частках одиниці до оперативного часу витрат відпо­відно до технологічного регламенту виробництва;

t_ОП - операційний час на виготовлення визначеного виду продукції;

Т_ЗМ - тривалість зміни;

t_ВІДП - час відпочинку, регламентований трудовим законодавством та ре­жимом роботи підприємства.

Спискова чисельність працівників (ч_СП) визначається шляхом коригування штатної чисельності (ч_ШТ) з урахуванням коефіцієнта облікового складу персоналу (К_ОБЛ) за формулою (8.12):

(8.12)

Облікова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий пері­од (ч_ПВП) визначається виходячи з базисної чисельності (ч_Б), планового індексу зміни обсягу виробництва (J_Q) і відносної економії чисельності, отриманої в ре­зультаті факторних розрахунків зростання продуктивності праці (Е^ПТ_Ч), і розрахо­вується за формулою (8.13);

(8.13)

Взагалі, чисельність робітників (ч_Р) визначається трьома методами:

1. За нормами часу за формулою (8.14):

(8.14)

де t_MQ - планова трудомісткість виготовлення одиниці визначеного виду про­дукції, людино-годин;

п - номенклатура виготовлюваної підприємством продукції;

Q - кількість виробів даного виду продукції, натуральних одиниць;

Т_ЕФ - баланс робочого часу одного працівника (розрахунковий ефективний фонд робочого часу);

k_ВН - очікуваний коефіцієнт виконання норм виробітку в цілому по цеху, підприємству тощо.

2. За штатними робочими місцями за формулою (8.15):

(8.15)

де R_і - чисельність робочих місць з обслуговування і-го виду устаткування;

т - кількість наявного на підприємстві устаткування;

Т_ЕФ^уст - ефективний фонд часу роботи устаткування.

3. За нормами обслуговування за формулою (8.16):

(8.16)

де Н_ОБСЛ - норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, обслуговуваних одним працівником;

п_ЗМ - кількість робочих змін;

q - кількість наявних робочих місць.

Чисельність основних працівників, зайнятих на ненормованих роботах, а також додаткових працівників розраховується за нормами обслуговування з урахуванням змінності робіт.

Чисельність керівників, фахівців і службовців розраховується за кожною ви­конуваною ними функцією методом прямого нормування чи методом кореляційної залежності. Керівники підприємств при встановленні чисельності управлінського персоналу можуть скористатися типовими штатними розкладами, розробленими на науковій основі за допомогою загальноприйнятих принципів, керуючись прийня­тою в цеху організаційною структурою управління.

Чисельність молодшого обслуговуючого персоналу визначається на основі встановлених норм обслуговування. Чисельність стажерів (учнів) визначається відповідно до плану підготовки кадрів підприємства. Чисельність охоронної служби визначається в залежності від існуючої території, кількості посад, змінності роботи, кримінальної обстановки тощо.

Чисельність непромислового персоналу не залежить від чисельності промис­лово-виробничого персоналу і визначається окремо за кожним видом діяльності з урахуванням особливостей інфраструктури (дитячі установи, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство тощо).

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з ви­падковим часом її виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ре­монтний персонал тощо), може застосовуватися метод теорії масового обслугову­вання.

Наприклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах. Отже, мож­ливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система «устаткування-робітники» працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:

- максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;

- максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімі­зації часу його незайнятості;

- мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії є частковими. їх доцільно використовувати у тих випадках, коли один з ресурсів (устаткування або робітники) - дефіцитний, а інший - в до­статній кількості. Збільшення завантаження устаткування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, заван­таження яких зменшиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.

Найточніше сутність ефективності функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій, тому йому слід надавати перевагу в застосуванні. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслугову­вання. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, оптимальна кількість наладчиків забезпечує мінімальні витрати, виражені функцією (8.17):

(8.17)

де С - витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуго­вуючого персоналу за розрахунковий період, грн;

С_М - витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом од­нієї години, грн;

L - середня кількість верстатів, що очікує обслуговування (довжина черги);

С₀ - часова тарифна ставка одного обслуговуючого робітника, грн;

Ч₀ - кількість робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, людей;

Т - ефективний фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, декада, місяць), годин.

Обчислення таких витрат здійснюється поваріантно на основі узагальнення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно - шляхом виявлення за­конів розподілу потоку витрат на обслуговування і його тривалості як випадкових величин. Методологічною основою таких досліджень є теорія масового обслугову­вання.