Контрольні запитання і завдання

1. Які об'єкти природи можуть мати міжнародне, національне, регіональне та місцеве значення?

2. Які об'єкти природи можуть бути віднесені до природно-заповідного фонду?

3. Назвати документи, які складають правове поле природно-заповідного фонду як національного надбання.

4. Назвати наукові об'єкти природно-заповідного фонду України, які зане­ сені до Державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

3.2. Книги людської тривоги

Книги людської тривоги - це зібрання наукових, науково-популяр­них, юридичних та інших документів, які свідчать про загрозливий і критичний стан біорізноманіття на Землі.

Правове поле. Легітимний термін "біологічне різноманіття" (нау­ково вірно - біотичне різноманіття) можна віднести до достатньо

52

новітніх як у міжнародно-правовому лексиконі, так і в національних за­конодавствах держав світу. Необхідність правової охорони тварин, рос­лин і грибів поряд з охороною атмосфери, земель, надр і вод відобра­жена у багатьох документах, серед яких наводимо основні: міжнародного права:

• Міжнародна конвенція про охорону нових видів рослин (Париж: 1961, 1972, 1978 рр.);

• Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне зна­ чення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар: 1971, зміни - Париж: 1982, 1987 рр.);

• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і фло­ ри, що перебувають під загрозою зникнення - СІТЕ5 (Вашинг­ тон: 1973 р.);

• Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бонн: 1979 р.);

• Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн: 1979 р.);

• Конвенція про охорону морських живих ресурсів Антарктики (Канберра: 1980 р.);

• Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро: 1992 р.);

• Всеевропейська стратегія збереження біологічного та ланд­ шафтного різноманіття (Софія: 1995 р.).

Важливим фактором подальшого розгортання діяльності, спрямо­ваної на збереження біорізноманіття в Європі, стала з ініціативи Ради Європи розробка Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, яка була схвалена міністерською конфе­ренцією з навколишнього середовища. З методологічної точки зору слід відзначити, насамперед, переорієнтацію центру уваги з проблем видової охорони на більш системні позиції до збереження природних комплексів, середовищ, в яких функціонує та зберігається біорізнома­ніття. Серед основних цілей цієї стратегії є: суттєве зменшення загрози для біотичного та ландшафтного різноманіття Європи; підвищення здатності біотичного та ландшафтного різноманіття до відновлення; зміцнення екологічної цілісності Європи; забезпечення всебічної участі громадськості у заходах з охорони біотичного та ландшафтного різно­маніття. Є підстави вважати, що стратегія, спрямовуючи зусилля євро­пейських країн та міжнародних організацій на виконання зобов'язань, передбачених численними міжнародно-правовими актами, закладає основу подальшого розвитку діяльності у цій сфері на багато років. Прийняття цього документа є суттєвим внеском Європи до зусиль, спрямованих на виконання Конвенції ООН про біологічне різноманіття.

53

національного права України:

• Постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію збере- ; ження біологічного різноманіття України" (1997 р.);

• Закон України "Про рослинний світ" (1999 р.);

• Закон України "Про тваринний світ" (2001 р.);

• Закон України "Про Червону книгу України" (2002 р.);

- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження По­ ложення про Зелену книгу України" (2002 р.).

Велике значення мають спеціальні документи, в яких наводяться переліки охоронних біологічних видів. Вони є своєрідними сховищами інформації про сучасний стан раритетного біорізноманіття в кожній країні, Європі та світі в цілому. В цьому сенсі найвагомішими здобут­ками за всю історію розвитку біосозології є Червона книга МСОП, Єв­ропейський Червоний список, а для України - Червона книга України.

Червона книга МСОП

Історія. Проблема охорони генофонду на міжнародному рівні офіційно розпочалася одночасно зі створенням у 1948 році МСОП. Йо­го постійна комісія, яка і понині займається зникаючими видами тварин і рослин, відразу після створення МСОП застосувала анкетування й опитування, в результаті чого в 1963 році були складені перші списки зниклих видів. У цей час зародився рух за охорону окремих видів рос­лин і тварин, були запропоновані моделі оцінювання небезпек для біо­логічних видів планети, які постійно вдосконалюються. У 1968 році ко­місія звернулася до вчених 40 країн світу з проханням організувати дослідження стану зникаючих видів. Згодом була розроблена перша категоризація видів, з якої і розпочалося професійне складання "чер­воних списків", які публікувалися майже через кожні 10 років. У 1978 році комісія запропонувала нову категоризацію видів із семи категорій, яка одержала загальне визнання. У 1994 році вона була суттєво вдос­коналена, а в 2000 році була схвалена нова версія, за якою здійсню­ється облік і сьогодні ще у багатьох країнах.

Як відомо, МСОП для кожної сесії Генеральної Асамблеї ООН ви­дає свій список видів, що знаходяться під загрозою зникнення у всесвіт­ньому масштабі. В основі Червоної книги МСОП лежить інформація, надана багатьма вченими-природознавцями. МСОП здійснює збір цієї інформації шляхом вивчення національних червоних книг та списків, національних і міжнародних оглядів, реєстрів, опублікованих та не-опублікованих доповідей, книг, експертних досліджень та кореспонден­ції. На сьогодні Червона книга МСОП існує у вигляді електронних баз даних, які розміщені в Інтернеті. Ці відомості щорічно уточнюються, а переглядаються й аналізуються через кожні 4-5 років. Нині легітимною і більш детальною є версія 2002 року.

Категоризація. Наводимо перелік категорій видів Червоної книги МСОП за версією 2000 року: І категорія - вид зниклий; II категорія -

54

вид зниклий у дикому середовищі; !!! категорія - вид на критичній межі існування; IV категорія - вид у стані загрози; V категорія - вид вразли­вий; V! категорія - вид близький до стану загрози; VII категорія - вид у стані появи тривоги; VIII категорія - вид недостатньо відомий; IX кате­горія - вид недостатньо оцінений.

У Червоній книзі МСОП для кожного виду наводиться наукова на­зва, поширення в європейських країнах-членах Європейської економіч­ної комісії, а також за межами Європи, глобальний статус виду відповід­но до класифікації категорій загроз МСОП.

На думку відповідної комісії МСОП з виживання видів, нині охоро­ни потребують близько 20 тисяч видів вищих рослин, а Всесвітнього центру моніторингу збереження біорізноманіття загроза вимирання нависла над 60 тисячами видів рослин і п'ятьма тисячами видів тва­ринного світу відповідно до оцінки Червоної книги МСОП. У цьому кон­тексті треба відмітити, що серед країн світу Швейцарія одна із перших започаткувала створення так званого "Голубого списку", до якого зано­сяться види із Національної Червоної книги рідкісних видів країни, котрі в результаті правильної природоохоронної політики та діяльності дер­жави стабілізували свій популяційний склад і зараз знаходяться поза загрозою.

У Червоній книзі МСОП за 2000 рік наводиться 89 видів рослин і 726 видів тваринного світу, які зовсім зникли з природного середови­ща, відповідно 992 і 925 видів є критичними, 1234 і 1353 види знахо­дяться під загрозою зникнення, 3305 і 3157 видів є вразливими.

З української флори до Червоної книги МСОП увійшли переважно види сьомої категорії. Це далеко не остаточні відомості, про що Украї­на повинна заявити найближчим часом після проведення ґрунтовної інвентаризації. На думку багатьох провідних ботаніків, в Україні вже зникло близько 5-10 видів рослин. За даними Каталогу раритетного біорізноманіття, який у 2002 році був підготовлений в основному вче­ними Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, лише в запо­відниках та національних природних парках України зростає 70 видів рослин, занесених до Червоної книги МСОП.

Європейський Червоний список

Історія. Починаючи з 60-х років XX століття в більшості країн Єв­ропи приймаються закони про охорону природи (1966 р. - Швейцарія, 1967 р. - Швеція, 1968 р. - Нідерланди, 1969 р. - Данія, 1970 р. - Нор­вегія, Португалія, 1975 р.- Великобританія, 1976 р.- ФРН, Франція, Ірландія, 1977 р. - Італія).

У 1973 році для країн Європейського співтовариства була прийня­та програма дій у галузі навколишнього природного середовища. Не­обхідність європейського співробітництва в галузі охорони тварин і ро­слин, що знаходяться під загрозою зникнення, була визнана державами-учасницями Наради з безпеки й співробітництва в Європі,

55

що відбулася в 1975 році в Гєльсінкі. Відповідно до положень Гельсін­ського заключного акта, держави-учасниці згодились співпрацювати у галузі захисту і збереження існуючих генетичних ресурсів, особливо рідкісних видів тварин і рослин. У даному та наступних документах, що приймалися в Мадриді та Відні, підкреслена особлива роль Європей­ської економічної комісії в цьому процесі.

У 1980 році приймається Всесвітня стратегія охорони природи, а через два роки на 37 сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Всесвітню хартію охорони природи, яка, визначаючи постійний сувере­нітет держав щодо їх природних ресурсів, для збереження природи на Землі під час будь-якої діяльності, закликала дотримуватися певних екологічних принципів, а саме: необхідності належного ставлення до природи, збереження її основних процесів у разі здійснення будь-якої діяльності. У 1988 році на своїй 43 сесії Європейська економічна комі­сія прийняла Декларацію про збереження флори, фауни та середовищ їх існування, в якій уряди країн-учасниць комісії схвалили принципи Всесвітньої стратегії охорони природи і згодились охороняти багатства живої природи в інтересах нинішнього та прийдешніх поколінь шляхом підтримання найважливіших екологічних процесів і систем, які забез­печують життєдіяльність, збереження генетичного різноманіття та за­безпечення стабільного використання видів і екосистем. У вищезгада­ному документі було відображено досягнуті домовленості про необхідність проведення спільних досліджень з цієї проблеми, а також визначено мету- виявлення на науковій основі біологічних видів Єв­ропи, що знаходяться під загрозою зникнення у всесвітньому масштабі. Уряди Угорщини, Данії, Іспанії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Фін­ляндії, Швеції, Франції, СРСР та інших країн визначили відповідальних експертів. До досліджень були залучені представники міжнародних організацій: Європейської економічної комісії, МСОП, Міжнародної ради з охорони птахів, Міжнародного бюро з вивчення водоплавних птахів та водно-болотних угідь, Всесвітнього центру моніторингу збереження природи. У 1990 році в Туреччині були обговорені результати цієї ро­боти і завершено складання проекту Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі, а через рік у Фінляндії Європейська економічна комісія оста­точно прийняла Європейський Червоний список, а також ряд рекомен­дацій (вісім пунктів і три підпункти) до урядів країн-учасниць щодо за­стосування даного списку.

Категоризація. Протягом 60-х років XX століття на рівні Європей­ської економічної комісії ООН було, зокрема, розроблено Список видів, полювання на яких слід заборонити або обмежити. Вперше у цьому документі відмовились від поділу видів на "корисні" і "шкідливі", який домінував до того часу і спирався на суто споживацькі уявлення. Це була концепція лімітованої охорони. З початку 70-х років на зміну їй

56

прийшла концепція так званої генералізованої охорони, якою було ре­комендовано охороняти всі види флори і фауни, а саме здійснювати мигальну і жорстку охорону (для видів, яким загрожує небезпека зник­нення), а також охорону місць перебування.

Європейський Червоний список - це перелік таксонів тварин і рос­лин, які зустрічаються в Європі і знаходяться під загрозою глобального нимирання. В ньому використовуються наступні категорії МСОП: зник­лі, зникаючі, вразливі, рідкісні, невизначені та недостатньо ві­домі. На сьогодні він включає 60 видів ссавців, 28 - птахів, 37 - репти­лій, 19- амфібій, 38- прісноводних риб, 238- безхребетних і майже 4Б00 видів судинних рослин. За даними Каталогу раритетного біоріз-номаніття в заповідниках та національних природних парках України зростає 110 видів судинних рослин, які занесені до Європейського Чорвоного списку, а також сім рідкісних видів мохоподібних, занесених до Червоної книги європейських мохоподібних.

Червона книга України

Історія. У 1960 році в Україні був прийнятий закон про охорону Навколишнього природного середовища, що стало поворотним момен­том в історії охорони біорізноманіття. Із республік колишнього СРСР парші списки рідкісних видів у 1960 році публікує Естонія, але офіційно "Красная книга СССР" була створена в 1974 році, а вийшла у світ в 1078 році. У 1975 році була опублікована "Красная книга СССР. Дико-рйстущие видьі флорьі СССР, нуждающиеся в охране". До офіційного ридання "Красная книга СССР" включили 444 види судинних рослин. Виручи приклад з естонських вчених, українські ботаніки М.І. Котов та Ї,І, Чопик в 1962-63 роках розпочинають підготовку аналогічних спис-КІи рідкісних видів рослин для України, однак до розроблення структу­ри Червоної книги УРСР приступили лише в 1975 році, коли у Москві та Лмнінграді відбувся Міжнародний ботанічний конгрес. У 1970 і 1978 ропах В.І. Чопик публікує дві монографії, в яких пропонує для охорони ІН7 видів рослин. Для Криму списки рідкісних видів рослин склали И ).А. Лукс, Л.О. Привалова та І.В. Крюкова.

На той час Державний комітет охорони природи УРСР створив Комісію спеціалістів, а через рік Рада Міністрів УРСР 4 серпня 1976 року прийняла постанову "Про заснування книги рідкісних і таких, що ІНиходяться під загрозою зникнення видів тварин і рослин УРСР". Од-ночпсно було затверджено перше Положення про Червону книгу, згід­но а яким ведення її покладалось на Академію наук УРСР.

Вперше Червона книга УРСР була надрукована в 1980 році одно-іимпим виданням, до якого занесли 151 вид судинних рослин, 85 видів (ііідиидів) тварин. Протягом часу, що минув після виходу цієї книги, продовжувалось дослідження флори та фауни, їх видового складу. У ІВ'изку з дедалі зростаючим антропогенним впливом на рослинний і тваринний світ вивчався стан популяцій, нагромаджувалися нові відо-

57

мості про динаміку чисельності видів, темпи відновлення або скоро­чення ареалів, життєвість тощо. Були критично переглянуті старі спис­ки рідкісних видів флори і фауни.

З початку 90-х років XX століття ситуація в державі кардинально почала змінюватися. У 1992 році Україна, як правонаступниця СРСР, на своїй території визнала готовність наслідувати певний міжнародний правовий порядок. Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року затверджено нове Положення про Червону книгу України, яке стало основним державним документом з питань охорони тварин­ного і рослинного світу. Для підготовки нового видання Червоної книги України необхідно було зібрати узагальнені відомості про сучасний стан тварин і рослин країни, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. Друге видання Червоної книги України було підготовлено у двох томах. Перший том "Тваринний світ" був надрукований у 1994 році, другий том "Рослинний світ" - в 1996 році. Найбільшим досягненням українсь­кого права з охорони біорізноманіття було прийняття в 2002 році Вер­ховною Радою України Закону України "Про Червону книгу України", до якого увійшли основні статті Положення про Червону книгу України. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги України в 2004 році Кабінет Міністрів України затверджує Положення про Національну комісію з питань Червоної книги України, яка була створена в 2005 ро­ці. Лише тоді вчені приступили до перегляду списків видів для нового видання Червоної книги України.

Категоризація. "Червона книга України. Тваринний світ" склада­ється з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин, а саме: гідроїдні поліпи (2 види), черви круглі (2) та черви кільчасті (7), ракопо­дібні (26), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), комахи (173), молюски (12), круглороті (2) та риби (32), земноводні (5), плазуни (8), птахи (67), ссавці (41). Другий том "Червона книга України. Рослинний світ" скла­дається з п'яти розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різ­новидність, форма) рослин і грибів: судинні рослини (439 видів), мохо­подібні (28), водорості (17), лишайники (27), гриби (ЗО).

Під час ведення Червоної книги України обов'язково здійснюється картографування поширення, визначення стану життєвості популяцій, формування загальнодержавних та регіональних списків за шкалою оцінок аутфітосозологічного індексу, ведеться за офіційними правила­ми державний облік та кадастр, установлюються форма та вид режиму збереження популяцій. На природно-заповідних територіях за станом популяцій ведеться контроль, на кожну популяцію оформляється біо-созологічний паспорт. Ведення Червоної книги України передбачає і періодичний перегляд основних наукових критеріїв відбору видів для занесення до неї. На сьогоднішній день такими критеріями є: хорологіч­ний- береться до уваги поширення і стан популяцій ендемічних,

58

диз'юнктивних і рідкісних видів у складі флори; флорогенетичний -включаються реліктові види і ті, що зникають з природних причин; еко-лого-ценотичний - включаються види різних рідкісних і зникаючих фі­тоценозів та специфічних екологічних ніш; прагматичний- врахову­ється практичне значення видів та їхнє відношення до родичів культур­них сортів; естетичний - включаються рослини, що гарно квітнуть, та інші декоративні дикорослі види рослин, які стають рідкісними або зни­кають внаслідок масового знищення.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяцій видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

зниклі- види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або інших відомих та можливих місцях поширен­ня, відсутня будь-яка інформація про їх існування у дикій природі;

зниклі в природі- види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;

зникаючі - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збере­ження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан;

вразливі- види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих", якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

рідкісні- види, популяції яких невеликі і на даний час не відно­сяться до категорії "зникаючих" чи "вразливих", хоча їм і загрожує не­безпека;

неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до ка­тегорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", але ще не віднесені до них;

недостатньо відомі- види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

На сьогоднішній день ще немає відомостей про кількісний і якісний склад видів Червоної книги України, які є на всіх територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України. Більш-менш достовірні дані є лише стосовно заповідників та національних природних парків. За да­ними Каталогу раритетного біорізноманіття, в заповідниках та національ­них природних парках України зростає 414 видів судинних рослин, які занесені до офіційних переліків видів рослин і становлять лише близько 8 % флори України, із них представників Червоної книги Укра­їни 327 видів.

Фітогенетичний фонд представлений 75 родинами, серед яких найбільшими за видовим складом є родини- Зозулинцеві (Огспісіа-сеае- 60 видів), Тонконогові (Роасеае - 37 видів) та Айстрові (Аз-Іегасеае - 33 види). Із зазначеного видового складу раритетних судин-

59

них рослин близько 130 видів вирощуються у ботанічних садах та ден­дрологічних парках, що значною мірою підвищує їх рівень збереження в Україні. Видовий склад раритетних судинних рослин, занесених до офіційних переліків, представляє велику наукову цінність і, в першу чергу, має охоронятися у заповідниках та національних природних пар­ках України. За критерієм наукової цінності та за деякими статистич­ними показниками вже можна визначити пріоритетність територій при­родно-заповідного фонду. Наприклад, у науковому відношенні за кількістю раритетних видів судинних рослин найбільш цінними в Украї­ні є Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, в якому зростає 96 рідкісних видів, Карпатський національний природний парк- відпо­відно 89 видів, Карпатський біосферний заповідник - 79 видів, Карада­зький природний заповідник- 78 видів, Український степовий природ­ний заповідник- 69 видів. Найменша кількість рідкісних видів судинних рослин зростає в Дніпровсько-Орільському- 10, Рівненському- 13, Поліському і "Єланецький степ" природних заповідниках- по 14 рідкіс­них видів.

У заповідниках і національних природних парках України на сього­дні зростає 16 рідкісних видів мохоподібних, занесених до Червоної книги України. Найбільша кількість видів мохоподібних зростає у Кар­патському національному природному парку (дев'ять видів) та Кримсь­кому природному заповіднику (три види).

Лише дев'ять видів водоростей, які занесені до Червоної книги України, зростає тільки в шістьох заповідниках і національних природ­них парках України. Із них найбільша кількість у природних заповідни­ках - Карадазький (чотири види) та "Мис Мартьян" (три види).

Раритетний мікогенетичний фонд у заповідниках і національних при­родних парках України представлений 22 видами грибів та 26 видами лишайникоутворюючих грибів, які занесені до Червоної книги України. Ці види грибів представлені на територіях лише 10 заповідників. Най­більша кількість видів грибів відмічена в Ялтинському гірсько-лісовому та Кримському природних заповідниках (по 10 видів), Карпатському біосферному та природних заповідниках - "Розточчя" та Канівському (по шість видів). На цей час немає жодних відомостей про зростання рідкісних видів грибів у національних природних парках. Раритетні ли-шайникоутворюючі гриби, які занесені до Червоної книги України, пред­ставлені на територіях 12 заповідників і національних природних парків України. Найбільша кількість їх відмічена у Карпатському біосферному заповіднику (12 видів), Карпатському (11 видів) та Ужанському (дев'ять видів) національних природних парках.

"Червоні переліки" міжнародних конвенцій

Крім офіційних "червоних книг", рідкісні види біорізноманіття охо­роняються на міжнародному рівні відповідними конвенціями.

60

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, яка відома та­кож під назвами Вашингтонська і СІТЕЗ, була прийнята в 1973 році у зв'язку з масовим вилученням видів дикої флори і фауни для міжнарод­ної торгівлі в світовому масштабі. До цієї конвенції занесено більше ніж 14000 видів тварин і рослин. Конвенція передбачає строгий контроль За перевезенням через державний кордон зразків найбільш рідкісних і цінних видів рослин і тварин, без відповідного дозволу такі дії заборо­няються. До Додатку І конвенції занесені всі види, яким загрожує зник­нення, торгівля якими спричиняє чи може спричинити негативний вплив на їх існування. Торгівля ними може бути дозволена лише у ви­няткових випадках. До Додатку II занесені види, які зараз ще не є під загрозою, але якщо торгівлю не регулювати, тоді такі види можуть опинитися під загрозою зникнення. До Додатку III можуть бути занесені біологічні види окремих країн, які на свій розсуд вважають, що торгува­ти ними не можна.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, яка була схвалена в Берні в 1979 році і тому відома під назвою Бернська, визначає цілий ряд видів фло­ри і фауни, які є для Європи дуже рідкісними і важливими, оскільки в якійсь мірі представляють раритетний генофонд континенту. Його охо­рона не може бути забезпечена поза місцями існування цих видів. Ос­новними завданнями Бернської конвенції є ведення міжнародного співробітництва, направленого на забезпечення мінімального рівня Захисту для всіх видів у межах їх ареалів, а також підвищеного рівня аахисту для найбільш вразливих, зникаючих і рідкісних видів. До Додат­ку І конвенції занесені види рослин, які підлягають суворій охороні - це 634 види рослин з 95 родин (49 видів зростає в Україні, з них ЗО зане­сено до Червоної книги України). До Додатку II занесені види тварин, що підлягають особливій охороні - 388 видів хребетних з 84 родин, 101 вид безхребетних з 18 родин (90 видів фауни занесені до Червоної Книги України). До Додатку III занесені види, збереження яких здійсню­ється регулюванням їх чисельності - це 142 види хребетних тварин з 27 родин та 10 видів із шести родин безхребетних тварин, більшість з Яких занесена до Червоної книги України. Додаток IV більше всього Стосується збереження риб, у водоймах забороняється застосування іибухових речовин, вогнепальної зброї, отрути, анестезуючих речовин, імінного електричного струму, штучних світлових джерел тощо. Бюро Борнської конвенції видає спеціальні резолюції чи рекомендації стосов­но заходів збереження окремих важливих видів у Європі (бурого вед-модя, вовка, рисі звичайної, норки європейської, видри європейської, шахів, земноводних, плазунів тощо).

За даними Каталогу раритетного біорізноманіття, в заповідниках та національних природних парках України зростає 27 видів судинних ро-

61

що відбулася в 1975 році в Гельсінкі. Відповідно до положень Гельсін­ського заключного акта, держави-учасниці згодились співпрацювати у галузі захисту і збереження існуючих генетичних ресурсів, особливо рідкісних видів тварин і рослин. У даному та наступних документах, що приймалися в Мадриді та Відні, підкреслена особлива роль Європей­ської економічної комісії в цьому процесі.

У 1980 році приймається Всесвітня стратегія охорони природи, а через два роки на 37 сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Всесвітню хартію охорони природи, яка, визначаючи постійний сувере­нітет держав щодо їх природних ресурсів, для збереження природи на Землі під час будь-якої діяльності, закликала дотримуватися певних екологічних принципів, а саме: необхідності належного ставлення до природи, збереження її основних процесів у разі здійснення будь-якої діяльності. У 1988 році на своїй 43 сесії Європейська економічна комі­сія прийняла Декларацію про збереження флори, фауни та середовищ їх існування, в якій уряди країн-учасниць комісії схвалили принципи Всесвітньої стратегії охорони природи і згодились охороняти багатства живої природи в інтересах нинішнього та прийдешніх поколінь шляхом підтримання найважливіших екологічних процесів і систем, які забез­печують життєдіяльність, збереження генетичного різноманіття та за­безпечення стабільного використання видів і екосистем. У вищезгада­ному документі було відображено досягнуті домовленості про необхідність проведення спільних досліджень з цієї проблеми, а також визначено мету- виявлення на науковій основі біологічних видів Єв­ропи, що знаходяться під загрозою зникнення у всесвітньому масштабі. Уряди Угорщини, Данії, Іспанії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Фін­ляндії, Швеції, Франції, СРСР та інших країн визначили відповідальних експертів. До досліджень були залучені представники міжнародних організацій: Європейської економічної комісії, МСОП, Міжнародної ради з охорони птахів, Міжнародного бюро з вивчення водоплавних птахів та водно-болотних угідь, Всесвітнього центру моніторингу збереження природи. У 1990 році в Туреччині були обговорені результати цієї ро­боти і завершено складання проекту Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі, а через рік у Фінляндії Європейська економічна комісія оста­точно прийняла Європейський Червоний список, а також ряд рекомен­дацій (вісім пунктів і три підпункти) до урядів країн-учасниць щодо за­стосування даного списку.

Категоризація. Протягом 60-х років XX століття на рівні Європей­ської економічної комісії ООН було, зокрема, розроблено Список видів, полювання на яких слід заборонити або обмежити. Вперше у цьому документі відмовились від поділу видів на "корисні" і "шкідливі", який домінував до того часу і спирався на суто споживацькі уявлення. Це була концепція лімітованої охорони. З початку 70-х років на зміну їй

56

прийшла концепція так званої генералізованої охорони, якою було ре­комендовано охороняти всі види флори і фауни, а саме здійснювати загальну і жорстку охорону (для видів, яким загрожує небезпека зник­нення), а також охорону місць перебування.

Європейський Червоний список - це перелік таксонів тварин і рос­лин, які зустрічаються в Європі і знаходяться під загрозою глобального вимирання. В ньому використовуються наступні категорії МСОП: зник­лі, зникаючі, вразливі, рідкісні, невизначені та недостатньо ві­домі. На сьогодні він включає 60 видів ссавців, 28 - птахів, 37 - репти­лій, 19- амфібій, 38- прісноводних риб, 238- безхребетних і майже 4500 видів судинних рослин. За даними Каталогу раритетного біоріз-номаніття в заповідниках та національних природних парках України зростає 110 видів судинних рослин, які занесені до Європейського Червоного списку, а також сім рідкісних видів мохоподібних, занесених до Червоної книги європейських мохоподібних.

Червона книга України

Історія. У 1960 році в Україні був прийнятий закон про охорону навколишнього природного середовища, що стало поворотним момен­том в історії охорони біорізноманіття. Із республік колишнього СРСР перші списки рідкісних видів у 1960 році публікує Естонія, але офіційно "Красная книга СССР" була створена в 1974 році, а вийшла у світ в 1978 році. У 1975 році була опублікована "Красная книга СССР. Дико-растущие видьі флорьі СССР, нуждающиеся в охране". До офіційного мидання "Красная книга СССР" включили 444 види судинних рослин. Беручи приклад з естонських вчених, українські ботаніки М.І. Котов та Ш. Чопик в 1962-63 роках розпочинають підготовку аналогічних спис­ків рідкісних видів рослин для України, однак до розроблення структу­ри Червоної книги УРСР приступили лише в 1975 році, коли у Москві та ІІвнінграді відбувся Міжнародний ботанічний конгрес. У 1970 і 1978 роках В.І. Чопик публікує дві монографії, в яких пропонує для охорони 187 видів рослин. Для Криму списки рідкісних видів рослин склали Ю.А. Лукс, Л.О. Привалова та І.В. Крюкова.

На той час Державний комітет охорони природи УРСР створив комісію спеціалістів, а через рік Рада Міністрів УРСР 4 серпня 1976 року прийняла постанову "Про заснування книги рідкісних і таких, що іііпходяться під загрозою зникнення видів тварин і рослин УРСР". Од­ночасно було затверджено перше Положення про Червону книгу, згід­но з яким ведення її покладалось на Академію наук УРСР.

Вперше Червона книга УРСР була надрукована в 1980 році одно­томним виданням, до якого занесли 151 вид судинних рослин, 85 видів (підвидів) тварин. Протягом часу, що минув після виходу цієї книги, продовжувалось дослідження флори та фауни, їх видового складу. У ям'нзку з дедалі зростаючим антропогенним впливом на рослинний і Шіринний світ вивчався стан популяцій, нагромаджувалися нові відо-

57

мості про динаміку чисельності видів, темпи відновлення або скоро­чення ареалів, життєвість тощо. Були критично переглянуті старі спис­ки рідкісних видів флори і фауни.

З початку 90-х років XX століття ситуація в державі кардинально почала змінюватися. У 1992 році Україна, як правонаступниця СРСР, на своїй території визнала готовність наслідувати певний міжнародний правовий порядок. Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року затверджено нове Положення про Червону книгу України, яке стало основним державним документом з питань охорони тварин­ного і рослинного світу. Для підготовки нового видання Червоної книги України необхідно було зібрати узагальнені відомості про сучасний стан тварин і рослин країни, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. Друге видання Червоної книги України було підготовлено у двох томах. Перший том "Тваринний світ" був надрукований у 1994 році, другий том "Рослинний світ" - в 1996 році. Найбільшим досягненням українсь­кого права з охорони біорізноманіття було прийняття в 2002 році Вер­ховною Радою України Закону України "Про Червону книгу України", до якого увійшли основні статті Положення про Червону книгу України. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги України в 2004 році Кабінет Міністрів України затверджує Положення про Національну комісію з питань Червоної книги України, яка була створена в 2005 ро­ці. Лише тоді вчені приступили до перегляду списків видів для нового видання Червоної книги України.

Категоризація. "Червона книга України. Тваринний світ" склада­ється з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин, а саме: гідроїдні поліпи (2 види), черви круглі (2) та черви кільчасті (7), ракопо­дібні (26), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), комахи (173), молюски (12), круглороті (2) та риби (32), земноводні (5), плазуни (8), птахи (67), ссавці (41). Другий том "Червона книга України. Рослинний світ" скла­дається з п'яти розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різ­новидність, форма) рослин і грибів: судинні рослини (439 видів), мохо­подібні (28), водорості (17), лишайники (27), гриби (ЗО).

Під час ведення Червоної книги України обов'язково здійснюється картографування поширення, визначення стану життєвості популяцій, формування загальнодержавних та регіональних списків за шкалою оцінок аутфітосозологічного індексу, ведеться за офіційними правила­ми державний облік та кадастр, установлюються форма та вид режиму збереження популяцій. На природно-заповідних територіях за станом популяцій ведеться контроль, на кожну популяцію оформляється біо-созологічний паспорт. Ведення Червоної книги України передбачає і періодичний перегляд основних наукових критеріїв відбору видів для занесення до неї. На сьогоднішній день такими критеріями є: хорологіч­ний- береться до уваги поширення і стан популяцій ендемічних,

58

диз'юнктивних і рідкісних видів у складі флори; флорогєнетичний -включаються реліктові види і ті, що зникають з природних причин; еко-лого-ценотичний - включаються види різних рідкісних і зникаючих фі­тоценозів та специфічних екологічних ніш; прагматичний- врахову­ється практичне значення видів та їхнє відношення до родичів культур­них сортів; естетичний - включаються рослини, що гарно квітнуть, та інші декоративні дикорослі види рослин, які стають рідкісними або зни­кають внаслідок масового знищення.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяцій видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

зниклі- види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або інших відомих та можливих місцях поширен­ня, відсутня будь-яка інформація про їх існування у дикій природі;

зниклі в природі- види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;

зникаючі- види, що знаходяться під загрозою зникнення, збере­ження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан;

вразливі- види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих", якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

рідкісні- види, популяції яких невеликі і на даний час не відно­сяться до категорії "зникаючих" чи "вразливих", хоча їм і загрожує не­безпека;

неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до ка­тегорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", але ще не віднесені до них;

недостатньо відомі- види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

На сьогоднішній день ще немає відомостей про кількісний і якісний склад видів Червоної книги України, які є на всіх територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України. Більш-менш достовірні дані є лише стосовно заповідників та національних природних парків. За да­ними Каталогу раритетного біорізноманіття, в заповідниках та національ­них природних парках України зростає 414 видів судинних рослин, які занесені до офіційних переліків видів рослин і становлять лише близько 8 % флори України, із них представників Червоної книги Укра­їни 327 видів.

Фітогенетичний фонд представлений 75 родинами, серед яких найбільшими за видовим складом є родини - Зозулинцеві (Огспісіа-сеае - 60 видів), Тонконогові (Роасеае - 37 видів) та Айстрові (Аз-Іегасеае - 33 види). Із зазначеного видового складу раритетних судин-

59

них рослин близько 130 видів вирощуються у ботанічних садах та ден­дрологічних парках, що значною мірою підвищує їх рівень збереження в Україні. Видовий склад раритетних судинних рослин, занесених до офіційних переліків, представляє велику наукову цінність і, в першу чергу, має охоронятися у заповідниках та національних природних пар­ках України. За критерієм наукової цінності та за деякими статистич­ними показниками вже можна визначити пріоритетність територій при­родно-заповідного фонду. Наприклад, у науковому відношенні за кількістю раритетних видів судинних рослин найбільш цінними в Украї­ні є Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, в якому зростає 96 рідкісних видів, Карпатський національний природний парк- відпо­відно 89 видів, Карпатський біосферний заповідник - 79 видів, Карада­зький природний заповідник - 78 видів, Український степовий природ­ний заповідник - 69 видів. Найменша кількість рідкісних видів судинних рослин зростає в Дніпровсько-Орільському- 10, Рівненському- 13, Поліському і "Єланецький степ" природних заповідниках- по 14 рідкіс­них видів.

У заповідниках і національних природних парках України на сього­дні зростає 16 рідкісних видів мохоподібних, занесених до Червоної книги України. Найбільша кількість видів мохоподібних зростає у Кар­патському національному природному парку (дев'ять видів) та Кримсь­кому природному заповіднику (три види).

Лише дев'ять видів водоростей, які занесені до Червоної книги України, зростає тільки в шістьох заповідниках і національних природ­них парках України. Із них найбільша кількість у природних заповідни­ках - Карадазький (чотири види) та "Мис Мартьян" (три види).

Раритетний мікогенетичний фонд у заповідниках і національних при­родних парках України представлений 22 видами грибів та 26 видами лишайникоутворюючих грибів, які занесені до Червоної книги України. Ці види грибів представлені на територіях лише 10 заповідників. Най­більша кількість видів грибів відмічена в Ялтинському гірсько-лісовому та Кримському природних заповідниках (по 10 видів), Карпатському біосферному та природних заповідниках- "Розточчя" та Канівському (по шість видів). На цей час немає жодних відомостей про зростання рідкісних видів грибів у національних природних парках. Раритетні ли-шайникоутворюючі гриби, які занесені до Червоної книги України, пред­ставлені на територіях 12 заповідників і національних природних парків України. Найбільша кількість їх відмічена у Карпатському біосферному заповіднику (12 видів), Карпатському (11 видів) та Ужанському (дев'ять видів) національних природних парках.

"Червоні переліки" міжнародних конвенцій

Крім офіційних "червоних книг", рідкісні види біорізноманіття охо­роняються на міжнародному рівні відповідними конвенціями.

60

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, яка відома та­кож під назвами Вашингтонська і СІТЕ5, була прийнята в 1973 році у зв'язку з масовим вилученням видів дикої флори і фауни для міжнарод­ної торгівлі в світовому масштабі. До цієї конвенції занесено більше ніж 14000 видів тварин і рослин. Конвенція передбачає строгий контроль за перевезенням через державний кордон зразків найбільш рідкісних і цінних видів рослин і тварин, без відповідного дозволу такі дії заборо­няються. До Додатку І конвенції занесені всі види, яким загрожує зник­нення, торгівля якими спричиняє чи може спричинити негативний вплив на їх існування. Торгівля ними може бути дозволена лише у ви­няткових випадках. До Додатку II занесені види, які зараз ще не є під загрозою, але якщо торгівлю не регулювати, тоді такі види можуть опинитися під загрозою зникнення. До Додатку НІ можуть бути занесені біологічні види окремих країн, які на свій розсуд вважають, що торгува­ти ними не можна.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, яка була схвалена в Берні в 1979 році і тому відома під назвою Бернська, визначає цілий ряд видів фло­ри і фауни, які є для Європи дуже рідкісними і важливими, оскільки в якійсь мірі представляють раритетний генофонд континенту. Його охо­рона не може бути забезпечена поза місцями існування цих видів. Ос­новними завданнями Бернської конвенції є ведення міжнародного співробітництва, направленого на забезпечення мінімального рівня захисту для всіх видів у межах їх ареалів, а також підвищеного рівня захисту для найбільш вразливих, зникаючих і рідкісних видів. До Додат­ку І конвенції занесені види рослин, які підлягають суворій охороні - це 534 види рослин з 95 родин (49 видів зростає в Україні, з них ЗО зане­сено до Червоної книги України). До Додатку II занесені види тварин, що підлягають особливій охороні - 388 видів хребетних з 84 родин, 101 вид безхребетних з 18 родин (90 видів фауни занесені до Червоної книги України). До Додатку III занесені види, збереження яких здійсню­ється регулюванням їх чисельності - це 142 види хребетних тварин з 27 родин та 10 видів із шести родин безхребетних тварин, більшість з яких занесена до Червоної книги України. Додаток IV більше всього стосується збереження риб, у водоймах забороняється застосування вибухових речовин, вогнепальної зброї, отрути, анестезуючих речовин, змінного електричного струму, штучних світлових джерел тощо. Бюро Бернської конвенції видає спеціальні резолюції чи рекомендації стосов­но заходів збереження окремих важливих видів у Європі (бурого вед­медя, вовка, рисі звичайної, норки європейської, видри європейської, птахів, земноводних, плазунів тощо).

За даними Каталогу раритетного біорізноманіття, в заповідниках та національних природних парках України зростає 27 видів судинних ро-

61

слин, занесених до Бернської конвенції та 63 - до конвенції СІТЕ8. Мі­кологи Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України пропонують занести до переліків Бернської конвенції чотири види грибів. Із фітоце-нофонду, який охороняється в заповідниках і національних природних парках, до Бернської конвенції занесено 41 рослинне угруповання.

Зелена книга України

Історія. Ідея створення книги була започаткована в Україні. Істо­рія її втілення пройшла два етапи: науковий та нормативно-правовий, які час від часу перепліталися між собою. Спочатку розглянемо науко­вий шлях становлення Зеленої книги України.

Поняття "охорона рідкісних фітоценозів" у науковому сенсі виник­ло набагато пізніше, ніж поняття "охорони рідкісних видів рослин", і належить до вчення про фітоценофонд. Як вважає С.М. Стойко, зараз воно знаходиться на етапі активної охорони фітоценофонду, завдан­ням якого має бути збереження фітоценотичної різноманітності в про­цесі філценогенезу в різних екологічних умовах.

Як відомо, проблема синтаксономічної охорони почала дискутува­тися ще з початку 60-х років XX століття. Вперше Є.М. Лавренко в 1971 році теоретично обґрунтував необхідність охорони типових корінних фітоценозів нарівні з рідкісними. Згодом така точка зору зустрічається в геоботанічних працях вчених сусідніх з Україною центральноєвро­пейських країн, зокрема Польщі, Угорщини, Чехословаччини. Статус рідкісних фітоценозів визначають і відомі російські ботаніки Б.П. Колесников та А.М. Семенова-Тян-Шанська. У цей час в Україні з'являється поняття вторинних рідкісних фітоценозів, а С.М. Стойко в 1977 році вперше публікує список рідкісних рослинних угруповань Українських Карпат, що підлягають охороні. Російські геоботаніки П.Л. Второв, Б.П. Степанов у 1978 році вперше піднімають питання про необхідність створення "Красной книги редких и исчезающих раститель-ньіх сообществ СССР", а інші починають класифікувати рідкісні рос­линні угруповання на шість синфітосозологічних категорій, у тому числі і типові фітоценози, причому основна увага приділяється фітоценозам, які мають у своєму складі реліктові й ендемічні види. Паралельно вчені пропонують охороняти лісові фітоценози, види яких мають генетичну та селекційну цінність у практичному лісівництві. Поступово ця проб­лема захоплює все більше й більше коло вчених різних регіонів колиш­нього Радянського Союзу. В результаті почалося складання списків рідкісних рослинних угруповань для окремих природно-географічних регіонів.

С.М. Стойко в 1982 році дає визначення рідкісних, унікальних та типових фітоценозів, розробляє для них шість созологічних категорій, визначає мотиви охорони і вперше в Україні модернізує індекс созоло-гічної оцінки видів чеського ботаніка Яна Чержовського для інтеграль­ної синфітосозологічної оцінки раритетних угруповань. У 1983 році на

62

VII з'їзді Всесоюзного ботанічного товариства запропоновано виділяти сім категорій унікальних, рідкісних і типових фітоценозів, що потребу­ють пасивної охорони чи регулювання за допомогою різних господар­ських активних методів. На цьому ж форумі ботаніків Ю.Р. Шеляг-Сосонко і Т.Л. Андрієнко представили проект Зеленої книги України, яка у вигляді монографії побачила світ у 1987 році. Це була історична віха в розвитку світової синфітосозології. Лише через дев'ять років по­дібна книга створена для Сибіру. Для відбору до нового видання Зеле­ної книги України за типологічним принципом СЮ. Попович і П.М. Устименко вперше публікують списки рідкісних асоціацій лісів у межах всієї України. Ю.Р. Шеляг-Сосонко і Т.Л. Андрієнко в 1996 році висунули ідею створення Зеленої книги Європи, хоча це мало вірогід­но, бо надто вже різні фітосозологічні школи. Механізмом Зеленої кни­ги забезпечується збереження, насамперед, фітоценосистем. Колекти­вом авторів під керівництвом Ю.Р. Шеляга-Сосонка в 2002 році було започатковано опублікування за типологічною ознакою видання нового зразка "Зелена книга України. Ліси". Наступним кроком українських природоохоронців має бути розроблення Книги рідкісних екосистем (біотопів) України. Власне на екосистемному рівні охорони можуть об'єднати зусилля вчені і практики багатьох країн світу.

На основі наукових результатів вчених Зелена книга України по­ступово здобуває своє нормативно-правове утвердження. На сьогодні її ідеологія знайшла втілення у цілому ряді прийнятих законодавчих та нормативних документів. В юридичній літературі вперше це поняття згадується в Програмі перспективного розвитку заповідної спра­ви в Україні ("Заповідники"), затвердженій постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, де наголошується на значенні Зеленої книги України як монографічного видання. В програмі "Заповід­ники" визначається стратегічне завдання: "Розробити і прийняти зако­нодавчі акти про рослинний світ та про систему територій, що особли­во охороняються, надати переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, рослинних угруповань ("Зелена книга Украї­ни") нормативного характеру, забезпечити його офіційне видання". В цьому важливому для розвитку природно-заповідної справи документі також відмічається, що одним із критеріїв розширення географічної мережі природно-заповідного фонду мають стати мінімально порушені землі, на яких широко представлені рідкісні рослинні угруповання, за­несені до Зеленої книги України. Відповідно до даної програми було розроблене Положення про Зелену книгу України, яке затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 19 лютого 1997 року і в цьому ж році зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

У Концепції збереження біологічного різноманіття України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня

63

1997 року, наголошується, що біорізноманіття є національним багатст­вом України, яке забезпечує екосистемні та біосферні функції живих організмів, їх угруповань та формує середовище життєдіяльності лю­дини. Разом з тим постановою визначено одне із пріоритетних завдань у цій сфері- розробити геоінформаційні системи, насамперед щодо видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, і рослин­них угруповань, занесених до Зеленої книги України. На основі сукуп­ності ендемічних видів рослин та їх угруповань виділяються також вод­но-болотні угіддя загальнодержавного значення, що визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1999 року "Про затвердження Положення про водно-болотні угіддя загально­державного значення".

Законом України "Про рослинний світ", прийнятим Верховною Радою України 9 квітня 1999 року, вперше у правовій сфері дано ви­значення природних рослинних угруповань як сукупності видів рослин, що зростають у межах певних ділянок та перебувають у тісній взаємо­дії як між собою, так і з умовами довкілля. Цим надзвичайно важливим документом передбачені інші норми. Зокрема, фітоценози є об'єктами регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу. Рідкісні і такі, що перебувають під загро­зою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, належать до природних рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення, і на них поширюється діяльність щодо збереження умов їх місцезростання. Тому потребують дозволу на спе­ціальне використання природних рослинних ресурсів власники та ко­ристувачі земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, занесені до Зеленої книги України. При цьому вказуються шляхи відтворення рідкісних фітоценозів.

Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України. Порядок ведення Зеле­ної книги України визначається положенням про неї, яке затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України. Цим законом передбачений також об­лік природних рослинних угруповань, який ведеться в обсязі Державного обліку і кадастру рослинного світу.

Законом України "Про Загальнодержавну програму форму­вання національної екологічної мережі України на 2000-2015 ро­ки" від 21 вересня 2000 року так само, як і програмою "Заповідники" до основних їх завдань віднесено: формування нових ділянок для забез­печення середовищ існування природних рослинних угруповань, зане­сених до Зеленої книги України. На територіях структурних елементів національної екологічної мережі (природні регіони, природні коридори, буферні і відновлювальні зони) має бути забезпечено проведення спе­ціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошко-

64

дженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, за­несених до Зеленої книги України, поліпшення середовищ їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення. Інвентаризація рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, передбачена науковою частиною даної програми.

Сучасне розуміння поняття "Зелена книга", її ведення, шляхи ви­значення, збереження, відтворення і контроль природних рослинних угруповань, занесених до неї, зазначені у новому Положенні про Зе­лену книгу України, яке було затверджене постановою Кабінету Міні­стрів України 29 серпня 2002 року. Значення цього документа полягає в тому, що він встановлює склад науково-інформаційних показників, які необхідно визначити і занести на сторінки Зеленої книги України. По­ложенням визначені такі показники: біномінальна наукова назва рос­линного угруповання, його синфітосозологічні індекс, клас і категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоце-нотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, цено-тична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, обґрунтування необхідності здійснення охорони, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхе­ма поширення рослинного угруповання.

Категоризація. До видання 1987 року "Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичньїе, нуждающиеся в охране расти-тельньїе сообщества" віднесені 127 рідкісних, зникаючих і типових фі­тоценозів різного синтаксономічного рангу. Це угруповання з доміну­ванням або співдомінуванням рідкісних, реліктових та ендемічних видів, ценози, які мають важливе значення для лісового та сільського господарства. У монографії "Зелена книга України. Ліси" описано 373 асоціації, які віднесені до І синфітосозологічного класу з показниками синфітосозологічного індексу вище 11. Серед них: в Українських Кар­патах відмічено 169 асоціацій, в Гірському Криму - 97, що відповідає рівням багатства екотопічної різноманітності цих регіонів, у подільській частині лісової зони - 47, Степу - 98, Українському Поліссі та Лісосте­пу - по 16. До раритетного лісового фітоценофонду належать 23 фор­мації, із них у складі неморальних лісів є 169 асоціацій, субсередзем-номорських - 130 і бореальних - 74. Ці раритетні асоціації поділяються на такі синфітосозологічні категорії:

перша категорія об'єднала 48 асоціацій з унікальним типом асо-ційованості домінуючих видів;

друга категорія об'єднала 143 асоціації з рідкісним типом асоці-йованості домінантів;

третя категорія об'єднала 79 асоціацій з рідкісним типом асо-ційованості домінантів, де останні розташовані на межі поширення;

65

четверта категорія об'єднала шість асоціацій з рідкісним ти­пом асоційованості домінантів, які розташовані на межі висотного по­ширення;

п'ята категорія об'єднала 34 асоціації з рідкісним типом асоці­йованості домінантів, де серед останніх є реліктові види, які не мають правового природоохоронного статусу;

шоста категорія об'єднала 16 асоціацій з рідкісним типом асо­ційованості домінантів, де серед останніх є ендемічні види, які не ма­ють правового природоохоронного статусу;

сьома категорія об'єднала 47 асоціацій з рідкісним типом асоці­йованості широко поширених домінантів.

За даними відповідного розділу Каталогу раритетного біорізнома-ніття, який у 2002 році був підготовлений СЮ. Поповичем і П.М. Устименком, як прообраз синтаксономічного складу нового ви­дання Зеленої книги України, сучасний раритетний фітоценотичний фонд Зеленої книги України складає 456 асоціацій і повністю представ­лений на всіх територіях заповідників і національних природних парків України, вісім фітоценозів відтворено у ботанічних садах Києва (Націо­нальний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України), Донецька (До­нецький ботанічний сад НАН України) та Ялти (Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр УААН). Більша частина раритет­них фітоценозів потребує абсолютного та регульованого заповідного режиму збереження.

Регіональні"червоні списки"

У природоохоронній практиці збереження рослинного і тваринного світу окремих регіонів, аналогічно як це робиться на загальнодержав­ному рівні, фахівці формують "червоні списки" рідкісного біорізноманіт-тя. Часто такі списки мають подвійний характер - окремо для видів, занесених до Червоної книги України та міжнародних офіційних доку­ментів, а також списки видів за ступенем їх рідкісності в регіоні в ціло­му, включаючи види, що мають офіційний природоохоронний статус.

Перші в колишньому СРСР обласні "червоні списки" рідкісних ви­дів рослин були підготовлені для Донбасу і затверджені Ворошилов-градським (82 види) і Донецьким (85 видів) облвиконкомами відповідно в 1978 і 1979 роках (Кондратюк, Бурда, 1980). На сьогоднішній день подібні списки складені майже для кожного адміністративного регіону України. Вони є неофіційними, тобто лише як наукові матеріали вче­них, а також офіційними, які затверджуються місцевими органами вла­ди. Як правило, офіційні списки народжуються з неофіційних на основі відпрацьованих категорій рідкісності видів рослин для певного регіону. Часто відповідні фахівці державних управлінь охорони навколишнього природного середовища вносять корективи до пропозицій вчених. Опріч того, вчені розробляють списки рідкісних видів і для окремих

66

природно-географічних регіонів ("Червона книга Гірського Криму", "Чер­вона книга Чорного моря", "Червона книга Донбасу" тощо), однак вони досі не мають офіційного статусу. Для прикладу, надаємо деяку порів­няльну інформацію про кількісний склад охоронного фіторізноманіття двох географічно крайніх в Україні адміністративних областей.

Луганська область. Вдруге для даної області був складений спи­сок раритетних видів рослин у 1988 році. Сьогодні легітимним є список, який затверджений Луганською обласною радою в 2001 році. До нього увійшли шість видів водоростей, 10 - лишайникоутворюючих грибів, 222 - судинних рослин, тобто тільки такі види, яким загрожує небезпе­ка в цій області. На думку багатьох вчених, цей список має бути значно ширшим і включати повинен близько 300-315 видів лише судинних рослин, або 18 % флори Луганської області.

Закарпатська область. Список раритетного фіторізноманіття да­ної області був затверджений розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації в 1992 році. Він включає 137 видів рослин, що становить близько 7 % флори Закарпаття. Ужгородськими ботаніками пропонується цей показник значно збільшити до 485 таксонів судинних рослин, що становитиме 24 % флори цієї області. Цими ж вченими та­кож складений "червоний список" раритетних рослинних угруповань за флористичною класифікацією, який включає 35 асоціацій, а також впер­ше в історії фітосозології України - "червоний список" бур'янів, який налічує 36 таксонів синантропної флори.

В адміністративних областях також складаються "червоні списки" раритетних видів флори і фауни і середовищ їх існування, занесених до відповідних "червоних переліків" міжнародних конвенцій. Окрім цьо­го, установи природно-заповідного фонду часто практикують складан­ня так званих "малих червоних книг" для відповідної окремої природно-заповідної території, наприклад, Червона книга Карпатського національ­ного природного парку. Часто такі книги видаються значним накладом для популяризації природоохоронних знань серед населення.

Контрольні запитання і завдання

1. Які документи визначають правове поле "червоних переліків" біорізно- маніття?

1. Охарактеризувати Червону книгу МСОП.

2. Охарактеризувати Європейський Червоний список.

3. Охарактеризувати Червону книгу України.

2. Охарактеризувати "червоні переліки" біорізноманіття міжнародних кон­ венцій.

4. Охарактеризувати Зелену книгу України.

5. Що таке обласні "червоні списки"?

67

3.3. Кодекс поведінки в заповідній природі

Кодекс поведінки - це зібрання керівних принципів, рекомендацій та прикладів практичної діяльності в особливих випадках. Комітет Міністрів Ради Європи ухвалює такі кодекси і надає їх урядам різних країн для використання і впливу на господарську діяльність та інші іні­ціативи економіки.

Про правила поведінки людини в природному середовищі мова ведеться вже дуже давно, власне з часу появи перших людських сус­пільств. У різних історичних формаціях ці правила були різними. Однак найгостріше дана проблема почала обговорюватися з виникненням на нашій планеті екологічної кризи. Тому природоохоронна громадськість світу наполягла на розробленні кодексів поведінки в процесі природо­користування різними галузями економіки.

Подібний кодекс був розроблений експертами Ради Європи спеці­ально для поведінки системи транспорту під час формування та функ­ціонування Всеєвропейської екологічної мережі. Особливо акцентува­лася увага на шляхи збереження і поліпшення цінних характеристик біотичного та ландшафтного різноманіття, усунення чи зменшення прямого впливу транспортних комунікацій на довкілля. У 1998 році в Орхусі міністри довкілля Європи започаткували підготовку загальноєв­ропейського Кодексу поведінки в прибережних смугах. Крім цього, роз­робляються кодекси і в інших сферах, однак вони лише нормують і в жодному разі не заперечують конституційного права людей на спілку­вання з природою.

В радянські часи серед громадських організацій найбільш суттє­вий вклад у розробку загальнореспубліканських правил поведінки в природі внесло Українське товариство охорони природи, діяльність якого припадає на другу половину XX століття. Особливо пожвавився природоохоронний рух громадськості в першому десятиріччі незалеж­ності України. На Першій всеукраїнській конференції екологічної гро­мадськості в Києві 15-16 грудня 2000 року було запропоновано для розгляду проект "Кодексу поведінки українського екологіста", в якому передбачено основні постулати, такі як "екологічний світогляд", "до­тримання законності і порядності", "поширювати знання та достовірну інформацію", "діяти практично і бути відповідальним" та інші. Виходячи із вимог законодавства й орієнтуючись на це, необхідно усвідомлювати кожній людині, за якими правилами поводитися в природному середо­вищі і, зокрема, на природоохоронних територіях.

Під час перебування на природно-заповідній території, особливо вищого статусу, кожному відвідувачу необхідно познайомитися із пра­вилами поведінки в заповідній природі, а також отримати відповідний дозвіл на відвідування. Крім того, відвідувачу необхідно оформити мар-.

68

шрутний лист, маршрутну книжку, а також дозвіл контрольно-рятуваль­ної служби. Правила поведінки завжди повинні виписуватися на анш­лагах вхідних пунктів. За час проходження, наприклад, екологічною стежкою, не можна: пошкоджувати будь-які об'єкти природи, зокрема рвати квіти, ламати деревні рослини, заготовляти плоди, ягоди, гриби, лікарські рослини, руйнувати нори, гнізда птахів, полювати, ловити рибу, раки, відхилятися від маршруту, заходити в небезпечні місця, створювати зайвий гамір, робити написи на деревах, камінні, скелях, аншлагах, смітити, купатися, розкладати палатки, палити цигарки в лісі, брати з собою вогненебезпечні та отруйні речовини, розводити вогнища у не відведених для цього місцях тощо.

Переважно в лісових заповідниках та національних природних пар­ках України щорічно встановлюються періоди тиші, коли відвідування заповідних масивів забороняється. Вони встановлюються: весняний період - з травня по липень, а осінній - з вересня до середини жовтня.