Бюсферні заповідники

БЮСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК "АСКАНІЯ-НОВА"

Історія. У 1874 році в Асканії-Новій закладається зоологічний парк, а в 1885 році - дендрологічний парк. Як заповідна степова місце­вість площею 520 десятин відома з 1898 року (намагання створити за­повідні степові ділянки були ще в 1883 і 1888 роках), статус якої у 1919 році (деякі джерела наводять 1918 рік) підвищується, а 8 лютого 1921 року Декретом Ради Народних Комісарів УРСР створюється перший державний степовий заповідник. У 1923 році до заповідника приєдну­ють два чорноморські острови (Джарилгач, Тендра), Соленоозерну дачу на Кінбурнській косі та острів Чурюк на Центральному Сиваші. У липні 1927 року у складі заповідника "Асканія-Нова" було створено за­повідник "Надморські коси", який у січні 1933 року був відокремлений у самостійний. У 1983 році постановою Президії Південного відділення ВАСГНІЛ вирішено надати державному заповіднику статус біосферно-го. В 1985 році ЮНЕСКО видав сертифікат на включення заповідника до світової мережі біосферних резерватів. Указом Президента України від 26 листопада 1993 року створюється біосферний заповідник "Аска­нія-Нова". Нині він підпорядкований Українській академії аграрних наук.

Площа. Біосферний заповідник "Асканія-Нова" знаходиться в Чап-линському районі Херсонської області. Сучасна його площа становить 33307,6 га, у тому числі 11054 га з вилученням, що складає заповідну зону, 6609 га - буферну, 15344 га - зону антропогенних ландшафтів. У межах території заповідника налічується декілька власників земельних ділянок і землекористувачів. Площа зоологічного парку та дендроло­гічного парку відповідно становлять- 11140 і 170 га.

Рельєф. За ландшафтним районуванням України територія біо-сферного заповідника "Асканія-Нова" відноситься до Причорноморсь-ко-Приазовського південностепового краю Південностепової підзони Степової зони. Для природної частини території характерний цілинний степ, подові неглибокі зниження-блюдця і перелоги, які знаходяться на сухій безстічній рівнині без водотоків.

Рослинність. За схемою геоботанічного районування України рос­линність біосферного заповідника "Асканія-Нова" репрезентує Чаплин-сько-Якимівсько-Приазовський округ Приазовсько-Чорноморської сте-

414

пової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Єв-ропейсько-Азіатської степової області. Заповідник забезпечує збере­ження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з перева­жаючою рослинністю, в якій домінантами виступають дернові злаки. Характерною ознакою є значні площі подової рослинності. Фітоценотич-на різноманітність заповідника представлена формаціями степів, со­лончаків, прибережно-водною і водною рослинністю. її структуру скла­дають справжні, лучні і чагарникові степи, справжні, остепнені і болотисті луки.

ДУНАЙСЬКИЙ БЮСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Історія. У 1967 році в дельті Дунаю створено пам'ятку природи республіканського значення. В 1973 році організовано філіал "Дунай­ські плавні" у складі Чорноморського державного заповідника. Поста­новою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1975 року цей аква-територіальний комплекс включено до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення як місця оселення водоплавних птахів і охороняються відповідно до Рамсарської конвенції. Постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 року філіал Чорноморського держав­ного заповідника "Дунайські плавні" реорганізовано у самостійний дер­жавний заповідник "Дунайські плавні". В 1994 році розпочинається під­готовка до виконання на цій території проекту Глобального Екологічного фонду. Указом Президента України від 10 серпня 1998 року створено Дунайський біосферний заповідник. У наступному 1999 році (2 лютого) ЮНЕСКО прийнято рішення про включення його до світової мережі біосферних резерватів. У 2004 році відбулося розширення території біосферного заповідника на 1295 га, які надані заповіднику в постійне користування, а також на 3850 га без вилучення у землекористувачів. Дунайський біосферний заповідник підпорядкований Національній ака­демії наук України.

Площа. Дунайський біосферний заповідник знаходиться в Чілійсь-кому районі Одеської області. За функціональним зонуванням площа біосферного заповідника розподілена на заповідну зону (14851 га -площа колишнього природного заповідника "Дунайські плавні"), зону регульованого заповідного режиму (7811 га), буферну зону (19687 га) та зону антропогенних ландшафтів (4053,9 га) без врахування доданих площ. На території заповідника налічується п'ять власників земельних ділянок і землекористувачів. Сучасна площа біосферного заповідника становить 51547,9 га, в тому числі з вилученням 23857 га, яка надана йому у постійне землекористування.

Рельєф. За ландшафтним районуванням України територія Ду­найського біосферного заповідника входить до Причорноморського

415

середиьостепового краю Середньостепової підзони Степової зони. За­повідник створено для охорони дельтових екосистем, водно-болотних угідь міжнародного та національного значення. Тому тут представле­ний типовий дельтовий ландшафт алювіальних відкладів піску з мере­жею озер, рукавів, проток, боліт, плавнів, островів, єриків, кутів тощо. Основне підвищення в рельєфі складає Жебриянська гряда. Дельтові екосистеми вважаються на суші наймолодшими в історичному розвит­ку ландшафтів.

Рослинність. За схемою геоботанічного районування України рос­линність Дунайського біосферного заповідника належить до Ізмаїльсь-ко-Білгород-Дністровського (Дунайсько-Дністровського) округу Гіри-азовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Пон-тичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області. Фітоценотична різноманітність заповідника представлена: лісами одні­єї формації, чагарниками, луками, прибережно-водною і водною рос­линністю, солончаками. Основну частину рослинного покриву займає формація очерету, менше рогозів та осок.

КАРПАТСЬКИЙ БЮСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Історія. Заповідання природи Чорногори і Мармароських Альп розпочалося ще в першій половині XX сторіччя завдяки чеським вче­ним. У 1907 році на південних схилах гори ҐІоп Іван Мармароський, а в 1912-1914 роках на південно-західних схилах гори Говерли були ство­рені резервати природи. До Великої Вітчизняної війни резерватами було оголошено чорногірські й угольські праліси. У 1955 році офіційно радянською владою був взятий під охорону Чорногірський масив сме­рекових пралісів, у 1958 році створюється Угольський лісовий заказ­ник, у 1969 році - Широколужанський флористичний заказник для збе­реження букових пралісів.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 року створено Карпатський державний заповідник площею 12672 га на те­риторії Івано-Франківської (Говерлянське і Високогірне лісництва) та Рахівського (Чорногірський масив) і Тячівського районів (Угольський масив) Закарпатської області. У 1974 році створюється адміністрація заповідника у місті Рахові Закарпатської області. У 1979 році приєдну­ється Широколужанський масив (Тячівський район) та ботанічний заказ­ник "Долина нарцисів" (Хустський район), а у 1980 році вилучаються масиви на території Івано-Франківської області у зв'язку зі створенням нинішнього Карпатського національного природного парку. В 1990 році до складу заповідника включається Кузійський масив (Рахівський ра­йон), у зв'язку з чим його площа досягла 19899 га. У 1992 році ЮНЕСКО видає заповіднику сертифікат про віднесення його до свіжо-

416

вої мережі біосферних резерватів, а через рік Указом Президента України від 26 листопада 1993 року створюється Карпатський біосфер-ний заповідник на площі 38930 га, до складу якого відносяться Стужи-цький (Великоберезнянський район) та Мармароський (Рахівський ра­йон) масиви. Указом Президента України у 1997 році територію заповідника розширено на 24315 га, у тому числі за рахунок ландшафт­них заказників загальнодержавного значення - "Чорна гора" (Виногра-дівський район, без вилучення як ботанічний заказник загальнодержав­ного значення), "Юліївська гора" (Виноградівський район, без вилучення як ботанічний заказник загальнодержавного значення), Ке-велівський, "Рогнеска", Свидовецький (всі об'єкти знаходяться в Рахів-ському районі). У 1995 році Стужицький масив долучають до складу території регіонального ландшафтного парку "Стужиця". В 1993 році розпочинається підготовка до виконання на цій території проекту Гло­бального Екологічного фонду. В 1998 році Рада Європи нагороджує заповідник Європейським дипломом. Карпатський біосферний заповід­ник від створення 24 роки був підпорядкований Міністерству лісової промисловості, короткий час Міністерству промисловості, а з 1993 року і до нині - Міністерству охорони навколишнього природного середо­вища України.

Площа. Карпатський біосферний заповідник розміщений у Рахів-ському, Тячівському, Хустському та Виноградівському районах Закар­патської області. На сьогодні його площа становить 57880 га, у тому числі з вилученням 31995 га, що складає заповідну зону. Функціональ­не зонування території Карпатського біосферного заповідника у сучас­них його межах потребує остаточного розроблення.

Рельєф. За ландшафтним районуванням України територія Кар­патського біосферного заповідника належить до Карпатсько-Україн-ського гірськолісового краю Карпатської гірської ландшафтної країни. Зона заповідника знаходиться на південному мегасхилі Українських Карпат і представлена всіма видами ландшафтів у їх гірсько-поясному поширенні від низинних до альпійських. Нинішній рельєф утворився в четвертинному періоді, а його зовнішні шари складені в основному кар­патським флішем, в основі якого є пісковики. Територія біосферного заповідника охопила найвищі хребти і вершини Українських Карпат.

Рослинність. За схемою геоботанічного районування рослинність його в цілому належить до Європейської широколистянолісової області Центральноєвропейської провінції Східнокарпатської гірської підпровін-ції, а зокрема Чорногірський масив - до Гірськокарпатського та Свидо-вецько-Покутсько-Мармароського округу, Угольсько-Широколужанський та Кузійський масиви - до Карпатського округу, Мармароський та Сви­довецький масиви - до Свидовецько-Покутсько-Мармароського геобо­танічного округу. Тут охороняються екосистеми в межах вертикальних висот 180-2061 м н.р.м. від передгірних до альпійських, причому ліси

417

займають близько 90 % всієї території. В існуючих межах заповідника охороняються, зокрема у Чорногірському масиві - корінні смерекові ліси, Угольсько-Широколужанському - букові праліси, Мармаросько-му- буково-ялицево-смерекові та смерекові праліси, Кузійському-буково-дубові, ялицево-дубові ліси на верхній межі поширення, Свидо-вецькому- мішані ясенево-букові, буково-яворові, смереково-букові та буково-ялицеві праліси. На Юліївській горі та Чорній горі зростають різновікові листяні ліси за участю дуба скельного, трапляються ділянки лісостепового характеру з фрагментами понтичних елементів флори. У "Долині нарцисів" охороняється природний комплекс з єдиними на рів­нині Європи масовими заростями реліктового нарциса вузьколистого. Фітоценотична різноманітність заповідника представлена формаціями лісів, чагарників, лук, боліт та пустищ.

ЧОРНОМОРСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

історія. Заповідання цієї природи мало довгу історію. В 1923 році до заповідника "Асканія-Нова" приєднують два чорноморські острови (Джарилгач, Тендра), Соленоозерну дачу на Кінбурнській косі та острів Чурюк на Центральному Сиваші. У липні 1927 року у складі заповідни­ка "Асканія-Нова" було створено заповідник "Надморські коси", який у січні 1933 році був відокремлений у самостійний заповідник. У липні 1937 року на базі заповідника "Надморські коси" було створено два нових заповідники: Чорноморський та Азово-Сиваський. В 1973 році у складі Чорноморського державного заповідника створено філіал "Ду­найські плавні". Постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1975 року цей аква-територіальний комплекс включено до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення як місця оселення во­доплавних птахів і охороняються відповідно до Рамсарської конвенції. В 1977 році виділяється 1600 га для створення охоронної зони, а через рік площа заповідника збільшується на 6093 га знову за рахунок Ду­найських плавнів і 1000 га акваторії. Указом Президента України від 26 листопада 1993 року створено біосферний заповідник на основі ви­даного у 1985 році сесією Координаційної Ради ЮНЕСКО сертифікату про включення до світової мережі біосферних резерватів. Заповідник створений в основному для охорони гніздових і перелітних птахів. У 1998 році Указом Президента України площа біосферного заповідника розширена на 13461 га. Нині Чорноморський біосферний заповідник підпорядкований Національній академії наук України.

Площа. Чорноморський біосферний заповідник знаходиться в Го-лопристанському районі Херсонської області й Очаківському районі Миколаївської області. Сучасна площа його становить 89129 га, у тому числі з вилученням 70509 га, яка надана йому у постійне землекорис­тування і складає заповідну зону, решта території 18620 гектарів від­носиться до буферної зони.

418

Рельєф. За ландшафтним районуванням України територія Чор­номорського біосферного заповідника належить до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю Південностепової підзони Сте­пової зони. Тут мають місце різні види ландшафтів приморської части­ни України - азональні лісостепові та зональні степові, приморські соло­нчакові. На загальному рівнинному фоні рельєфу спостерігаються зниження та слабохвилясті підвищення, а вздовж моря - літоральний вал. Рельєф піщаних арен складений кучугурами й западинами.

Рослинність. За схемою геоботанічного районування України рос­линність Чорноморського біосферного заповідника репрезентує Цюру-пинсько-Скадовський округ Приазовсько-Чорноморської степової під-провінції Причорноморської степової провінції Європейсько-Азіатської степової області. Тут представлена рослинність типчаково-полинових причорноморських пустельних степів, солончаків, рідше лісів, колків, чагарників, лук. Степи поширені не лише на пісках, але й на зональних каштанових ґрунтах. Досить поширеною є літоральна плавнева, при­бережно-водна і водна рослинність.