7.2.3. Функціональне зонування

Сутність та об'єкти зонування

Основним наукомістким розділом проектів організації природно-заповідних територій, охорони й використання їх природних комплексів є функціональне зонування, яке розробляється на об'єктивній науковій основі і водночас є однією з основоположних і пріоритетних проблем заповідної геосозології.

Функціональне зонування здійснюється з метою ефективної реалі­зації основних функцій природно-заповідних територій: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; ство­рення умов для організованого туризму, відпочинку й інших видів рек­реаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму збе­реження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреа­ційного використання, розроблення наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища й ефективного вико-

247

ристання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи, сприяння екологічно збалансованому соціально-економічному розвитку місцевості. Звідси, функціональне зонування - це розділення природно-заповідної територйї на певні ділянки (зони), що будуть мати різні режими збереження, відтворення та використання екосис­тем.

Функціональне зонування для біосферних заповідників здійсню­ється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд Украї­ни" і за вимогами Севільської стратегії, а для національних природних парків - ще й за рекомендаціями МСОП, а також на підставі затвер­дженого Положення про установу природно-заповідного фонду. Окрім біосферних заповідників і національних природних парків, воно перед­бачене для регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, ден­дрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (рис. 7.1-7.5).

Рис. 7.1. Оптимальна модель функціонального

зонування ботанічного саду

Умовні позначення: 33 - заповідна зона; НЗ - наукова зона; ЕЗ - експозиційна зона; АГЗ - адміністративно-господарська зона.

Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд Украї­ни", для природних заповідників проведення функціонального зону­вання не передбачено.

У біосферних заповідниках виділяють такі функціональні зони: за­повідна, буферна й антропогенних ландшафтів, у деяких випадках -зона регульованого заповідного режиму; в національних природних

248

парках та аналогічно можливо в регіональних ландшафтних парках -заповідна, господарська, регульованої рекреації та стаціонарної рек­реації; в ботанічних садах, дендрологічних парках та парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва - заповідна, експозиційна, наукова, адмі­ністративно-господарська; в зоологічних парках - експозиційна, науко­ва, рекреаційна та господарська. Зонування території національного природного парку, рекреаційна й інша діяльність на його території про­вадяться відповідно до положення про національний природний парк та проекту організації території національного природного парку, охо­рони, відтворення та рекреаційного використання його природних ком­плексів і об'єктів.

Загальні підходи до функціонального зонування Біосферні заповідники. Відповідно до міжнародних стандартів, функціональне зонування біосферних резерватів, як показано на рису­нку 7.2, передбачає таке:

Рис. 7.2. Оптимальна модель поліфункціонального

зонування біосферного заповідника

Умовні позначення: 33 - заповідна зона (зона А, заповідне ядро); БЗ - буфер­на зона (зона В); ЗАЛ - зона антропогенних ландшафтів (зона С, транзитна зона). Функції: ем - екомоніторингова; нд - науково-дослідна; ео - еколого-освітня; є - експериментальна; р - рекреаційна; в - відновлювальна; с - спор­тивна; тг-традиційного господарювання.

249

А) правовим чином визначається ядро (або ядра), де відповідно до цілей відбувається довготермінове збереження екосистем, для цьо*-го ядро має мати достатній розмір, щоб відповідати цій меті;

В) чітко визначається буферна зона (або зони), яка оточує або є продовженням ядра, в ній може мати місце лише антропогенна діяль­ність, яка не призводить до корінних змін заповідних екосистем;

С) визначається зовнішня транзитна (або перехідна) територія, де проводиться та розвивається практика збалансованого управління ре­сурсами.

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення за комплексом пропозицій вчених-геосозологів різного природничого фаху, опис функ­ціональних зон та фіксування змін в екосистемах. Функціональне зону­вання здійснюється для виконання біосферними резерватами таких трьох функцій:

• збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різно­ видів;

• сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно зба­ лансованому та загальному гуманістичному розвитку;

• підтримка демонстраційних проектів, освіти, просвіти, наукових досліджень, фонового екомоніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

При цьому всі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами, де центральне коло складає заповідна зона (рис. 7.2 - ідеальний варіант, рис. 7.3 - реальний варіант з проекту організації"). Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли запо­відна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів. Пріоритетне і визначальне значення для виконання біосферним резерватом першої й основної функції у функціональному зонуванні має заповідна зона, тому вона виділяється у першу чергу.

Пропозиції вчених-геосозологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, по­ширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особ­лива увага має надаватися їх раритетним компонентам. Величини, площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збе­реження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку. Цей принцип в значній мірі застосований для функціонально­го зонування біосферного заповідника "Асканія-Нова" (рис. 7.3).

Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем. Такі підходи можуть бути властиві і для інших поліфункціональних природно-заповідних територій.

250

" ' . "" -" -і'

^:" .. Зона пнтропогачннк . ,^ ландшафтів

і Буферна зона

Рис. 7.3. Функціональне зонування біосферного

заповідника "Асканія-Нова"

Умовні позначення: 1 - Великий Чапельський під (заповідано 1966 року); 2- ділянка "Північна" (1966 рік); 3- зоологічний парк (1887 рік); 4- дендро­логічний парк (1887 рік); 5- ділянка "Стара" (1898 рік); 6- ділянка "Південна" (1966 рік); 7 - ділянка "Успенський степ".

Природні заповідники. Вся територія природного заповідника, умовно кажучи, насправді виконує функцію заповідної зони. Для забез­печення необхідного режиму збереження природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу госпо­дарської діяльності на прилеглих до природних заповідників землях установлюються охоронні зони, розміри яких визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшаф­тів та господарської діяльності. Крім цього, проектом організації терито­рії природного заповідника й охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення госпо­дарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів. На нашу дум­ку, ця ділянка може складати не більше 1-2 % площі природно-заповідної території. Таким чином, природний заповідник володіє еле­ментами біосозологічного олігофункціонального зонування.

Національні природні парки. На другій світовій конференції що­до розвитку національних парків у світі, яка відбулася в Йеллоустонсь-кому національному парку в 1972 році, було висунуто цілий ряд вимог: територія національного парку повинна підлягати функціональному зонуванню з чітким використанням кожної із зон, обмежити або повніс­тю заборонити користування автотранспортом, використовувати менш

251

загрозливий вид пересування, ретельно обґрунтовувати необхідність будівництва мережі доріг, зменшувати інтенсивність потоків рекреантів, пропонуючи їм паліативні природні території поза межами національного парку. Функціональне зонування національного парку є головною пе­редумовою його розвитку, гарантією якісного збереження біорізнома-ніття та раціонального екологічно спрямованого природокористування. Функціональне зонування здійснюється для виконання національним парком таких функцій:

■ збереження біорізноманіття на рівні ландшафтів, екосистем, ви­ дів, популяцій та генетичних різновидів;

■ сприяння науковому, рекреаційному, туристичному, еколого- освітньому, культурно-виховному й іншому гуманістичному розвитку;

■ забезпечення екологічно збалансованого природокористування. При виділенні функціональних зон повинні враховуватися типові,

репрезентативні та рідкісні для природно-географічного регіону екоси­стеми та їх екологічний стан. Всі зони у різній мірі покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення конкретних наукових цілей.

Нині для природно-заповідних територій не існує єдиної моделі структури, досі не розроблені загальні теоретичні і методичні питання поліфункціонального зонування. Сьогодні жодний вітчизняний чи між­народний документ не дає детальної інформації щодо критеріїв зону­вання. Вже на стадії створення природно-заповідної території науко­вим обґрунтуванням передбачається проектування попереднього функціонального зонування, заповідною зоною якого охоплюється мак­симальна кількість об'єктів біоти та ландшафтів, які знаходяться під міжнародною та національною юрисдикцією або науковим контролем.

У зв'язку з цим найбільш науково цікавою виявилася проблема щодо національних природних парків України. У нашій державі вже є певний досвід проведення поліфункціонального зонування територій національних природних парків. Воно здебільшого проводиться за віль­ним типом: загальний рисунок мозаїчний, ділянки кожної зони предста­влені декількома контурами. В цьому відношенні кожний конкретний приклад з практики представляє неабиякий науковий і соціально-екологічний інтерес, як це показано на рисунку 7.4 для національного природного парку "Синевир".

При виділенні функціональних зон повинні враховуватися рідкісні, типові та репрезентативні для природно-географічного регіону екосис­теми місцевостей. їх число, конфігурації і назви залежать від конкрет­ного розташування еколого-ценотичних, флористичних, ландшафтних, ресурсних, соціальних та інших чинників. Часто виникають різні моди­фікації зонування, які випливають із особливостей еколого-ценотичних та ландшафтних умов зростання рослинності. При розробленні прин­ципів зонування також враховуються зональні й азональні, гірські і рів­нинні, вододільні та заплавні умови місцевостей.

252

іківська

^т

?-■».

болото П.) чия

*■ ■-.^:. :

§§§§ заповідна реакційна §Ш лісогосподарська

сільськогосподарська полонинського господарства

Рис. 7.4. Оптимальне функціональне зонування

національного природного парку "Синевир"

Умовні позначення (для ділянок заповідної зони): 1 - гірський хребет, який простягається від найвищої вершини гори Стримба (1719 м н.р.м.) через гору Занога до гирла р. Песся, а західним відрогом до гори Гропа. Тут збереглися корінні смерекові та ялицево-смерекові ліси і приполонинські праліси, які регулюють стік і гідрологічний баланс потоків Песся, Су­хар, Яворовець. На цій території знаходиться унікальний утвір природи озеро-болото Озір-це (1,2 га), яке заболочується плавами, населеними рідкісними видами рослин, водночас двома шляхами - від центру і периферії; 2 - північний схил вершини гори Горб (1712 м н.р.м.), на якому представлена субальпійська флора і рослинність, виявлені вапнякові від­слонення, де зростають рідкісні види рослин; 3 - басейн потоку Квасовець із буковими квазіпралісами; 4 - східний мегасхил гори Кам'янка зі смерековими лісами і субальпійською рослинністю; 5 - оліготрофне зі сферичною поверхнею болото Глуханя.

253

Поліфункціональне зонування здійснюється за поділом території на легітимні функціональні зони, склад котрих може бути удоскона­лений залежно від пріоритетних завдань установ природно-заповід­ного фонду (рис. 7.5).

		?■
	ЗРР
1- ■:	; /^л ■	і
і	-; €/	І
СР	г
		,-.
		.'-'■
		"■і

Рис. 7.5. Оптимальна модель функціонального зонування

національного природного парку

Умовні позначення: 33 - заповідна зона; ЗРР - зона регульованої рекреації; ЗСР - зона стаціонарної рекреації; ГЗ - господарська зона.

З огляду важливості територіального природоохоронного устатку­вання, основними проблемами, що пов'язані з поліфункціональним зонуванням національних природних, є:

• відсутність стандартів для вибору природних територій та їх конфігурацій, на яких передбачається створити парки;

• потреба в удосконаленні існуючих назв функціональних зон;

• визначення напрямів діяльності парків на основі пріоритетних функцій;

• розробка нормативно-методичної бази механізму проведення поліфункціонального зонування;

• дослідження наукових засад і вироблення практичних рекомен­ дацій для встановлення оптимальної площі заповідної зони.

Щодо проблеми із назвами, то при найменуванні функціональних зон доцільно, насамперед, користуватися правилом пріоритетності і логічної послідовності, за яким назва зони визначається за основною функцією. В такому разі недопустимим є дублювання чи підміна понять

254

і натомість доцільним є дотримання принципу "функція - зона". Для виконання однієї головної функції зона може поділятися на підзони. Виходячи із практичної необхідності забезпечення парками своїх основ­них функцій та проаналізувавши сутність і зміст назв легітимних функ­ціональних зон, необхідним є використання незалежно від їх категори-зації наступних назв функціональних зон: заповідна (підзони абсолютної та регульованої заповідності), рекреаційна (підзони регу­льованої та стаціонарної рекреації"), відновлення екосистем, науково-освітня, ландшафтно-історична, збалансованого природокористування (підзони лісового, сільського, рибного, водного, полонинського госпо­дарювання тощо), урбаністична.

Щодо оптимальної площі, то територіальний мінімум заповідної зони може обчислюватися від площі всієї території парку та, зокрема, від площі, зайнятої природними екосистемами. Найбільші площі запо­відної зони виділяються в національних природних парках централь­ноєвропейського типу. Тому ефективнішим методом функціонального зонування є розробка схеми розташування зон концентричними кола­ми, де центральне коло складає заповідна зона. У разі неможливості розташування зон концентричними колами запроваджуються інші гео-созологічно доцільні модифікації функціонального зонування - круп-номозаїчне, кластерне, паліативне та інше. Небажаним для збереження екосистем є функціональне зонування за дрібномозаїчним малюнком, а також розташування заповідної зони підряд із господарською зоною. Функціональне зонування може мати і специфічні риси залежно від географічного місцерозташування національного природного парку.

Регіональні ландшафтні парки. Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України", для регіональних ландшафтних парків може бути запроваджене функціональне зонування, яке перед­бачене для національних природних парків, тому мова може йти лише про особливості функціонального зонування. У зв'язку із цим Т.Л. Ан-дрієнко з колегами вважає, що на території регіонального ланд­шафтного парку замість заповідної зони доцільним є виділення заказ-ної (резерватної) зони. До неї можуть бути віднесені території заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, які мають місце на території парку. З цим можна погодитися, але режим заповідних уро­чищ не дозволяє віднести цю категорію до заказної зони. У такому разі заказна зона здебільшого стане територіально роз'єднаною з режи­мом, який передбачений для заказників та пам'яток природи. У межах заказної зони недоцільно проводити масові екскурсії та рекреацію, хіба що можливе здійснення спеціальних екологічних екскурсій та відвіду­вання з науковими і пізнавальними цілями. Площа заказної зони може бути різною, але вчені рекомендують - 10-25 % від площі території регіонального ландшафтного парку.

255

Характеристика функціональних зон

Заповідна зона. До неї включаються території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, гено­фонду рослинного і тваринного світу, її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Тобто, заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолют­но заповідному та регульовано заповідному режимах. Відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов'язано з проведенням нау­кових досліджень. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно розвива­тися в недоторканому стані. Регульований заповідний режим застосо­вується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі від­буваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, як| призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів. За­лежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідно­го режиму, на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

Оптимальною формою для збереження екосистем заповідної зони є компактна округла або овальна. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи то­що), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі фунтові дороги тощо).

Заповідна зона біосферного заповідника може мати ділянки особ­ливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах зони антропогенних ландшафтів вони оточу­ються ділянками буферної зони. Заповідна зона національного природ­ного парку, як правило оточується зоною регульованої рекреації, зрід­ка зоною стаціонарної рекреації, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними територіями шириною не менше од­ного кілометра.

Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені за­казниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами у відповід­них зонах (господарській, регульованої та стаціонарної рекреації). У ландшафтному аспекті заповідна зона має охоплювати всі корінні і* найбільш збережені природно-територіальні комплекси, а також рідкіс­ні для України типи ландшафтів. Для витримання компактності зони до неї можуть бути долучені й інші частково змінені або довготривало по­хідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколога стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для ратичних тварин, невеликі сінокоси, ділянки відновлення гідрологіч­ного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, які історично сформувалися, видів рослин і тварин, які зникають тощо).

256

У таксономічному аспекті до заповідної зони мають бути віднесені ділянки, де виявлені об'єкти біорізноманіття, які ввійшли до "червоних списків" (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знахо­дяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червона книга МСОП; Червона книга України), Зеленої книги України, а також до кон­венцій, міжнародних угод (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водо­плавних птахів; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - "СІТЕЗ"; Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни, відповідно Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів; Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних сере­довищ існування у Європі тощо).

Величина площі заповідної зони визначається за міжнародними стандартами для біосферних резерватів та національних парків. Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної змі-неності природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні. У разі неможливості віднесення біорізноманіття зазначе­них вище категорій до основного ядра заповідної зони, їх місцезростан­ня набувають статусу особливо цінних природних комплексів в інших зонах. Мінімальна величина ділянки заповідної зони при крупномозаїч-ній її структурі має бути більшою за площу однієї тисячі гектарів.

Заповідна зона природно-заповідної території, яку створено у від­носно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити: для біосферного заповідника не менше 50 % від всієї його площі або 75 % від площі йо­го природних територій; для національного природного парку - більше третини від усієї його площі, оскільки повинна стати його репрезента­тивною частиною для суворої охорони.

Заповідна зона природно-заповідної території, яку створено в еко­логічно малостабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити: для біосферного заповід­ника не менше 40 % від усієї його площі, для національного природно­го парку - більше 20 % від усієї його площі.

Заповідна зона природно-заповідної території, яку створено в еко­логічно нестабільних регіонах та на сильнопорушених природних тери­торіях степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепаш­кових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити: для біосферного заповідника не менше третини від усі­єї його площі або 25 % від площі його природних територій, для націо-

257

нального природного парку- 15% від усієї площі або 10% від його природних територій.

Зона регульованого заповідного режиму. До неї в межах біо-сферних заповідників можуть включатися регіональні ландшафтні пар­ки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених для цих категорій, а також особ­ливо цінні природні комплекси, що знаходяться в усіх функціональних зонах, опріч заповідної.

Наукова зона. В її межах проводиться науково-дослідна робота, розміщуються колекції, експериментальні ділянки, наукові полігони, постійні і тимчасові пробні площі тощо. На відвідування її мають право лише наукові співробітники та науково-технічний персонал установи природно-заповідного фонду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації.

Буферна зона. До неї включаються території, виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської дія­льності на прилеглих територіях, її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Тоб­то, вона створюється для упередження впливу екзогенних факторів на екосистеми заповідної зони, чітко виділяється на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону. Ширина буферної зони ви­значається за науковими рекомендаціями, може збільшуватися залеж­но від виникнення загроз, але не може бути меншою одного кілометра. Буферною зоною необхідно оточувати особливо цінні природні ком­плекси, що мають місце у зоні антропогенних ландшафтів. У цьому випадку її ширина також визначається науковими рекомендаціями.

Охоронна зона. Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" охоронні зони створюються навколо природ­них заповідників. У разі необхідності вони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологіч­них парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового ми­стецтва. В такому разі розміри охоронної зони визначаються відповід­но до її цільового призначення на основі спеціальних обстежень господарської діяльності на прилеглих територіях, причому охоронна зона враховується під час розробки проектно-планіровочної та проект­ної документації. Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарсь­кої діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище. В охоронних зонах не допускаєть­ся будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та „

258

об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійсню­ється на основі екологічної експертизи.

Зона регульованої рекреації (також "рекреаційна"). Вона ство­рюється для запобігання негативному впливу природних чи антропо­генних факторів на екосистеми заповідної зони, а також регулювання рекреаційних потоків. Зона регульованої рекреації має бути виділена на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону. Ширина оточуючої смуги визначається науковими рекомендаціями, але є не меншою одного кілометра. До зони регульованої рекреації від­носяться лише природні території, що мають, насамперед, рекреацій­не, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значен­ня. Площа зони регульованої рекреації в національному природному парку не повинна бути більшою за площу заповідної зони, яка поряд із рекреаційним значенням відіграє пріоритетну природоохоронну роль. У регіональному ландшафтному парку площа цієї зони може складати половину всієї території або зменшуватися на користь заповідної зони. Зона регульованої рекреації охоплює екологічні стежки, маршрути по­стійних екскурсій та екологічного туризму. В її межах проводяться ко­роткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особли­во мальовничих і пам'ятних місць. Тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добу­вання мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно впли­нути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони. Тут зберігається існуючий ландшафт, хоча можливі заходи з реконструкції ландшафту і ренатуралізації окремих ділянок. На відповідних угіддях цієї зони може вестися господарство відповідно до екологічного зако­нодавства без корінного перетворення екосистем.

Зона стаціонарної рекреації (також "рекреаційна"). Вона призна­чена для розміщення об'єктів рекреаційної інфраструктури, сфери по­слуг - готелів, мотелів, кемпінгів, а також адміністративних будинків, приміщень для екскурсійного бюро, науки, екологічної освіти і просвіти, будівель торгового, культурного призначення, сюди ж можна долучити й оздоровчі заклади, спортивні площадки та поля, об'єкти історико-культурної спадщини тощо. Зона стаціонарної рекреації межує із зо­ною регульованої рекреації та господарською зоною. Площа зони ста­ціонарної рекреації є найменшою серед інших зон національного при­родного парку (може досягати до 10 відсотків).

Експозиційна зона. Вона призначена для стаціонарного утри­мання тварин і рослин та використання їх у культурно-пізнавальних цілях. її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється ад­міністраціями установ штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду.

259

Зона антропогенних ландшафтів. До неї включаються території традиційного землекористування, лісокористування, водокористуван­ня, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. Вона також виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів. Зона антропогенних ландшафтів оточує по периферії буферну зону, не обмежується у просторі, її роз­міри можуть змінюватись у зв'язку з проблемами, що виникають у біо-сферному заповіднику.

Господарська зона (також "адміністративно-господарська"). Вона виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів. Як правило, вона може оточувати зони стаціонар­ної та регульованої рекреації, не обмежується у просторі, її розміри можуть мінятися у зв'язку із проблемами, що виникають. Площа госпо­дарської зони має бути меншою за площу зони регульованої рекреації, яка також відіграє охоронну роль. Вона може зменшуватися на користь зони стаціонарної рекреації. У межах цієї зони проводиться господар­ська діяльність, спрямована на виконання покладених на установу природно-заповідного фонду завдань. Тут знаходяться населені пунк­ти, сільськогосподарські угіддя, об'єкти комунального призначення установи, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу природно-заповідної території, на якій господарсь­ка діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог законодав­ства щодо охорони навколишнього природного середовища. Сюди від­носяться також землі, які знаходяться в охоронних зонах суворого режиму джерел водопостачання, небезпечних зонах газопроводів, компресорних і газорозподільчих станцій тощо.

Таким чином, для кожної функціональної зони з врахуванням особ­ливостей її території встановлюються режими збереження, відтворен­ня та використання природних комплексів та об'єктів, які є підставою для планування всієї природоохоронної та господарської діяльності, при цьому здійснюються обмеження землекористування в різних фун­кціональних зонах. Окремі режими збереження мають встановлювати­ся на особливо цінних щодо біотичного та ландшафтного різноманіття ділянках тих зон, загальний режим збереження яких не є достатнім.