2. Інвентаризація біотичного та ландшафтного різнома­ ніття природно-заповідних територій:

2.1. Ведення обліку та кадастру біорізноманіття на популяційному та екосистемному рівнях організації живого.

• 274

г 2.2. Створення центрального, регіональних та місцевих банків да­них біорізноманіття.

3. Картографування ландшафтів, ґрунтів, флори, мікобіоти, фа­ уни, рослинності, зоокомплексів.

4. Інвентаризація особливо цінних природних комплексів, перед­ усім водно-болотних, пралісових та степових.

3. Екологічна оцінка стану природно-заповідних територій:

1. Вивчення стану, динаміки та прогнозування змін екосистем.

2. Розроблення національної класифікації екосистем.

3. Організація фонового моніторингу у біосферних заповідниках та приєднання до загальноєвропейських систем стеження за глобаль­ ними екологічними змінами.

с 3.4. Встановлення допустимих норм антропогенного навантажен­ня у різних типах екосистем.

3.5. Визначення економічної та соціальної оцінки природно- заповідних територій, екосистем, біотичного і ландшафтного різнома­ ніття.

6. Удосконалення програми Літопису природи і впровадження науково обґрунтованих менеджмент-планів природно-заповідних тери­ торій і особливо цінних природних комплексів.

7. Створення мережі геоінформаційних систем для природно- заповідного фонду як системи в цілому, так і для окремих територій зок­ рема.

4. Шляхи, методи та засоби збереження екосистем і біоріз­ номаніття:

1. Розроблення системи режимів збереження, відтворення та збалансованого використання.

2. Вивчення проблем ренатуралізації, реінтродукції, репатріації, розселення і розсадництва біорізноманіття.

3. Встановлення оптимальної чисельності, рівнів життєздатності і механізмів підтримки популяцій.

4. Розроблення наукових основ екологічно обґрунтованого при­ родокористування, визначення допустимих обсягів відчуження і лімітів природних ресурсів природно-заповідних територій.

5. Дослідження наукових основ ведення Червоної книги України, створення і ведення Зеленої книги України, переліків об'єктів на вико­ нання міжнародних конвенцій.

6. Формування генетичних банків, розсадників, розплідників біо­ різноманіття тощо.

4.7. Організація, ведення і науковий аналіз державного, регіо­ нального і місцевих кадастрів природно-заповідного фонду.

На основі сучасних наукових досягнень особливої уваги потребує започаткування нового напряму- державної стандартизації понять,

275

термінів та визначень, підготовка енциклопедії природно-заповідної справи, відповідних спеціальних словників, довідників, атласів і типо­вих стандартів на кожну категорію природно-заповідного фонду. У сьо­годнішніх умовах для розвитку природно-заповідної справи важливе значення мають наукові дослідження про вдосконалення економічних та правових основ збереження і відновлення біорізноманіття, природ­них комплексів та об'єктів, що перебувають в умовах різного ступеня антропогенної нестабільності та впливу чинників господарської діяль­ності, розроблення критеріїв економічної, рекреаційної та соціальної оцінки природно-заповідних територій.

У перспективі наукові зусилля вчених необхідно зосередити на вирішення екстренних й оперативних проблем, пов'язаних з прогнозу­ванням і ліквідацією надзвичайних екологічних ситуацій. З цією метою опрацьовуються і запроваджуються інноваційні методи, статистичне оцінювання, новітні інформаційні та удосконалені геосозотехнології, зокрема дистанційні, експрес-моніторинг, бази даних, географічні ін­формаційні системи тощо.

Перспективність вирішення наукових проблем Таксономічні проблеми. Охорона таксонів біоти та ландшафтів має здійснюватися на панекоцентричній основі на рівні видів, їх попу­ляцій, фітоценозів та їх сукупностей, а також видів ландшафтів, які за­безпечують репрезентативне збереження всього біотичного та ланд­шафтного різноманіття шляхом резервування, заповідання, створення штучних об'єктів природно-заповідного фонду.

Основою державних документів з відповідним геосозологічним статусом можуть бути переліки, конспекти, чек-листи, анотовані спис­ки, каталоги видів флори, мікобіоти і фауни, продромуси рослинності, списки видів ландшафтів тощо. Для цього Національна академія наук України та центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навко­лишнього природного середовища України мають забезпечити підго­товку та затвердження біосозологічних каталогів, де окрім різноманіт­ної природоохоронної інформації, наводяться види режимів збережен­ня, дані про належність до "червоних книг" чи офіційно затверджених переліків, про стан популяцій, ступінь життєвості, загрози, прогнозні показники та інше. У біосозологічних каталогах за цілями та ступенем невідкладності збереження відмічаються таксони, які в перспективі по­требують занесення до державних офіційних документів (Червона кни­га України, Зелена книга України тощо). Загалом вони дозволять з'ясувати якісний і кількісний склад біоти і ландшафтів природно-заповідного фонду, що матиме велике природоохоронне, наукове, еколого-освітнє та соціально-економічне значення в цілому для розвитку екологічної галузі. Інвентаризація всіх таксонів природно-заповідного

276

фонду на різних рівнях організації біоти є першоосновою наукових до­сліджень новостворених установ природно-заповідного фонду і визна­чається як основний напрям дій у таксономічній охороні. Знання про видовий склад біотичного та ландшафтного різноманіття є необхідни­ми, насамперед для їх збереження. Установи природно-заповідного фонду та державні органи управління, до яких вони належать, повинні мати повні біосозологічні списки інвентаризації біоти та ландшафтів і відповідно до сфери своєї компетенції зобов'язані створити бази даних біотичного та ландшафтного різноманіття, що є головним методичним та інформаційним засобом для створення біосозологічних каталогів, карт поширення біоти, картотек таксонів, управління біорізноманіттям та вирішення проблеми таксономічної охорони в цілому.

Проблеми екологічного моніторингу- Однією з найважливіших проблем географічної мережі природно-заповідного фонду є забезпе­чення оптимальних умов для просторово-часових змін у заповідних екосистемах у цілому та збереження сукупності їх видів. Сукупність стадій одного ряду має созіоекологічне значення, оскільки забезпечує поступовість і цілісність ендоекогенетичних та відновлювальних змін екосистем. Для кожної стадії має бути визначений вид режиму збере­ження її компонентів. Відновлення корінних екосистем здійснюється через мережу ділянок відновлення, що передбачає також організацію екологічного моніторингу: фонового, сучасного функціонального стану, його динаміку, а також розробку прогнозних змін заповідних екосистем.

Фоновий (науковий) загальноекологічний моніторинг із застосу­ванням сучасних комп'ютерних геоінформаційних та аналітичних сис­тем повинен проводитися на територіях природних та біосферних за­повідників, національних природних парків з метою вивчення за міжнародними програмами змін типових біомів біосфери під дією загаль­них антропогенних факторів. Для цього у біосферних заповідниках треба створити зональні рівнинні та гірські біосферні станції. їх необ­хідно організувати на Поліссі, в Лісостепу, Степу, Карпатах та Криму на основі базових біосферних заповідників. На решті територій біосфер­них заповідників варто запровадити систему регіонального фонового екологічного моніторингу, базовими регіонами для якого є фізико-географічні провінції, кожну з яких представлятиме біосферний заповід­ник. Опрацювання первинної моніторингової інформації доцільно здій­снювати біосферними заповідниками самостійно, а остаточне узагаль­нення даних варто запровадити в обсязі централізованої системи для всього природно-заповідного фонду України, а також системи держав­ного моніторингу навколишнього природного середовища України.

Крім цього, біосферні та природні заповідники, національні природні парки та частково регіональні ландшафтні парки за диференційовани­ми методиками на локальному рівні, як різновид фонового, мають пе-

277

рейти до застосування цифрових карт моніторингу типових і рідкісних біоценозів (фітоценозів й зооценозів) та популяцій з метою стеження за природними, природно-антропогенними й антропогенними змінами. Пріоритет надається спостереженням за рідкісними екосистемами, це-нофондом і генофондом. Природні заповідники забезпечують на своїх територіях слідкування за еволюційними й ендоекогенетичними зміна­ми видів флори й фауни, біоценозів. Установи природно-заповідного фонду у випадках екстремальних екологічних ситуацій або для їх про­гнозування та попередження застосовують систему експрес-моніторингу.

Історично традиційним і нині законодавчо закріпленим засобом проведення екосистемного моніторингу у заповідниках і національних природних парках є ведення на їх територіях досліджень за програмою Літопису природи. Специфічними рисами українського варіанту цього методичного документу мають бути максимальне наближення його до стандартів природи України, диференціація за категоріальними озна­ками природно-заповідних територій та обсягом завдань спостере­жень. Тому на основі загальної програми необхідно розробити на па­перових та електронних носіях спеціалізовані методичні програми, орієнтовані на здійснення спостережень у типологічно близьких приро­дних умовах. Залежно від геосозологічної категорії методичні посібни­ки відрізняються й складністю та обсягом запланованих наукових до­сліджень. Для вдосконалення структури Літопису природи необхідна диференціація методичних посібників на складні за змістом для при­родних заповідників, менш складні - для біосферних і спрощені - для національних природних парків. Кожний біосферний заповідник веде Літопис природи за спеціально розробленим для нього методичним посібником, природний заповідник, який репрезентує природне сере­довище відповідного природно-географічного регіону (Карпати, Поліс­ся, Гірський Крим, Лісостеп, Степ) - за адаптованим до цього регіону методичним посібником. Всім національним природним паркам доста­тньо вести Літопис природи лише на територіях своїх заповідних зон.

Методики проведення згаданих видів екологічного моніторингу розробляються Національною академією наук України з використан­ням бази даних державного обліку та державного кадастру природно-заповідного фонду. Результати моніторингових досліджень у вигляді методичних рекомендацій установи природно-заповідного фонду пе­редають до відповідних аналітичних структур центрального органу ви­конавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середо­вища України. Національна академія наук України й орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища Украї­ни визначають шляхи наукового забезпечення, його механізм, об'єкти та суб'єкти організації державного екологічного моніторингу природно-заповідного фонду.

278

Узагальнення інформації про стан екосистем повинно здійснюва­тись з використанням сучасних комп'ютерних цифрових технологій і передаватися до регіональних і національного центрів моніторингу на­вколишнього природного середовища України.

Контрольні запитання і завдання

1. В якому правовому полі проводяться геосозологічні дослідження в Україні?

2. Які основні напрями геосозологічних досліджень?

3. Окреслити проблеми таксономії та екологічного моніторингу.