Контрольні запитання і завдання

1. Яке правове поле розвитку рекреаційної діяльності на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду?

2. Що потрібно для розвитку рекреації на природно-заповідних територіях?

3. Назвіть різновиди рекреації.

330

8.5.2. Екологічні освіта, просвіта й інформування громадськості

Правове поле. Екологічна освіта та просвіта людей на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду є невід'ємними базовими чинниками гуманістичного розвитку природно-заповідної справи, які призвані підвищити мислення і свідомість людей у відношенні до при­роди. У соціальній сфері діяльність держави має ґрунтуватися на по­силенні ролі та можливостей населення, впровадженні системи еколо­гічної освіти, просвіти й інформування громадськості про стан довкілля. У пострадянській лексиці ще досить часто вживається термін "вихо­вання", тому автор цієї праці більш схильний користуватися словами "екопросвіта" й "інформування громадськості".

У Хартії охорони природи, яка обговорювалася у 1978 році в Ашгабаді на XIV Генеральній асамблеї МСОП, наголошувалося на екологічній освіті, як важливому чинникові збереження довкілля та охорони природи у глобальному масштабі. У 1987 році Комісія ООН з довкілля та розвитку визначила екологічну освіту, як один із вагомих чинників сталого розвитку сучасної земної цивілізації, розглядаючи її як пріоритетний гуманітарний напрям діяльності національних урядів, міжурядових і неурядових організацій усіх рівнів. На важливості еколо­гічної освіти, просвіти й інформування населення, підготовці висококва­ліфікованих фахівців у цій галузі, як передумовах переходу до сталого розвитку, наголошується в програмному документі "Порядок денний на XXI століття", прийнятому на Конференції ООН з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році та закріпленому на наступних форумах.

У Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" зазначено: "Підвищення екологічної культури суспільст­ва і професійна підготовка спеціалістів забезпечується загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, у системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищенням кваліфікації та перепідготовки кадрів". У цьому аспекті важливою функцією діяльності установ природно-заповідного фонду є методичне забезпечення, розроблення нормативно-правової та законодавчої бази у сфері екологічної освіти, культури і підготовки кадрів. Еколого-освітня діяльність заповідників і національних приро­дних парків України нині достатньо відпрацьована і здійснюється від­повідно до розроблених та затверджених нормативно-правових до­кументів. Зокрема, у Програмі перспективного розвитку запо­відної справи в Україні ("Заповідники") окреслені заходи та шляхи розвитку еколого-освітньої діяльності, а саме:

331

» формування на базі природних і біосферних заповідників, наці­ональних природних парків, ботанічних садів, інших заповідних тери­торій регіональних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів, екологічного та патріотичного виховання;

^и перегляд навчальних планів і програм дошкільних установ, се­редніх та вищих навчальних закладів з метою більш широкого враху­вання інтересів розвитку природно-заповідної справи, тіснішого поєд­нання завдань екологічного та патріотичного виховання, насамперед дітей та молоді;

* поліпшення підготовки кадрів для роботи в заповідниках, націо­нальних природних парках, ботанічних садах, дендрологічних і зооло­гічних парках, парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва, а також на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду шляхом організації відповідних кафедр, відділень, введення спеціальних нав­чальних курсів;

^в організація курсів підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі природно-заповідної справи із залученням фахівців відповідних міжна­родних установ;

^н започаткування випуску спеціального періодичного видання "Заповідна справа в Україні", систематичне опублікування наукових праць, виконаних на основі досліджень у заповідниках, національних природних парках, інших територіях природно-заповідного фонду, розширення випуску науково-популярних видань та іншої літератури з проблем природно-заповідної справи.

Наразі надзвичайно актуальною стала проблема підготовки дер­жавної програми з екологічної освіти і Закону України "Про екологічну освіту", нормативних дисциплін для основних спецкурсів у вищих на­вчальних закладах та контроль за їх викладанням, у тому числі з основ природоохоронного права у сфері природно-заповідної справи, забез­печення якої професійними кадрами є надзвичайно важливим, оскільки стало одним із основоположних напрямів розвитку галузі. У зв'язку з цим, відповідно до Закону України "Про вищу освіту" необхідно передбачити можливість введення до освітньо-кваліфікаційних напря­мів "Екологія, охорона навколишнього середовища, збалансоване при­родокористування", "Біологія", "Географія", "Лісове і садово-паркове господарство", "Водні біоресурси та аквакультура" навчальної та нау­кової спеціальності у галузі охорони біотичного і ландшафтного різно­маніття та природно-заповідної справи. Тому серед головних завдань сучасної природно-заповідної справи як галузі є формування кадрово­го потенціалу, що передбачає планову підготовку висококваліфікова­них фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями "бакалавр" і "ма­гістр", а також підготовку докторантів і аспірантів за науковими ступенями доктора і кандидата у галузі біологічних та географічних

332

наук, що стане вирішальною основою, в першу чергу, для виконання Постанови Верховної Ради України "Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо ви­конання законів України "Про природно-заповідний фонд Украї­ни" і "Про охорону культурної спадщини" та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника "Хортиця" й інших історико-культурних заповідників і об'єктів природно-заповідного фонду" (2002 рік) у частині про необхідність посилення кадрового забезпечен­ня установ природно-заповідного фонду України, а також Довгостро­кової програми підготовки висококваліфікованих кадрів заповід­ної справи в Україні, розробленої на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення державного управління заповід­ною справою в Україні" (1997 рік) і затвердженої в 1999 році спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства освіти України, Національної академії наук України та Української академії аграрних наук.

Відповідно до цього науково-методичне забезпечення виконання цієї програми в частині підготовки та перепідготовки кадрів, відкриття аспірантури та докторантури за вищезазначеною спеціальністю покла­дено на Національний аграрний університет Кабінету Міністрів Украї­ни. Для вирішення даної проблеми цей університет ще з 1994 року іні­ціював перед Міністерством освіти України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України введення до освітньо-професійних програм за напрямом підготовки фахівців "Лісове та са­дово-паркове господарство" нової спеціальності "Природно-заповідна справа". Однак через ряд причин це питання досі залишається не розв'язаним. На нашу думку, варто визнати цей університет провідним вищим навчальним закладом з підготовки та перепідготовки відповід­них фахівців. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра" (2006 рік) доцільно повторно внести пропозицію про відкриття спеціаль­ності "Природно-заповідна справа" для підготовки молодших спеціаліс­тів та магістрів. У зв'язку з цим, ще в 2003 році першочерговим зав­данням у Національному аграрному університеті стало відкриття спеціалізації "Природно-заповідна справа" для підготовки спеціалістів в обсязі навчальної спеціальності "Лісове господарство", а згодом і відповідної магістерської спеціалізації, а також у 2005 році магістерсь­кої спеціалізації "Природоохоронне паркознавство" в обсязі навчальної спеціальності "Садово-паркове господарство".

Головною метою Довгострокової програми підготовки висококва­ліфікованих кадрів заповідної справи в Україні (1999 рік) є забезпечен-

■ •**

333

ня підготовки кадрів вищих кваліфікаційних рівнів для установ природ­но-заповідного фонду й органів управління шляхом використання пе­редових сучасних знань. Основними завданнями даної програми є:

• формування і реалізація на базі спеціальних навчальних закла­ дів сучасної багатоступеневої мережі підготовки фахівців за всіма освіт­ ньо-кваліфікаційними та науковими рівнями;

• створення на базі вищих навчальних закладів кафедр природно- заповідної справи;

• розробка і вдосконалення навчальних планів та програм підго­ товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, у тому числі і керівних кадрів;

• розроблення та видання навчально-методичної літератури;

• формування на базі установ природно-заповідного фонду Укра­ їни міжнародних навчальних центрів професійного удосконалення кадрів.

Впровадження програми має забезпечити системний, цілісний під­хід до формування знань, засвоєння теоретичних положень та мето­дів, які визначають шляхи та послідовність підготовки висококваліфіко­ваних кадрів природно-заповідної справи в Україні.

Положення про наукову діяльність заповідників і національ­них природних парків України визначає схему отримання інформа­ції від заповідників і національних природних парків щодо їх еколого-освітньої діяльності. Наступним і найсуттєвішим кроком у розвитку і зміцненні нормативної бази у цій сфері стало Положення про еколо-го-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України. Ці два документи були затверджені наказами централь­ного органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища України, відповідно в 1997 і 1998 роках, і містять нор­ми про загальні принципи діяльності установ природно-заповідного фонду як осередків організації екологічної освіти та просвіти, що ма­ють на меті цілеспрямоване формування засад екологічної свідомості та поведінки, спрямованої на збереження та відновлення природної спадщини.

Управління екологічною освітою у природно-заповідній галузі здій­снюється з метою посилення ролі науки та підвищення загальної еколого-правової культури у природоохоронній діяльності. Структуру управління складають два базових компоненти організації: центрального держав­ного та мережі регіональних осередків на місцях. На державному рівні функції управління екоосвітою згідно із чинним законодавством і норма­тивною базою виконуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища України та йо­го спеціальними підрозділами у галузі природно-заповідної справи, а саме: Державною службою заповідної справи, державними управління­ми охорони навколишнього природного середовища в областях та,.

334

можливими регіональними (міжобласними) спеціально уповноважени­ми підрозділами Державної служби заповідної справи, які у своїй струк­турі повинні мати відділи чи сектори з екологічної освіти.

Ці структурні підрозділи забезпечують координацію та методичне керівництво відділами екологічної освіти в заповідниках, національних природних парках та інших установах природно-заповідного фонду і представляють середню ланку державної управлінської структури. До штату відділів екологічної освіти можуть входити головні спеціалісти, інженери і методисти, екскурсоводи, етнографи, художники тощо. Від­діли екологічної освіти створюються з метою забезпечення виконання Положення про наукову діяльність заповідників і національних природ­них парків України та Положення про еколого-освітню діяльність запо­відників і національних природних парків України, які розроблені на виконання вимог законів України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища", "Про природно-заповідний фонд України" та про­грами "Заповідники". Відповідно до цього основними напрямами діяль­ності відділів екологічної освіти є:

• формування на базі установ природно-заповідного фонду регіо­ нальних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів у сфері екологічної освітньо-культурної роботи;

• ведення пропагандистської діяльності, особливо через видання праць з проблем природно-заповідної справи;

• навчальна, науково-дослідна, практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та вико­ нання спільних еколого-освітніх програм, проектів, угод, планів-заходів з різними установами й організаціями природоохоронного спрямування;

• організація масових еколого-освітніх заходів, співпраця з гро­ мадськими та міжнародними еколого-освітніми організаціями.

У Положенні про еколого-освітню діяльність заповідників і націо­нальних природних парків України особливий акцент робиться на не­обхідності підвищення кваліфікації працівникіз установ природно-заповідного фонду. Воно проводиться централізовано через інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів відомств, у підпоряд­ковані яких знаходяться ці установи шляхом організації спеціальних семінарів, а також самоосвіти та вдосконалення знань, постійного ви­вчення законодавчих та інших нормативно-правових актів. Відповідно до вимог екологічного законодавства на базі установ природно-запо­відного фонду проводиться підвищення кваліфікації відповідальних осіб даних установ та організацій-природокористувачів природно-запо­відного фонду, вчителів з природничих дисциплін, а також просвіта населення, освітня робота зі студентами й учнями. У разі використання природних ресурсів природно-заповідного фонду іншими установами потрібно спільно організовувати навчальні семінари для підвищення кваліфікації працівників цих установ та населення. Покращанню еколо-

335

гічної просвіти населення сприяє проведення лекційної роботи, загаль­них екскурсій по природно-заповідній території з оформленням пере­пусток за спеціальними маршрутами, відвідування музеїв природи, знайомство з колекційними фондами природно-заповідних установ. Для підвищення екологічної кваліфікації вчителів організовуються спе­ціальні курси, розробляються методичні рекомендації і посібники. Освітня робота зі студентами й учнями проводиться шляхом організа­ції дипломних, наукових, польових практик, літніх експедицій і таборів екологічного напряму, навчання юних натуралістів, організації екологіч­них гуртків, проведення екологічних олімпіад, надання допомоги в об­ладнанні природничих кабінетів.

Еколого-освітня діяльність має здійснюватися в тісній співпраці з різними державними установами та недержавними організаціями, з якими можуть створюватися спільні міжвідомчі ради. З навчальними закладами розробляються спільні програми й укладаються угоди про проведення спільних заходів, навчальних практик, виконання студен­тами наукових досліджень. Установи природно-заповідного фонду залучають до проведення масових екологічних заходів населення, при цьому громадські організації сприяють у виборі тем для прове­дення акцій та пошуку грантів, надають практичну та методично-консультативну допомогу, забезпечують необхідною нормативною документацією.

Екоосвітня робота навчальних закладів на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду проводиться на основі угод, укладених з їх адміністраціями чи підприємствами, установами й організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають вказані території та об'єкти.