Теорія верлібризму[ред. • ред. Код]

Верлібризм як певну теорію утворили французькі поети-символісти (восьмидесяті роки ХІХ століття: М.Крисінська, Ж.Ляфорг, Ф. Вьсле-Грифін, Е.Верхарн), як протест проти тиранії «силабічного віршування» з його «однаковою кількістю складів» та суворими правилами тонізації на обов’язкових місцях віршу. Та й наша шкільна теорія (німецька, російська, українська) «хореїв», «дактилів», з вказуванням на «помилки» при кожному нетрадиційному чергування наголосів, також вимагала поетичного протесту. Тому принципи верлібризму розповсюдились надзвичайно швидко й дали багаті наслідки.

Кожна думка має свій ритм, і так повинно бути і в віршах. Не тільки кожний вірш, але й піввірш, кожне речення – овинні мати свій  валасний ритм. Поет верлібрист у творчості своїй не зв’язаний ніякою «метрикою», тільки ритмами власної співучої душі.

Верлібризм з усіх теорій може найкраще пристосувати свою форму до змісту, тому що форма в нього не має жодних шляхів схеми. Треба відрізняти дві форми верлібризму – французьку та німецьку [6].

Французький верлібризм характеризується рядками різної довгості, що найчастіше мають певний однаковий ритм – у французів звичайно анапесто-ямбічний, з широким вживанням гіперметрії та ліпометрії (початкова ліпометрія утворює з анапесто-ямбічного дактилічний так хореїчний ритми).

Німецький верлібр (його вживав ще Гете) бере ще більше свободи. Кожний рядок являє собою окрему, самостійну ритмічну одиницю, не подібну до сусідньої. Майже кожний рядок не можна виправдати ніякими метричними схемами. А проте  сучасний читач відчуває в цих віршах якусь таємну, складну, витончену ритмічність, що доходить до його душі та утворює надзвичайну гармонію з змістом поезії [6].

Ковалів верлібр – неримований нерівно наголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та ін.) форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких перед романтиків, французьких символістів та ін. Особливого значення верлібру надавав Волт Вітмен, а надто – авангардисти ХХ ст.  Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування. Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно ямбічного) вірша.

На відміну від довільного віршування на силабо-тонічній основі (поєднання  різнорозмірних метро рядів одного метру), вільне віршування як система не має ні метричних, ні силабічних, ні тонічних обмежень і постало в новітні часи як заперечення всіх попередніх канонів. Ця опозиційність із парадоксальною закономірністю зводиться в новий канон, хоча з погляду діахронного абсолютно новою якістю віршування верлібр назвати не можна.

І.Качуровський стверджує, що верлібристи скасували три речі: риму, ритм і комунікативну функцію мови [7]. Протистояння канонам та стереотипам, по-перше, ніколи не вдається до кінця, а по-друге, відтінює все найкраще з попередньої традиції, здатне відродитися в нових якостях.

У цих віршах немає вже й тіні силабо-тоніки, є лише інтонаційно-синтаксичні повтори та характерна синтагматична паузація. Але, виявляється, і ця ознака не завжди доконечна для верлібру. Деякі автори руйнують  і її, перериваючи фразу незвичною розбивкою на тексторядки, що надає таким несподіваним розривам додаткової семантики. І.Качуровський не без іронії зазначає, що за ритм вільних віршів у крайніх виявах «має правити те, що здається ритмом самому авторові» [8]. Але це сказано з позицій канону.  Простеживши пунктирно еволюцію верлібру від ритмізованого  і римованого до аритмічного, неримованого, для якого необов’язковими стають навіть варіації певних інтонаційно-синтаксичних повторів, переконуємося, що він дедалі більше виправдовує свою назву.

Технічний прогрес.

XX ст. стало добою науково-технічного прогресу, під впливом якого відбулися грандіозні зміни як у довкіллі й у технічному забезпеченні людства, так і у світосприйнятті людей. Індустріальна цивілізація, обриси якої вимальовувалися в попередньому столітті, тепер набувала своїх довершених рис.   Оскільки століття розпочалося з низки воєнних конфліктів, то не дивно, що досягнення науки та технічні винаходи знайшли широке застосування в розробці нових видів зброї. Особливо це проявилося в роки Першої світової війни: у повітряпіднялися пілоти бойових літаків, на службу війні була поставлена хімія. Так, у Німеччині були винайдені бойові отруйні речовини, застосувавши які німецьке командування в 1915 р. здійснило газову атаку проти англо-французьких військ у Фландрії. Чимало відомих винахідників дали свої імена новим видам стрілецької зброї. Зокрема, американський конструктор Максим Хайрем Стівенс створив відомий кулемет максим, бельгійський інженер Л. Наган - револьвер наган калібру 7,62 мм.   Та все ж таки поступальний розвиток техніки відбувався насамперед з урахуванням нових запитів людей у сфері зв'язку, транспорту, побуту, моди, розваг тощо. У побуті та на виробництві набули поширення речі з пластмас, зокрема й грамофонні платівки, з винайденого в СРСР і Німеччині штучного каучуку; широкого застосування наприкінці 30-х рр. набув капрон, створений в американських та німецьких лабораторіях. Окрім усього, цей матеріал відразу набув величезної популярності серед жінок.   Провідні автомобільні заводи «Форд», «Дженерал моторз», «Крайслер» (США), «Рено», «Пежо» (Франція) випускали тисячі відносно недорогих автомобілів, що були за ціною доступними людям середнього статку. Беззаперечним лідером в автомобілебудуванні були Сполучені Штати, проте й країни Західної Європи досягли вражаючих успіхів. Кількість автомобілів відображала рівень достатку суспільства, пристосованості економіки до потреб споживача. Наприклад, у 1935 р. у Франції та Великій Британії один автомобіль припадав на кожні 20 чоловік населення.   Завдяки створенню електронних ламп стала розвиватися не лише невідома до того часу радіолокація, а й більшість людей отримали змогу регулярно прослуховувати різноманітні за жанрами радіопередачі.   20-і рр. - час зародження телебачення. Перші успішні розробки пристроїв для передання зображення на відстані, виконані англійськими фізиками, спонукали дослідників до експериментів з кольоровим зображенням. На початку 30-х рр. Володимир Зворикін створив у США першу телевізійну трз7б-ку, у СРСР було здійснено передавання рухливого зображення зі звуковим супроводом. Спочатку в Англії та Німеччині, а потім і у США телевізійні передачі стали транслюватися регулярно.   Важливим було те, що наукові відкриття швидко змінювали побут простих людей: з'явилися електропраски, електробритви, пральні машини, холодильники та інші пристрої, без яких з часом люди вже не могли уявити своє повсякдення.   Нові винаходи «стирали» відстані між країнами й континентами. Завдяки швидкості й комфорту швидко завоювали популярність електропоїзди. У середині 20-х рр. було прокладено першу трансатлантичну лінію телефонного зв'язку між Лондоном і Нью-Йорком, а в 1927 р. американський пілот Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний безпосадочний авіапереліт. Через десять років радянські авіатори В. Чкалов, Г. Байдуков і О. Бєляєв здійснили переліт за маршрутом Москва - Північний полюс - Ванкувер. Але найважливіше, що ці далекі перельоти, які стали можливими завдяки масовому виробництву авіаційного бензину та вдосконаленню літальних апаратів, проклали шлях пасажирським авіарейсам та освоєнню віддалених районів планети.   Однією із сенсаційних авіаційних новинок став сконструйований у 1939 р. американцем українського походження Ігорем Сікорським гелікоптер, що міг злітати вертикально й зависати в повітрі. 4.Література і дійсність.

Кожній епосі в історії людства був притаманний певний стиль у культурі, який ця доба кликала до життя й виносила на гребінь популярності.   Література другої половини XX ст. розвивалася під знаком реалізму. Письменники-реалісти розкривали проблеми повсякденного життя людини, її взаємини із середовищем, вплив буття на формування свідомості, критикували недоліки соціального устрою суспільства. На другому плані залишалися неповторність кожної людини, її духовні та психологічні переживання.   Література першої третини ХХ ст. творилась в епоху світової війни, соціально-політичної та науково-технічної революцій. ХХ ст. - це епоха політизації усіх проявів діяльності людини, тому й література, як ніколи раніше, політизувалась. Падіння імперій, революції, Перша світова війна, світова економічна криза, поява тоталітарних режимів - усе це не могло не позначитися на літературі. У результаті, в СРСР взаємини літератури з ідеологією втілилися в соціалістичному реалізмі, а в Німеччині - в «залізній романтиці».   Різноманітні літературні течії були нерозривно пов'язані з наукою, насамперед філософією. Особливо значний вплив справили погляди Ф. Ніцше, 3. Фрейда, К. Маркса, А. Берґсона, О. Шпенґлера. Письменники досліджували творчі можливості людини, позитивні людські цінності, прогрес й майбутнє людства, однак виявляли зневіру щодо майбутнього людської цивілізації, прогнозували її занепад і крах. 5.Шукання у світовій літературі.

Майстри пера намагалися осмислити не лише згубні наслідки війни, а й природу страждань людини в період економічної кризи, витоки та вплив на долю людства тоталітаризму, пошуки людиною душевної гармонії в умовах технічної цивілізації. У міжвоєнний період головним було відображення стану свідомості та самовизначення людини у світі. Відтак стрижневим шляхом літератури було осмислення суперечностей між окремою особистістю і суспільством, з'ясування стосунків між Людиною і Світом. Більшість письменників намагалися дати відповіді на ці складні питання, але робили це, природно, кожен по-своєму. В жанрі класичного реалізму продовжували успішно творити Андре Жід і Ромен Роллан (Франція), Генріх Манн (Німеччина), Теодор Драйзер (США).   Саме Т. Драйзеру, дванадцятій дитині в родині німця-католика, емігранта в першому поколінні, вдалося зафіксувати важливий момент у розвитку американської свідомості - спотворення уявлень про «американську мрію». Ця «мрія» від появи на карті світу США базувалася на ідеї про рівні для всіх американців можливості досягти успіху завдяки власним чеснотам: енергійності, працездатності, винахідливості, ощадливості тощо.   У написаному 1925 р. на основі численних газетних публікацій про судові процеси у США романі «Американська трагедія» письменник наголосив на типовості описаного ним, дзеркальному відображенні американської дійсності. За життя письменника про нього майже не писали, але після його смерті в 1945 р. творчість й особистість Т. Драйзера стали предметом гострих дискусій.   Майстри ліричної прози, наприклад російські письменники - емігранти Іван Бунін та Олександр Купрін, класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, привертали увагу щирістю розповіді про людське життя, загальнолюдські моральні проблеми, віддавали перевагу ліричній прозі, розвивали тему чистого романтичного кохання.   Особливими рисами вирізнялася творчість представників нового (з'явився у 20-30-х рр.) літературного напряму - літератури «втраченого покоління»: німця Еріха-Марії Ремарка, американця Ернеста Гемінґвея, француза Анрі Барбюса та ін. Головна тема їхніх творів - безглуздя війни, фізичне й моральне каліцтво її учасників, втрата цілого покоління, чия доля була загублена.   Письменники намагалися осмислити суспільство 30-х рр., вказати сучасникам на його «хвороби» й підказати рецепти «лікування». Німецький письменник Томас Манн змалював конфлікт між бюргерською й декадентською культурами, відтворив тривожну європейську атмосферу 30-х рр., просякнуту фашистськими ідеями.   З-поміж творів росіянина Михайла Булгакова чи не найбільшу славу йому приніс роман «Майстер і Маргарита». Письменник підняв питання про співвідношення добра й зла, морального вибору, справедливості й відповідальності, взаємин особистості з владою, покликання мистецтва, світ біблійної давнини, сатирично зобразивши зіткнення демонічних сил із московською дійсністю.   Німецький письменник Бертольт Брехт вважається реформатором драми міжвоєнного періоду, «батьком» «епічного театру». Його драма-пересторога «Матінка Кураж та її діти» сповнена антивоєнним пафосом й алегоричним сенсом, трагічною долею людських чеснот в умовах війни.   Славу австрійській літературі принесли твори Райнера Марії Рільке,  який прагнув знайти духовну єдність індивідуального «Я» зі світом, намагався поєднати сучасність і античну давнину, встановити взаємозв'язок між життям і смертю, причини трагічних розривів у взаєминах чоловіка та жінки, сутності й покликання мистецтва.   Творчі пошуки в жанрі соціального роману принесли визнання американському письменнику Джону Стейнбеку, англійцю Д.Г. Лоуренсу. Низку новел про пригоди в Лос-Анджелесі приватного детектива Філіппа Марло написав один із найпопулярніших у 30-х рр. майстрів детективного жанру Раймонд Чандлер.