Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді з літературознавства.docx
Скачиваний:
229
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
349.58 Кб
Скачать

Стиль художнього твору

Компонування тематично-суб'єктного пласта художнього твору визначає його стильову особливість. Стиль на рівні зовнішньої форми твору виконує таку ж роль, що композиція на тематично-подієвому. Форми мовленнєвого вираження, мовні засоби (лексико-синтаксичні конструкції, фонетико-фонологічні особливості) впорядковуються, набувають через їх розміщення (оказіональність) єдиноможливого значення, виконують у контексті твору естетичну функцію.

Стиль художнього твору — художня закономірність, доцільне поєднання мовно-стильових ресурсів, якими письменник скористався відповідно до власного задуму. Індивідуальний стиль кожного письменника має свою композицію. Виходячи з розуміння художнього твору як багаторівневої структури (зі своїм змістом і формою), говорять про стилетвірні чинники (тема, проблема, світовідчуття митця, жанровий канон) і носіїв стилю, якими є елементи зовнішньої форми твору.

Характеристика стильових чинників і носіїв стилю дається через поняття «композиція». У такому разі постає питання про співвідношення понять композиції і стилю твору. Різниця між ними не стільки компонентна, скільки функціональна: композиція характеризує компонентний склад і внутрішній каркас твору в єдності більших і менших конструкцій (для їх розмежування маємо терміни «композиція» та «архітектоніка»), а стиль передає їх ансамблевість, неповторність поєднання. Твори із замкнутою композицією (розгорнутий конфлікт, класичний повнокомпонентний сюжет, пропорційність основних складників) сприймаються як акорди на основі гармонії; твори з розімкнутою композицією (нерозв'язані на рівні фабули конфлікти, фрагментарність і різновеликість компонентів, велика питома вага підтексту тощо) сприймаються як акорди на основі дисгармонії.

Композиція драматичних творів Б. Брехта, С. Беккета будується на інших засадах, ніж композиція драм В. Шекспіра, І. Карпенка-Карого, але основний принцип композиції — зіставлення (асоціативності, опозиційності) залишається чинним. Це саме стосується композиції епічних творів Льва Толстого, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Дж. Джойса, М. Пруста, Ф. Кафки, Л. Бучковського, Валерія Шевчука і наймолодших українських постмодерністів — Є. Пашковського, Оксани Забужко, Ю. Андруховича та ін.

Не виняток і композиція творів сугестивної лірики найхимернішої форми чи канонічної структури (хоку, рубаї, сонет).

Архітектоніка (грецьк. architektonike — архітектура, мистецтво керувати) — будова художнього твору як єдиного цілого, інтегральний взаємозв'язок основних його складників. Відбиваючи загальний план його цілісності, А. разом з тим виявляє свою відмінність від композиції, власне побудови окремих його частин, образів, деталей, сюжетних ліній.

АРХІТЕКТОНІКА (грец. architekton — будівничий) — первісно (до XIX ст.) — наука про застосування математики та механіки для встановлення закономірностей, шо вони властиві конструктивній системі будівлі. З теорії архітектури термін перейшов до теор. мист-вознавства та літ- знавства в значенні заг. естет, плану побудови худож. тв.: взаєморозташування його частин, їх ритм, взаємозалежність, взаємозумовленість, взаємозв’язок, супідрядність, що засадничо спричиняє єдність тв. як цілого. Поняттю А. надавали величезного значення самі митці ше тоді, коли цей термін не вживався. Так. О.Пушкін у такому значенні говорить про автор, план: «Є виша сміливість, сміливість винайдення, творіння, де план обширний осягається твор. думкою — така сміливість Шекспіра, Ланте, Мільтона, Гьоте в “Фаусті”. Л.Толстой говорить про архітектуру літ. тв. Слово А. чи не вперше вживав О.Гончаров. Термінологізація відбулася в рос. формальній ш колі 1920-х рр.: В .Виноградов (1924), О.Скафтимов (1924), С.Русаков (1926), В.Жирмунський (1928), А.Квятковський (1966). Терміном А. постійно користувалися письменники та критики: М.Горький. С.Наровчатов, А.Макаров та ін. Закорінився цей термін і в Україні: В.Коряк (1928), М.Мурашов, П.Ільйов. Т.Денисова. До А. належить: 1. Членування на архітектонічні складники: глава (розділ, в поезії — пісня), пролог, епілог, книга, том. Такі складники часом озаглавлюються. Клас, приклад ідеальної, містично- математично розрахованої А. — «‘Божественна комедія» Данте Аліг єрі: 3 частини, в кожній по 33 пісні + 1 вступна до “Пекла”. Отож усіх пісень 100. Пісні складаються з тривіршів — терцин, число їх у кожній пісні майже однакове. У драматургії архітектонічними складниками є дія (акт), картина (сцена), ява; 2. Поєднання кількох тв. у певну цілокупність: цикл, триптих, дилогія, трилогія тошо: 3. Зіставлення суто архітектонічним способом різних сюжетних ліній, шо викладені в окр. частинах тв.. незрідка з підкресленням у заголовку («Два гусари”, “Три смерті” Л.Толстого): 4. Поєднання різнородових первнів засобом ‘складання», напр., байка: оповідь + автор, висновок («сила”, мораль) на відміну від інтерференції епіч. і лір. первнів у баладі чи поемі; 5. Закономірне чергування різнорідного, різножанр., різностильового тексту (зміна прози й вірша в бл-сх. дастані. численні філос. та іст. відступи в романах В.Гюго. або начебто випадкова плутанина макулатурних аркушів, чергування сторінок з сентеціями кота Мура і записів композитора Крейцнера в «Життєвій філософії кота Мура» Е.Т.А.Гофмана; У “Сонячній машині” В.Винниченка є напружена зміна різножанр. і різнотематичних гострофабульних розділків: детективного (коронка Зігфріда). авантюрного (Мертенс), фант-утопійного (винахід Сонячної машини), сои.-політ. (Інарак — Інтернаціональний Авангард Революційної Акції), еротичного (мотив любовного трикутника — принцеса Еліза. князь Ґеорг, доктор Рудольф ІЛтор). Різножанр. вставки мали місце в «романі-фейлетоні» К.Чапека «Фабрика Абсолюта”, у «Війні з саламандрами» — кількадесят Ж.в.: квазінаук-трактат, інтерв’ю, стенограма, протокол зборів акціонерів, лист, телеграма, словник, гаа хроніка, вивіска, розписка. Особлива вага Ж.в. у цій сатир, антиутопії підкреслювана не лише архітектонічними, але й зоровими, друкарськими засобами (шрифти, верстка). Ло роману І.Еренбурга “Трест Д.Є.» інкрустовано різні квазідокумєнти: газ статті й огляди, циркуляр, звернення, телеграми тошо. а також щоденник. 6. Вставні іст орії, шо мають свою фабулу і безпосередньо з сюжетом тв. назагал не пов’язані. Вони можуть сприйматися як завершене ціле і як такі розроблятися наступними письменниками. Так, фабулу вставної історії з “Дон Кіхота» М. де Сервантеса покладено в основу сюжету “Історії Якимового будинку” В.Виниченка; 7. У поет. тв. — строфічна будова, що надто очевидно в твердих строфах і формах (октава, рондель, рондо, сонет, вінок сонетів, тріолет, терцини тощо) та у вел. поет, тв., де “самодостатність» строф часом навіть підкреслюється нумерацією, через шо вони функціонально уподібнюються главкам: 8. Включення архітектонічно відокремлених позахудож. матеріалів: авторське підкреслення: автор, передмова, післямова, коментарі, словничок тошо; 9. Епіграф як архітектонічний ключ до розуміння автор, задуму. З погляду теорії потмодернізму явища архітектонічного членування можна розглядати як паратекстуальність. Значення, шо його надають А. письменники, засвідчується розмаїттям засобів привернення уваги читачів на архітектонічне членування: нумерація відповідних складників, їх озаглавлювання, друкування різними шрифтами найменування дійових осіб, реплік і ремарок у драм. тв. або графічне виділення мікроскладників у проз тв. (“Трест Д.Є. Історія загибелі Європи» І.Еренбурга, “Війна з саламандрами” К.Чапека). Особливими ускладненими різновидами А. є стрижнева побудова (нанизування), циклізація, рамкова побудова (вставна історія, монтаж). Суміжним з А. поняттям є композиція. Існує два варіанти розуміння їх співвіднесеності. 1. Композиція — ширше поняття, яке поряд з А. містить фабулу, сюжет, групування образів, організацію засобів зображення та засобів викладу (напр., ієрархія оповідачів). 2. А. — заг. зовн. побудова, композиція — внутр. побудова, розташування окр. складників і мікроскладників тв. Так, В.Коряк писав: ‘Будова тв. спиняє читацьку увагу в двох напрямах: а) Архітектоніка <…> є розгляд тв. як цілості — чи є гармонія поміж частинами тв.? б) Композиція (будова окр. частин) тв., простежена до кін., виявить спосіб зв’язку частин і побудови цих частин до найдрібніших деталів». За М.Бахтіним, А. — це “форма естет, буття в його своєрідності”, а композиція — “сукупність факторів худож. враження”. Втім, досить поширена тенденція цілком невиправдано ототожнювати А. з композицією, шо термінологічно притлумлює чіткість аналізу худож. структури тв. Анатолій Волков