Форми[ред. • ред. Код]

• Наративна поезія

• Епічна поезія

• Драматична поезія

• Сатирична поезія

• Лірична поезія

• Поезія прозою

• Спекулятивна поезія

Соне́т(італ.sonetto— звучати) — ліричнийвірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопногоямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехреснимримуваннямта двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування:абаб, абаб, ввд, еедабо (рідше) перехресноюабаб, абаб, вде, вде, тощо.Микола Зеровназивав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

Історія сонета[ред. • ред. Код]

Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезіїпровансальськихтрубадурів, але постав він вІталії. Першими сонетами вважають твори Ф. даБарберіній А. даТемпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядокримФ. Петрарка(1304—1374). Сонет проходить через всю історіюєвропейськоїта світовоїлітератури, розкриваючись у поезії П.РонсарауФранції(16ст.) та В.ШекспіравАнглії(17ст.).

Зневажений класицизмом, сонет відродився в добуромантизму, став улюбленою формою«парнасців»(Жозе-Маріа де Ередіа, Ш.Леконт де Ліль) тасимволістів.

Сонет в українській літературі[ред. • ред. Код]

В українській поезіїсонет відомий із1830(віршСапфоі сонетиАдама Міцкевичав переспівіОпанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезіїЛ. Боровиковського,А. Метлинського,М. Шашкевича,Ю. Федьковича,Б. Грінченка,У. Кравченко,Степана Чарнецького.

Особливого поширення набирає він на кінець 19— початок20ст. Видатну роль у розробці сонету відігравІван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писалиЛеся УкраїнкаіМикола Чернявський(«Донецькі сонети»,1898).

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиківМ. Зерова(його «Sonnetarium», виданий1948за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів),Максима Рильськогой інших.

З початку 30-их pp. майстерні зразки сонетів з'являються в галицькійпоезії (циклБ. І. Антонича«Зриви й крила» та ін.), натомість вУРСРпід тиском репресій сонет зазнає занепаду і дещо оживає із середини 50-их рр.

В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в багатьох випадках високої майстерності. Серед інших зустрічається він у творчості Ю. Клена,М. Ореста,Б. Кравцева,С. Гординського,Яра Славутича,Остапа Тарнавського,Ігоря Качуровського,Емми Андієвської, Дмитра Павличка й інших.

Поетичні особливості сонета[ред. • ред. Код]

Попри ніби закам'янілу тісну форму, сонет містить у собі достатньо сприятливих для висловлення почуття й думки даних: зручний для версифікації й читання розмір — в італійців так звана ендекасилаба (одинадцятискладник), якому в українській поезії відповідає 5-стопний ямбіз чергуванням чоловічих і жіночих закінчень.

У цілому, сонет сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими — точними і дзвінким, рекомендується регулярне парокситонно-окситоннеримування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих за ліричним сюжетом).

Особливий внесок в осмислення теорії сонета зробив Й. Бехер, вважаючи його «найдіалектичнішим художнім видом», наголошуючи на його інтенсивнійдраматургійності, коли перший вірш містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий «сонетний замо́к», що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця «тріада» варіюється).