Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відп на пит вікова.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
357.38 Кб
Скачать

В. і П. Ψ 1. ВІКОВА ПС. ПРЕДМЕТ. ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПРАКТ-Ї ДІЯЛ-ТІ ПСИХОЛОГА, ПЕДАГОГА, ВИХОВ-ЛЯ ДИТ.САДКА. ГАЛУЗІ, ІСТОРІЯ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ВІК-Ї ПС.

Вікова психологія – це галузь знань, що акцентує свою увагу на псих особливостях людей різного віку, вивчає закон-ті психіч.розв-ку л-ни на різних етапах її життя..

Предметом є вікова динаміка психіки людини.

Завд-ня: 1) опис фактів (? що), 2) розкр-є закономір-ті, пояснює факти (? чому), 3) на практиці допомагає у керівн-ві психічним розв-м через знання закономір-й і механізмів психіч-го розв-ку.

Галузі: 1) дитяча псих (немовл, псих раннього віку, псих дошкільника), 2) псих молодшого школяра, 3) псих підлітка, 4) псих ранньої юності, 5) псих дорослої людини, 6) псих похилого віку (геронтопсихологія).

Значення для психолога – краще розум. вікові особливості, відповідно до цього вибирати методики відповідно до віку дитини.

Педагог – щоб зуміти знайти індивідуальний підхід до учня.

Вихователь – для правильного розвитку дітей, підборі ігор.

ПРОБЛЕМИ В.ПС.: *вічні (чи можна вплинути на ров-к психіч-ї діял-ті, що таке псих.реальність, що таке л-на); *перехідні (обумовлені конкр-м істор-м часом або соц-м замовл-м).

  1. вивчити історію життя л-ни в цілому – для встан-ня взаємозв»язків кожного віку;

  2. вивчити співвіднош-ня фізіолог-х і психол-х показн-в розв-ку в кожному віці (для конкретизації критеріїв розв-ку);

  3. з»ясувати, що більше визначає психіч-й розв-к дитини: дозрівання орг-му чи вплив серед-ща;

  4. вивч-ня співвідн-ня вікового і індив-го розв-ку;

  5. вивчити вплив стихійного і організ-го навч-ня і вих.-ня на психіч.розв-к (сім»я, школа);

  6. вивчити роль сенситивних періодів у розв-ку дитини.

В. і П. Ψ 2. ПСИХ.РОЗВ-К, ОСОБЛ-ТІ. ЯК ВИЯВЛ-СЯ НЕРІВНОМІР-ТЬ ПСИХІЧ-ГО РОЗВ-КУ ДИТИНИ, ЯКІ ПРИЧИНИ. ПРИКЛАДИ.

Психічний розвиток – це постійне ускладнення кожного психіч явища, формування дедалі складнішої і структурно організованої динамічної системи (закономірні зміни психіч-х явищ в часі, виражені в їх кільк-х і якіс-х перетвор-х). Кільк-ні–фіз.розв-к, якісні - поява нових мех.-мів, стр-р.

З розв псих процесів, різних видів діяльності складаються психіч властивості людини. Вони являють собою потенційну можливість дитини, її поведінки, її процесів і дій. Ця можливість зберігається і тоді коли процеси і дії не функціонують (а. розумові якості(н-д: якості розуму, рівні розвитку операцій мислення); б) емоційні; в) вольові; г) моральні і трудові якості індивіда;д) характерні риси його свідомості і самосвідомості. Ці якості або індивідуальні властивості, розвиваючись, дають змогу людині стати особистістю, знайти своє місце в суспільстві, реалізувати себе через здібності, характер, розум, уяву, виділяти себе з середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати своє майбутнє, усвідомлювати правила і норми сусп поведінки. Розвиток людської психіки являє собою єдність свідомого і несвідомого:

  • Досвідомі форми, як основа розвитку свідомості і самосвідомості;

  • «Я сам» і розвиток свідомості і самосвідомості;

  • Тренування дій до рівнів навичок і звичок і до їх неусвідомленості в процесі діяльності.

Формування системи психічних властивостей, свідомості і самосвідомості – необхідна умова становлення дитини як суспільної істоти, її спілкування з іншими людьми і її самовираження в системі суспільних відносин, засвоєння нею суспільного досвіду. Рушійними силами розвитку психіки дитини є протиріччя, що виникають і зв’язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші (потреба в спілкуванні, за допомогою якої засвоюється соц досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розв пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок і вмінь. Кожна з цих потреб кожної дитини задовольняється по-різному, це і призводить до нерівномірного розвитку. Виявлено, що розвиток психічних функцій проходить нерівномірно, але це не означає зупинки росту, а є нагромадженням сил, для подальшого його прискорення. Зростання іде ніби хвилями, хвильовий характер можна бачити в розвитку психомоторики, мовлення, інтелектуальної поведінки дитини. Водночас виявлено, що різні псих ф-цій зростають асинхронно: у той час, як розв одних прискорюється, розв інших уповільнюється.

В. і П. Ψ 3. УМОВИ ПСИХІЧ. РОЗВ-КУ ДИТИНИ. СУТЬ БІОГЕНЕТ-Х ТА СОЦІОГЕНЕТ-Х КОНЦЕПЦІЙ. ТОЧКА ЗОРУ ВІТЧИЗН-Х ПС.

Псих. розв. дитини залежить від її природних даних, її біологічних, анатомо-фізіологічних особливостей і від зовн. впливів, оточуючих людей, обставин життя, природи і суп-ва, навч-ня і праці, конкретно-історичної епохи, які визначають зміст психіч. життя формування особистості. У дитячій психології зроблено чимало спроб періодизувати психіч. розв. людини в її дитинстві, але результати є досить розбіжні. Розбіжність зумовлена різним розумінням детермінації вікових періодів і критеріїв їх визначення.

Біогенетичні концепції виводили періоди з людської спадковості, соціогенетичні розглядали послідовну зміну періодів як продукт впливів суспільного середовища.

Виготський і Ельконін вважали, що періодизувати треба за сукупністю ознак. Абрамова: важливе значення соц.розв-ку.

В. і П. Ψ 4. В ЧОМУ ПРОВІДНА РОЛЬ СУСП.СЕРЕД-ЩА, НАВЧ-НЯ, ВИХ-НЯ У ПСИХІЧ.РОЗВ-КУ? ЯК РОЗВ2ЯЗ-СЯ ПРОБЛЕМА СПІВВІДН-НЯ РОЗВИТКУ ОСОБ-ТІ З НАВЧ-М І ВИХ-М У СУЧАСНІЙ ВІКОВІЙ ПС. ПРИ ЯКИХ УМОВАХ НАВЧ-НЯ СТАЄ РОЗВИВАЮЧИМ.

Сусп середовище, навчання і виховання сприяє переборенню суперечностей, що виник в житті, а також і їх виникнення, якщо вони не переборюються, то виникає затримка в розвитку, які іноді набувають кризового характеру. Якщо непереборювані внутрішні суперечності дуже загострюються, то вони призводять у деяких дітей до хворобливого порушення нервово-психіч. діяльності. Джерелом їх стають і гострі конфлікти з навколишніми людьми, так і неподоланні внутр суперечності. Все це свідчить про те, що при керівництві процесом психіч. розв. дитини організованому навчанні і вихованні необхідно знати і враховувати основні протиріччя кожного вікового періоду.

Навчання і розвиток ідуть паралельно. Навчанню і вихованню відводиться провідна роль у розвитку і є вирішальним фактором розвитку.

Навчання стає розвиваючим коли зміст і методи будуть розвиваючими, коли в ході процесу навчання відбуватиметься дозрівання організму (моторика, нервова сист, яка потрібна для наслідування звуків мовлення дорослих, практичних дій) і коли засоби навчання стимулюватимуть психіч. розв. ( все залежить від програми, методів і засобів навчання.

В. і П. Ψ 5. «ЗОНА НАЙБЛИЖЧОГО РОЗВ-КУ». ЯКУ РОЛЬ ВІДІГРАЄ НАВЧ-НЯ У ЇЇ РОЗШИРЕННІ? ЩО ТАКЕ СЕНЗИТИВНИЙ ПЕРІОД РОЗВ-КУ? ПРИКЛАДИ СЕНЗИТИВ-ТІ. РОЛЬ ДІЯЛ-ТІ У ПСИХІЧ-МУ РОЗВ-КУ ДІТЕЙ. ЯКА ДІЯЛ-ТЬ НАЗ-СЯ ПРОВІДНОЮ. ПРИКЛАДИ.

Зона найближчого розвитку – це один із рівнів розвитку дітей( за Виготським), він писав «те що дитина здатна зробити з допомогою дорослого вказує на зону її найближчого розвитку….Таким чином зона найближчого розвитку допоможе визначити завтрашній день дитини, динамічний стан її розвитку». Це дозволяє зробити такий висновок, що те навчання є хорошим, яке запобігає вперед розвитку.

Навчання з цієї точки зору не є розвиток, але правильно організоване веде за собою дитячий розвиток, є необхідним і всезагальним у розвитку дитини. Навчання створює зону найближчого розвитку. Хоча навчання і пов’язане з розв, вони ніколи не йдуть паралельно і рівномірно один одному. Відповідно до цього не можна пред’являти дитині непосильних вимог, що не відповідають рівню його активного розвитку і найближчим можливостям. Але в той же час знаючи те, що дитина може виконати з допомогою дорослих, а завтра самостійно вчитель може цілеспрямовано удосконалювати розв дітей у відповідності з вимогами сусп.

Весь період дитинства можна умовно назвати сензитивним періодом (сприятливий до сприйняття і до впливів). Н-д, 1-3 р.-сензитив-й період розв-ку мовл-ня.

Провідна діяльність—це та діяльність, що визначає найбільші успіхи в розв, її пізнавальних процесів. Саме в процесі провідної діяльності дитини виникають нові відносини з соц середовищем, новий тип знань та способи їх отримання, що змінюють пізнавальну сферу та психологічну структуру особистості. Отже кожна провідна діяльність сприяє прояву характеристик саме для цього віку, якісних особливостей, або їх ще називають новоутвореннями віку.(н-д: гра – провідн. вид діяльності дошкільника).

В. і П. Ψ 8. РУШІЙНІ СИЛИ ПСИ.РОЗВ. ПРИКЛАДИ СУПЕРЕЧ-Й У ПСИХ.РОЗВ. ОХАР-TE КРИЗИ ВІК-ГО РОЗВ-КУ. ЧИ МОЖЛИВИЙ БЕЗКРИЗ-Й РОЗВ-К ОСОБ-ТІ?

Руш-ми силами р-ку психіки дитини є протиріччя, що вин-ть і зв’язку з розв-м цілого ряду потреб дитини. Найважливіші (потреба в спілк-ні, за допомогою якої засвоюється соц досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розв пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою навичок і вмінь). Стосовно рушійних сил є 2 протилежні концепції розв: діалектно-матеріалістична і метафізична. Предст-ки метафіз концепції вважають, що у розв-ку нічого нового не виникає, а відб-ся лише виявлення, збіл-ня чи змен-ня того, що одвічно закладене (Богом чи еволюцією) у природі л-ни. Дана теорія весь розвиток розглядає як кількісні зміни, як збільшення чи змен-ня первинно даної властивості. Психіч розв дитини, н-д, до збільшення його словн-го запасу, змен-ня помилок при розвитку мови. Метафіз концепція розвитку не виявляє його джерела, вважає розв самодовільним процесом, причини якого не можливі для пізнання. По цій концепції дитина – це маленька доросла людина, психіч розв – це лише розгортання первинно даних особл-тей. Цим поглядам протистоїть діалектико-матеріалістична теорія розв, яка розглядає розв як єдність і боротьбу протилежностей. Вона звертає увагу саме на пізнання джерел саморуху, тоді як у метафіз концепціях саморух залишається в тіні, його рухова сила, його джерело, його мотив. Діал-матеріал.позиція під розвитком розуміє не тільки кількісні зміни, а особливо вин-ня якісно нових форм та властивостей. Суть розвитку психіки дитини вона вбачає в поступових кількісних накопич-нях, які шляхом скачка призводять до якісних змін. Діал.-матер конц розглядає розв як боротьбу протилежностей, боротьбу старих, відмираючи форм з новими, прогресивними. В цьому процесі виникають протиріччя, в ньому вони ж долаються. Однією з основних супереч-тей, що виявляється на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами, цілями, прагн-ми особист-ті, яка розв-ся і досягненням нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для її задоволення. Криза – загострення супереч-й у розв-ку.

Кризи новонародженості, 3-ох років, підліткового віку найбільш яскраво проявляються. Ще є 1р, 7р, 17р. Кризи новонародженості сама дійсна і найперша криза, різка зміна ситуації розвитку, перехід з біолог типу розв до соц. Криза 3-ох років характериз такими ознаками як негативізм, впертість, норовистість, свавілля. Це важлива межа в розв дитини, вона до цього часу вже багато знає і вміє і вимагає самостійності «я сам». Криза підл-го віку виникає як результат якісної перебудови особистості підлітка, проявл-ся потреба в дорослості – бути, діяти і здаватися дорослим. Якщо дорослі враховують нові потреби і їх задовол-ть то кризові прояви можна зменшити.

В. і П. Ψ 9. ІСТОРІЯ СТВ-НЯ РІЗНИХ ПЕРІОДИЗАЦІЙ ПСИХ.РОЗВ. ВКАЖІТЬ, ЩО Є КРИТЕРІЯМИ ДЛЯ ВИЗН-НЯ ОСН-Х ПЕРІОДІВ. Наведіть осн-ну періодизацію.

Ненаукові: Гіппократ (4 пори року по 20 р.), старокит-ка.

Наукові: Виготський, Ельконін (за сукупністю ознак), Холл, Гетчінсон (за зовн-ми озн-ми); Блонський, Фрейд, Піаже, Еріксон (за вн-ми ознаками).

Проблема критеріїв визначення періодів псих розв давно стала предметом спец обговорення. Встановлено, що слід будувати періодизацію, виходячи не лише з кількісних ознак, при чому не зовнішніх, а суттєвих, взятих в їх систематичному зв’язку. Визначаючи періоди розв, треба брати до уваги всі її сторони в єдності – змістовну, операційну, мотиваційну. Важливе значення має також правильне розуміння зв’язку періодів і стадій психіч розв, динаміки переходу від попередніх до наступних стадій. Стадії не просто йдуть одна за одною, а досягнення попередніх включаються в наступну стадію. Н-д: за Фельдштейном: І фаза—до 10 років—1 період—до 1р., 2 період – від 1 до 3 р., 3 період – від 3 до 6р., 4 період – від 6 до 10 р., ІІ фаза1 період – від 10 до 15р., 2 період – від 15 до17р. В середині кожного з періодів існують 3 етапи розвитку. 1—це розв певної сторони діял-ті, 2 – максим-на реалізація, кульмінація розвитку цієї сторони діял-ті; 3 – насичення даного виду діяльності і актуалізація іншої сторони діял-ті.

Загально прийнята періодизація розв (за Ельконіним).

1епоха—раннє дитинство: 1 період – немовля: від 0 до 1 р..провідний вид діяльності – безпосереднє емоційне спілкування, яке сприяє формуванню орієнтацій них та сенсомоторно-маніпулятивних дій, тобто дій що супроводжуються і в якійсь мірі регулюються зоровими, слуховими, мязово-руховими та іншими відчуттями і сприйманнями. Важливим новоутворенням даного віку є формування потреби у спілкуванні з іншими людьми та певне емоційне ставлення до них.

2 період – раннє дитинство: від 1 до 3 р..провідна діяльність – предметно-маніпуляційна. В ній дитина оволодіває суспільно виробленими способами дії з предметами у співпраці з дорослими. Одночасно інтенсивно розв вербальні форми спілкування дитини з дорослим, але разом з предметною діяльністю. Але аналіз мовних контактів дитини цього віку з оточуючими людьми показує, що мова нею використовується як засіб комунікації для налагодження співпраці з людьми у спільній з ними діяльності, а не як інструмент мислення. Новоутворенням віку являється розвиток мови та наочно-дійового мислення.

2 епоха – дитинство: 1 період – дошкільне дитинство: від 3 до 6-7р. провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, в процесі якої розвиваються всі сторони психіки та поведінки дитини. Осн значення гри для псих розв дитини полягає в тому, що дякуючи особливим ігровим прийомам, а саме прийняттю дитиною на себе ролі дорослого, виконанню її сусп ф-цій, символічному характеру багатьох предметних дій, перенесенню значення з одного предмета на інший, дитина моделює в грі стосунки між людьми. Рольова гра виступає як вид активності, що об’єднує спілкування і предметну діяльність та забезпечує їх сусп вплив на розвиток дитини. У грі формуються такі новоутворення як прагнення до суспільно значущої та суспільно оціночної діяльності, що характеризує готовність дитини до початкового навчання.

2 період – молодше шкільне дитинство: від 7 до10-11 р. провідна діяльність – учіння. В процесі учіння форм пам'ять, засвоюється знання про предмети і явища зовн світу та людських відносин. Новоутвореннями віку являються мимовільність психіч явищ, вн план дії, рефлексія.

3 Епоха – підлітковий та юнацький вік.

1 період – підлітковий вік: від 10-11 до 14 р. Провідна діяльність – інтимно особистісне спілкування в системі суспільно корисної діяльності. Роль діяльності, яка в даний період набуває характеру спільних захоплень дітей будь-якою справою, полягає в їх підготовці до майбутньої проф. діяльності. Задача спілкування полягає в виявленні та засвоєнні елементарних норм товаришування та дружби. Важливими новоутвореннями являються – форм самооцінки, критичне ставлення до оточуючих людей, прагнення до дорослості та самостійності й уміння підкорюватися нормам колективного життя.

2 період – старший шкільний або юнацький вік: від 15 до 16-17р. Провідна діяльність навчально-професійна, в процесі якої форм такі новоутворення, як світогляд, проф. інтереси, самосвідомість, мрії та ідеали.

В. і П. Ψ 10. ССР ДОШКІЛЬНИКА. ПОРІВНЯЙТЕ ОС-ТІ РОЗВ-КУ ПСИХІЧ.ПРОЦ-В РАННЬОГО ДИТ-ВА І ДОШК-КА. НОВОУТВ-НЯ У ПСИХІЦІ ДОШК-КІВ.

У ранньому дит-ві: Провідна діяльність – предметно маніпуляційна. В ній дитина оволодіває суп. виробленим способами дій з предметами у співпраці з дорослими, одночасно інтенсивно розв. вербальні форми спілкування дитини з дорослими, але заразом з предметної діяльністю, мова використовується як засіб комунікації для налагодження співпраці з людьми у спільній з ними діяльності, а не як інструмент мислення. Новоутворення є розвиток мови та наочно дійового мислення. Сенсит-ть до розв-ку мовл-ня. Здат-ть до символіч-х дій. Гра – основа формув-ня умінь, навичок, розум-х дій.

А в дошкільнят – провідний вид діяльності є сюжетно-рольова гра, в процесі якої розв всі сторони психіки та поведінки дитини. Гра виступає як вид активності, що об’єднує спілкування і предметну діяльність, забезпечує їх сусп вплив на розв дитини. Новоутворення – прагнення до сусп значущості та сусп оціночної діяльності, що характеризується готовністю дитини до початкового навчання. Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування є мова. Вони задають тисячі питань і вимагають щоб дорослий серйозно ставився до них, як до партнерів, товаришів – пізнавальне спілкування в результаті неотримання цього виникає негативізм і впертість. Мисл-ня випереджає практичні дії. увага – поки є інтерес. Ейдетична пам»ять (фікс-ня деталей).уява форм-ся у грі.

ССР дошк-ка: прагнення до самостійності, з»явл-ся обов»язки, сюжетно-рольова гра.

В. і П. Ψ 11. ПС.ОС-ТІ ІГРОВОЇ ДІЯЛ-ТІ. ВИДИ ІГОР. ОХАР-ТИ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВУ ГРУТА ЇЇ СТР-НІ КОМПОН-ТИ. ПРИКЛАДИ.

Гра – особлива форма життя дитини в сусп. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують роль дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними. Через гру задовольняють свої потреби в спілкуванні з дорослими, у сусп житті з ними. Гра – це діяльність у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. В грі діти відображають різні стор життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

Види ігор – режисерська, образно-рольова, сюжетно-рольова, ігри з правилами, рухливі, спортивні.

Структура сюжетно-рольової грисюжет ( та стор діяльності, яка відтворюється в грі), зміст( ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми), роль( яку бере на себе дитина), ігрові дії, правила.

В. і П. Ψ 12. ТВЕРДЖ-НЯ , ЩО ГРА – ОСОБЛ.ФОРМА ЖИТТЯ ДИТИНИ В СУСП-ВІ ЗА СВОЇМ ПОХОДЖ-М І ЗА ЗМІСТОМ. ОС-ТІ ГРИ В ДОШК.ВІЦІ. (ЩО В ІГРАХ ВІДОБРАЖ-ТЬ МОЛОДШІ І СТАРШІ ДОШК-КИ).

Гра – особлива форма життя дитини в сусп. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують роль дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними. Через гру задовольняють свої потреби в спілкуванні з дорослими, у сусп житті з ними. Гра – це діяльність у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. В грі діти відображають різні стор життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

Види ігор – режисерська, образно-рольова, сюжетно-рольова, ігри з правилами, рухливі, спортивні.

Структура сюжетно-рольової грисюжет ( та стор діяльності, яка відтворюється в грі), зміст( ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми), роль( яку бере на себе дитина), ігрові дії, правила.

У грі відображ-ся життя дорослих людей.

В. і П. Ψ 13. ПСИХ.ГОТ-ТЬ ДО НАВЧ. КОМПОНЕНТИ. ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ ДО НАВЧ-Ї ДІЯЛ-ТІ.

Пс.гот.навч. – комплекс психол.якостей дитини, які в своїй сукуп-ті допомагають їй оволодіти вмінням вчитись.

Найважливішим наслідком псих розв дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання, що свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Виділяють:

1. мотиваційну готовність – зумовлена пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розв на основі допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів( прагнення пізнати те нове, що пов’язане зі школою, опанування грамоти читання та ін.).

2. розумова готовність – вони приходять до школи з досить широким колом знань, умінь, а головне – розвинене сприймання і мислення( аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, групування та ін.), що дозволяє міркувати і робити висновки. Крім того діти вже мають володіти початковими навчальними вміннями( концентрація уваги не на результаті, а на процесі, самоконтролю, ссамооцінки та ін).

3. емоційно-вольова готовність – вміння керувати поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв’язання учбових задач тощо. Навчання в школі має бути позитивним джерелом емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримує впевненість в собі і своїх силах.