23.Охарактеризуйте передумови і початок формування особистості дитини в ранньому віці. Дайте пояснення такій вимозі дитини: "я сам".

Наслідування зумовлене прагненням дитини до соці­ального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві во­но залежить від рівня когнітивного (пізнавального) роз­витку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших лю­дей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпо­рядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком.

На третьому році життя, коли діти починають вимовля­ти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками. Про формування самосвідомості (образу себе і став­лення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використо­вувати займенник «Я». У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворен­ня — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентраці­єю суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповтор­ності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активнос­ті, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учин­ків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, тепе­рішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосе­реджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розку­тість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до «сили Я», основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забез­печує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до «слабкості Я», що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тен­денція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями Я є самоузгодження внутріш­нього світу людини, забезпечення його цілісності (холіс-тичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досві­ду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагуван­ня на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відпо­відати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордос­ті, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань. Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

• називання свого імені в різних варіантах;

• твердження про себе в першій особі («Я»);

• здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби («Я хочу», «Я буду»);

• позитивно забарвлене твердження про себе («Я гар­ний»);

• позитивне ставлення до похвали дорослого, нама­гання самостійно повторити позитивну дію;

• прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити за­смучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої поперед­ні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду

Криза трьох років. Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на не­залежну поведінку ініціативними заявами «Я сам». Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад поперед­ньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативіз­мі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці «Про особистість трирічної дитини». Найважливі­шими ознаками цієї кризи є:

• негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

• впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішен­ня і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рі­шеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ото­тожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, не­похитністю в досягненні мети;

• непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш ге-нералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;

• свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагну­ло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;

— знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інте­ ресів;

• протест. Формами його є бунт проти батьків, налаш-тованість на суперечку з ними;

• деспотизм. Дитина різноманітними способами та за­собами демонструє деспотичну владу щодо всього оточую­чого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх сто­сунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється праг­нення до самостійної діяльності, самостійного задоволен­ня своїх потреб («Я сам»). Однак дорослий за звичкою збе­рігає попередній тип стосунків і цим обмежує її актив­ність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки за­охочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен «Я сам» означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення ма­люка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, по­дібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому пе­ріоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповні­ше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дити­ни до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим яви­щем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення са­мостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціаль­ній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування ди­тини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнен­ня символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості