4. Фізична

5. Соціальна.

В. і П. Ψ 14. ССР МОЛОДШ. ШКОЛЯРА. КРИЗА 7 р. ЇЇ ОСОБЛ-ТІ.

Основною особливістю молодшого школяра є зміни соц позицій особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективу, де слід дотримуватися нових норм поведінки, вміти підпорядковувати свої бажання новому розпорядку. Все це сприймається дитиною як певний переломний момент у житті, який супроводжується ще й перебудовою системи взаємостосунків з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель. Цілі і зміст освіти не є чимсь остаточним, раз і назавжди визначеним, а відтак специфічні особливості молодшого шкільного віку, як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати остаточним.

ХАРАКТЕРНА СМИСЛОВА ОРІЄНТАЦІЯ ДІЇ (тобто виключ-ся імпульсивність дій).

Криза 7 р.: народж-ня соціального Я дитини. Зміна самосвідомості, переоцінка цінностей. Зміни в плані переживань, усвідомлення їх дитиною. Узаг-ть переживань дитини. З»явл-ся логіка почуттів. Внутрішні переживання починають впливати на поведінку.

В. і П. Ψ 15. ВИЗН-НЯ НАВЧ-Ї ДІЯЛ-ТІ ДІТЕЙ. ОСН-НІ КОМПОН-ТИ. МІСЦЕ І ЗНАЧ-НЯ Н.Д. У ПСИХІЧ.РОЗВ-КУ МОЛ-ГО ШКОЛЯРА. «ВМІННЯ ВЧИТЕЛЯ». ЧИМ НАВЧ-НЯ ДІТЕЙ ДОШК-ГО ВІКУ ВІДРІЗН-СЯ ВІД ШКІЛЬНОГО НАВЧ-НЯ?

Учбова дiяльнiсть молодших школярiв. Для молодших школярів учбова дiяльнiсть стає провiдною і, набуває характерних особливостей. Своєрiднiсть учбової д-ті полягає в тому, що її змiст в основному становлять науковi поняття та зумовлені ними узагальненi способи розв’язання завдань, а її основна мета та головний результат полягає в засвоєннi наукових знань та вiдповiдних їм умiнь. У структурi НД прийнято видiляти такi компоненти, як 1. мета (засвоєння певних знань, умiнъ та навичок), 2.учбові ситуації (задачi) і учбовi дiї та операції, з допомогою яких учні оволодiвають змiстом освiти, 3. контроль і оцінку, 4. мотиви i форми спілкування учнiв з учителем та між собою. Структура учбової дiяльностi складається поступово, відповідно до того, як учні навчаються її здiйснювати, виробляючи першi вміння вчитися. Складнiшими стають цілі учбової діяльності, які тепер визначаються змістом шкiльного навчання. Оволодiння останнiм вимагає не тiльки активностi, а й формування в учнів нових дiй: мислительнi та мовні дiї, потрiбнi для усвiдомлення навчального завдання, розумiння його змiсту, розкриття внутрiшнiх звязкiв, причинних залежностей у пізнаваному обєктi тощо, їм пiдпорядковуються мнемiчні, уявнi, практичнi та iншi дії. Конкретне спiввiдношення рiзних дiй залежить вiд етапу навчання та його змiсту (мова математика, природознавство тощо). ІСТ0ТНУ роль у навчанні молодших школярiв вiдiграють рiзНi види наочностi. Пiдкреслимо, що її використання є засобом донесення до учнів необхiдних для формування уявлень i понять про пiзнаванi об ‘єкти чуттєвиХ даних, засобом розвитку здатностi сприймати рiзноманiтнi явища навколишньої дiйсностi. Збагачується мотивацiя учбової дiяльностi школярів. Розвиваються їхні пiзнавальні інтереси, зацiкавленість не лише процесом, а й змiстом навчання, усвiдомлення необхiдностi виконання учбових завдань, почуття обов’язку, вiдповiдальностi перед вчителем та батьками. Специфічними є й учбовi ситуацiї. 1. Тут школярi мають засвоїти загальнi способи видiлення властивостей понять та розв’язання певного рiвня конкретно-практичних завдань, 2. Вiдтворення зразкiв таких способiв є основною метою навчальної роботи. Вчитель ставить молодших школярiв у такі умови, коли вони мають шукати загальний СПОСіб розв’язання ВСIХ конкретно-практичних задач певного типу. Під керiвництвом вчителя учні знаходять i формують такий спосiб. Наступний етап роботи -- вiдтворення його окремих операцiй i засвоєння системи умов з використання цього способу. Надалі, зустрiчаючись з ВiдПОВIдНИМИ конкретно-практичними задачами, учні зразу використовують засвоєний загальний спосiб їх розвязання, виявляючи вміння, сформоване в учбовiй ситуації. Однiєю з найважливiших психологiчних вимог до органiзацiї початкового навчання є викладання бiльшостi тем та роздiлiв програми на ОСНОВI учбових ситуацiй, які зразу орiєнтують школярів на засвоєння загальних способiв видiлення властивостей поняття та розв’язання задач певного класу. Робота учнів в учбових ситуацiях складається з дiй рiзного типу, особливе місце серед яких займають учбовi дії. Саме з допомогою них учні відтворюють i засвоюють зразки загальних способів розв’язання задач і загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дiї як у предметному, так i в розумовому плані. Окремим завданням навчального процесу на цьому етапi є спецiальне формування в учнів системи необхiдних учбових дiй. Без цього засвоєння програмного матерiалу вiдбуватиметься поза рамками учбової дiяльностi, тобто формально, шляхом механiчного запамятовування словесних характеристик понять чи прийомiв розвязання завдань, Повноцiнна робота дитини в учбових ситуацiях вимагає виконання ще одного типу дiй — ДIЙ КОНТРОЛЮ. Учень має вмiти спiввiдносити свої учбовi дії з заданими зразками, пов’язувати одержанi результати з рiвнем та повнотою виконаних учбових дiй. Спочатку основна роль в органiзації контролю належить вчителю, і лише поступово на цій основi формується самоконтроль з боку учнів за процесом засвоєння. Контроль тiсно повязаний з оцiнкою дорослого, в якiй фiксується вiдповiднiсть (невiдповідність) результатiв засвоєння вимогам учбової ситуації. У міру формування в учнiв самоконтролiю функції 0ЦIНки також мають переходити до них. Формування учбової дiяльностi, Учбовiй дiЯльноСтI властиВi певні загальні закономiрностi, якi слiд враховувати, організовуючи процес її формування. 1. Передусiм необхiдно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дiтьми знаходити і демонструвати ВідПОВIДні учбОві дії а також дії контролю і оцінки. 2. Важлива вимога домагатися, аби школярi усвiдомлювали суть учбових ситуацiй та послiдовно вiдтворювали ВСI дiї. По суті, йдеться про необхiднiсть попервах розгорнуто знайомити учнiв з основними компонентами учбової дiяльностi, забезпечуючи активну участь дiтей у їх здiйсненні. Саме це є важливою умовою розвитку пiзнавальної активностi дiтей, інтересу їх до навчання. Ознайомлюючи учнів з послідовністю учбових дій, слід розрізняти серед них предметнi й такi, що мають виконуватись у внтрiшньому, мисленому планi. При цьому важливо домагатися, аби предметні дiї набували внутрішньої форми за належної узагальненостi, скороченостi (“розгорнутостi”) та усвiдомленостi. Уже наприкiнцi другого та в третьому класi учні поступово починають виконувати окремi компоненти учбової дiяльностi шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розумiння загального способу вирiшення завдань і визначення своїх можливостей при розв’язанні тих чи iнших конкретно-практичних завдань. Серед рiзних учбових дiй особливої уваги вимагають тi, які спрямовані на видiлення і відображення головних, iстотних характеристик у предметi, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в 2-3 класах, коли учням постiйно пропонують переказати оповщання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умови задачi тощо. Не менш важливим є вмiння (хоч на його формування звертається явно недостатня увага) самостiйно ставити перед собою учбові задачi перед вирiшенням тих чи інших конкретно-практичних задач. В умiннi перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичнi проявляється найвищий рівенъ розвитку учбової дiяльностi молодших школярів. Конкретно це проявляється в тому, що учень прагне знайти загальний спосiб розвязання серії конкретно-практичних задач, а не методом спроб і помилок вирiшувати кожну з них; встановлюється такий спосіб через теоретичний аналiз декількох задач і знаходження спiльного в їх умовах. Впродовж молодшого шкiльного віку відбувається і певна динамiка ставлення дiтей до навчаяня. Якщо -- спочатку дiти оцінюють його просто як дiяльність, до якої схвально ставляться дорослі, то -- потiм їх приваблюють окремi учбові дії, -- нарештi, вони починають самостiйно перетворювати конкретно-практичнi завдання на учбово-теоретичні, цікавлячись внутрiшнім змiстом учбової діяльності.

В.іП. Ψ 16. ХАР-КА СОЦ.СИТ-ЇЇ РОЗВ-КУ ПІДЛІТКА. В ЧОМУ ПОЛЯГАЮТЬ ЇЇ ЗМІНИ, ПОРІВНЯНО З ПОПЕРЕДНІМ ПЕРІОДОМ. КРИЗА ПІДЛІТК-ГО ВІКУ.

ССР зумовлю-ся фізіол-ми змінами орг-му та стат.дозріванням. особливість у неузгодженості процесів дозрівання, заг-го орг-го розв-ку та соц-го форм-ня. 1) подальше обмеження прав дорослих і розшир.прав дітей.

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, ос­новним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внут­рішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотива­ційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльнос­ті дорослих.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка по­лягає у включенні його в нову систему стосунків, спілку­вання з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним нав­чанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, вра­хування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зу­мовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній си­туації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо зале­жить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труд­нощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна со­ціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову сто­сунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціаль­них цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка харак­терні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учите­лями, однолітками, батьками, розширення сфери соціаль­ної активності.