22.Охарактеризуйте перші ігри переддошкільників. Дайте характеристику розвитку психічних функцій дітей раннього віку. Які новоутворення виникають в психіці дітей 1-3 років

Раннє дитинство - це вік від 1 до 3 років. У фізичному розвитку дитини відбуваються подальші зміни, хоча темп їх дещо сповільню­ється. Поряд із загальним зростанням відбувається анатомічне фор­мування та функціональний розвиток тканин і органів.

У порівнянні з немовлям дитина раннього віку дуже рухлива. Це пов'язане з оволодінням ходою. Діти ходять і бігають не тільки по рівній поверхні, але й долають деякі перешкоди, перестрибують, вчаться підніматися східцями, присідати, стрибати, крутитися. Наближаючись чи віддаляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підлазячи під деякі з них, діти відкривають їхні нові якості, практично визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину.

Вік від 1 до 3 років є сенситивним для розвитку мовлення. Па­сивний словниковий запас дитини швидко зростає. До 2 років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення. Спочатку засвою­ються назви дій, близьких предметів, потім назви іграшок, імена до­рослих, назви одягу, частин тіла й обличчя. У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв'язки між словами і реальністю (іди сюди, переступи, поклади тощо)- На 2-Зому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, що збагачує їх пізнавальну активність.

При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, при створенні проблемних ситуацій, де маля повинне висловитись, активний словниковий запас швидко зростає. Крім того, особливістю розвитку мовлення є поява дослівних і трислівних речень. Оскільки мовлення дитини звернене до інших людей, то воно має форму діалогу.

Коли дорослі не враховують цих закономірних якісних змін у психіці дитини, в її стосунках з оточуючими, в її досягненнях і прагненнях, то в них виникають конфлікти з нею, які ведуть до зри­вів її поведінки, перших проявів неслухняності, перших примх, які психологи називають "кризою першого року", яка є результатом невідповідності нових прагнень і можливостей дитини старим формам взаємодії її з дорослими. Якщо батьки враховують те нове, що виникає у дитини, і надають їй більшої самостійності у межах її можливостей, то кризи не виникає.

Для дітей раннього віку найістотнішим стає оволодіння способа­ми дій з речами, якими користуються дорослі. Стимулюючи дитину до самостійності у задоволенні життєвих потреб (їжа, одягання, вмивання тощо), до застосування вже освоєних дій, дорослий ви­ступає разом з тим як організатор, керівник нових видів предметних дій дитини. їх стосунки переважно набувають форми ділового спів­робітництва, спрямованого на освоєння дитиною найближчого світу людських предметів, опосередковане мовним спілкуванням.

У засвоєнні дитиною предметних дій усе більшого значення на­бувають словесні вказівки дорослого. Словами привертається увага дитини до предмета, висувається завдання, визначається спосіб і програма дій (принеси, намалюй, закрий, візьми тощо). Показуючи та пояснюючи, діючи разом з дитиною, дорослі формують у неї спо­соби користування найпростішими, суспільно виробленими предметами.

З першого півріччя другого року відбувається перенесення за­своюваних дій із справжніх предметів на іграшкові Отже, розви­ваючись, предметні дії відокремлюються від предметів, з якими були пов'язані, що створює умови для виникнення сюжетної гри.

За своїм змістом ігри дітей різноманітні. Велике місце займають рухливі ігри, маніпулятивні з предметами (рухливими іграшками, предметами для копання). Дуже полюбляють маленькі діти ігри з водою та піском, і до середини раннього віку вони роблять спроби щось конструювати. На третьому році життя помітно проявляється прагнення дітей до колективних ігор. Слід зазначити, що ігри дітей даного віку нестійкі, маля легко забуває навіть про улюблену іграшку, коли з'являється нова. В ігровій діяльності розвивається спритність і координація рухів, увага, спостережливість, кмітли­вість, уява, виховується колективізм, естетичні почуття.

Для розвитку малюка особливе значення має гра — ді­яльність, спрямована на орієнтування в предметній і соці­альній дійсності.

Елементи гри використовують уже немовлята, маніпу­люючи предметами (іграшками, сосками). На другому ро­ці життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предмета­ми, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (на­приклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.

Серед дослідників побутують різні погляди щодо при­чин виникнення і цілей гри. Прихильники психоаналітич­ної теорії, наприклад, вважають, що рольова гра допома­гає малюкові впоратися з конфліктами. Однак, будучи ві­дображеними у грі, психологічні конфлікти не завжди є її причиною. Якщо у грі з лялькою, стверджують вони, ди­тина дуже піклується про неї, цілком можливо, що це ви­ражає її потребу в любові, компенсує відсутність батьків­ського тепла та опіки.

Ігрова діяльність малюка є основою формування май­бутніх умінь і навичок, розумових дій. У процесі ігрового експериментування формується багато його нових склад­них здібностей. До двох років малюки вже можуть бавити­ся в елементарні логічні (передбачають використання і розвиток навичок логічного мислення) і тематичні (за за­даною дорослими чи самостійно обраною) ігри, виявляючи свою здатність складати план дій.

З розвитком символічної (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) гри змінюється ставлення дитини до інших дітей. На першому році життя вони майже не вза­ємодіють між собою. Десятимісячні діти ставляться один до одного, як до живих забавок: смикають за волосся, тор­каються пальцями очей тощо. На 18—20 місяці вони почи­нають взаємодіяти з партнерами по грі, прагнуть бавитися одне з одним.

В ранньому дитинстві проходить підготовча стадія до образотворчого мистецтва (малювання та ліплення). Діти вчаться маніпулювати олівцем та глиною (пластиліном), але успішність якої залежить від керівництва дорослих: як правильно тримати олівець, надання показу й інструкції малювання та ліплення. Все це сприяє розвитку руки та пальців дитини, що готує її до майбутнього письма.

Трудова діяльність у дітей цього віку не спостерігається, але діти виконують деякі доручення дорослих. Вони люблять допомагати та працювати разом з батьками (мити посуд, стукати молотком, замітати тощо).

Психічний розвиток дитини в ранньому віці

Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що виробляються в предметній діяльності. На третьому році життя діти добре розрізняють основні кольори та деякі їх відтінки, засвою­ють їх назви. Швидко розвивається і слух дитини. Сприймання набуває більш цілісного характеру. На кінець третього року життя дитина вже практично орієнтується в найближчому просторі, а саме - у знайомій кімнаті, дворі, розпізнає напрями. У неї складаються перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але в розрізненні значень слів "сьогодні", "завтра", "вчора" вона ще натрапляє на значні труднощі.

Увага дитини поступово розвивається від безумовно-рефлектор­ного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної. Обсяг уваги ще дуже вузький. Увага легко відволікається новими чи більш яскравими об'єктами, однак, наприкінці третього року словом уже можна викликати увагу та спрямувати її.

Значні зрушення спостерігаються і в пам'яті дитини, яка фіксує набутий сенсорний, моторний і емоційний досвід, забезпечуючи тим самим цілісний психічний розвиток. Перші якісні зміни відбу­ваються в усіх основних процесах пам'яті. Процеси пам'яті мають загалом мимовільний характер, однак, розуміння дитиною слів і оволодіння активним мовленням вже робить можливими перші прояви довільності Стрімко розвивається коло об'єктів, які впізнає дитина, а саме впізнання стає дедалі диференційованішим.

Значні зміни в мнемонічні процеси вносить мовлення, створю­ючи можливості групувати елементи досвіду, означати їх словами, міцно закріплювати й оперативно відтворювати. Збільшується три­валість збереження вражень у пам'яті дитини. Пам'ять розвивається в різних її видах (образному, руховому, словесному й емоційному).

Зокрема, яскраві образи пам'яті пов'язані з емоціями (зустріч лікаря після щеплення).

У поведінці дитини, в її діях з іграшками, в перших спробах ма­лювати виявляються образи її уяви, хоча їх вкрай важко відокре­мити від образів пам'яті. На третьому році життя дитини активізу­ється репродуктивна уява. В перших іграх, в яких немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється у перенесенні вже відомих дій у нову си­туацію.

У предметних практичних діях дитини зароджується її мислення, перші прояви якого відносять на кінець першого року життя. її мис­лення здійснюється в наочній ситуації практичними діями (наочно-дійове мислення) і тільки тоді, коли дитина стикається з перешко­дами в досягненні сприйманої й бажаної мети, спосіб досягнення якої їй невідомий.

Дитина вчиться мислити, вдаючись до практичного аналізу (роз­ламує іграшку, щоб з'ясувати, що в ній знаходиться), до практично­го синтезу (складає будиночок з кубиків), відкриваючи для себе нові властивості об'єктів у процесі практичного та мовного спілку­вання з дорослими тощо. Перші узагальнення в цьому віці роблять­ся на основі окремих, часто несуттєвих ознак.

Помітні зміни на 2-3-ому році життя відбуваються і в емоційно-вольовій сфері дитини. Поступово в емоціях зменшується елемент мимовільного наслідування та розширюється сфера стимулів, що їх викликають. Під впливом стосунків з близькими розвиваються соціальні емоції дитини, джерелом яких стають взаємини між чле­нами родини, атмосфера сімейного життя тощо. Діти переживають і негативні емоційні стани. Наприкінці 3-го року можна помітити в них стійке ставлення до певних осіб (симпатії, антипатії). Воно мало залежить від конкретної ситуації та широко виявляється в усіх сферах активності дитини.

Соціальна зумовленість дитячих емоцій особливо яскраво вияв­ляється в такому складному почутті, як самолюбство, основи якого закладаються саме в цьому віці. Самолюбство формується під впли­вом людських взаємостосунків, а особливо велику роль у його становленні відіграють оцінні взаємини (схвалення, подяка, повага, гнів, догана тощо).

Самолюбство виявляється в перших переживаннях гордості за свої досягнення, які позитивно оцінюються дорослими. Само­любство проявляється і в емоції сорому, яке виникає, коли дитина, зробивши поганий вчинок, переживає можливу втрату позитивної думки про себе з боку присутніх, оцінка яких є для неї важливою.

Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізна­вальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подо­лання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння «ді­алогом» із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оператив­них одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлен­ня, структур взаємодії з предметами та оточуючими людь­ми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки ово­лодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.

Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний розвиток малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення раннього ди­тинства.

Новоутворення в ранньому дитинстві. До новоутворень зараховують психічні та особистісні якості, які вперше виникають на конкретному етапі розвитку людини. Напри­кінці першого року життя малюки вже можуть легко упізнавати предмети, на початку другого року в них роз­вивається здатність до використання предметів у грі не за прямим призначенням. Якщо немовлята, сприймаючи будь-яку нову подію, створюють перцептивні схеми, які реально відображають її ознаки, то на другому році життя діти не просто пристосовують свої дії до фізичних якостей об'єкта, а співвідносять з ним власні ідеї.

Уже в ранньому дитинстві вони виявляють здатність до символічних дій — створення нових відношень між пред­метом і його використанням. Ця якість розвивається в кілька етапів. Дещо старша одного року дитина може ста­витись до іграшкової чашки, як до реальної, справжньої, робити вигляд, ніби п'є з неї; може покласти ляльку на де­рев'яний брусок, як на ліжко. У півтора року вона робить наступний крок у розвитку символічних дій: перевернув­ши, наприклад, ляльку вниз головою, удаватиме, що сип­ле сіль із сільнички. А дворічна дитина, побачивши дві де­рев'яні кульки різних розмірів, може стверджувати, що це мама і тато. На завершенні другого року життя діти вво­дять у гру замість себе іграшку, активно використовуючи її в ігрових сюжетах: можуть давати пити ляльці, підноси­ти телефонну трубку до її вуха тощо.

У грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують. Наслідування (відтворення дій, ідеалів, рис ха­рактеру, творчої манери інших осіб) малюка є вибірковим, тобто його реакція виникає лише після певної поведінки дорослого або інших дітей. Однак на початку другого року життя він здатен наслідувати поведінку дорослого ще не відразу і не всі його дії. Це залежить від характеру самої дії. Найлегше дітям дається наслідування моторних дій, значно важче — соціальних.

Притаманна лише людині здатність наслідувати пов'я­зана з її дозріванням. Вона є основою інтелектуального та моторного розвитку дитини. Протягом перших двох років життя наслідування залежить від ступеня впевненості ди­тини у здатності виконати побачене. Малюки більше схильні наслідувати ті форми поведінки, дії, які вони ли­ше опановують, або ті, що їм ще не під силу.

Наслідування зумовлене прагненням дитини до соці­ального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві во­но залежить від рівня когнітивного (пізнавального) роз­витку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших лю­дей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпо­рядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком.

На третьому році життя, коли діти починають вимовля­ти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками. Про формування самосвідомості (образу себе і став­лення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використо­вувати займенник «Я». У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворен­ня — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентраці­єю суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповтор­ності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активнос­ті, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учин­ків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, тепе­рішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосе­реджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розку­тість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до «сили Я», основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забез­печує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до «слабкості Я», що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тен­денція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями Я є самоузгодження внутріш­нього світу людини, забезпечення його цілісності (холіс-тичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досві­ду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагуван­ня на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відпо­відати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордос­ті, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань. Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

• називання свого імені в різних варіантах;

• твердження про себе в першій особі («Я»);

• здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби («Я хочу», «Я буду»);

• позитивно забарвлене твердження про себе («Я гар­ний»);

• позитивне ставлення до похвали дорослого, нама­гання самостійно повторити позитивну дію;

• прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити за­смучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої поперед­ні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду.