28.Які причини неуспішності учнів різного віку, шляхи їх виявлення та подолання?

Найбільш часто спостерігаються три типи труднощів. Перший тип пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму. Без необхідних звичок у дитини з'являється надзвичайна втома, зриви у навчальній діяльності, пропуск режимних моментів. Другий тип витікає з характеру взаємовідносин з вчителем, з товаришами з класу, у сім'ї. Третій тип труднощів школярі відчувають в середині навчального року.

Оскільки на початковому етапі діти отримують готові знання й визначення, які необхідно запам'ятати та використати в необхідних ситуаціях, то поле інтелектуального пошуку дитини досить невели­ке, пізнавальна самостійність суттєво обмежена. У результаті часто настає апатія та байдужість. Найбільш правильний спосіб попереди­ти це полягає в тому, щоб діти отримували на уроці достатньо складні навчальні пізнавальні задачі, стикалися з проблемними ситуаціями, вихід з яких вимагає оволодіння певними поняттями.

У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі та протиріччя, але є свої переваги, на які може опиратися педагог. Великим досягненням підлітка є його готовність до всіх видів діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. Але підліток ще не вміє цю готовність реалізувати, бо не володіє способами використання нових форм навчальної діяльності. Дуже часто ми спостерігаємо пониження загального інтересу до навчання, до школи. Основна причина такого відходу від школи полягає в не сформованості задовольнити актуальну потребу віку - потребу у самоствердженні.

Разом з цим учіння зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумовлених зростанням самостійності підлітків. Так, у процесі вивчення основ наук підлітки переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять (В.В. Давидов). Ускладнення змістовного боку знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування й узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, обгрунтованими та логічно досконалішими. Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх.

Одним із резервів підвищення ефективності навчання підлітків є цілеспрямоване формування мотивів навчання, що пов'язується безпосередньо із задоволенням домінуючих потреб віку. Одна з таких потреб підлітка - пізнавальна потреба, при задоволенні якої формуються стійкі пізнавальні інтереси, які визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів.

У дослідженнях Г.І. Щукіною доведено, що в пізнавальних інтересах підлітків одного й того самого класу спостерігаються великі відмінності: в одній групі інтереси характеризуються мінливістю, ситуативністю; в другій - інтереси захоплюють широке коло навчальних предметів і навчальну діяльність у цілому; в третій - проявляються стрижневі, домінуючі інтереси. Інтереси підлітків розрізняються і за спрямованістю їх пізнавальної діяльності, одні надають перевагу описовому матеріалу, інші прагнуть розібратися у сутності явиш, що вивчаються, треті - проявляють велику активність при використанні знань в практичній діяльності.

Сприятливою ситуацією навчання для підлітка є ситуація успіху, що забезпечує емоційне благополуччя, яке залежить від оцінки його навчальної діяльності дорослими. Оцінки для підлітка мають різний зміст. В одних випадках вона дає можливість виконати свій обов'я­зок, зайняти гідне місце серед товаришів, в інших - заслужити повагу вчителя та батьків. Часто оцінки для підлітка виступають як прагнення добитися успіху в навчальному процесі й за рахунок цього отримати впевненість у своїх розумових здібностях і можливостях

29Дайте загальну психологічну характеристику соціальної ситуації розвитку молодшого школяра. Що таке " криза семи років " та в чому полягають її особливості.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. По­чаток шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на нав­чальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона вико­нує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значу­щість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаю­чи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'яз­ковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особли­вою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно до­рослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за сво­їм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбанькультури та науки, нагромаджених людством), суспіль­ною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспіль­но оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (викону­ється відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування».

У молодшому шкільному віці відбувається зміна про­відної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися пра­вил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотри­мання цих правил вимагає вміння регулювати свою пове­дінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо пос­тавленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регла­ментовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Ха­рактерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовніш­ніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікро­районі тощо).

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою пере­бирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учите­лем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного жит­тя, а відповідно — більш діловими і стриманішими. У зв'яз­ку з цим дуже важливими для педагога є знання особли­востей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допо­могти йому повноцінно включитися в нове життя.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (присто­сування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та ін­теграція (включення у групу ровесників). Школяр потрап­ляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскіль­ки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні сто­сунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки став­лення дорослих до успішності, дисциплінованості, старан­ності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.

Провідна діяльність молодшого школяра. Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяль­ність, яка з першим кроком до школи опосередковує систе­му його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потре­бує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

Навчальна діяльність — цілеспрямована діяльність учнів, ре­зультатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Компонентами навчальної діяльності є навчальні зав­дання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки. Пов'язана вона

Криза семи років. Діти 6—7-річного віку у зв'язку із за­гальним (психічним та особистісним) розвитком виявля­ють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає ті­шити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідом­лювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом «гіркого цукерка», коли дити­ні погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важ-кокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє жит­тя — життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. На­далі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6—7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовніш­ня мотивація: «В мене буде портфель», «Я піду з букетом квітів» та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливос­ті подолання кризи семи років, адже вступ до школи за­свідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою по­требою.

30.Дайте загальну характеристику основних типів мотивів поведінки дошкільнят. З'ясуйте, якими мотивами за своїм змістом керуються старші дошкільники на відміну від молодших дітей Назвіть найважливіше новоутворення в сфері мотивації поведінки дітей дошкільного віку.

Розвиток спонукальної сфери дошкільника. У дошкіль­ному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів — спонукань до ді­яльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері належать мотиви, пов'язані з інте­ресом дітей до світу дорослих, з прагненням бути подібни­ми на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для дошкільнят є встановлення і збере­ження позитивних взаємин із дорослими.

На основі прагнення до самоствердження у дітей вини­кає мотив змагання — прагнення виграти, перемогти, бути кращим. Розвиваються також моральні мотиви, зокрема слухатися старшого, бажання зробити приємне, потрібне іншим людям. Однак діяльність дошкільників спонукаєть­ся не окремими мотивами, а їх ієрархічною системою, в якій основні та стійкі спонуки поступово набувають провід­ного значення і підпорядковують собі часткові, ситуативні. Підпорядкуванню мотивів сприяє усвідомлення дитиною себе як суб'єкта дії. Воно є початком подальшого усклад­нення мотивів, їх опосередкування усвідомленням, перебу­дов протягом усього життя. Передумовою долання власних бажань є не тільки очікування нагороди чи покарання з бо­ку дорослого, а й висловлена дитиною обіцянка (принцип «даного слова»). Так формуються наполегливість і вміння долати труднощі, почуття обов'язку щодо інших людей.

Розвиток динамічної та змістової сторін емоцій і почуттів дошкільника. Розвиток динамічної сторони емоцій і почуттів дошкільника зумовлений формуванням уміння контролювати і регулювати свої емоційні прояви. Змістовий аспект емоцій та почуттів пов'язаний із причи­нами і об'єктами переживання.

Приблизно в 4 роки у дітей з'являється здатність відріз­няти істинні і зовнішні прояви емоцій, причому краще вони розпізнають негативні емоції. Дошкільники вже можуть ус­відомлювати правомірність суперечливих емоцій. Поро­джуються їхні емоції предметним світом і міжособистіс-ними стосунками. Успішний розвиток дитини у цьому віці вимагає бадьорого, життєрадісного настрою, джерелом яко­го є ласкавість і увага.

У дошкільному дитинстві формуються вищі почуття. Особливі переживання супроводжують ставлення дітей до батьків, спілкування з якими у спільній діяльності живлять радісні емоції. Тривожні переживання викликають кон­флікти у сім'ї, суперечки з ровесниками, несправедливе ставлення до них. Дошкільник часто впадає у ревність, як­що йому здається, що братик чи сестричка (в дитячому сад­ку — інша дитина) користується більшою увагою дорослих.

Глибшими стають у цьому віці почуття гордості та са--моповаги, які є основою самооцінки дитини, зумовлюють її поведінку. Іноді ці почуття закривають від дитини іншу людину, внаслідок чого формуються самолюбство, егоїзм. Важлива роль у розвитку особистості дошкільника нале­жить естетичним почуттям (прекрасного, гармонії, ритму, божественного).

Найяскравішими інтелектуальними почуттями дошкіль­ників є почуття здивування і допитливості. Успіх у діяль­ності викликає у них яскраві позитивні переживання, які можуть виявлятися стримано, однак невдача зумовлює бурхливе незадоволення. Пов'язані з діяльністю неприєм­ні переживання часто породжують невпевненість у своїх силах, боязнь нових завдань.

У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманіс­тична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно від­гукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також — суму у відповідь на радість іншого) емпатії. Попри певні типові особливості емоційної сфери дошкільників (яскравість і безпосеред­ність переживань, переважання почуттєвості над іншими сторонами життя), у кожної дитини вона індивідуальна.

Емоційне неблагополуччя дитини, проявляючись у сфері її стосунків з іншими людьми й у світі власних пере­живань, зумовлює такі види порушень:

1. неврівноваженість, швидку збудливість, що прояв­ляються в голосному плачі, вибухах гніву, глибокій обра-женості тощо;

1. «легку загальмованість», уникання спілкування;

2. агресивність у взаємодії з ровесниками;

2. тривожність, що проявляється у переживанні різно­манітних страхів.

Головним джерелом гармонійного розвитку емоцій і почуттів дошкільника є сім'я. Розвиток його емоційної сфери відбувається у напрямі ускладнення змісту емоцій, формування емоційної забарвленості (фону) життя, екс­пресивності переживань. Дошкільники активно засвою­ють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоцій­ний стан, вчаться регулювати його.

Криза семи років. Діти 6—7-річного віку у зв'язку із за­гальним (психічним та особистісним) розвитком виявля­ють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає ті­шити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідом­лювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом «гіркого цукерка», коли дити­ні погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важ-кокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє жит­тя — життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. На­далі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6—7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовніш­ня мотивація: «В мене буде портфель», «Я піду з букетом квітів» та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливос­ті подолання кризи семи років, адже вступ до школи за­свідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою по­требою.