Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Відп на пит загальна.doc

Скачиваний:

Добавлен:

09.09.2019

Размер:

315.39 Кб

Скачать

☆

1 / 31 2 3 > Следующая >>>

ЗАГ. Ψ 1. Розкрити зміст предмета психології та структуру сучасної психології, показати її місце в системі наук та зв*язок з іншими науками, завдання сучасної психології як науки.

Психологія – наука про закономірності формування, розвитку і прояву психіки як особливої форми життєдіяльності. ХVIII ст.

Об*кт – Л в психології.

Предмет – психічні явища – психічні процеси, стани, особливості.

Психічні процеси: пізнавальні процеси (мислення, мовлення, уява, увага, пам*ять); емоційні процеси (емоції, почуття, стани), вольові процеси (воля – наскрізний психічний процес).

Психічні стани: емоційні стани, що впдивають на діяльність Л.

Психічні особливості: істотні особливості особистості, що є стійкими і постійними; вплив на поведінку і діяльність; визначають неповторність Л (Т, Х, здібності, мотиви, потреби).

Психологія пов*язана з психологічними, медичними (фізіологія, психіатрія), природничими, педагогічними, соціологічними науками.

Завдання за Рубінштейном:

Ψ повинна зафіксувати настрій і переживання душі у чітких, певних визначеннях, що відкривають реальний буттєвий смисл психічних образів;
Відповісти на питання які псих особливості визначають рід людський;
Вивчити закони псих діяльності, розкрити суть псих явищ, що вивчаються;
Стати галуззю практичного життя Л;
Вивчити об*єкт науки на різних рівнях, оцінити його особливості на кожному з них, визначити дефекти розвитку і усунути їх причини.

ЗАГ Ψ. 2. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИРОДУ ЛЮДСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ. ЗАДАТКИ ЯК ПРИРОДНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗДІБНОСТЕЙ. ЩО ТАКЕ ПРОФЕСІЙНІ ЗДІБНОСТІ?

ЗДІБНОСТІ- інд-но-психол ос-ті особ-ті, що є умовою успішного викон-ня продукт-ї діял-ті. Сук-ть всіх псих проц-в, станів. Вис-й рівень розв-ку заг-х і спец-х знань, умінь, навичок, що забезп-ть викон-ня різних видів д-ті.

ОЗНАКИ (Теплов): *інд-психол.особл-ті, що відрізн-ть одну л-ну від ін-х; *ос-ті, що віднос-ся до успіш-го вик-ня д-ті; *від здіб-й зал-ть шв-ть набуття навичок; *постійно розв-ся, успіш-ть зал-ть від сук-ті здіб-й.

ВИДИ ЗД-Й: 1-прир-ні (біол-но обумовлені, основою є задатки); 2-специф-людські (*заг-ні- визн-ть успіхи в різних видах д-ті, мисл, пам”ять, мова; *спец-ні- успіхи в специф.видах д-ті); 3-теор-ні (схил-ть до теор-х роздумів); 4-практ-ні (сх-ть до практ-х дій; *учбові- успіш-ть навч; *творчі- можл-ть відкриттів,винаходів)

РІВНІ РОЗВ-КУ ЗД-Й: 1) задатки- анатомо-фізіол ос-ті НС(сила НС за збудж-м,за гальм-м,врівноваж-ть,лабіл-ть). Небиліцин: 12-мірна клас-я: 1-сила, рухл-ть, динаміч, лабіл-ть по відн-ню до збудж чи гальм. 2-врівноваж-ть, неврівн-ть за первинними вл-ми. Павлов: худож-й, мисл-й тип. Задатки- не гарантія розв-ку здіб-й, треба врах-ти умови індивід-го розв-ку, потреби сусп-ва. Здіб-ті-соц-ні за хар-м. 2 види: *потенц-ні (не реаліз-ся в конкр-й д-ті, можуть, якщо є певні соц.умови); *актуальні (зразу реаліз-ся) 2) обдаров-ть-своєрідне поєдн-ня здіб-й, що забезп-є успішне вик-ня д-ті. Майстер-ть-доскон-ть у певному виді д-ті. 3) талант- вис-й рівень розв-ку спец-х здіб-й. Оригін-ть підходу. 4) геніал-ть – неповтор-ть Л-ни в різних видах д-ті (да Вінчі, Арістотель)

ПСИХОЛ. ПОГЛЯДИ НА ПРИРОДУ ЗДІБ-Й: *біол.обумовлені, *пов”язані з масою мозку; *Галль- спадкові, зал-ть від форми мозку і черепа; *Гальтон- спадк, але через евол.вчення; *роль серед-ща; *Гельвецій- генія можна вих-ти; *Ушбі- визнач-ся програмою інтел-ї д-ті, сформ-ї з дит-ва.

ЕТАПИ РОЗВ-КУ: 1-до 6-7р-дозрів-ня необ-х для розв-ку орг-х стр-р; 2-з 7р.-гра,навч. Розв-ся комплекс здібй, важлива творча д-ть. Виготський: д-ть має бути на межі можл-й дитини- зона ближнього розв-ку.

Столяренко: 2 рівні розвитку: *репрод-й (засв-ня гот-х знань), *творчий (ств-ня нового, оригін-го)

ЗАГ. Ψ 3. Охарактеризувати сучасну психологію, основні галузі і течії, їх принципи, основні положення.

Об*кт – Л в психології.

Предмет – психічні явища – психічні процеси, стани, особливості.

Галузі: теоретичні, науково-прикладні, практичні.

Теоретичні: загальна, історія Ψ, генетична (філогенез психіки), соціальна, порівняльна (Ψка Л/Т), диференціальна, Ψ особистості, моделювання психіки (комп*ютерна модель психіки Л).

Науково-прикладні: 1) за видом д-ті та поведінки Л – психологія праці, інженерна (Л-апаратура), психологія творчості, психологія «штучного інтелекту» (формальні моделі психіки у створенні кібернетичних систем), авіаційна (Л в умовах польоту, підбір пілотів), космічна (проблеми д-ті Л в умовах невагомості), військова (екстримальні та бойові ситуації), менеджменту (управління), економічна, екологічна, спорту;

2) за психологічними питаннями розвитку: вікова, педагогічна, Ψ аномального розвитку (тіфло-, сурдо-, олігофрено-);

3) за відношенням до нормальної психіки: Ψ здоров*я, медична, клінічна, патоΨ;

4) за відношенням до права: юридична, кримінальна, пенітенціарна.

Практична: психологічна служба – сім*ї, системи освіти, сиситеми охорони здоров*я; практична психологія політ д-ті, управління і масових комунікацій, профорієнтація, соціально-психологічна служба армії.

Принципи Ψ: детермінізм (причинність), розвиток психіки (онтогенез), принцип відображення (сигнальний Х псих явищ), єдність психіки та діяльності (внутрішній план д-ті), системно- структурний (Ψка – складна система елем, має структуру).

Сучасні напрямки:

Психоаналіз – поведінка детермінується не лише свідомістю, а й безсвідомим. Теорія і терапія. Психосексуальний розвиток. Стукура психіки – Ід, Его, СуперЕго. Лібідо. Захисні механізми: заперечення, подавлення, проекція, раціоналізація, інтелектуалізація, витіснення, формування реакції. Фрейд, ХХ ст.
Індивідуальна Ψ – безсвідоме прагнення Л до досконалості. Стиль життя. Комплекс неповноцінності. Порядок народження. Лібідо – прагнення до влади. Адлер, ХХ ст.
Аналітична Ψ – лібідо енергія життя. Колективне бесвідоме, архетипи. Самість, індивідуація. Інтроверт, екстраверт. Юнг, ХХ ст.
Біхевіоризм – заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поведінки, сукупність реакцій організму на стумули зовнішнього середовища. Уотсон S – R. Торндайк S – Ψ – R, метод спро і помилок. Скіннер, оперантне научіння. Бандура, соціальне научіння.
Гуманістична Ψ – особистість як унікальна цілісна система, яка являє собою відкриту можливість самоактуалізації. Маслоу – ієрархія потреб (базальні, вищі). Роджерс – «Я-реальне» – «Я-ідеальне», самореалізація. Фром – гуман психоаналіз – Ψка Л соціально обумовлена, Л народжується щоб реалізувати свої найкращі здібності.
Гештальт – психіка цілісна структура. Вертгеймер, Коффка, Келлер. Гештальт-терапія.
Психосоматика – взаємозв*язок тіла і психіки. Вільгейм Райх.
Когнітивізм – асоціативний зв*язок між стимулом і реакцією у головному мозку. Реакції Л визначаються її інтерпретацією ситуації. Нейсер, Роттер (інтерпретація залежить від типу особистості), Піаже (психічний розвиток Д).

ЗАГ.Ψ 4. ХАР-КА ФІЗІОЛ-Х ОСНОВ ВІДЧ-В І СПРИЙМАНЬ.

Відчуття – відображення окремих властивостей предметів, що впливають на мозок людини. Простий психічний процес.

Фізіологічна природа відчуттів залежить від роботи аналізаторів, що скл:

периферичний відділ – рецептор; зовнішня енергія перетвор у нервовий процес;
провідникові нервові шляхи;
кірковий відділ (ГМ) – переробка нервових імпульсів.

Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.

Відчуття є й у тварин, зумовлені біологічно активними потребами. Є такі відчуття, що немає Л.

Відчуття у Л – результат історичного розвитку.

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій та явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізіол подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Сума відчуттів (Вундт).

Інф-я про спийн-тя поступає в перцептивні зони гол.мозку. При порушенні перцепт-ї зони сприйн-тя зникають, а від-тя залиш-ся. При порушенні проекційної зони – від-тя зникають, а спр-тя залиш-ся.

Агнозія – порушення перц-ї чи проект-ї зони.

ЗАГ Ψ. 5. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ «ДІЯЛЬНІСТЬ», ЇЇ СТРУК-РУ, ЦІЛІ, МОТИВИ, СПОСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ. ПОКАЖІТЬ РОЛЬ УМІНЬ І НАВИЧОК ЯК КОМПОНЕНТІВ ДІЯЛ-ТІ.

Діял-ть - свідома акт-ть Л-ни спрям-на на досягн-ня мети. Це специфічний вид акт-ті Л-ни, спрям-й на пізнання і творче перетворення оточуючого світу, включаючи себе та умови існування. Умовою становлення д-ті є активність. Д-ть визначає свідомість.

Акт-ть-заг-на хар-ка живих істот,їх динаміки як джерелак перетворення чи підтримання ними життєво значимих зв”язків із зовн-м світом. Це здатн-ть самостійно реагувати. Вроджена потреба живих істот. Джерелом акт-ті є потреби. Обумовлена вн-м станом суб”єкта. Проявляється постійно і не залежить від конкретної ситуації.

Поведінка- взаємодія живих орг-мів із зовн-м серед-щем, опосередкована їх зовн-ю і вн-ю акт-тю. Це складний комплекс реакцій живого орг-му на вплив зовн-го сер-ща. Чим вище рівень розвитку орг-му, тим скланіша повед-ка.

Відмін-ті Д та А: Д-творчий процес, А-є потребою, відображає споживацький аспект життя. Д-баз-ся на предм-х культури, акт-ні тварини не мають знарядь праці. Д-перетв-є саму Л-ну, А-не змінює тв-н. Д-істор.процес, А-рез-тат біоеволюції. Д-набувається, А-дана від народж-ня. Д-цілеспрям-й хар-р. Головне в А- пристос-ня, повед-ка баз-ся на інст-х і рефл-х, Д-соц-на, це ще й зміна умов життя.

Осн-ні хар-ки Д: 1-мотив ( вн.рушійна сила, що спонук.до Д. Є орган-ні, функц-ні, матер-ні, соц-ні, дух-ні); 2-мета (те, чого прагне Л-на. Цілі є близькі і віддалені); 3-предмет (з чим Д пов”язана безпосередньо); 4-стр-ра (ієрархічна: види Д, дії (частина Д, що має усвід.мету), операції (спосіб здійсн-ня дій), психофізіол-ні ф-ції (фізіол.заперечення нерв-х процесів)); 5-засоби (додатк.предм., якими корист-ся Л-на при викон-ні дій і операцій).

Компоненти Д: внутр. (анат-фізіол процес, що беруть участь з боку ЦНС); зовн. (дії, пов”язані з практ-м викор-м Д).

Класиф-я дій:1-за видом Д; 2-за змістом і спос-м викон-ня (предметно-знаряддєві,чуттєво-практич.); 3-за співвідн. предмет-го і розум-го плану (графічні, словесно-описові), 4-за рівнем усвід-ня наміру (імпульс-ні, вольові); 5-за особл-ми мети (комунік-ні, організуючі), 6-за ос-тями предмета Д (предметно-практичні, знаково-розумові), 7-за ”нормативністю-пошуковістю” (стандартні, творчі).

Психомоторна дія. В ній об”єдн-ся чуттєвий і моторний компоненти. ПЛАТОНОВ-форми: -проста сенсомоторна дія, -складна сенсомоторна дія, -сенсомоторна координ-я, -ідеомоторика.

ВИДИ ДІЯЛ-ТІ: 1) спілк-ня (безпосереднє, опосередк-не); 2) гра (Д, що має хар-р розваги, непродукт-на. Ігри рольові, предм-ні, індивід-ні, групові, сюжетні, за правилами); 3) учіння (цілеспрям-й процес отрим-ня нових знань. Види: організоване- у навч.закладах, неорганізоване - в інших видах Д, самоосвіта); 4) праця (процес ств-ня і вдоскон-ня знарядь праці, що є фактором підвищ-ня продуктивності праці, розвитку науки, творчості).

Вис-й рівень розв-ку заг-х і спец-х знань, умінь, навичок, що забезп-ть викон-ня різних видів д-ті.

ЗАГ. Ψ 6. Розкрити методи активізації пам*яті. Мнемічні прийоми. Рекомендації батькам і вчителям по розвитку пам*яті Д.

Пам*ять – це психічний процес, який відображає досвід Л шляхом запам*ятовування, зберігання і відтворення.

Умови успішного запам*ятовування:

рівень обробки інфо – поверховий (форма предмета), глибинна (зміст);
організація матеріалу – одиниці пам*яті формуються на основі попереднього досвіду;
використання мнемічних прийомів.

Мнемічні прийоми:

утворення смислових фраз і початкових букв інформації, що запам*ятовується;
ритмізація – переведення інформації у вірші, пісеньки, у рядки, пов*язані певним ритмом чи римою;
запам*ятовування довгих термінів за допомогою асоціювання зі звучними словами;
віднаходження яскравих незвичних образів, картинок, малюнків, які за «методом зв*язування» поєднують з інформацією, яку потрібно запам*ятати;
метод Айвазовського – тренування зорової пам*яті – уявити предмет максимально деталізовано;
м-д Ціцерона – образна розстановка предметів, що потрібно запам*ятати по знайомій кімнаті;
м-д зачапок – заміна цифр буквами, словами і образами;
заучування – зубр.

ЗАГ Ψ. 7. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ «ОСОБИСТІСТЬ» ТА ЇЇ СОЦ-ІСТОРИЧНУ ДЕТЕРМІНАЦІЮ. СПІВВІДНОШ-НЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА», «ІНДИВІД», «ОСОБИСТІСТЬ», «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ».

ЛЮДИНА- біол.істота, належить до класу ссавців (прямоходіння, руки, мозок); соц/істота (свід-ть, самосвід-ть, мова, вищі псих-ні ф-ції) поняття включає в себе сук-ть усіх людських якостей, властивих людям, незалежно від того, наявні чи відсутні вони у конкретної людини.

ІНДИВІД- Характеризує конкретну людину і додатково включає такі психологічні і біологічні властивості, які разом з особистісними властиві їй. У поняття входять якості, які відрізняють дану людину від решти людей, а також властивості, які є загальними для неї і багатьох інших людей. Факт належ-ті до людс-го роду.

ОСОБИСТІСТЬ- Людина, взята у системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних зв’язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають значення як для неї, так і для оточуючих.

ІНДИВІДУАЛ-ТЬ- Включає в себе лише ті індивідуальні і особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє дану людину від інших людей.

Вивчення особистості: такі теорії:

1*ПСИХОАНАЛІТ-НА- Фрейд,Юнг (життєва енергія), Адлер(влада).

2*ЕПІГЕНЕТИЧНА- Еріксон (точка біфуркації-вибору- під час кож-ї кризи):

3*БІХЕВІОРИСТ-НА- особ-ть-сук-ть повед-х р-цій. Торндайк: Толмен: Скіннер:

4* КОГНІТ-НА- Піаже: Л-на-розуміюча і аналізуюча істота.

5* Т-Я СОЦ-ГО НАУЧІННЯ (біх-м+когніт-на) Бандура,Мішель. Поняття очік-ня і перекон-ня. Сит-я впл-є на повед-ку сильніше ніж особистісні риси.

6* ГУМАНІСТИЧНА Визнає предметом дослідження унікальну особистість, вбачаючи в ній активну, свідому істоту, яка відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Особистість потребує зв'язків з іншими людьми, відчуває необхідність постійного самовдосконалення, шукає сенс життя.

Маслоу

ЗАГ. Ψ 9. Охарактеризувати види уваги. Зовнішні та внутрішні фактори уваги. Методи активізації уваги в навчальному процесі.

Увага – це направленість і зосередженість Ψки на якомусь об*єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда.

Види уваги:

за спрямованістю на об*єкт:

зовнішня (предсенсорна, предмоторна), активна – зосередженість;
внутрішня (інтелектуальна) – пов*язана з аналізом псих процесів і переживань; пов*яз з уявою.

за участю волі:

довільна;
недовільна;
післядовільна.

Фізіологічний механізм уваги:

Павлов – взаємна індукція процесів збудження та гальмування, виникнення в корі ГМ осередку оптимального збудження.

Ухтомський – домінанти – домінуюче збудження певної частини сенсорної кори.

Мол шкільний вік – яскраві кольори, ігрова подача інформації;

Унаочнення. Звуковий супровід. Інтонація

ЗАГ Ψ. 10. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ ХАРАКТЕРУ ОСОБИСТОСТІ. СТРУКТУРА ХАРАКТЕРУ. ХАРАКТЕР І ТЕМПЕРАМЕНТ.

Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Риса – це Ψ вл-ть Л, що визначає для неї поведінку у типових обставинах. Вольові, емоційні, інтелектуальні. Надмірні риси – акцентуації (приховані, явні – на межі норми і патології).

Основна х-ка Х – сила – проявляється у здатності протистояти життєвій ситуації, мати мужність і стійкість у переборенні протиріч.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Х – виховуваний, сензитивний період 2-10 років. Х є ознакою індивідуального стилю життя, форма усталених стосунків індивіда зі світом.

Структура:

- спрямованість (оцінне ставлення);

- переконання (ідеї, погляди, мотиви, що визначають П);

- розумові риси (розсудливість, зосередженість, поміркованість);

- емоції;

- воля;

- Т;

- повнота (багатство рис, ширина);

- цілісність (сила, незалежність, стійкість);

- визначеність (переконань, поглядів, світогляду);

- сила (енергійність, завзятість)

Т – це інд-Ψ особливості Л, які визначають динаміку її Ψ д-ті і поведінки, впливають на стиль д-ті, її темп і ритм, але не на результат. Тип вищої нервової д-ті.

Т визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Х виховуваний, Т ні.

ЗАГ. Ψ 12. Розкрити поняття про увагу і її ф-її та показати її практичне значення в житті й діяльності Л.

Увага – це направленість і зосередженість Ψки на якомусь об*єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда. Орієнтувальний рефлекс.

Види уваги:

за спрямованістю на об*єкт:

зовнішня (предсенсорна, предмоторна), активна – зосередженість;
внутрішня (інтелектуальна) – пов*язана з аналізом псих процесів і переживань; пов*яз з уявою.

за участю волі:

довільна;
недовільна;
післядовільна.

Форми прояву – поза, міміка, власне увага.

Ф-її:

1) підготовка до сприймання;

2) ф-я вибору потрібного та ігнорування непотрібного;

3) ф-я оцінки переваг навчальних методів;

4) ф-я прояву ставлення до об*єкта.

Структура: стійкість, концентрація, обсяг, переключення, розподіл, коливання, контроль, відволікання, розсіяність.

Причини мимовільної уваги: х-р зовнішнього подразника, відповідність зовнішнього подразника внутр стану Л, спрямованість особистості (інтереси, світогляд, погляди), почуття що викликає подразник.

ЗАГ.ПС. 13. ХАР-КА ЧУТЛ-тІ АНАЛІЗАТОРІВ,ПОРОГИ ЧУТЛ. АДАПТАЦІЯ, СИНЕСТЕЗІЯ, СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ.

Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.

Пороги відчуттів – чутливість НС. Абсолютний поріг – визн мін величиною подразника, яка здатна викликати відчуття:

(П1+П2)/2

П1 – величина стимула при якому виник відчуття

П2 – коли зникає

Верхній поріг – больовий.

АДАПТАЦІЯ – призвичаєння до дії подразника.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – збільш-ня чутл-ті в рез- ті вз-дії аналізаторів чи тренувань.

СИНЕСТЕЗІЯ – вин-ня під впливом одного подразника відчуття, хар-го для іншого аналізатора.

ЗАГ Ψ. 15. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ. ПОРІВНЯЙТЕ ГІПЕРТИМНУ ТА ДИСТИМІЧНУ АКЦЕНТУАЦІЮ.

Акцентуації – наголошення в Х 1 або декількох рис. К. Леонгард, 12 типів.

гіпертимний (Т) – постійно піднесений настрій, комунікативний, рухливий, енергійний, «душа компанії». Гіпоманія.
Дистимічний (Т) – постійно знижений настрій, тихий, спокійний, песимістичний, мовчазний, педантичний, апатичний, серйозний, відповідальний, добросовісний, справедливий. Субдепресивна патологія. Реактиивна депресія.

ЗАГ.Ψ 16. ФУНКЦ-НА АСИМЕТРІЯ МОЗКУ. В ЧОМУ ПРОЯВЛ-СЯ. ПРИКЛАДИ.

У дослідженнях І. П. Павлова і були встановлені загальні типи ВНД, Прагнучи пояснити відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов підкреслював, що в психіці людини має місце "надзвичайний додаток" - мова. Із його точки зору по переважанню люди можуть бути розділені на три спеціальні типи: "художній", "розумовий" і "середній".

В кінці XІХ і на початку XX сторіччя, дослідники знайшли варіанти порушень і розладів окремих властивостей вищих психічних функцій (сприйняття, пам'яті, мови, мислення, інтелекту, особових властивостей). Факти показали, що в лівій півкулі зосереджені центри мови, а права півкуля забезпечує образне віддзеркалення об'єктів навколишнього світу. Напрям таких досліджень одержав назву "нейропсихологія". Одним із засновників цього напряму був професор Лурія А. Р.

Внесок в розуміння функцій правої і лівої півкуль внесли спостереження за пацієнтами в умовах нейрохірургічного втручання. Для проведення операцій використовувався метод гальмування функцій однієї з півкуль головного мозку. При загальмованості однієї півкулі, друга півкуля починала працювати в режимі максимуму власних функціональних можливостей. Учені приходили до висновку, що в кожній л-ні знаходяться два типи: лівопівкульний (ЛП) і правопівкульний (ПП).

Сприймання у ЛП дискретне, аналітико-розумове то у ПП цілісне, емоційно чуттєве;

Переробка інформації у Л.П повільна, словесно-знакова, логічна, а у П.П. жвавіша, в образах, інтуїтивна;

Мовлення у Л.П. центр мови і мовлення, читання, лічби, писання, а у П.П.інтонаційний бік, міміка та жестикуляція, наслідування;

Свідомість у Л.П. центр свідомості та контролю, у П.П. центр безсвідомого;

Пам'ять у Л.П. на цифри, формули, слова та послідовність подій, довільна, у П.П. на образи та іформацію про минуле, спонтанна.

Мислення у Л.П. логічне, оперування цифрами та математичними формулами чи іншими знаковими системами, індуктивне, пов’язане з конкретними життєвими ситуаціями, у П.П. інтуїтивне, спонтанне, використання відчутів, здогадок, передбачення, уявлень, метафоричних життєвих прикладів, казок, міфів, дедуктивне;

Обробка інфо: ЛП – індуктивна, ПП – дедуктивна.

Комунікація: ЛП – вербальна, ПП – невербальна.

ЗАГ Ψ. 17. ПОРІВНЯЙТЕ ТИПИ ТЕМПРЕРАМЕНТУ, ДАЙТЕ ЇХ ПСИХОЛ. ХАР-КУ.НАВЕДІТЬ ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ СТОРОНИ КОЖНОГО ТИПУ. ТЕМПЕРАМЕНТ І ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ.

ТЕМПЕР-Т- інд-но-психол особ-ті Л-ни, які визнач-ть динаміку її психіч/діял-ті і повед-ки, впл-ть на стиль, темп, ритм діял-ті, але не на рез-тат.

Сангвінік (енерг, акт, оптим, швидкі рухи, мова, легковаж, лідер в кол-ві, необов”язк, комунік-й, легко включ і переключ в роботі, легко адапт-ся, спок-но реагує на критику, не любить ризику, +настрій; Кант—безтурб-й, кожна річ-дуже важлива, швидко забуває, доброзичл-й, всі друзі, розкаюється, але ненадовго, швидко втомл-ся на роботі);

Холерик (енерг, акт, агрес, агрес на критику, неврівноваж, швидко ходить, говорить, сильно жестикулює, комунік, велике коло знайомих, схил-й до глиб-х – переж-нь проблем, завищ самооц., хоче бути лідером, нестійкий настрій, цілеспрям; Кант—спалахує, при поступках згасає, добрий напоказ, не доводить справу до кінця);

Меланхолік (тихий, спок, тих голос, маленькі кроки, не жестикулює, замкн-й, глибоко переживає – емоціі, некомунік, 1-2близьких друзів, песиміст, ем/неврівноваж-й, ображ-ся, сльозл-й, нема проблем - створить, акц-є увагу на труднощах, шв/втомл-ся, подавл-й при невдачі, невпевн-й у собі; Кант--доброчинний);

Флегматик (тихий, спок, загальм, повільна хода, ретельно обдум, повільне спр-ня, запам. ненадовго, врівноваж, довге, але неглибоке переж. емоцій, ретельне вик-ня деталіз-ї роботи, терпл-й, некомунік, власник, реальна самооц, не реагує на критику, гнівається не зразу - думає, темпер-т заміняє мудрість; => сміливий, вис. працезд-ть, рівний настрій, повільне переключ на роботу, пристос до нового)

При вихованні дітей необхідно враховувати особливості їх темпераменту

ЗАГ Ψ. 18. ЗРОБІТЬ АНАЛІЗ ОСН-Х ТЕОРІЙ ОСОБИСТОСТІ. ПОНЯТТЯ ОСОБ-ТІ В БІХЕВІОРИЗМІ, ПСИХОАНАЛІЗІ, ГУМ-НО-ОРІЄНТОВ-Й ПСИХОЛОГІЇ.

ТЕОРІЇ ОСОБ-ТІ: Класифікація (Нємов): 1-за спос-м поясн-ня повед-ки (психодин-ні, соціодин-ні, інтеракціоніст-кі); 2-за спос-м отрим-ня знань про особ-ть (експер-ні, неексп-ні); 3-за точкою зору на особ-ть як на утв-ня (динам-ні, стр-ні); 4-за тим, на що звернена увага (рис, типології, поведінкові)

1*ПСИХОАНАЛІТ-НА- Фрейд,Юнг (життєва енергія), Адлер(влада).

2*ЕПІГЕНЕТИЧНА- Еріксон (точка біфуркації-вибору- під час кож-ї кризи): 1-груд-й вік (1р.довіра, прихил-ть; підозрілість, недовіра); 2-повзунк-й (1-3р.самост-ть, відкрит-ть; непристос-ть, сумнів, слабкий розв-к мови); 3-дошк-й (4-5р.акт-ть, розв-к уяви, вивч світу; пасив-ть, заздрість, відс-ть стат-рольової повед-ки); 4-шк-й (6-12р.почуття обов”язку, баж-ня успіху, пізн-ні, комунік-ні вміння; уникн-ня склад-х завд-нь, рабська повед-ка); 5-підлітк-й-юність (12-18 плани на майб, пошук себе; зміщення життєвих персп-в, плутання стат/ролей, плут-на морал-х світогл-х устан-к); 6-раннє доросліш-ня (20-25 задов-ня життям; ізол-я, замик-ня в собі, нерозбірл.стос., відхил-ня у психіці); 7-40-50 (розв-к почуття збер-ня роду, інтерес до вих-ня наступ-го покол-ня, прод-ть тв-ть; псевдоблизькість, існ-ня для себе, егоцентризм. Пекк—4 підкризи: повага до мудрості на зміу фіз/доскон-ті; соціаліз-я замість сексуаліз-її соц-х стос-в; збереж-ня емоц-ї гнучк-ті; збер-ня душ-ї гнучк-ті); 8-старіння після 50 (поч-тя повноц-ті; відчай. Пекк—3 підкризи: переоц-ка влас-го Я, усвід-ня погірш-ня здоров”я, спок-не ставл-ня до смерті)

3*БІХЕВІОРИСТ-НА- особ-ть-сук-ть повед-х р-цій.

Торндайк: зв”язок S—R посил-ся через підкріпл-ня. Повед-ка-рез-тат отрим-ня + підкріплень чи бажання уникнути –підкр-нь.

Толмен: ввів у ф-лу змінну І-псих процеси, залеж. від спадк-ті, фіз/стану, мин-го досвіду, природи стимула.

Скіннер: особ-ть форм-ть насл-ки повед-ки. Л-на залежить від оточення, нема своб. вибору.

Бандура: Л-на схильна наслід-ти оточ-х з урах-м насл-в наслід-ня.

Роттер: повед-ку можна описати за доп-ю: *повед-го потенц-лу (набір дій і р-цій, сформ-х протягом життя); *очік-ня на певне підкріпл-ня; *хар-р підкр-ня, його цінність; *локус контролю (ззовні чи зсередини Л-на вважає себе контрол-ю).

4* КОГНІТ-НА- Піаже: Л-на-розуміюча і аналізуюча істота. Вчинок Л-ни—3 компон-ти: дія, думки, почуття при вик-ні дій. Схожі ззовні вчинки м.б. різними.

Зімбардо: більш-ть вчин-в залежать більше від сит-її, ніж від хар-к особ-ті—суб”єкт-на інтерпрет-я сит-її.

5* Т-Я СОЦ-ГО НАУЧІННЯ (біх-м+когніт-на) Бандура,Мішель. Поняття очік-ня і перекон-ня. Сит-я впл-є на повед-ку сильніше ніж особистісні риси. Індив-на різниця має когн.основу (різне спр-тя світу). Досл-ня стійк-ті рис ос-ті: чол—надійність, відповід-ть, неконтрол-ть, самокрит-ть, естет-й розв-к; жін—покір-ть, комунікаб-ть, неслухн-ть, неконформ-ть, цікавість до філос-її, релігії.

Маслоу джерелом психічного розвитку О. вважає її прагнення до самоактуалізації – вершині в ієрархії потреб людини, яку складають також потреби в повазі і самоповазі, потреби в любові з боку довколишніх і належності до спільності, потреби в безпеці (захист від страху і тривоги) і фізіологічні потреби (спрага, голод, продовження роду тощо). З ними щільно пов'язані пізнавальні (“знати і розуміти”) та естетичні потреби (“сприймати прекрасне”), але вони не входять до ієрархії, є вторинними стосовно її складових. Потреба в самоактуалізації виявляється лише тоді, коли задоволені потреби, що перебувають на нижчих щаблях ієрархії. За Маслоу, навіть тоді, коли в людини задоволені всі потреби, вона все ж відчуває неспокій доти, доки не діє так, як думає і як здатна діяти.

№19 ЗДІБНОСТІ- інд-но-психол ос-ті особ-ті,що є умовою успішного викон-ня продукт-ї діял-ті. Сук-ть всіх псих проц-в,станів. Вис-й рівень розв-ку заг-х і спец-х знань,умінь,навичок,що забезп-ть викон-ня різних видів д-ті.

ОЗНАКИ(Теплов):*інд-психол.особл-ті,що відрізн-ть одну л-ну від ін-х;*ос-ті,що віднос-ся до успіш-го вик-ня д-ті;*від здіб-й зал-ть шв-ть набуття навичок;*постійно розв-ся,успіш-ть зал-ть від сук-ті здіб-й.

ВИДИ ЗД-Й: 1-прир-ні(біол-но обумовлені,основою є задатки); 2-специф-людські(*заг-ні-визн-ть успіхи в різних видах д-ті,мисл,пам”ять,мова; *спец-ні-успіхи в специф.видах д-ті); 3-теор-ні(схил-ть до теор-х роздумів); 4-практ-ні(сх-ть до практ-х дій; *учбові-успіш-ть навч; *творчі-можл-ть відкриттів,винаходів)

РІВНІ РОЗВ-КУ ЗД-Й: 1)задатки- анатомо-фізіол ос-ті НС(сила НС за збудж-м,за гальм-м,врівноваж-ть,лабіл-ть). Небиліцин: 12-мірна клас-я: 1-сила,рухл-ть,динаміч, лабіл-ть по відн-ню до збудж чи гальм. 2-врівноваж-ть,неврівн-ть за первинними вл-ми. Павлов: худож-й,мисл-й тип. Задатки- не гарантія розв-ку здіб-й,треба врах-ти умови індивід-го розв-ку,потреби сусп-ва. Здіб-ті-соц-ні за хар-м. 2 види: *потенц-ні (не реаліз-ся в конкр-й д-ті,можуть,якщо є певні соц.умови); *актуальні (зразу реаліз-ся) 2)обдаров-ть-своєрідне поєдн-ня здіб-й,що забезп-є успішне вик-ня д-ті. Майстер-ть-доскон-ть у певному виді д-ті. 3)талант-вис-й рівень розв-ку спец-х здіб-й.Оригін-ть підходу. 4)геніал-ть – неповтор-ть Л-ни в різних видах д-ть(да Вінчі,Арістотель)

ПСИХОЛ. ПОГЛЯДИ НА ПРИРОДУ ЗДІБ-Й: *біол.обумовлені,*пов”язані з масою мозку;*Галль- спадкові,зал-ть від форми мозку і черепа;*Гальтон-спадк,але через евол.вчення;*роль серед-ща;*Гельвецій-генія можна вих-ти;*Ушбі-визнач-ся програмою інтел-ї д-ті,сформ-ї з дит-ва.

ЕТАПИ РОЗВ-КУ: 1-до 6-7р-дозрів-ня необ-х для розв-ку орг-х стр-р; 2-з 7р.-гра,навч.Розв-ся комплекс здібй,важлива творча д-ть.Виготський: д-ть має бути на межі можл-й дитини- зона ближнього розв-ку.

Столяренко: 2 рівні розв:*репрод-й(засв-ня гот-х знань),творчий(ств-ня нового, оригін-го)

ІНТЕЛЕКТ-сук-ть розум-х здіб-й,що забезп-ть успіх пізн-ї д-ті.

Гілфорд: модель інтел-ту: *зміст(образ-й,символ-й,смисл-й,поведінк-й); *операції(оцінка,аналіз,синтез,пам”ять,пізн.ф-ції);*рез-тат(ел-ти або одиниці,класи, віднош-ня,с-ма,перетв-ня,застос-ня) Біне: IQ=M/C*100%. Норма- 70-130%. Тест Векслера визн-є заг.відомості,словн.запас,розуміння,арифм.здібн,поєдн-ня розрізаного,доповн-ня малюнка,побудова серії картинок. Неверб-й тест Кауфмана-відп-дь жестами. Спірмен: фактор-й аналіз зд-й: special, general. Терстоун: розумові потенції(здат-ть рах-ти,верб-на гнуч-ть,верб.спр-тя,простор.орієнт-я,пам”ять,здат-ть до роздумів,шв-ть спр-тя)

Спадковість: Гальтон: метод близнюків,ефект Флінна.

ЗАГ.Ψ 20. ЗАГ-НА ХАР-КА ТА ВИЗНАЧ-НЯ ПРОЦЕСУ МИСЛЕННЯ. ПОКАЖІТЬ ЗВ»ЯЗОК ЧУТТЄВОГО ПІЗНАННЯ І МИСЛЕННЯ.

Мислення (вищий псих. процес) – це пізнавальний процес, що полягає в узагальненому і опосередкованому відображенні дійсності, встановленні зв’язків між об’єктами, що пізнаються.

Особливості протікання:

1. Мислення – це узагальнене відображення та опосередковане пізнання дійсності;

2. Використовується для вирішення конкретних завдань;

3. Пов’язане з мовленням.

ЗАГ Ψ. 21. ДАЙТЕ ХАР-КУ ПОНЯТЬ ПРО ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ. РОЗКРИЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙ ТА ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ. НАВЕДІТЬ ОСНОВНІ ВИДИ ЕМОЦІЙНИХ ПРОЯВІВ.

ЕМОЦІЇ- суміш фізіол-го збудж-ня, експрес-ї повед-ки та свідомого досвіду.

Ф-ції: комунік-на, регулят-на, сигн-на, мотивац-на, оціночна, стимул-ча, захисна.

Хар-ки: модал-ть, інтенс-ть, глибина, тривал-ть, усвід-ть, склад-ть, умови вин-ня, ф-ції, вплив на орг-м.

Осн-ні фундам-ні Е(за Ізардом): +інтерес -хвилювання, +радість, -горе -страждання, -гнів, -відраза, -презирство, -страх, здивування, -сором, -провина.

Осн-ні Е риси Л-ни: Тривожність, депресія, любов, ворожість.

Види Е(за Додоновим): Альтруїст-ні, комунік-ні, глоричні, праксичні (д-ть), пугнічні (ризик), романт-ні, гност-ні(знання), естет-ні, гедоніст-ні (тілесний, душевний комфорт), акизит-ні (колекціон-ня).

ПОЧУТТЯ- стійке Е ставл-ня Л-ни до явищ дійсн-ті, яке відобр-є знач-ня цих явищ відповідно до потреб і мотивів.

Мають предм-й хар-р, пов”язані з уявл-м про певний об”єкт, Е навпаки. П-завжди конкретні, Е-абстрактні. П-соц-ні за хар-м, властиві лише Л-ні, Е-біол-ні, понтанні, властиві і тв-м. Е-ширше поняття, П-лише один з проявів Епереживань. Е мають орієнт-й хар-р, часто несвідомі і невизначені, П-усвідомлені, визн-ні.

Рівні прояву П: цікавість—допитл-ть—стійкий інтерес—захопл-ня пізн-ю д-тю.

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ- усвідомлене відч-тя благополуччя-неблагоп-чя у певний мом-т часу та його ступінь. Відобр-ть мом-т психіки, хар-ть психічну д-ть.

Критерії поділу станів: трив-ть, інтенс-ть, модал-ть, ступінь усвід-ті та регульов-ті, критерій суб”єкт-го забарвл-ня, походж-ня.

Приклади Е станів: настрій(+,-), афект (викл-є дезорг-ю пов-ки і порушення психіч-х процесів, поведінка примітивна), фрустрація (фр-р--фр-на сит-я--фр-на р-ція, К.Левін. Дезорг-я свід-ті і д-ті в стані безнадійності і втрати перспективи ;перешкоди непереборні, хоча вихід поряд. Насл-ки: агрес-ть, д-ть за інструкцією, депрес-ні стани), тривога (Е відп-дь на можливу псих-ну загрозу;вираж-ся хвилюв-м,стурбов-тю,знервов-тю), стрес (еу-, ди-. Семіченко: стрес лева і кролика. Лазарус: стрес-реакція, яка вин-є коли ситуація оцін-ся Л-ю як загрозлива. Джерела стресу: значимість майб-ї події, невизнач-ть її результату), пристрасть (можл-ть ідеї впродовж тривалого часу викликати сильну Е реакцію).

Теорії емоцій:

-ДЖЕМСА-ЛАНГЕ: органічні зміни є причиною Е, фіз.стани Л-ни породжують переживання. Е- вроджена реакція організму, визн-ся тим, що Л-на робить під її впливом. Коломінський- відмінність.

-КЕННОНА(критик 1т-її): тілесні зміни як насл-к Е змін дуже схожі між собою. Їх різниця недостатня для визн-ня різниці в Е.Сильні Е збіл-ть енергію орг-му і здійсн-ть знебол-й ефект.

-БАРДА: тілесні і Е зміни відб-ся практично одночасно.

-Активаційна т-я ЛІДСЕЯ-ХЕББА: Е стани визн-ся впливом ретик-ї формації нижньої част.стовбура гол.мозку, що визн-є більшість Е параметрів. Е пов’язані з “компл-м активації” гол.мозку у відп-дь на подразн-ня. Висн-ки: Результат-ть діял-ті зал-ть від рівня активації гол.мозку, від Е переживань. На орг-м, НС найгірше впл-ть дуже сильні і дуже слабкі Е.

Фізіологічні прояви:

1. Розширення зіниці (приємна ем.);

2. Зб. Частота серцебиття;

3. Підв. артеріальний тиск;

4.пдвищується частота і глибина дихання;

5. Час на вдих більший ніж на видих;

5. Бронхіоли легень розширюються;

6. Збільшується потовиділення, слиновиділення зниж.

7. Підшлунковий сік перестає виділятись;

8. Шкіра змінює реакцію на кисень;

9. Наднирникові залози активно виділяють адреналін.

Фізіологічне збудження при різних емоціях майже однакове, існують лише відмінності у стані мозку та гормонах, пов’язаних з різними емоціями. Права півкуля більш активна при негативних, а ліва – позитивних емоціях

ЗАГ.Ψ 22. ПОНЯТТЯ «СВІДОМІСТЬ», СУСП-ІСТОР-НА ПРИРОДА СВІДОМОСТІ. СВІДОМІСТЬ І ПІДСВІДОМІСТЬ.

Свідомість – це сума знань людини про світ, це вищий рівень саморегуляції властивій людині, як соціальній істоті.

Поняття С з»явилось у 17 ст. ДЕКАРТ (ми мислимо постійно, отже постійно у стані свідомості – «абсолютна свідомість»; л-на постійно свідома); ЛОКК (психіка=душа=свідомість; свід-ть пов»язана з діял-тю розуму); ЛЕЙБНІЦ (ввів поняття несвідомого вперше; душа=свід-ть+несвід-ть).

Психічна діял-ть може опускатись нижче рівня свід-ті (у підсвідоме).

ПІДСВІДОМЕ – сук-ть психіч-х явищ, дій, відсутніх у свідомості л-ни, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і в даний момент не піддаються контролю.

До несвідомих явищ відносять наслідування, творче натхнення. Несвідомі процеси виконують охоронну ф-цію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості.

ЗАГ.Ψ 23. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ПАМ»ЯТІ, РОЗКРИТИ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ І ДІЯЛ-ТІ Л-НИ. ТЕОРІЇ ПАМ»ЯТІ, ЇХ СУТЬ І ХАР-КА.

Пам'ять – це форма психічного відображення, що полягає у закріпленні, збереженні і наступному пригадуванні минулого досвіду.

Теорії пам'яті:

1. Асоціативна – автор Арістотель. Вважається механістичною несвідомістю.

2. Експериментальна. Еббінгауз. 20 ст. мав справу зі свідом .зап. прийшов до 4 висновків: 1. Ефект краю (зап. Краю тексту, початок і кінець); 2. Зап. цікавих подій відбув. одразу; 3. Не цікаві події зап. після багатьох повторювань; 3. Велика роль належить увазі.

3. Гештальт - зап. матеріал це цілісна структура, системна організація цілого визначення властивостей його частин.

4. Біхевіоризм – п. це частина поведінкі, зв'язок між стимулом і реакцією.

5. Психоаналіз – роль емоцій, мотивів і потреб у запамятовіванні і забуванні.

6. Смислова – А. Біне, К. Бюкер. Головне у запам. І памяті смислові зв’язки, що об’єднують матеріал у певну структуру.

7. вивчення вищих форм пам'яті – Л. С. Виготський. Вища форма пам'яті – це довільна пам'ять, довільні і свідомі форми п. за походж. Соціальні

ЗАГ Ψ. 24. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ І СТР-РУ ОСОБИСТОСТІ. ПРАКТИЧНИЙ ПРОЯВ КОМПОНЕНТІВ СПРЯМОВАНОСТІ.

Осн-ні хар-ки особист-ті: 1-самосвід-ть (усвід себе як особ-ті); 2-образ”Я”(Мерлін-усвід відмін-ті від зовн-го світу; Я-акт-не начало Л-ни; усв-ня своїх псих власт-й і емоц-ї самооц-ки; усв-ня соц-морал-ї самооц-ки, самоповага); 3-Я-концепція(динам-на система уявлень Л-ни про себе,на основі якої буд-ся стос-ки з ін-ми людьми. 3 компон-ти:* когніт-й-знання про себе; *емоц-оцінний- самоставлення; *поведінк-й-що робить Л-на); 4-самооц-ка(центр-й компон-т Я-конц-її: адекв-на,неадекв-на); 5-рівень домагань(на основі самооц-ки,--прагн-ня досягти мети тієї складн-ті,на яку Л-на вважає себе здатною. М.б. адекв-м, неадекв-м; від рівня домагань зал-ть самоповага. Джемс: самоповага= успіх/домагання)

Стр-ра особ-ті: *Столяренко: 5 потенціалів: 1-пізнав-й (сума і якість інфо, що має ос-ть, Її псих якості, знання, самопізн-ня); 2-ціннісний (ціннісні орієнт-ії в різних життєвих сферах); 3-творчий (уміння, навички, здіб-ті, міра їх реаліз-її); 4-комунікат-й (міра, форми, Засоби комунік-ії, тривал-ть контактів); 5-худож-й (рівень, зміст, інтенс-ть худ/потреб, міра їх задовол-ня)

*Платонов: соц—фізіолог-не: 1-спрямов-ть (сук-ть стійких мотивів, що орієнт-ть діял-ть); 2-досвід; 3-форми відображ-ня (індив-ні особ-ті псих/процесів); 4-тип НС (біолог-но обумовл-й бік псих ф-цій); 5-стать; 6-вік.

*Трофімов: 3 виміри: 1-соц-психоіндивід-й (спрям-ть, досвід, інтел-ні процеси); 2-діяльнісний (потребнісно-мотивац-ні компоненти, інформ-но-пізн-ні, цілеутворюючі, результат-ні, емоц-почуттєві); 3-генетич-й (задатки, здіб-ті)

СПРЯМОВАНІСТЬ – провідна хар-ка особистості, це установки, які стали власт-ми особистості, і проявляються у таких формах, як потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність, ідеал, світогляд, переконання. Причому в основі всіх форм спрям-ті лежать мотиви діяль-ті. Спрям-ть соц-но обумовлена, форм-ся у процесі виховання.

ПОТЯГ – найпримітивніша форма спр-ті, це психіч. стан, що виражає неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу, яка або згасає, або перетвор-ся на бажання.

БАЖАННЯ- усвідомлена потреба і потяг до чогось конкретного. Досить усвідомлене,має спонукачу силу (загострює усвідомлення мети).

ПРАГНЕННЯ – виникає, коли включ-ся вольовий компонент.

ІНТЕРЕС – специфічна форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрям-ть особистості на усвідомлення цілей діял-ті і тим самим сприяє орієнт-ню особ-ті в оточуючій дійсності. Спонука до пізнання. Проявл-ся у емоц-му тоні, що супров. пізн-ня.

СХИЛЬНІСТЬ – динаміка розвитку інтересу, коли в нього включ-ся вольовий компонент. Основа: стійка глибока потреба у тій чи ін. д-ті.

ІДЕАЛ – предметна мета схильності індивіда, те, до чого прагне, на що орієнт-ся. Виступає однією з най значиміших хар-к СВІТОГЛЯДУ (системи поглядів на оточ.світ), у ньому відображ-ся ідеали, ціннісні орієнт людей, їх принципи пізнання, переконання.

ПЕРЕКОНАННЯ – с-ма мотивів особ-ті, яка спонукає її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Основа: усвідомлені потреби.

Мотив – це спонука до діял-ті, пов”язана з задоволенням потреб.

ЗАГ.Ψ 25. ОПЕРАЦІЇ МИСЛЕННЯ. РОЛЬ ОПЕР-Й МИСЛ-НЯ У ЗАСВОЄННІ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК. ПОКАЖІТЬ НА ПРИКЛАДАХ НАВЧ-Ї ДІЯЛ-ТІ ВЗАЄМОЗВ»ЯЗОК І ВЗАЄМОЗАЛЕЖ-ТЬ ЗДІБНОСТЕЙ З ДІЯЛ-ТЮ, З ПІЗНАВ-МИ ПРОЦ-МИ І ХАР-РОМ Л-НИ.

Операції мислення:

1. Порівняння – це встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами(за істотними ознаками), види – однобічне або повне, поверхове або глибоке, безпосереднє або опосередковане.

2.Аналіз і синтез, аналіз – це мисленнєве розчленування на частини і виділення частин предмету, синтез – поєднання частин в ціле. 3.Абстрагування і конкретизація, абстрагування – відволікання від частин і властивостей предмета для виділення його істотних ознак, конкр. – уявлення чогось одиничного, що відп. якомусь поняттю.

4.узагальнення – це процес обєднання предметів за їх спільними ознаками. 5.класифікація – групування предметів за певними ознаками.

Мислячи, л-на розв»язує задачі. Діял-ть їз розв»яз-ня задач є полімотивов-ю. Мотиви є фактором продуктив-ті мисленнєвої діял-ті. В процесі мисл-ня виявл-ся хар-р, темпер-т, акцентуації, психофізіол.особл-ті.

*від здіб-й зал-ть шв-ть набуття навичок;

*постійно розв-ся, успіш-ть зал-ть від сук-ті здіб-й.

Проявл-ся у різних видіх діял-ті.

Здібності пов»язані з мисл-м, а отже і з хар-ром.

ЗАГ.Ψ 26. СТР-РА ПСИХІКИ Л-НИ, ВЗАЄМОЗВ»ЯЗОК МІЖ КОМПОНЕНТАМИ ПСИХІКИ. ПОНЯТТЯ ПРО СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ.

Пси́хіка — результат діяльності мозку, в якому відбиваються зовнішні подіі і внутрішній стан організму.

СТР-РА ПСИХІКИ:

Психічні власт-ті – істотні особл-ті особ-ті, що є стійкими, постійними і впл-ть на повед-ку і діяль-ть л-ни. Визначають неповторність кожної людини. (темпер-т, хар-р, здібності, мотиви, потреби, вл-ті нервової системи).

Психічні процеси – форма відображу-ня об»активної дійсності, первинні регулятори поведінки (відчуття, сприйм, увага, пам»ять, мисл-ня, емоції, почуття, воля). 3 групи: 1) пізнавальні процеси (від, сприйм); 2)емоційні процеси; 3) вольові.

Психічні стани – динамічний фон діял-ті і активності психіки (тривожність, емоц.напруга, втома, стрес).

ЗА ФРЕЙДОМ: Психіка складається з id – «воно» (я хочу). Виникає від народження, це примітивна частка, яка керується принципом задоволення тут і зараз без оглядки на наслідки. Ego – «Я» (я зроблю, але способами суперего) - виникає на основі «воно» і керується принципом реальності Я. намагається відповідати реальному світу. Super ego (табу, не можна) – втілює норми моралі, виконує функцію судді або совісті. психіка поділяється на свідомість, до свідомість

Свідомість – це сума знань людини про світ. Розв-к свід-ті є рез-том розв-ку мови і труд-ї діял-ті л-ни.

Самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе в якості суб’єкта діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в мисленний образ Я

ЗАГ Ψ. 27. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ «ВОЛЯ». ПРОАНАЛІЗУЙТЕ СТР-У СКЛАДНОЇ ВОЛЬОВОЇ ДІЇ. ПОКАЖІТЬ РОЛЬ ВОЛІ У ЖИТТІ І ВСІХ ВИДАХ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Воля-свідоме регул-ня Л-ю повед-ки і діял-ті,що виражене в умінні долати внутр-ні і зовн-ні труднощі при здійсн-ні цілеспрям-х дій і вчинків.

Ф-ція: регулятивна(свідома рег-я актив-ті в умовах затрудненої життєд-ті). гальмівна, активізуюча.

Проявл-ся у вол-х діях Л-ни,у регул-ії псих-х процесів і вн.станів,у постановці цілей і виборі мотивів,у вол-х якостях особ-ті.

Значення волі: 1-забезп.викон-ня дій,позбавлених прагнення до мети; 2-необхідна у сит-ції вибору дій, коли Л-на шукає і не знаходить достат-х підстав для викон-ня певної дії; 3-докладаючи вольові зусилля Л-на регулює свою д-ть.

Стр-ра вольової дії: спонук-ня до діїпотяг (неусв.прагн-ня, що може зникнути) бажання (спочатку оцін-ся емоційно, загострює усвід-ня мети)осмислені цілі дій (знач-ня при форм-ні відвод-ся змісту, хар-ру, знач-ню для Л-ни)боротьба мотивів (перемога 1)—прийняття рішення діяти (Джемс-5видів рішучості)вольове зусилля (стан вн.напруження, що викликає мобілізацію вн.ресурсів Л-ни, необхід-х для викон-ня заплан-ї дії)вн.викон-ня діїзовн.викон-ня дії.

Вольові риси хар-ру: 1-сила волі(здат-ть перебор.труднощі на шляху); 2-витримка і самовладання(уміння стрим-ти почуття,не допуск.імпульс-х дій,володіти собою, робити те,що треба); 3-цілеспрям-ть(свід.спрям-ть на досягн.рез-ту;м.б.опер-на (слідування меті),стратегічна(керув-ня принципами)) ;4-наполегл-ть(свід.прагн-ня досягти мети у складн.умовах); 5-ініціат-ть(здат-ть робити спроби реалізації ідей,що виникли); 6-самостійність(здат-ть самому приймати усвід.рішення і не піддав-сь перешкодам); 7-рішучість(відс-ть сумнівів при бор-бі мотивів,швидке прийн.рішення); 8-послідовність(здійсн-ня дій на основі певного принципа,якому підкор-ся інші).

Негат-ні вольові якості: інерт-ть, імпульс-ть, нерішучість, -самооцінка, нестрим-ть, навіюваність, податливість, нецілеспрям-ть, впертість.

ЗАГ Ψ. 28. ВИЯВІТЬ ТА ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ВІДМІННОСТІ ТА ПОДІБНОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ І ХАРАКТЕРУ.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Т визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Х виховуваний, Т ні.

ЗАГ Ψ. 29. ДАЙТЕ ХАР-КУ ОСН-Х ВИДІВ ДІЯЛ-ТІ (ГРИ, УЧІННЯ, СПІЛК-НЯ, ПРАЦІ), ПОКАЖІТЬ ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК І РОЗВИТОК У ЛЮДИНИ. РОЗКРИЙТЕ РОЛЬ РІЗНИХ ВИДІВ ДІЯЛ-ТІ У ПСИХОЛОГ-МУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ.

ЗАГ Ψ. 30. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ СТР-РУ ОСОБИСТОСТІ. БЛОКИ ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ІНТЕР-, ІНТРА-, МЕТАІНДИВІДНУ ПІДСИСТЕМИ В СТР-РІ ОСОБ-ТІ.

ЗАГ Ψ. 31. ФІЗІОЛОГ-НІ ОСНОВИ ВІДЧУТТІВ. ЗНАЧЕННЯ ВІДЧ-В І ЇХ ВЛАСТ-Й В СЕНСОРНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ.

Фізіологічна природа відчуттів залежить від роботи аналізаторів, що скл:

периферичний відділ – рецептор; зовнішня енергія перетвор у нервовий процес;
провідникові нервові шляхи;
кірковий відділ (ГМ) – переробка нервових імпульсів.

Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.

Відчуття є й у тварин, зумовлені біологічно активними потребами. Є такі відчуття, що немає Л.

Відчуття у Л – результат історичного розвитку.

Властивості:

якість – основна інфо, що відображується даним відчуттям і відрізняє його від інших. Модальність.
Інтенсивність (сила) – кількісна х-ка, залежить від сили подразника, та від функціонального стану рецептора.
Тривалість (часова х-ка) – визн-ся часом дії подразника та його інтенсивністю. У кожного відчуття є латентний період, коли подразник діє, а відчуття ще не виникає. 50-370 мс (50 смак, 370 біль). Відчуття виникає не одразу під дією подразника, і не одразу зникають після припинення дії подразника. – інерція відчуттів. Послідовний образ «-» або «+».
Просторова локалізація – де знах пдразник.
Пороги відчуттів – чутливість НС. Абсолютний поріг – визн мін величиною подразника, яка здатна викликати відчуття:

(П1+П2)/2

П1 – величина стимула при якому виник відчуття

П2 – коли зникає

Верхній поріг – больовий.

Розвиток відчуттів:

шкірні відчуття
біль
смак
нюх (4-5 днів)
слух (1-3 тижні), 2-3 місяці – сприймання напряму руху. 3-4 м – реакція на музику. З 2-х місяців реакція на інтонацію.

Д реагує на ритм. Розрізнення звуків – кінець 1-го року. Розвиток мовного слуху – спочатку голосні.

6) зір – проявляється у руховій реакції (рух очей). Узгодження 2 місяці. 3 м – розрізення предметів. Кольори – 5 м.

До кінця 1-го року життя чутливість Д досягає оптимуму, здатність розрізняти з*явл пізніше.

Дж. Ліллі – дослід «сенсорна ізоляція», СІ підсилює сенсорний досвід. «стан океанічної хвилі».

ЗАГ Ψ. 32. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ. СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ ТА ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ.

Особистість (Немов) – це конкретна Л взята в системі її стійких соціально зумовлених Ψ х-к, яка проявляється у суспільних зв*язках і відносинах, визначає її моральні вчинки і мають значення для неї та оточуючих. Знаряддя набуття людської сутності.

Типи.

У. Джемс:

- фізична особистість – містить у собі тілесну організацію, одяг, батьків, дружину, дітей;

- соціальна особистість – визн належністю Л до людського роду і визнанням цього ін людьми;

- духовна особистість – це об*єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей Л.

В. Дільтей. Е. Шпрангер. Описова Ψ.

1) теоретична Л – тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між Л;

2) економічна Л – звичайно шукає користь у пізнанні. Прагматик.

3) естетична Л – сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму.

4) соціальна Л – прагне знайти себе в іншій Л, жити заради інших. Альтруїст.

5) політична Л – тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істиних дух цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших Л.

6) релігійна Л – тип Л, ціннісна організація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої дух сили – Божества.

І. Кант: гуморальна теорія Т.

Сангвінік – безтурдотний, повний надій, кожну річ сприймає як дуже важливу і швидко забуває, доброзичливий, милий співрозмовник, швидко втомлюваний.

Холерик – спалахує, але швидко згасає, добрий напоказ, не доводить справу до кінця.

Меланхолік – доброчинний.

Флегматик – Т заміняє йому мудрість, сміливість; значна працездатність, рівний настрій, повільне включення в роботу, повільне переключення і пристосування.

О.Ф.Лазурський, в соснові принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, містить не тільки речі, природу, Л, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.

Чисті типи:

нижчий рівень – розсудливі, афективні, активні;
середній рівень – непрактичні теоретики-ідеалісти (вчені, художники, релігійні споглядачі), практики-ідеалісти (альтруїсти, гром працівники, владні, гсподарі);
вищий рівень – альтруїза, знання (індукція, дедукція), краса, релігія, суспільство, зовнішня д-ть та ініціатива, система і організація, влада і боротьба.

Комбіновані: науково-практичні, науково-суспільні, художньо-практичні, релігійно-адміністративні.

Спотворені: 1) нижчий – пасивні (апатичні. безвільні), розважливі егоїсти, афективні спотворені, активні спотворені (безладні та зосереджено-жорстокі гвалтівники);

2) середній рівень – невдахи (непристойні мрійники, афективні невдахи, енергійні і розлючені), успішні (лицеміри, владні спотворені).

Ціннісні орієнтації - найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживання і що відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначущого, неістотного. Орієнтація на цінності є характерною рисою людського життя. Цінності – матеріальні і духовні. Ціннісні орієнтації тісно пов'язані із спрямованістю особистості, виступають як регулятори поведінки і мають явно мотивуючу силу.

Ціннісні орієнтації, граючи важливу роль у формуванні етичної активності, забезпечують загальну спрямованість поведінки особистості, соціально значущий вибір нею цілей, цінностей, способів регуляції поведінки, її форм і стилю.

ЗАГ Ψ. 33. ПРИРОДНІ І СОЦ-НІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВ-НЯ ХАР-РУ. ХАР-Р І ОСОБИСТІСТЬ.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Структура:

- спрямованість (оцінне ставлення);

- переконання (ідеї, погляди, мотиви, що визначають П);

- розумові риси (розсудливість, зосередженість, поміркованість);

- емоції;

- воля;

- Т;

- повнота (багатство рис, ширина);

- цілісність (сила, незалежність, стійкість);

- визначеність (переконань, поглядів, світогляду);

- сила (енергійність, завзятість)

ЗАГ Ψ. 34. ХАР-КА ТЕОРЕТ-ГО І ПРАКТ-ГО МИСЛ-НЯ ТА ЇХ ПІДВИДІВ: ПОНЯТІЙНОГО, ОБРАЗНОГО, НАОЧНО-ОБРАЗНОГО, ПРЕДМЕТНО-ДІЙОВОГО. ПРИКЛАДИ.

Мислення – вищий Ψ пізнавальний процес, що полягає в узагальненому і опосередкованому відображенні дійсності, встановленні зв*язків між об*єктами, що пізнаються.

Теоретичне М – здійснюється в «умі» без будь-якої діяльності.

Практичне – завжди пов*язане із вирішенням завдань.

Понятійне оперує поняттями – клас однорідних предметів. Відображення заг та істотних вл-ей предметів і явищ. Основа формування – практика. ПР: груша, сонце.

Образне (наочно-образне) – процес пов*язаний зі сприйняттям оточуючої дійсності. Оперуваннями образами. Розвивається в онтогенезі. Інтеріоризація. ПР: Рахування в «умі».

Предметно-дійове – розв*язується безпосередньо в процесі діяльності. З цього виду починається розвиток мислення в Д. Практичні дії. Пов*язане з практичною перетворюючою діяльністю з реальними предметами.

Абстрактно-логічне – не пов*язане прямо з вивченням дійсності. Л не сприймає зовн світ і не виконує конкретних дій. Відбувається в «умі», здійснюється за допомогою понять.

ЗАГ Ψ. 35. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ. ПОРІВНЯЙТЕ ТИПИ АКЦЕНТУАЦІЇ.

Акцентуації – наголошення в Х 1 або декількох рис. К. Лонгард, 12 типів.

гіпертимний (Т) – постійно піднесений настрій, комунікативний, рухливий, енергійний, «душа компанії». Гіпоманія.
Дистимічний (Т) – постійно знижений настрій, тихий, спокійний, песимістичний, мовчазний, педантичний, апатичний, серйозний, відповідальний, добросовісний, справедливий. Субдепресивна патологія. Реактиивна депресія.
Збудливий (Х) – важко передбачити настрій і поведінку. Імпульсивний, часто про це шкодує. Має нестримні емоції та афекти (здатен стерти супротивника на порох). Енергійний, діловитий, ініціативний, хазяйновитий, добросовісний, любить Т і Д. Епілепсія.
Застрягаючий (Х) – дуже довго пам*ятає образи, мстивий. Борець за ідею, постійно в бойовому настрої. Заглиблений у минуле, виступає за справедливість, честолюбний. Стриманий, серйозний, принциповий, вимогливий, обов*язковий. Егоїстичні афекти.
Педантичний (Х) – гіпертрофоване ставлення до порядку, педантичність. Акуратність, пунктуальність, добросовісність, серйозність, надійність, обов*язковість, рівний настрій. Психопатія, обсесивно-компульсивний невроз, іпохондрія.
Тривожний (Т) – страх і тривога за все, низька самооцінка, тривожність без приводу. Емоційність, дружелюбність, зацікавленість, вразливість, самокритичність, обов*язковість. Синдром нав*язливих станів.
Емотивний (Т) – глибоко й тривожно переживає всі події. Співчутливий, емпатійний, альтруїст, обов*язковість.
Демонтративний (Х) – «актор», завжди намагається справити хороше враження. Егоцентризм. Істеричний невроз.
Екзальтований (Т) – емоції не мають напівтонів, чисті. Всі Е переживає щиро. Швидкозмінюваний настрій. БЦР.
Екстравертований (О) – гіперкомунікабельний, рухливий, життєрадісний, поверхневий.
Інтровертований (О) – самозаглиблений, замкнутий, відлюдькуватий, серйозний, принциповий, обдуманий.
Афективно-лабільний – нестійкість настрою і емоцій, прихильностей, «перекотиполе». Поєднання гіпертиміка і дистиміка. БЦР.

За А. Лічко: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, синзетивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний.

ЗАГ Ψ. 36. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ І ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ. ЕМОЦ. СТАНИ ЛЮДИНИ. ВИДИ ЕМОЦІЙ І ПОЧУТТІВ, ЇХ ВЛАСТИВОСТІ.

Емоції – суб*єктивні психічні стани, що відображають ставлення Л до світу, процесу і результату своєї діяльності.

Емоції (Маклаков) – псих процеси, що протікають у формі переживань і відображають особистісну значимість і оцінку зовн і внутр ситуацій для життєдіяльності Л.

Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів.

Емо стан – усвідомлене відчуття благополуччя/неблагополуччя у певний момент часу та його ступінь. Відображає статичний момент психіки, х-ть Ψ д-ть.

Параметри Емо: модальність, інтенсивність, глибина переживань, тривалість, усвідомленість, складність (суб*єктивне), умови винекнення, функція, вплив на організм.

Функції емо: комунікативна, регулятивна, сигнальна, мотиваційна, оцінююча, стимулююча, захисна.

Види емоцій: альтруїстичні, комунікативні, глоричні, праксичні, пугнічні, романтичні, гностичні, естетичні, гедоністичні, акизитивні.

Почуття: вищі (емоції), нижчі – пов*язані з назодоволенням/незадаволеням органічних потреб. Види почуттів: моральні, естетичні, інтелектуальні, праксичні.

Види емо станів: настрій – стан, що своєрідно забарвлює на певний час життя Л, х-є її життєвий тонус. Найбільш тривалий і контрольований;

Афект – сильне і відносно короткочасне переживання, що супроводжується різко вираженими рухами та мозковими проявами.

Фрустрація – емо стан, х-ю ознакою якого є дезорганізація свідомості і діяльності в ситуації безнадійності і втрати перспективи.

Тривога – емо відповідь на можливу Ψ загрозу. Вираж через хвилювання, побоювання, порушення спокою, стурбованість, напруження і знервованість.

Стрес – реакція опосередкована оцінкою загрози та захисними процесами.

Почуття конкретні, Е – абстрактні;

П мають предметний х-р, пов*язані з уявленнями про конкр об*єкт;

П – результат культ-істор розвитку, соціальні за х-м, властиві лише Л;

Емо спонтанні, більш широке поняття;

Емо мають орієнтувальний х-р, часто визначені і несвідомі, П усвідомлені і визначені, стійкі.

ЗАГ Ψ. 37. ХАР-КА ПРОЦЕСУ СПРИЙМ-НЯ. ВЛАСТ-ТІ СПР-НЯ. ЗНАЧЕННЯ В ПІЗНАВ-Й І ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛ-ТІ.

Властивості:

Предметність – явища світу відображаються у формі окремих предметів. Формується до 1-го року життя, на основі рухів і контактів дитини із зовнішнім світом.
Цілісність – здійснюється на основі узагальнення досвіду, предмет сприймається як ціле, навіть при частковому сприйманні. Умовно-рефлекторна основа. Здійснюється завдяки синтезу і аналізу.
Структурність – полягає у сприйнятті абстрагованого від відчуттів узагальненої структури об*єкта, що здійснюється протягом певного часу.
Константність – відносна постійність властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Досвід. Завжди пов*язана із діяльністю.
Аперцепція – залежність від загального змісту Ψ діяльності Л. Досвід, знання, мотивація, інтереси, Емо, установки.
Осмисленість – перцептивні образи завжди мають смисл. Мислення, мовлення.
Активність (вибірковість) – потреби і інтереси.

Потрібно навчання спрямовувати на розвиток довільності, усвідомлюваності.

ЗАГ Ψ. 38. ПРОАНАЛІЗУВАТИ ОСНОВНІ ЕМОЦ.СТАНИ, ЇХ ЗОВН-Й ВИРАЗ ТА НЕОБХІДНІСТЬ УПР-НЯ НИМИ В СПІЛК-НІ І ДІЯЛ-ТІ ВЧИТЕЛЯ.

Фізіологічний, патологічний. Виникає, коли Л нездатна знайти вихід із небезпечних чи неочікуваних ситуацій. Бурхливе та інтенсивне емо переживання, викликає дезорганізацію П і порушення фізіол процесів.

Фрустрація – емо стан, х-ю ознакою якого є дезорганізація свідомості і діяльності в ситуації безнадійності і втрати перспективи. Нслідки – агресивність, інертність, депресивні стани; сум, невпевненість, відчай, безсилля.

Тривога – емо відповідь на можливу Ψ загрозу. Вираж через хвилювання, побоювання, порушення спокою, стурбованість, напруження і знервованість. З фізіол – тривога ідентична переживанню страху.

Стрес – реакція опосередкована оцінкою загрози та захисними процесами. Еустрес – стимулює до дії. Дистрес – деструктивний вплив на психіку.

Фізіогноміка, вербальні й невербальні прояви. Потрібно – стриманість, воля, раціоналізація.

Етнічні особливості прояву емоцій.

ЗАГ Ψ. 39. ЗАГ-НА ХАР-КА ОСН-Х ВИДІВ І ВЛАСТ-Й СПРИЙМАННЯ.

Властивості:

Предметність – явища світу відображаються у формі окремих предметів. Формується до 1-го року життя, на основі рухів і контактів дитини із зовнішнім світом.
Цілісність – здійснюється на основі узагальнення досвіду, предмет сприймається як ціле, навіть при частковому сприйманні. Умовно-рефлекторна основа. Здійснюється завдяки синтезу і аналізу.
Структурність – полягає у сприйнятті абстрагованого від відчуттів узагальненої структури об*єкта, що здійснюється протягом певного часу.
Константність – відносна постійність властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Досвід. Завжди пов*язана із діяльністю.
Аперцепція – залежність від загального змісту Ψ діяльності Л. Досвід, знання, мотивація, інтереси, Емо, установки.
Осмисленість – перцептивні образи завжди мають смисл. Мислення, мовлення.
Активність (вибірковість) – потреби і інтереси.

Види:

за типом аналізатора – слух, зір, кінестетичні, смакові, шкірні.
За формою існування матерії – простір, час, рух.

Простір – величина, форма, розташування у просторі.. Ілюзії сприйяття; глибина – бінокулярний зір, перспектива, відносні розміри, структура; руховий параксис – рух предметів у протилежному руху Л напрямку.

Рух – тіло рух-ся, якщо воно пересувається більше ніж на 1/3° за с. Сприйняття руху потрібно для сприймання подій. Ілюзії – в ситуації 2 предметів, нерухомим здається той, що є рамкою для іншого.

Форма – визначається взаємозв*язком між елементами, їх організацією. Прості фігури сприймаються миттєво. Фігура і фон.

Час – мін 1/18 с – 2 с. Фактори – послідовність подій, фізіол ритмічні процеси, якість подій, емо забарвлення подій, незворотність подій, часова локалізація, часові інтервали, наявність точки відліку, суб*єктивний і об*єктивно-умовний аспекти.

Інд відмінності у сприйнятті.

ЗАГ Ψ. 40. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ «ЗДІБНОСТІ», ЇХ СТР-РА, ВЗАЄМОЗВ»ЯЗОК ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, ВОЛЬОВИХ РИС ХАР-РА І ЗДІБНОСТЕЙ.

Здібності – інд-психол особливості особистості, що є умовою успішного виконання продуктивної діяльності. Біосоціальні (Теплов, Нєбиліцин, Леонтьєв)

Здібності – реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.

Загальні – інд-психол якості, що характеризують належність Л до: художнього (синтез, образ), розумового (аналіз, абстракція, теорія) чи середнього типів (Павлов).

Структура: задатки, знання, вміння, навички.

Задатки – анатомо-фізіологічне підгрунтя здібностей (Т).

Рівні розвитку: обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість – своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує Л можливість успішного виконання певної діяльності.

Майстерність – досконалість у певному виді діяльності, найчастіше виробничій. Готовність до творчого вирішення проблем.

Талант – високий рівень розвитку спец здібностей. Оригінальність, новизна.

Геніальність – неповторність Л у різних видах діяльності. Універсалізм. Леонардо да Вінчі.

Широта: загальні (властиві більшості. Ψ явища), спеціальні (специфічні види діяльності).

Рівні виявлення: репродуктивний, творчий.

Види:

теоретичні – визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь навичок;
творчі – можливість відкриттів і виниходів, створення нових предметів матеріальної і духовної значимості.

Потенційні – реал-ся за певних соціальних умов.

Актуальні – реал-ся тут і тепер.

ЗАГ Ψ. 41. ПОНЯТТЯ «УЯВА», ЇЇ РОЛЬ У НАВЧАННЯ ВИХ-НІ ДІТЕЙ ТА САМОВИХ-НІ. ХАР-КА ВИДІВ УЯВИ.

Уява – процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом встановлення нових зв*язків між відомими образами та знаннями.

Види активної уяви: репродуктивна (мимовільна, довільна), творча (довільна), мрія (довільна).

Репродуктивна – відтворення об*єкта за його описом за макс схожістю.

Творча – перетворення і створення нових уявлень, без наявного зразку.

Мрія – самостійне створення нових образів бажаного майбутнього. Активна – плани на майбутнє. Пасивна – не пов*язана із втіленням.

Пасивна уява, види: сновидіння, дрімота, галюцинації.

За змістом діяльності: технічна, художня, наукова.

Види*

У того, чого Л не бачила, але що існує насправді;
У історичного минулого;
У майбутнього;
У того, чого ніколи не було і не буде.

Прийоми створення образів (аналіз отриманих вражень чи уявлень; синтез):

аглютинація створення нового образа шляхом приєднання частин предмету до іншого;
перебільшення – гіперболізація;
аналогія – побудова образу чимось схожого на існуючу річ;
схематизація – поверхневе сприймання;
акцентування – підкреслення найтиповіших ознак об*єкта;
типізація – виділення суттєвого повторюваного в однорідних образах.
ЗАГ Ψ. 42. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ «ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ», ПОКАЖІТЬ ЇХ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ І ДІЯЛ-ТІ ЛЮДИНИ. ДАЙТЕ ХАР-КУ ВЛАСТ-Й ПОЧУТТІВ. ВПЛИВ ЕМОЦІЙ І ПОЧУТТІВ НА НАВЧАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ЇЇ ПРОДУКТИВНІСТЬ.

Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів. Стенічні, астенічні.

Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб*єкта щодо предмета почуття. У П відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, Л, яке спонукає діяти певним чином щодо них. Для вияву почуттів необхідна воля.

Властивості: модальність (якість), інтенсивність (к-сть), глибина переживань (к-ть), тривалість (к-ть), сила (к-ть), усвідомленість, складність (суб*єктивне), функція.

Переключення – можливість перенесення емо забарвлення з причин почуттів на другорядні умови.

Передбачення – виникає на основі емо оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху/неуспіху. Сигнал про наслідки дій.

Просторово-часове зміщення – зміщення з самої події у згадку про неї. Основа пригадування.

ЗАГ Ψ. 43. РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕМОЦІЙ. ДАЙТЕ ХАР-КУ ВИЩИХ ПОЧУТТІВ ЛЮДИНИ. ЯК ФОРМУЮТЬСЯ МОРАЛЬНІ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ, ЕСТЕТИЧНІ ПОЧУТТЯ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ.

Вищі П – відображення ставлення Л до явищ соц дійсності.

Нижчі – пов*язані з назодоволенням/незадаволеням органічних потреб.

Види емоцій за Б. І. Додоновим: альтруїстичні, комунікативні, глоричні (потреба у самоствердженні), праксичні (діяльність), пугнічні (боротьба, адреналін), романтичні (незвичнісне, таємниче), гностичні (пізнавання), естетичні, гедоністичні (задоволення), акизитивні (набуття, здобуття чого небуть, колекціонування).

Фундаментальні за Ізардом К.: інтерес-хвилювання(+), радість(+), горе-страждання(-), гнів(-), відраза(-), презирство(-), страх(-), здивування, сором, провина.

Почуття формуються у процесі соціалізації.

ЗАГ Ψ. 44. ПОНЯТТЯ САМОМВІД-ТІ ОСОБ-ТІ. ВЗАЄМОЗВ»ЯЗОК МІЖ ПОНЯТТЯМИ «САМООЦ-КА», «САМОПОВАГА», «РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ».

Самосвідомість – це усвідомлення Л себе як особистості, своїх рис, якостей, стосунків з іншими, осмислення своїх дій. О водночас об*єкт і суб*єкт пізнання. Спочатку ситуативні образи «Я», пізніше вони об*єднуються у цілісний образ власного я.

Образ «Я» - усвідомлення своєї відмінності від зовн світу. Мерлін В.

Я-концепція – це динимічна с-ма уявлень Л про себе, на основі якої вона базує свої стосунки з іншими. Установка щодо себе. Компоненти: когнітивний, емо-оцінний, поведінковий.

Самооцінка – центральний компонент Я-концепції. Оцінка особистістю себе, своїх якостей, можливостей і місця серед ін Л. Адекватна, неадекватна (завищена, занижена). Ф-ції – регультивна, захисна.

Рівень домагань форм на основі самооцінки.

РД – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку Л вважає себе здатною. Чинник розвитку і самореалізації особистості. Адекватний, неадекватний.

Від РД та реальних досягнень залежить самоповага. В. Джемс, самоповага:

С=успіх/домагання.

ЗАГ Ψ. 45. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ. ІСТОРІЯ ВЧЕННЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ. ДАЙТЕ ПСИХОЛ. ХАР-КУ ТИПІВ ТЕМП-ТУ.

1) Гуморальні т-ї: Гіппократ/Гален, і. Кант. Рідини організму.

Сангвінік (кров) – енергійний, активний, оптимістичний;

Холерик (жовч) – енергійний, активний, агресивний;

Меланхолік (чорна жовч) – тихий, спокійний, пасивний;

Флегматик (слиз) – тихий, спокійний, загальмований.

Конституційні т-ї (1920). Е. Кречмер, у. Шелдон. Будова тіла.

Кречмер: Будови тіла: лептосоматик (астенік, повітря), пікнік (слиз), атлетик (жовч), диспластик.

астенік – шизотимік – загальмований у спілкуванні, непердбачаваний у поведінці, уникає стандартних рішень, несміливий, невольовий, невпевнений, неврівноважений (найчастіше меланхолік/холерик);
пікнік – циклотимік – спокійні, легкі у спілкуванні, м*які, терплячі, емоційні, повільні реакції, розслаблений вигляд (сангвінік);
атлетик – шизотимік/циклотимік – наполегливий, цілеспрямований, витримує великі фіз навантаження, агресивний, емоційний (флегматик).

Шелдон: ектоморф (астенік) - церебротонік, мезоморф (атлетик) - соматотонік, ендоморф (пікнік) – вісцеротонік.

Фізіологічна т-я. Типи нс – сильний, слабкий. Павлов, Теплов, Нєбиліцин, Мерлін.

Сила – рухливість, лабільність (врівноваженість), динамічність (збудження/гальмування).

Властивості – сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність.

Факторні – чистий опис властивостей, абстрагований від тіла чи НС.

Г. Хейманс, Е. Вірсма. Х-ки Т: емоційність/відсутність емо, активність/пасивність, первинна(екстраверсія)/вторинна(інтроверсія) функція (швидкість і перебіг реакції). Типи: сангвінік, флегматик, холерик, аморф, апатичний, нервовий, сентиментальний, той, що заплюється.

Е. Спірмен – факторний аналіз здібностей.

С. Берт виділив фактори: заг емоційність, стенічні/астенічні емоції, «+»/«-» емоції.

Д. Гілфорд – 13 факторів.

К. Лоуелл – фактори і суперфактори: запальність/стриманість, реалізм, емоційність, соціальна адаптованість.

\ЗАГ Ψ. 46. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ ЇХ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ.

ЕМОЦІЇ- суміш фізіол-го збудж-ня, експрес-ї повед-ки та свідомого досвіду.

Ф-ції: комунік-на, регулят-на, сигн-на, мотивац-на, оціночна, стимул-ча, захисна.

Хар-ки: модал-ть, інтенс-ть, глибина, тривал-ть, усвід-ть, склад-ть, умови вин-ня, ф-ції, вплив на орг-м.

Осн-ні Е риси Л-ни: Тривожність, депресія, любов, ворожість.

Теорії емоцій:

1-ДЖЕМСА-ЛАНГЕ: органічні зміни є причиною Е,фіз.стани Л-ни породжують переживання. Е-вроджена реакція організму,визн-ся тим,що Л-на робить під її впливом. Коломінський-відмінність.

2-КЕННОНА(критик 1т-її): тілесні зміни як насл-к Е змін дуже схожі між собою. Їх різниця недостатня для визн-ня різниці в Е.Сильні Е збіл-ть енергію орг-му і здійсн-ть знебол-й ефект.

3-БАРДА: тілесні і Е зміни відб-ся практично одночасно.

4-Активаційна т-я ЛІДСЕЯ-ХЕББА: Естани визн-ся впливом ретик-ї формації нижньої част.стовбура гол.мозку,що визн-є більшість Е параметрів. Е пов’язані з “компл-м активації” гол.мозку у відп-дь на подразн-ня. Висн-ки: Результат-ть діял-ті зал-ть від рівня активації гол.мозку,від Е переживань. На орг-м,НС найгірше впл-ть дуже сильні і дуже слабкі Е.

5-Когнітивна т-я ФЕСТІНГЕРА-ШЕХТЕРА: Ф-когніт-й дисонанс-супер-ть між тим,що Л-на знає і хоче знати.+Е вин-ть при підтв-ні очік-нь Л-ни,Е зал-ть від пам”яті,мотивів,інтересів,досвіду,спр-тя сит-ії. Е зал-ть від їх інтерпр-ії. Ш- Е=фізіол-не збудж-ня+його оцінка.

6-ЗАЙОНЦА(критик 5т-ії): ми не завжди інтерпрет-мо свої Е. Іноді Е р-ція відб-ся швидше ніж її інтерпр-я.

7-Інформ-на т-я СИМОНОВА: сила і якість Е визн-ся силою потреби і оцінкою здат-ті іі задовол-ти. Е=F*(П,(І –І )),де Е-ем-я,F-ф-ція,П-потреба,І –наявна інфо,І –необхідна інфо.

8-ВУНДТА: всі існуючі Е можна розташ-ти у тривимірному просторі з такими осями. Х-напруж-ня-розсл-ня,очік-ня виріш-ня;У-задовол-ня-незадов-ня;Z-збудж-ня-спокій.

9-Теорія протил-х Е СОЛОМОНА: кожна Е викл-є протил-ну,яка за повтор-м сит-її посил-ся(амбівал-ть подвійний хар-р).

Осн-ні напр-ки сучасних досл-нь Е сфери особ-ті:

-досл-ня емоц-ті Л-ни. Е-ть розум-ть як хар-ку ос-ті. Е енергія може спрям-сь: проти Л-й-гнів, до Л-й-любов, від Л-й-страх, проти себе-сум(депресія). Інтерпр-я зал-ть від того,чи бачила Л-на причину Е.

-досл-ня стрим-ня Е. Якщо до 10р.дитина не вміє стрим-ти Е- негат-ні насл-ки в житті.

Л. Терстоун – 7 факторів другого порядку. Профіль Т. Фактори: енергійність, активність, імпульсивність, домінантність, стабільність, соціабельність, рефлексивність.

5) Емо т-ї.

В. Вундт – Т- це схильність до афектів і емоцій ХСМФ.

Мерлін – Е – форма прояву Т (збудливість, схильність до певних емо). ХСМФ.

Симонов П. – для кожного типу х-на певна емо спрямованість, що вираж переважанням 1-ї конкретної емо. ХМСФ.

Грей Д. – Т – відображає інд відміності у схильності до певних видів емо. Вл-ті Т – швидкість, інтенсивність, тривалість, змінюваність емоцій.

1 / 31 2 3 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
15.09.2019395.26 Кб1В__дпов__д__ ММ.doc
#
10.11.2018321.02 Кб1В_електр. вар. мет. вкз. до нап. курс. з Ек.під....doc
#
23.02.20161.77 Mб29ВІДКРИТІ ПОШКОДЖЕННЯ.doc
#
09.09.2019357.38 Кб2Відп на пит вікова.doc
#
09.09.2019142.34 Кб2Відп на пит дифер.doc
#
09.09.2019315.39 Кб0Відп на пит загальна.doc
#
09.09.2019107.52 Кб1Відп по пит психодіагн.doc
#
14.09.2019406.77 Кб2Відповіді ДФК.docx
#
23.02.2016349.58 Кб260Відповіді з літературознавства.docx
#
15.09.2019459.26 Кб3відповіді з математики 1-10..doc
#
23.02.201693.29 Кб98відповіді малі 2блок.docx

1) Гуморальні т-ї: Гіппократ/Гален, і. Кант. Рідини організму.

Конституційні т-ї (1920). Е. Кречмер, у. Шелдон. Будова тіла.

Фізіологічна т-я. Типи нс – сильний, слабкий. Павлов, Теплов, Нєбиліцин, Мерлін.