1.Літературознавство як сучасна наукова дисципліна та його складові частини

Слово "література" походить від латинського littera, що означає "буква ". Художня література — це один із видів мистецтва, що образно відтворює світ засобами мови.Усвідомлення літератури як мистецтва припадає на XIX століття.Літературознавство — це наука про мистецтво слова. Вона сформувалася наприкінці XVIII — на початку XIX століть.

Складові частини літературознавства:

Історія літератури (грец. historia — оповідь про минуле і лат. litteratura — буквенне письмо) вивчає особливості розвитку художньої літератури у зв'язках і взаємовпливах; роль окремих письменників і творів у літературному процесі; формування родів, видів, жанрів, напрямів, течій. Історія художньої літератури досліджує розвиток літератури у зв'язку з розвитком суспільства; соціальним, культурним середовищем, починаючи від найдавніших часів і закінчуючи творами сьогодення. Є національні, континентальні і всесвітня історії літератури. Художня література кожного народу має свої специфічні особливості.

Теорія літератури (грец. thedria — спостереження, дослідження) вивчає загальні закономірності розвитку художньої літератури, її сутність, зміст і форму, критерії оцінки художніх творів, методологію і методику аналізу літератури як мистецтва слова, особливості родів, видів, жанрів, течій, напрямів і стилів. Теорія літератури утвердилася на межі XVIII—XIX ст.

Літературна критика (грец. kritike — судження) вивчає нові твори, поточний літературний процес. її предмет — окремий твір, творчість письменника, нові твори кількох письменників. Літературна критика допомагає читачам зрозуміти особливості змісту і форми художнього твору, його здобутки і втрати, сприяє формуванню естетичних смаків. Провідні жанри літературної критики — літературні портрети, літературно-критичні огляди, рецензії, відгуки, анотації тощо.Теорія літератури, історія літератури і літературна критика тісно пов'язані між собою. Без теорії літератури немає історії, а без історії — немає теорії літератури. Здобутки теорії літератури використовують історики літератури і літературні критики. Літературний критик — це і теоретик літератури, й історик літератури, і компаративіст (лат. comparativus — порівняльний). Він вивчає літературу у взаємозв'язках, взаємовпливах, відшукуючи подібне і відмінне в художніх творах.Літературна критика збагачує історію літератури новими фактами, виявляючи тенденції і перспективи розвитку літератури.

Літературознавча методологія— системаметодів, які використовуються в науці про літературу —літературознавстві; теоретичне осмислення суті цих методів, їхевристичнихможливостей, умов ефективного використання. Літературознавча метолологія тісно пов'язана зтеорією літератури, історично змінюваним розумінням природи і специфікихудожньої літератури.

За Г.-В.-Ф. Гегелем, метод — це теорія, повернута до практики. На основі цієї тези можна твердити, що літературознавчі методи — це теоретико-літературні знання, на які спирається дослідник літератури в процесі її вивчення. Якщо будь-який метод у сфері духовної культури— це аналог попередньо узагальнених і теоретично осмислених явищ, то стає зрозумілим, що літературознавча методологія залежить від адекватного і повного пізнаннялітературного процесув усьому його розмаїтті, а тому вона не може бути застиглою, аби за її допомогою вичерпно і задовільно пояснити нові неповторні художні цінності. У зв'язку з цим кожналітературознавча школа, яка опирається на літературу свого часу і відповідні її суті засади, швидко виявляє власну обмеженість (її випереджуєхудожня практика) і дає поштовх народженню нових методологічних підходів.

+ конспект