Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді з літературознавства.docx
Скачиваний:
233
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
349.58 Кб
Скачать

36.Поняття літературної сугестії.Сугестія як жанрова ознака

Суге́стія(лат.suggestio, відsuggero: навчаю, навіюю)—жанроваспецифіка літератури, базована на нюансованій тональності, додаткових смислових натяках, передчуваннях. Звернена доемоційноїсфери, допідсвідомості, вона навіює читачеві думки і переживання письменника.

Історія дослідження[ред. • ред. Код]

Поняття сугестії з'явилося в англійській філології у XVIII ст. у зв'язку з дослідженнями орієнталістів, коли В. Джонс та Х. Вілсон переклали санскритський термін «в'янджана» як «сила навіювання». Його вживалиШ. БодлертаС. Малларме, апробувавО. Фет, перебуваючи під впливом філософіїА. Шопенгауера. Теоретичного значення сугестії надавД. Овсянико-Куликовський, який поглибив ученняО. Потебніпро форму[1]. Однак термін не набув чіткого понятійного наповнення.Соціопсихологитлумачать сугестію як підказування, навіювання слухачеві, програмування його настрою, літературознавці — якпідтекст, другий і третій плани зображення, аО. Веселовськийзастосовував його в обох аспектах. ІндологБ. Ларінвбачав у сугестії прихований ефект, невід'ємний від поетичного мовлення, румунський літературознавець Л. Ягустін вказував на словесно не виражені, навіювані поетичні настрої, що відображають внутрішню сутність ліричного твору. Цими проблемами цікавився російський філософВ. Соловйов, що засвідчує його стаття «Буддійський настрій у поезії» (1894)[2]про поему «Давні речі» А. Голеніщева-Кутузова. Поняття сугестії найпоширеніше упсихології, на позначення прямого (імперативного) чи опосередкованого впливу на душевну сферу людини, зумовленого потребою програмування її поведінки, виконання навіяного їй змісту. При цьому застосовують спеціальні приховані словесні формули, що немовби мимохідь вводяться у свідомість сугерента, стають чинниками активного впливу на його поведінку. І. Черепанова («Будинок Чаклунки: будова творчого несвідомого», 1996) пов'язує сугестію як арсенал засобів та прийомів спрямованого впливу із настановою особистості, яка ще не усвідомила себе готовою до певного сприйняття, вирішення, дії. Московський дослідник В. Аллахверхов («Психологія мистецтва: есе про таємницю емоційного впливу художнього твору», 2001) переносить функціональні можливості сугестії на ефектконтрасту, колидисонансу художньому тексті активізує свідомість реципієнта, змушує його інтерпретувати (спосіб творення суперечностей), конструювати логічну неможливість (шквалоксюморонів), двозначності, переходячи від «поверхневого тексту» до внутрішнього, неусвідомленого, породжувати оманливі очікування (алогізмсюжету), грати з символами. При цьому різні семантичні, тропеїчні, стилістичні тощо засоби можуть використовуватися як на пантекстуальному (сюжетному) рівні, так і у фрагментах художнього твору.

Українські дослідження[ред. • ред. Код]

Підвалини розуміння сугестії в українському літературознавстві закладав І. Франко(«Із секретів поетичної творчості») на підставі тлумачення «верхньої» і «нижньої» свідомості, запозиченого у німецького вченого М. Дессуара. І. Франко вважав, що поет творить у непритомному стані, «задля доконання сугестії мусить розворушити цілу духовну істоту зворушити своє життя, напружити свою уяву, пережити все те, що хоче вилити в поетичному творі, пережити якнайповніше і найінтенсивніше, щоби пережите могло влитися в слова, якнайбільше відповідні дійсному переживанню».