- •24. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. М. Костомаров.
- •25. Автономно-федералістична концепція м. Драгоманова
- •27. Історіософська концепція м. Грушевського
- •27. Самостійницькі ідеї м. Міхновського
- •Український націоналізм д. Донцова
- •28. Державницька ідеологія в. Липинського
- •29. Українська політико-правова думка в умовах тоталітаризму.
- •31. Політичні ідеали Сковороди
- •32. Політична думка хіх ст. На західноукраїнських землях (і. Франко, м. Павлик, ю. Бачинський)
- •33. Еволюція політичних поглядів в. Винниченка
- •34. Український націонал-комунізм
- •35. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи
- •36. Основні концепції політичної влади
- •37. Форми та механізм політичної влади
- •38. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •39. Поняття і структура політичної системи
- •40. Теорія політичної системи суспільства
- •41. Функції й типологія політичних систем
- •42. Проблеми розвитку політичної системи України
- •43. Поняття «держава» і теорії її походження
- •44. Типи, структура і функції держави
- •45. Форми державного правління і державного устрою
- •46. Сутність типологія функції політичної еліти
- •47. Теорії еліт
- •48. Сучасна політична еліта України, її відмінні риси та особливості формування.
- •49. Суть функції типи політичного лідерства
- •50. Поняття виникнення функції політичної партії
- •62. Політична культура особи класу нації суспільства механізм формування політичної культури
- •63. Типи політичної культури
- •64. Поняття політичної ідеології
- •65. Ідеологія лібералізм неолібералізм
- •66. Політична ідеологія консерватизм неоконсерватизм
- •67. Політична ідеологія соціалізму соціал демократії (основні відмінності)
24. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. М. Костомаров.
Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать "Статут Слов'янського товариства св. Кирила та Мефодія", відозви "Брати українці" та "Братья великороссияне и поляки", "Книги буття українського народу", а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації –
Статут Слов'янського товариства св. Кирила та Мефодія (саме таку назву носило товариство) складається з двох частин. Перша - "Головні ідеї" - містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга - "Головні правила товариства" - присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства.
Для кирило-мефодіївців слов'янофільство не було самодостатньою ідеєю. У підготовчих матеріалах до програмних документів товариства досить чітко прослідковується думка про те, що, оскільки всі спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались невдачею, то єдиним виходом для них, який дозволить позбавитись національного і соціального гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов'янськими народами. Слов'янофільство учасників Кирило-Мефодіївського товариства корінним чином відрізнялось від російського слов'янофільства і було більш співзвучним до чеського, словацького чи польського.
Іншою, не менш важливою умовою створення майбутнього слов'янського союзу, було встановлення у всіх слов'янських народів республіканської форми правління та політико-правової рівності громадян: "Приймаємо, що кожне слов'янське плем'я повинно мати правління народне і дотримуватись повної рівності співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану".
Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов'янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що "... правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.
М. Костомаров, якого (поряд із М. Драгомановим), можна вважати одним із основоположників української політології як науки, був одним із найактивніших учасників Кирило-Мефодіївського товариства. В його особі втілювалися риси романтика в поєднанні з високим релігійним напруженням, яке відзначало майже всіх членів товариства. Рушійними силами української історії він вважав народні маси, їхню самосвідомість: чим свідоміший народ, тим швидше він знайде самого себе і шляхом самореалізації самовизволиться.
Думки М. Костомарова про федерацію, республіканський лад, громадські свободи, що складали у синтезі його політичну концепцію, були обгрунтовані ним у програмі кирило-мефодіївців та окремих статтях, надрукованих у журналі "Основа" (виходив у Петербурзі в 1861- 1862 pp.). Це передусім "Думки про федеративний принцип у старій Русі", "Дві руські народності", "Риси народної південно-руської історії" та "Правда московцям о Руси".
Крім Костомарова, найвидатнішими членами Кирило-Мефодіївського товариства були Тарас Шевченко, вчений Микола Гулак, публіцист, майбутній видавець "Основи" Олександр Навроцький, письменник Панас Маркович, поет, історик і письменник Пантелеймон Куліш.
Слов'янські республіки, на думку Костомарова, повинні були утворити союз. У своїх автобіографічних записках написаних значно пізніше, Костомаров стверджував, що цей союз мав бути федерацією слов'янських республік, з'єднаних між собою на зразок давніх грецьких держав або Сполучених Штатів Північної Америки.