29. Українська політико-правова думка в умовах тоталітаризму.

Перегодом, у XVII—XVIII ст., основною функцією політичної системи став вважатися контроль за громадянами, за дотриманням ними державних наказів і законів. Держава стала поділяти громадян на тих, які керують, і тих, якими керують. Перші з них наділені правами ухвалювати рішення, другі — обов'язками визнавати и виконувати їх.

Демократичне суспільство виходить із визнання того факту, що держава неповинна контролювати життя громадян і диктувати їм свої рішення, обмежувати свободу окремої особи. Навпаки, вона має надати кожній людині можливість самій реалізувати свої індивідуальні інтереси.

Людина в демократігчному суспільстві в усьому покладається на саму себе, тут усі рівні в праві вибору дій. Все це важливо зазначити тому, що віковічна політична суперечка з питань: Що краще — держава чи суспільство?

Як співвідносяться державна влада і свобода людини? — ще далеко не завершена.

Лібералізм, марксизм, анархізм дають на них різні відповіді. Нині зрозуміло, і це потвердила історична практика, що суспільство не можливе поза державою, отож і людина не може жити поза суспільством і поза державою. Але якщо в умовах тоталітаризму держава виступає як альтернатива свободи громадян (а людина тут існує для держави), то в умовах демократії, навпаки, держава існує для суспільства, для людини.

В тоталітарній державі інтереси людей не враховуються і вважається само собою зрозумілим, що інтереси людей (суспільства) — це і є інтереси держави, державної влади. За таких умов людина перестає бути вільною і перетворюється на засіб реалізації цілей держави. Держава підпорядковує своєму диктатові всі сфери суспільних відносин, що призводить до повного відчуження людини від економіки й політики.

Сила тоталітарної держави лягає страшенним тягарем на життя кожної окремої людини. Власна доля і власна думка людини мусять щезнути, бо держава визнає їх непотрібними і навіть шкідливими. В умовах тоталітаризму набуває значного поширення таке явище, як деформація особистості. Це майже єдина можливість для людини «вижити», забезпечити собі та своїй сім'ї хоч якісь умови для пристосування до тоталітарного режиму. Втрата поваги до себе — характерна риса одержавленої особистості.

Тоталітарна система формує людину, у якої нема нічого особистого, яка уособлює собою лише конкретну посаду і відповідну функцію. Людина, її особисте життя, думки цікавлять державу лише тією мірою, якою вони забезпечують успішну її роботу.

31. Політичні ідеали Сковороди

У добу визвольних змагань українська політична думка була представ­лена іменами П. Могили, Б. Хмельницького, І. Мазепи, Л. Барановича, І. Гілятовського, Ю. Немирича; на початку національного відродження — іменами В. Антоновича, І. Гізеля, П. Орлика, С. Яворського, Ф. Проко-повича, М. Козачинського і, звичайно ж, мандрівного філософа-гуманіста Григорія Сковороди.

Політична філософія Григорія Сковороди базується на зрозумінні людини як особливого витвору макрокосму. Людина, вважав філософ, є центр, у якому сходяться всі життєві проблеми, діяльність і пізнання. Щоб пізнати світ (макрокосм) людина має пізнати себе (мікрокосм). Саме в самопізнанні бачив Григорій Сковорода ключ до розкриття буття світу як світу природи і людської культури. Найважливішим для людини є щастя, яке ґрунтується на духовному багатстві людини. Ні чини, ні звання, ні посади не можуть підмінити глибину духовного єства людини. Пізнавши себе, вважав філософ, людина вибере відповідно до власної природи заняття («сродний труд») і організує свій спосіб життя відповідно до своїх духовних надбань. Г. Сковорода обстоював ідею відродження людини, маючи на увазі ідеал пізнання людиною в собі Бога. Звідси ж беруть витоки обґрунтування філософом системи суспільних відносин як людських, людяних, гуманістичних. Суспільно-політичний ідеал — гармонійне суспільство — трактується ним як «люд­ська держава», політичний устрій якої спирається на суспільний компро­міс, взаєморозуміння і духовну (божественну) єдність громадян. І хоч його міркування певною мірою мають фрагментарний характер, багато в чому позначені утопізмом і містикою, загальну ідеологію повернення (наближення) людини до людських форм соціальних відносин, схоплені філософом досить точно і своєчасно.