- •24. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. М. Костомаров.
- •25. Автономно-федералістична концепція м. Драгоманова
- •27. Історіософська концепція м. Грушевського
- •27. Самостійницькі ідеї м. Міхновського
- •Український націоналізм д. Донцова
- •28. Державницька ідеологія в. Липинського
- •29. Українська політико-правова думка в умовах тоталітаризму.
- •31. Політичні ідеали Сковороди
- •32. Політична думка хіх ст. На західноукраїнських землях (і. Франко, м. Павлик, ю. Бачинський)
- •33. Еволюція політичних поглядів в. Винниченка
- •34. Український націонал-комунізм
- •35. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи
- •36. Основні концепції політичної влади
- •37. Форми та механізм політичної влади
- •38. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •39. Поняття і структура політичної системи
- •40. Теорія політичної системи суспільства
- •41. Функції й типологія політичних систем
- •42. Проблеми розвитку політичної системи України
- •43. Поняття «держава» і теорії її походження
- •44. Типи, структура і функції держави
- •45. Форми державного правління і державного устрою
- •46. Сутність типологія функції політичної еліти
- •47. Теорії еліт
- •48. Сучасна політична еліта України, її відмінні риси та особливості формування.
- •49. Суть функції типи політичного лідерства
- •50. Поняття виникнення функції політичної партії
- •62. Політична культура особи класу нації суспільства механізм формування політичної культури
- •63. Типи політичної культури
- •64. Поняття політичної ідеології
- •65. Ідеологія лібералізм неолібералізм
- •66. Політична ідеологія консерватизм неоконсерватизм
- •67. Політична ідеологія соціалізму соціал демократії (основні відмінності)
43. Поняття «держава» і теорії її походження
Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми — політичної організації — є держава.
Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємпов´язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
Інколи поняття «держава» вживають як синонім понять «суспільства», «країна» або на позначення сукупності зв´язків між громадянами та органами управління, між цими органами (наприклад, парламентом і урядом). У повсякденній мові держава ототожнюється з владою, правосуддям, адмініструванням, контролем тощо.
Державу характеризують:
— організація влади за певним територіальним принципом: поділ населення за територією проживання, а не за кровно-родинними ознаками;
— всезагальність (держава охоплює своїм впливом усіх людей, що мешкають на її території, в тому числі громадян інших держав);
— наявність публічної влади, здійснюваної особами, зайнятими винятково управлінням суспільством та охороною встановлених у ньому порядків (державні чиновники);
— право і можливість проводити внутрішню і зовнішню політику від імені всього суспільства;
— монопольне право на примусовий вплив щодо населення і наявність особливої системи органів, установ і знарядь примусу (армія, поліція, суд, тюрми), які виконують функції державної влади;
— суверенна законотворчість (право видавати закони і правила, обов´язкові для всього населення);
— монопольне право на збирання податків для формування загальнонаціонального бюджету, утримання державного апарату.
Ці ознаки визначають внутрішні й зовнішні державні зв´язки як необхідну форму існування і розвитку сучасних суспільств (народів).
Місце та роль держави в політичній системі визначаються основними принципами її функціонування:
— верховенство публічної влади;
— збереження єдності держави, що ґрунтується на досягненні згоди між тими, ким керують, і тими, хто управляє, незалежно від складу уряду і правлячої партії;
— досягнення єдності держави через відповідний зв´язок із соціальними силами суспільства (класами, групами, націями, політичними партіями тощо), за допомогою права і можливості здійснювати внутрішню й зовнішню політику від імені народу, через органічну взаємодію з громадянським суспільством загалом.
Держава виникла на певній стадії розвитку людства. Політична, правова література подає різні теорії походження держави.
Неісторична теорія, її висунув Аристотель, проголосивши: природа людини як «політичної істоти» визначила їй жити в суспільстві, і тому держава є природним продуктом розвитку людських спільнот.
Теологічна теорія. Охоплює аналогічні за змістом традиційні концепції християнської культури, за якими державна влада виникла з волі надприродного чинника — Бога.
Сучасна католицька церква підтримує божественний генезис ідеї про державу і принципи влади. Існує навіть політичний напрям — клерикалізм, який прагне до посилення впливу церкви на усі сфери життя та державу.
Патріархальна теорія, її фундатором був англійський філософ Роберт Філмер (XIII ст.). Отже, держава є розширеною формою патріархальної влади, що здійснюється від імені всіх і для загального блага.
Теорія суспільного договору. У XVII і XVIII ст., в монархічно-абсолютистську добу в Європі виникли різні теорії суспільного договору походження держави.
Сутність означеної теорії в тому, що держава виникає не з волі Бога, а створюється добровільно суспільним договором суверенних громадян з правителем за законами людського розуму.
Теорія підкорення (конфліктно-насильницька), її фундатором є польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович. Ґрунтуючись на концепції соціального дарвінізму (перенесення на суспільство сформульованого Ч. Дарвіном закону боротьби видів за існування і виживання), він вважає, що виникнення держави є результатом завоювання організованішими і сильнішими групами людей гірше організованих і слабших спільнот.
Класова теорія, її основоположниками є К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони стверджували, що виникнення держави — це природно-історичний, об´єктивний процес. Держава започатковується в пізній фазі общинно-племінного ладу і розвивається впродовж тривалого історичного періоду. Основними умовами її утвердження (III—IV тис. до н. е.) були поява додаткового суспільного продукту внаслідок удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, виникнення майнової нерівності, розподілу праці, а також класів.