28. Державницька ідеологія в. Липинського

В. Липинський стверджував, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Основна орієнтація В. Липинського — ніхто не збудує Української держави, якщо ми самі собі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, якщо ми самі нацією не схочемо бути. Відповідно власне призначення він вбачав у тому, щоб прищепити народові України свої висновки як світогляд, здатний перетворити пасивний народ у політичне активний організм. Отже, ідеологія розглядалася як рушійна сила національного відродження. Коли відродження націй відбувається без національного ідеалізму, без любові до цілої нації в усіх її класах і- групах, без того . ідейного національного пафосу, того романтичного захоплення образом нової волі й незалежності націй, що йде в парі з відродженням усіх європейських народів, то внаслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Зостається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.

Українську державницьку ідеологію В. Липинський будував на давніх народних традиціях, зокрема на державному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етнічній культурі хліборобської спільноти. При цьому державність бачилася йому як спадкоємна монархія, очолювана гетьманом.

В. Липинський намагався обґрунтувати такий державний устрій. Він вважав, що парламентаризм при однопалатній системі із загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демократії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський виходив з того, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існування від демократії і що демократичні нації можуть існувати тільки там, де була чи є своя власна національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.

Для консолідації деморалізованої бюрократичною Ро¬сією нації і створення держави потрібна сильна влада в руках однієї особи, щоб репрезентувати ідею суверенності та незалежності. Ця особа очолювала б державну оборону і через кабінет міністрів — державну адміністрацію, її влада була б обмежена двома законодавчими палатами, які б спиралися не на політичну демагогію, а на сталі й незмінні принципи інтересів території і праці. Інтереси території представляла б нижча палата — з'їзд Рад поодиноких земель, інтереси праці — вища палата — Трудова рада державна. Природно, що про одну із центральних проблем — взаємовідносини з Росією — В. Липинський писав, що російська орієнтація (більшовицька чи протибільшевицька), в формі заведення в Україні російської державності не допоможе нашому національному об'єднанню, підтримає нашу внутрішню анархію, тому вона для нас, хліборобів, не годиться. Разом з цим він наголошував, що географічне положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають, щоб ми з Росією та Білорусією, як зовсім окрема та суверенна Українська національна держава, утворили тісний мілітарний та економічний союз і спільно з ними шукали собі союзників у Європі.

Оскільки держава була вузловим питанням у концепції В. Липнпського, то він намагався пояснити роль соціальних верств у політичному житті народів. В. Липинський вважав, що здатність держави до життя залежить від форми її суспільної організації. В. Липинський розглядав державність як фактор національної інтеграції. «Тільки власна Українська держава, — зазначав він, — дасть нам той об'єднуючий дух, котрий усіх нас, хліборобів, в один міцний, твердий український хліборобський клас міцно зв'язує. Бо тільки в ім'я власної Української держави і спільної національно-державної культури зможемо ми знайти спільну мову з іншими українськими класами і необхідний для тривкого державного ладу компроміс з ними заключити».

Отже, згідно з концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органічну цілість. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку В. Липинського, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.