Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді на залік 23-67.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
24.11.2018
Размер:
609.28 Кб
Скачать

Український націоналізм д. Донцова

На відміну від комуністичного руху, який, за словами Я.Грицака, зазнав злету і падіння, український націоналізм у міжвоєнні роки переживав період невпинного піднесення. Це пояснювалося відсутністю будь-яких перспектив для українців у Польській державі добитися права на національне самовизначення парламентськими засобами та крахом радянофільських ілюзій, які певний час панували серед частини західноукраїнського суспільства. Націоналізм був формою природного інстинкту української нації, як і будь-якої іншої, до самозбереження та самоповаги.

Окрім УВО значний вплив на розвиток західноукраїнського суспільства міжвоєнної доби мала діяльність головного ідеолога українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова (1883—1973). Як активний учасник національно-визвольних змагань, він після їх поразки змушений був залишити Наддніпрянщину і перебратися в 1922 р. до Львова, де займався політичною роботою та редагував «Літературно-науковий вісник». У своїх працях, основними з яких були «Підстави нашої політики» (1921) та «Націоналізм» (1926), Д.Донцов обстоював т. зв. інтегральний націоналізм, згідно з яким кожен націоналіст зобов'язаний був інтегрувати (поєднати) всі свої помисли і вчинки зі справою розвитку національно-визвольної революції (інша назва інтегрального націоналізму — чинний націоналізм — тобто такий, що ґрунтується на «чині» (дії)). Д. Донцов, піддав нищівній критиці дотеперішній український національний рух, причини поразки якого вбачав у захопленні провідних українських ідеологів — Драгоманова, Франка, Грушевського — «універсальними» правдами, ідеалами вселюдського братерства й справедливості, демократією й балачками там, де потрібні були рішучі дії. Він відстоював зверхність колективного над індивідуальним, елітарного над масовим, національного над вселюдським. Нація оголошувалася абсолютною цінністю, а здобуття незалежної держави — головною метою. Щоб добитися цієї мети, потрібно було, на його думку," виховати з українця людину, яка б горіла фанатичною любов'ю до своєї нації, яка б у своїй одержимості позбулася моралі «міщанина-буржуа» й визнавала моральним і етичним тільки те, що зміцнює силу нації та забезпечує її зростання. Наголос робився на волю, на сильну особистість, на «єдину організацію» з «єдиним вождем», на роль «ініціативної меншості», яка є рушійною силою історії, та на її «творче насильство» над «неусвідомленими» масами. Неабияке місце в ідеології інтегрального націоналізму відводилося плеканню культу боротьби, самопожертви та національного героїзму. Старе націоналістичне гасло «Україна для українців» поступово витіснялося новим — «українці для України».

Без сумніву, ідеологія інтегрального націоналізму Д.Донцова містила елементи авторитаризму та тоталітаризму, у деяких аспектах була близькою до фашистської. Але в 1920-х роках такі тенденції поширилися в усій Європі. До 1929 р. авторитарні режими усталилися в Албанії, Італії, Литві, Польщі, Португалії, СРСР, Угорщині, Югославії, а наприкінці міжвоєнного періоду, по суті, єдиними демократичними країнами в Європі залишалися тільки Англія і Франція. Виходячи з цього, радикалізація поглядів національно упосліджених українців видається явищем закономірним й історично виправданим.