Варіанти тлумачення поняття «верлібр»[ред. • ред. Код]

З точки зору Г.Сидоренко, верлібр — нерівноскладовий вірш з певними ознаками від однорідної стопної будови і обов'язкової  системи римування) [4]. В.Баєвський вважає, що — це всі вірші з нерівними рядками («вольні») і без рим, у тому числі вольний білий ямб, вольний білий дольник, вольний білий акцентний вірш. Ширше тлумачення у С.Комилова, який вбачає у верлібрі нерівноскладовий і нерівно наголошений вірш, який відштовхується від метричних і розмірних систем, «основується на зіставленні і прирівненні принципово нерівних рядків, що виступають як нерозкладні одиниці віршованого ритму». В.Бунчук відкреслює особливу роль неметричних повторів у верлібрі. Приваблює своєю узагальненістю визначення О.Жовтіса: "верлібр — це  вірш, який «будується на новотворі фонетичних сутностей різних рівнів, що неперіодично змінюють одна іншу, причому субодиницями повтору у співвідносних рядках або сегментах рядка можуть бути фонема, склад, група складів (стопа, доля і т. ін.), наголос, клаузула, слово, група слів» [3].

Отже, верлібр — це вірш, який не має наскрізної симетричності будови, що структурно наближає його до прози. Саме тому можна говорити про ознаки нової симетричності у ньому.

У сучасному віршознавстві протиставляються метричності (В.Брюсов, В.Баєвський, С.Кормилов, М.Гаспаров та ін..) і немитричності верлібру (В.Поліщук). Однак, якщо визнати його принципову неоднорідність, то відпаде необхідність зіштовхувати ці концепції: верлібр — метричний і неметричний, розмірний і нерозмірний. На метричному рівні він обіймає головним чином метри і розміри некласичного вірша: включення класичних, силабо-тонічних метрів і розмірів у мірності. На неметричному рівні верлібр організовується ритміко-синтаксичними фігурами (Н.Черемисіна зазначає, що рядок найчастіше «дорівнює ритмічні фігурі, рідше вміщує дві фігури»). Подібну думку ще у 20-ті роки висловлював В.Поліщук, котрий на основі теоретичних положень Вільдрака і Дюамеля розробив поняття загальної міри художнього ритму — «хвиляди», яке по суті збігається з поняттям ритмоінтонаційної одиниці — синтагми. Втім теорія неметричної побудови верлібру і сьогодні залишається недостатньо розробленою і дискусійною.

Питання походження українського верлібру[ред. • ред. Код]

До дискусійних належить і проблема походження українського верлібру. Структури, подібні до вільного вірша, є у давній книжній і народній поезії (голосіння, обрядових примовляннях тощо). Б.Бунчук звертає увагу на те, що, скажімо, у голосіннях «ні ізотоніям, ні ізосилабізм рядків самі прикмети – у таких зразках давньої книжної поезії, як азбучний вірш «А.Аз Єсмь всему миру свет», надрукованому у букварі І.Федорова 1574 р.» (щоправда, дослідник розрізняє вільний вірш і власне верлібр, вважаючи перше поняття родовим, а друге видовим) [5].

Проте усі нерівно наголошені і нерівноскладові форми народної і книжної поезії мають таке саме відношення до верлібру, як і до інших  форм некласичного вірша, у яких порушено принцип ізосилабізму й ітонізму, зокрема, до дольника, тактовика і акцентного вірша. Співвідношення цих джерел лише з верлібром неправомірне. Перефразовуючи І. Качуровького, можна сказати, що певною мірою «вільний вірш» народної і давньої книжної поезії – родове поняття по відношенню до всіх нерегулярних форм сучасного східнослов’янського вірша [5].

Теоретики-віршознавці 20-х років, зокрема Д.Загул, посилаючись на Вільдрака і Дюамеля, визначали два типи верлібру, поширених і в західноєвропейській, і в українській поезії, - метричний, різностопний (вільні 2- і 3-складники), який власне не є верлібром, і його протилежність – неметричний вірш ( в обох випадках вірш білий, тобто неримований). Але жива практика вільного вірша не обмежується такою класифікацією; типологія верлібру в поезії 20-х років була різноманітнішою. Розгалужується форми як простого (з відносно стійкою домінантою), так і складного (із змінними домінантами) верлібру. Для першого, як і раніше, найхарактерніша форма 3-складника із змінною анакрузою, що спорадично переходить в дольники. У творчості поетів радянського періоду ця форма вирізняється вкрапленням 2-складових розмірів, що загалом надає йому більшу рухливість [6].

У деяких верлібрах простого типу наявні рими. Як відомо, постійність рими – ознака, що суперечить специфіці даної форми. Теоретик сучасного верлібру О.Жовтіс пише, що «епізодичне застосування рими, як і метру, системі цій не протипоказане, але передбаченість наскрізних для цілого твору кінцевих співзвуч уже робить вірш регулярним (хоч і не робить його метричним)» [3]. До цього міркування вартоприслухатись.  У тих випадках, коли римування набирає регулярного характеру, вільний вірш трансформується в інші некласичні розміри.

У 30-ті роки активність верлібру дещо спадає. Високої майстерності у створенні верлібрів досягає у цей час В. Бобинський, хто розмовну інтонацію підтримує завдяки ритмічним перенесенням (enjambement). Поява enjambement – прикмета усвідомлення важливої структурної ролі рядка у верлібрі, що характерно для високого рівня розвитку цієї форми. Водночас у 30-ті роки простежується тенденція до «проїзації» верлібру; послаблюються його неметричні (інтонаційно-синтаксичні) елементи.  У 40-50-ті роки рух верлібру практично завмирає; дослідники називають лише кілька випадків його використання [4].

Вільний вірш – улюблена форма поетів діаспори США і Канади. Існує думка, що у верлібровому репертуарі цих поетів панують нерегулярні, орієнтовані на зразки сучасного американського вільного вірша форма. Однак це не зовсім так. У багатьох випадках використовується той тип віршової структури, яку описав В.Баєвський, тобто вірш «з нерівними рядками «вольний» і без рим»; відсутність рим – найбільш усталена її ознака. Що ж до внутрірядкового ритму, то тут явно перевалює принцип певної урегульованості.

Отак, за спостереженням С. Руссової, загалом сучасні поети діаспори з західних країн надають пальму першості саме верлібровій формі, як правило, реалізованій у  жанрі афористичної мініатюри, часто зорієнтованій на східні зразки – хоку, танка тощо [6].

Нарешті, слід зазначити, що й молоде покоління українських поетів кінця 80-х років також не байдужі до верлібру і, подібно до поетів-діаспорців, частіш за все обирають форми з вигадливим строфічним членуванням (нетотожні  строфи) або імпресіоністичні мініатюри, певно тому, що, як пише С. Руссова, «сучасні поети надають перевагу не епічності, медитавності, а моторній зміні образів, що нагадує зміну кадрів у кінофільмі, або у відеокліпі».