86.Тирания Медичи во Флоренции.Савонарола.

Найхарактерніщшею тиранія була в Флоренції. В 1434 г. Після тривалої боротьби кількох багатих родин фактичним правителем цього міст-держави став став банкір Козімо Медичі (до 1468 г.). За нього ще зберігалася видимість республіканських форм правління, але усе управління фактично зосереджувалося в нього. Козымо Медичы та його наступники Пьеро іЛоренцо бли прихильниками банкірів та власників мануфактур, в той же час вони висували гасла захисту. Популярність Медичі приобрели також дадала широка будівнича програма, яка давала роботу простому народу. Найбільшої могутності тиранія Медичі досягла при Лорепцо Пишному (1469 — 1492), голова найбагатшого банкірського дому Флоренції, мав контори в усіх великих міста талії та Європи. Формально Флоренція залишалася республікою, але всі керівні функції зосередилися Раді, яка повністю підкорялася Лоренцо. За його наказом були придушені повстання в підвладних Флоренції містах: в Вольтерре в 1472, де народні маси під керівництвом бідняка Микеле Мео захопили владу, і в Прато в 1470 г.

Після невдалого замаху на Лоренцо в 1478 його влада ще бульше посилилася. Був приянятий закон згідно з якого замах на життя та власність Лоренцо називалося «образою величност» і жорстоко наказувалося. Але хоч ззовні Флоренція і казалося могутньо, але в середені ховалися глибокі протиріччя, які підтачували економіку держави.

Політика Медичі не дивлячись на демагогічні загравання з народом вела до масового незадоволення населення. Його висловив голова домініканського монастиря св. Марка у Флоренції Джироламо Савонарола. Його програма була направлена на политичне і релігійне оновлення Італії: він виступав проти світської влади церкви, критикувал папство, осуждал багатство і лихварство.

Виступи Савонаролы, хоч сам він був противником народного повстання, сприяли виступу народних мас. В 1494 г., під час вторгнення французських війск в Італію, коли вони підійшли до Флоренції, син Лоренцо — Пьеро Медичі в результаті повстання був виганий з міста і там утворилася республіка на чолі з Савонаролою. Савонарола, який висловлював інтереси малих торгово-ремісничих прошарків Флоренції, провів ряд реформ, які мали неоднозначне значення.

Відміна обвязкових займів, заборона лихварства, организація ломбарда, введення прогресивного податку на нерухоме майно (децима), який наніс удару по патриціанським родинам, виглядали як заходи, що проводилися в інтересах народу; в той же час на чолі республіки була поставлена Велика рада, яка скаладлася з найзаможніших громадян. Цей компроміс незадовольнив багатих і не влаштовував бідних. Крім того, фанатичний аскетизм Савонароли, який під лозунгом боротьби с «суєтой» закликав палити картини, музикальні інструменти, книги, став незадоволення флорентійців. Авторитет Савонароли почав падати. Цим скористалася папська курія і партія в Флоренції, яка її підтримувала. В 1498 Савонаролу схопили, осудили і спалили як єретика.

87.Утворення Візантійської імперії та особливості її соціально-політичного розвітку у іv – V ст.

Візантія що оформилася як самостійна держава в IV в. в результаті розділення Римської імперії на Східну і Західну (395 р.), перевершувала Західну по рівню розвитку ремесла і торгівлі, багатству своїх міст, рівню духовної культури. Із занепадом Риму, з переміщенням центру економічного і культурного життя імперії на схід сюди перемістився і політичної центр Римської держави. У ранній період до складу Візантійської імперії входили Балканський півострів, Мала Азія, Сірія, Палестина, Єгипет, Киренаїка, частина Месопотамії і Вірменії, острови Кріт і Кіпр, ряд опорних пунктів в Криму (Херсонес) і на Кавказі (у Грузії), деякі райони Аравії, а з V в. — Іллірік і Далмация.

Імператор в руках якого зосереджувалася широка законодавча і виконавча влада, був оточений поклонінням і східною розкішшю. Влада імператора була обмежена такими установами, як сенат, державна рада (консистерій) і організації вільних громадян міст (діми). Діми були політичними організаціями вільних громадян візантійських міст, вони виконували господарські, політичні і військові функції. У Візантії були особливо стійкі традиції пізньої Римської імперії. Центральне управління зосереджувалося в імператорському палаці і ділилося на ряд відомств, на чолі яких стояли вищі чиновники, що призначаються імператором. У IV—V ст.. у армії відбулися істотні зміни. Все частіше починає практикуватися заміна постачання рекрутів землевласниками сплатою грошових внесків. Все більшу роль в армії грають найманці з варварських племен. Але на відміну від Західної Римської імперії, де армія була сильно варварізована, у Візантії значну частину армії і особливо флоту складали ще контингенти, набрані з місцевого вільного населення.

У соціально-політичному житті візантійського суспільства велику роль грала християнська церква, в IV в. що стала союзником і опорою держави. І у сфері церковної організації, і у області церковного догматизму вже в цей період намічаються відмінності між західною і східною церквами. Східна церква постійно змагається із західною в боротьбі за верховенство у всьому християнському світі.

Вже в ранній Візантії в основному складається складна і розгалужена церковна ієрархія. Церкві належали численні земельні володіння, що обробляються рабами, колонами, дрібними орендарями, а в містах — ергастерії і лавки. Церква одержувала ряд привілеїв: духівництво звільнялося від сплати податків і повинностей (за винятком поземельного податку); єпископи і інші вищі духовні сановники мали право суду над всіма кліриками.

Народжуються єретичні учення. Аріанці втрачають своїх поклонників.У 30—40-х роках V в. у Сірії виникло нове єретичне учення — несторіанство. Несторіанці критикували догмат про триєдиність бога і бачили в Христу тільки людину, на яку тимчасово зглянувся божественний розум. У 431 р. на уселенському соборі в Ефесі (Мала Азія) несторіанство було оголошено єрессю і піддано суворим гонінням. Велике розповсюдження в ранній Візантії одержало монофізітство. У 451 р. на Халкідонському церковному соборі монофізіти були засуджені як єретики.