83.Повстання дольчіно

Тяжке становище селянства часто приводило до поширення в його середі рухів протесту, який часто приймав форму єресей. Так, близько 1260 р. була заснована секта апостольських братів колишнім селянином Пармскої оласті Сегарелді. Недивлячись на заборони папи та переслідування інквізиції секта поширилася майже по всій Італії. Спочатку секта мало відрізнялас від інших сучасних єресей, але вже з кінця 13 ст. в ній посилюються селянсько-плебейські настрої. Особливо помітними вони становляться після страти в 1300 г. Сегареллі, коли секту очолив лідер радикальнонастроєних апостоликів гірних районівПівн. Італії Дольчино.

Секта осуждала власність і проповідувала бідність, дотримувалася урівнювальних ідей. Дольчіно пророкувався загибель папи, кардиналів, священників і монахів та призначав конкретні строки наступу „тисячирічногоцарства Божого на землі”. Майбутню загибель папства Дольчіно повязував з сицілійсьим королем Фріріхом Арагонським, в чому проявлялися його монархічні ілюзії.

Напочатку 1304 г. Дольчіно зі свої спільниками зявляється в передгіррях Пьемонта (Півн-Зх. Італія). Селянство Пьемонта переживало тройний гніт — світських сеньорів, церкви та міст. Поява Дольчіно ще більше загострила ситуацію В березні 1305 військо феодалів було роито апостоиками. Але годом вони були вимушені відійти в гори, де їх блокували. Одного разу рештки апостоликів прорвалися на гору Цебелло, е звели укріплення. Очоливший противніків верчельський єпископ спочатку не міг здобути перемогу. І наказав виселити селян з навколишніх сіл, які постачали повстанців харчами. Восени 1306 г. Папа проголосив хрестовий похід проти повсталих. В берені 1307 відбулася вирішальна битва коли повстанців вщент розбили. Дольчіно схопили і стратили.

88.Правління імператора Юстиніана, його внутрішня та зовнішня політика.

Правління імператора Юстініана (527—565). Внутрішня політика Юстініана була направлена до посилення централізації держави і зміцнення економіки імперії, на активізацію торгівлі і пошуки нових торгових шляхів. Великим успіхом візантійців було розкриття секрету виробництва шовку, таємниці якого століттями оберігалися в Китаї. У своїй аграрній політиці Юстініан протегував зростанню крупного церковного землеволодіння і в той же час підтримував середні шари землевласників. Він політику обмеження влади старої сенаторської аристократії.

У правління Юстініана була проведена реформа римського права, створене Зведення цивільного права. Він складався спочатку з трьох частин: Кодекс Юстініана; Дигести; Інституції. Закони, видані самим Юстініаном з 534 по 565 р., склали згодом четверту частину і одержали назву Новели ( тобто Нові закони). Закони Юстініана закріпили тенденції до фактичної ліквідації правових відмінностей між римськими громадянами і скореними народами.

У 532 р. спалахнуло повстання Ніка, яке було пов'язано з боротьбою так званих циркових партій Константинополя. Повстання почалися з виступу в іподромі опозиційної партії прасинів. До ним приєдналася і частина венетов; низи обох партій об'єдналися і зажадали скорочення податків і відставки найбільш ненависних чиновників. Юстініан вирішив бігти із столиці, але імператриця Феодора зажадала негайно напасти на повсталих. Урядові війська, очолювані полководцями Велісарієм і Мундом, напали на народ, що зібрався в цирку, і учинили різанину.

У своїй зовнішній політиці на Заході Юстініан керувався перш за все ідеєю відновлення Римської імперії. Першим в 534 р. пала держава вандалів в Північній Африці. Потім послідувало завоювання королівства остготов в Італії. Висадившись влітку 535 р. в Сіцілії, Велісарій швидко захопив цей острів, переправився до Південної Італії і почав успішне просування в глиб країни. Велісарій в 536 р. оволодів Римом. Але реставраторська політика Юстініана і свавілля завойовників викликали широкий народний рух, який очолив остготській король Тотіла. Він отримав блискучі перемоги над візантійськими військами. У 546 р. він узяв Рим, незабаром відвоював у візантійців велику частину Італії, а також Сіцілію, Сардінію і корсіку. У 552 р. до Італії з величезною армією прибув наступник Велісарія полководець Нарсес. У червні 552 в битві у містечка Тагина армія Тотіли зазнала жорстокої поразки, а сам Тотіла загинув. Проте остготи продовжували наполегливий опір, і лише до 555 р. Італія була повністю завойована візантійцями. Одночасно із завоюванням Італії Юстініан почав війну з вестготами в Іспанії, де йому вдалося захопити ряд опорних пунктів в південно-східній частині Піренейського півострова. Війна з Іраном тривала з перервами до 562 р. За мирним договором Лазіка залишилася за Візантією, Сванетія і інші області Грузії — за Іраном. Візантія зобов'язалася платити Ірану щорічну дань, але не допустила персів до побережжя Середземного і Чорного морів. Невдалими для Юстініана були і війни на північних межах імперії. Майже щорічно через нападали на територію Візантії слов'яни, авари, гуни, протоболгари, герули, гепіди і інші варварські племена і народи.