63. Повстання в Парижі під керівництвом Етьєна Марселя.

У зв'язку з тим, що король потрапив у полон, управління коро­лівством тимчасово перейшло до дофіна Карла (Шарля) та його феодальних радників. Становище уряду було дуже важким. Гро­шей у скарбниці не було. Військові сили були дезорганізовані. Англійці загрожували наступом на Париж. У центральному управлінні панувало хабарництво, крадіжки, безладдя. Дофін змушений був восени 1356 р. скликати Генеральні штати. Генеральні штати 1356р. мали незвичайний характер. Вони були дуже чис­ленні, причому з 800 чоловік половина депутатів належала до третього стану, що виявився найбільш активним і піддав політику уряду гострій критиці. Опозицію очолювали демократично на­строєний ланський єпископ Лекок і старшина паризького цеху сукнарів Етьєн Марсель. Генеральні штати зажадали від дофіна зміщення багатьох вищих чиновників, зменшення витрат на двір і надання Генеральним штатам не лише права призначення подат­ків, а й збирання їх та витрачання. Генеральні штати вимагали також регулярного скликання їх у майбутньому (тричі на рік). Щодо війни, то Генеральні штати висловилися за її продовження, вимагаючи, щоб мир з противником було укладено лише з їхнього відома. Усі ці вимоги Генеральних штатів були оформлені у ви­гляді закону під назвою Великого березневого ордонансу 1357 р. (дофін підписав його 3 березня 1357 р.).Придворні феодали, обурені свавіллям третього стану, наполя­гали на репресіях щодо Етьєна Марселя та інших лідерів руху. Дофін схильний був не виконувати підписаного ним же березнево­го ордонансу. Тоді в Парижі 22 лютого 1358 р. вибухнуло повстан­ня, підготовлене прихильниками Марселя. Паризькі ремісники і під­майстри в кількості до 3 тис. чоловік зібрались на Королівській площі і вдерлися в королівський палац. Двох з головних радників дофіна було вбито. Марсель після цього сам став «головним рад­ником» дофіна. Але дофін, для якого опіка Марселя була обтяж­ливою, зумів незабаром втекти з Парижа. Він вибрав резиденцією м. Комп'єн (на р. Уазі, на південний схід від Парижа) і тут почав об'єднувати навколо себе феодалів і найбільш поміркованих депу­татів від третього стану Генеральних штатів. У той же час навесні 1358 р. у районі на північ від Парижа підготовлялось велике се­лянське повстання, яке дістало назву Жакерія.

64. Становище французького селянства в XIV ст. Жакерія.

Жакерія. Раніше вже йшлося про те, що незадоволення селян виявилось у Франції ще в середині XIII ст. Окремі місцеві висту­пи селян-кріпаків зареєстровано десятками в хроніках другої по­ловини XIII — першої половини XIV ст. Основною причиною широкого селянського руху був розклад феодальної системи, перехід від старих, феодально-кріпос­ницьких форм експлуатації до нових, гнучкіших, заснованих на товарно - грошових відносинах, які виявились для маси селянства ще тяжчими.

Звільнення селян-сервів від особистої кріпосної залежності і перетворення їх на «нових віланів» посилено тривало у Франції у другій половині XIII і на початку XIV ст. У 1315 р. король Людовік X видав указ про звільнення селян за викуп у своїх королів­ських помістях. Король висловлював у ньому надію, що його приклад наслідують й інші землевласники. Звільнення сервів тривало щодалі ширше. Нових «вільних віланів», як почали називати ко­лишніх сервів, що викупились на свободу, ставало дедалі більше у французькому селі. «Старі вілани», які близько стояли до сервів, також викупали свої повинності. Ті й другі перетворювалися на спадкових держателів землі за певні грошові оброки (чинші). Проте «звільнення» лягло важким тягарем на плечі французького селянства. Високі викупні платежі відразу кидали «звільненого» селянина до рук лихварів. Одночасно сеньйори, як і раніше, збе­рігали над селянами сеньйоріальний суд, а також продовжували стягати ряд натуральних поборів, включаючи невелику панщину. Все це гальмувало розвиток селянського господарства, затримува­ло перетворення селянина на самостійного вільного дрібного товаровиробника.

У 1349 р. Францію спіткала чума («чорна смерть», яка завдала значних збитків північнофранцузькому селу. Нарешті, Столітня війна з викликаними нею великими державними податками і безконечними спустошеннями сіл як чужими — англійськими, так і своїми — французькими феодалами вкрай виснажила французьке село. Особливо великих збитків завдавали селянам так звані бриганди — мародерські військові загони, що не визнавали над собою ніякої влади. Вони безкарно грабували французькі села, віднімали у селян продовольство, майно, худобу, від чого господарства селян занепадали, а самим їм доводилося переховуватися від грабіжників по лісах. Місцеві сеньйори не подавали селянам ніякої допо­моги у боротьбі проти бриганд. Навпаки, серед сеньйорів були такі, що таємно потурали «капітанам» бриганд, дістаючи частину награ­бованої здобичі.

Повстання 1358 р. почалося в окрузі Бовезі (округ з центром Нове) і охопило потім великий район у басейні рік Сени, Мар­ин і Уази. Повстали селяни Іль-де-Франсу, Пікардії і Шампані. Найбільшого розмаху рух досяг у перші 10 днів червня 1358 р. Селяни («жаки», як їх зневажливо називали дворяни) були до краю роздратовані щодо феодалів. їх гаслом було: «Знищити всіх знатних людей до останнього». Вони були переконані, що король стоїть за них, і на своїх прапорах зображали лілії — емблему королівського герба. Очолив повсталих селянин Гільйом Каль, уродженець одного з сіл округу Бовезі, що добре знав військову справу. На сторону селян перейшли деякі невеликі міста Північно-Східної Франції, але їх було порівняно мало. До повсталих приєдналося, наприклад, місто Бове і держалося союзу з ними досить міцно. З інших міст «жаків» підтримували Санлі, Мо, Руан. З Парижа на допомогу «жакам» вийшов загін Жана Вайана, старшини цеху монетчиків, друга й однодумця Етьена Марселя. Але Ам'єн, Комп'єн та інші більші міста відмовлялися підтримати «жаків». Характерною була позиція самого паризького купецького старшини Етьєна Марселя. На словах Марсель палко'співчував повсталим селянам. З його наказу до «жаків» вирушив загін пари­жан під командуванням Жана Вайана. Та водночас Етьєн Марсель явно недооцінював важливості селянського повстання. Допомога його «жакам» була зовсім недостатньою. Свій план боротьби з до­фіном Етьєн Марсель будував не на союзі з повсталими селянами, а головним чином на союзі з найбільшим феодалом Франції — • наваррським королем Карлом Злим_Цей феодал також був на­щадком Капетінгів і також претендував на французьку корону. Крім пограничного з Іспанією Наваррського королівства, Карл Злий мав багато помість у Нормандії. Перебуваючи у момент по­встання по сусідству з «жаками», Карл_Баваррський не залишив­ся до нього байдужим. Він напав на повсталих селян поблизу м. Клермон в долині р. Уази. Але врахувавши ту обставину, що «жаків» було дуже багато, підступний принц не наважився на бит­ву, а вдався до хитрощів. Карл викликав до себе ніби для пере­говорів Гільйома Каля і віроломно арештував його, а потім стра­тив, надівши йому на голову розпечену корону. Після цього в Пів­нічній Франції почалась кривава розправа феодалів над селянами. До 20 тис. селян було перебито загонами самого Карла Злого, а також загонами інших феодалів. Селян вбивали не тільки фран­цузькі, а й англійські феодали, які поспішали допомогти в критич­ний момент своїм собратам по класу навіть в умовах війни з ними. Так повстання «жаків» було потоплене в крові. Недостатня організованість, довірливість селян до своїх ворогів — феодалів, відсутність у них скільки-небудь чіткої і ясної програми — такі основні причини поразки Жакерії. Поразка Жакерії, як і інших селянських повстань середньовіччя, була зумовлена відсутністю у селян надійного союзника в місті, а без такого союзника жодне селянське повстання не може перемогти. Політика Етьєна Марселя була класово обмеженою і недалекоглядною у селянському питан­ні. Та Марсель сам незабаром поплатився за свою політичну помилку. Налякані селянським рухом, феодали згуртувались навколо дофіна, його агенти посилили свою діяльність у Парижі. Тимчасом і в самому Парижі наростало незадоволення. Скориставшись з цього, партія дофіна зуміла організувати проти лідера опозиції ворожий рух у столиці. В одній з сутичок із своїми противниками вночі проти 1 серпня 1358 р. Етьєн Марсель був вбитий.