3. Джерела з історії середніх віків 11-15ст.

Медієвісти використовують акти дипломатики — публічні й приватні. До перших відносять грамоти й дип­ломи королів, суверенних феодалів, міських комун та сеньйорій, а також князів церкви — римських пап, пра­вославних патріархів, єпископів, документи, що виходили з папської канцелярії, називалися буллами (пап­ські звернення, постанови чи розпорядження), бреве (пап­ські послання), енцикліками (папські заяви чи циркуляри до єпископів, духовенства та віруючих). "Апостольські послання" називали буллами тому, що їх скріплювали у папській канцелярії свинцеви­ми печатками — буллами. У Візантії жалувані грамоти імператора з золотою печаткою називалися хрисовулами — "золотопечатковим Словом". До приватних актів належать документи, складені нотаріями — особами, які мали спе­ціальну юридичну освіту. Ними оформлялися купівля-продаж майна, боргові зобов'язання, орендні від­носини, комерційні угоди, дарування, тощо. Но­таріальні акти дійшли, здебільшого, в копіях чи стислих записах у складі капітуляріїв. З кінця XIV ст. дорогі нотаріальні акти почали замі­нювати приватними записами, що не мали юридичної сили. Компанії та банки для обліку капіталообігу заводили спеціальні бухгалтерські книги. Своєрідними путівниками у комерційному житті стали спеціальні посібники з організації торгівлі. Найпоширені­шим із них був "Практикум торгівлі"флорентійця Фран-ческо Балдуччі Пеголотті (перша половина XIV ст.). Важливим джерелом з історії господарства є земельні описи та кадастри (переписи податного населення), зокрема, англійська "Книга Страшного Су­ду" (1086 р.).— це матеріали загального позе­мельного перепису королівства, покликаного визначити потенційні можливості поповнення державної скарбниці за рахунок податків з населення. "Сотенні сувої" — описи земельних володінь Англії наприкінці XIII ст. Земельні описи дійшли також і від Візантії, де вони називалися практиками. Доба XI—XV ст. багата на різноманітні юридичні пам'ятки, незамінні для вивчення соціально-економічної історії. Тоді ж на базі дого­ворів міст з сеньйорами, місцевих звичаїв та запозичених норм римського права склалося міське право, відображе­не в міських хартіях і статутах. Існували окре­мо статути цехів, торгових гільдій, університетів, чернечі устави. Першим європейським цеховим статутом була візантійська "Книга єпарха"(X ст.), покликана забезпечи­ти урядове регламентування діяльності торговельно-реміс­ничих колегій. Цехові статути західноєвропейських міст оформляли створення і функціонування само­стійної цехової общини. До таких джерел належать, зок­рема, "Книга ремесел міста Парижа" (XIII ст.), численні цехові статути німецьких міст.

У XIII—XV ст. складалися записи феодального звичає­вого права, зокрема, французькі кутюми, німецькі зерца-ла, іспанські фуерос. Вони проливають світло на особли­вості феодальної власності, структуру панівного класу, місцеві особливості системи адміністрації та судочинства. (Кутюми Бовезі"(кінець XIII ст.), "Саксонське зерцало" (початок XIII ст.) тощо.)

У 13-15ст.розвивалося також королівське зако­нодавство: у Франції та Англії — ордонанси, у Священній Римській імперії — привілеї, патенти та мандати. Імпера­торські закони у Візантії називалися новелами, в XI— XV ст. їх найчастіше видавали у вигляді жалуваних грамот.У період формування станової монархії з'явилися нові документи: в Англії — парламентські акти і статути, у Фран­ції — протоколи засідань Генеральних та провінційних штатів, у Священній Римській імперії — акти імперських зборів, в Іспанії — ухвали кастільських та арагонських кортесів тощо.Цінним джерелом є акти спеціальних судових комісій (інквізиції то­що)

У XI—XV ст. збільшилася кількість трактатів: візантійський агрономічний трактат "Геопоніка" (X ст.),трактат візантійського імпе­ратора Константина VII Багрянородного "Про управління імперією" (X ст.) та ін. Серед наративних джерел XI—XV ст. — аннали, хроніки та історії. У XII—XV ст. аннали витіс­няються хронікамиРяд хронік було присвячено Хрестовим походам. твір учасника четвертого Хрестового походу, фран­цузького маршала Жоффруа Віллардуена "Взяття Конс­тантинополя". Починаючи з XIII ст. в Англії, Франції, Іспанії складаються зведені хроніки, історії країни в цілому, а в Італії та Німеччині — хроніки окремих областей та міст ("Діяння римлян" чи "Вся історія Фран­ції", "Саксонська універсальна хроніка" та ін.). У країнах Європи в XIII ст. з'являється мемуаристика (Філіпп де Комнін) — гуманістична історіографія зі спробами науко­вої критики джерела.Риторичні твори, екфраси (описи) візантійських міст та енкомії імператорам та іншим політичним і церковним діячам.Церковні джерела. Це акти церковних соборів, папські та патріарші послання і пос­танови.

Літературні пам'ятки: рицар­ський роман, поезія трубадурів,міннезінгерів .