70. Виникнення англійського парламенту. Особливості формування станової монархії в Англії.

Іоанн Безземельний, підпи­суючи Велику хартію вільностей, не збирався насправді виконува ти її. Його підтримав і папа Інокентій 3, який звільнив короля від обов'язку додержувати клятви. Іоанн почав готуватися до нової війни з баронами, яка незабаром і вибухнула. У самий розпал

воєнних дій король помер, його наступник, малолітній син Генріх 3 (1216— 1272), довгий час був іграшкою в руках баронської олігархії. Та навіть після того, як він став повнолітнім, мало що змінилося в управлінні країною. Навесні 1258 р. король поставив вимогу баронам і рицарям, незважаючи напоганий врожай попереднього року і голод в країні, сплатити третю частину, своїх доходів принцу Едмунду (молодшому синові короля) для завоювання сіцілійської корони. У відповідь на вимогу короля барони з'явились озброєними і в супроводі багатьох рицарів у па­лац і зажадали усунення з керівних посад усіх «французів» і призначення особливої комісії для проведення «реформи в королівстві». Баронський «шалений парламент», що зібрався незабаром м і ,Оксфорді, виробив особливу конституцію («Оксфордські провізії» ), яка ставила короля під постійний контроль баронів.

Спочатку барони діяли у згоді з рицарями. Та незабаром рица­рі побачили, що барони намагаються захопити владу виключно для себе , обмежуючись щодо рицарів непевними обіцянками. Рицарі заявили протест. Їхні вимоги були виражені в іншому документі,

відомому під назвою «Вестмінстерські провізії». «Вестмінстерські провізії» регулювали відносини рицарів з їхніми сеньйорами — баронами, а також містили ряд пропозицій про запобігання зловживанням королівських шерифів, есчиторів і суддів. Особливо пишними виявилися найдрібніші рицарі (в Англії їх називали бакалаврами»).

До руху приєднались, крім того, городяни і подекуди селяни, частково фрігольдери, частково вілани. Баронська партія поділилась. Більшість баронів, налякана активністю демократичних елементів, особливо селянським рухом, швидко перейшла на бік короля. Але частина великих феодалів на чолі з Сімоном де Монфором продовжувала боротьбу з королем, уклавши союз з рицарями і містами.

Навесні 1264 р. Сімон де Монфор розбив баронів, прихильників короля, у битві під Люсьєном і захопив у полон Гедріха III та його старшого сина принца Едуарда. На якийсь час Сімон де

Монфор_ став диктатором. Англії. На початку 1265 р. він скликав парламент у розширеному складі: крім баронів і єпископів, на нього були запрошені представники рицарства (по два чоловіка від графства) і міст (по два від кожного міста). Таким чином, в Англії вперше було скликано парламент у складі всіх трьох станів — на зразок французьких Генеральних штатів.

Сімону де Монфору не вдалося надовго залишитися при вла­ді. Дедалі більше баронів переходило до ворожого табору. принц Едуард зумів втекти_з_полону і став головним організатором королівських сил". У серпні 1265 р. Монфор у битві під Івшемом зазнав поразки і був вбитий. Його прихильників було репресовано. Пар­ламент знов став збиратись у складі тільки великих феодалів.

Правління Едуарда І. «Зразковий парламент». Едуард І (1272— 1307) був досить енергійним королем, який здобув великий досвід із «смути» 50—60-х років. Феодали, налякані рухом середніх і ниж­чих класів під час баронської війни 1258—1265 рр., тісніше згурту­валися навколо королівського трону. Щоб зміцнити ще більше свої позиції, Едуард І розпочав ряд завойовницьких воєн. Він завою­вав Уельс (1282) * і вів тривалу війну з Шотландією. Війна з Шот­ландією була дуже важкою. Не маючи досить ресурсів для про­довження війни, король опинився в дуже скрутному становищі. Бажаючи запобігти новим виступам опозиції і добитися необхід­них засобів, Едуард у 1295 р. сам скликав загальностановий пар­ламент (оскільки склад цього парламенту став зразком для ана­логічних зборів у майбутньому, його пізніше назвали «зразко­вим») . Парламент був скликаний у тому самому складі, в якому збирався парламент Монфора в 1265 р. У ньому були представле­ні лорди — світські й духовні, рицарі і городяни. Відтоді парла­мент Англії збирався вже систематично, здобувши незабаром, у 1297 р., право затверджувати податки.

Розвиток парламенту в XIV ст. Особливо часто (майже щоро­ку) парламент скликався в середині XIV ст. за короля Едуарда III (1327—1377). Столітня війна з Францією, що почалася, потребу­вала багато грошей. Маючи в них потребу, король щоразу пови­нен був звертатись до парламенту, прохаючи в нього «субсидій» або «допомоги». В XIV ст. в основному оформились і права англій­ського парламенту. Крім права затверджувати податки парла­мент став також вищим судом у політичних справах, зокрема службових злочинах, що їх чинили королівські міністри. 31343 р) парламент поділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалась із духовних лордів, архієпископів, єпи­скопів, абатів найбільших монастирів і світських лордів — баронів. Нижча палата, так звана палата громад, складалась із рицарів, які представляли графства, і з городян.