Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Средние_века_-_Шпори.doc
Скачиваний:
53
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
575.49 Кб
Скачать

67. Нормандське завоювання та його вплив на розвиток феодалізму в Англії.

Величезною подією в історії середньовічної Англії XI ст. було за­воювання її французько-нормандськими феодалами на чолі з Вільгельмом, герцогом Нормандським, який дістав за це прізвисько Завойовника. Перепливши Ла-Манш 28 вересня 1066 р., Вільгельм вторгся на територію Англії з великим військом рицарів кількістю близько 15 тисяч чоловік. В його війську були не тільки нормандці, а й рицарі інших областей Франції, які шукали помість і кріпаків. Англійський король Гарольд, який виступив проти Віль­гельма, не міг зупинити наступу нормандців. У битві поблизу м. Гастінгс 14 жовтня 1066 р. англосаксонські війська, що скла­дались частково з рицарів, частково з пішого селянського ополчен­ня, зазнали повної поразки. Гарольда було вбито. Після цього Вільгельм пішов обхідним шляхом на Лондон, захопивши Дущі, Кентербері, Саутворк. Північніше Лондона його війська перейшли р. Темзу. Лондон був відрізаний від півночі Імусив здатися.

Вільгельм вступив у Лондон, де його було проголошено 24 груд­ня 1066 р. королем Англії під ім'ям Вільгельма І (Вільяма І). Під час коронації він поклявся додержувати «добрих законів короля Едуарда», підкреслюючи тим, що він є його законним наступником. Тим, хто відмовлявся визнавати нового короля, загрожувала конфіскація земель і вигнання з Англії. Проте влада Вільгельма І була остаточно закріплена тільки після того, як він жорстоко придушив два повстання, спрямовані проти нормандського панування на півночі Англії (у 1068 і 1071_ рр.).

В результаті завоювання країни і придушення повстань більша частина старих англосаксонських феодалів втратила свої володін­ня, їх місце посіли нові, французько-нормандські пришельці. Ціл­ком було також замінейо єпископат англійської церкви. Місце колишніх англосаксонських єпископів зайняли єпископи-французи. Величезну кількість земель — майже всі ліси і близько 1/7 всіх оброблюваних земель — Вільгельм взяв собі. Характерно, що, розподіляючи землі новим баронам, Вільгельм уникав концентрації_ба-ронських володінь в одному місці. Найбільші барони мали десятки і сотні помість, але ці помістя були звичайно розкидані у багатьох графствах.

Зміни в особовому складі класу феодалів мали для Англії по­двійне значення.:

1) феодали були зобов’язані своїми землеволодіннями королю, і тому їх васальні відносини ставали міцнішими. За свої володіння феодали повинні були відбувати військову службу і сплачувати податки. Вільгельм вимагав, щоб йому присягали не тільки його васали, а й васали його васалів. Військова – феодальна система набрала централізованого характеру.

2) Дальший розвиток і посилення феодально – кріпосницьких відносин.

1086 р. – перепис населення.

68. Англія у XII ст. Реформи Генріха II та їх характер.

Сини Вільгельма І Завойовника продовжували зміцнювати королівську владу. Особливо важливим щодо цього було царювання молодшого сина Вільгельма І — Генріха І (1100—1135). За Генріха І було посилено королівський суд, який перетворився на регулярно діючу судову палату із фахівцями-суддями. Час від часу королівські судді роз'їжджали по країні і чинили суд в окремих графствах (так звані роз'їзні суди). Судова палата дістала назву «Суду королівської лави». За Генріха І оформилось також фінансове відомство. Вища фінансова палата називалася «Палатою шахової дошки» (столи в ній було вкрито картатим сукном, що нагадувало шахівницю). На цих столах рахували гроші.

Після смерті Генріха І, який не залишив чоловічого потомства, в Англії почалась тривала усобиця. Престол перейшов до його племінника Стефана Блуаського (батько його був графом Блуа у Франції). Але на престол претендувала також дочка Генріха І — Матільда, яка була спочатку одружена з німецьким імператором Генріхом V, а потім (вдруге) вийшла заміж за французького англійського графа Жофруа Плантагенета. Боротьба між Стефаном і Матільдою тривала близько 20 років. Англійські феодали поділились під час усобної війни на два табори і, користуючись ослабленням центральної влади, розоряли країну своїми грабежами.

В Англії панувала цілковита анархія. Тільки в 1154 р. усобиця припинилась. Престол перейшов до сина Матільди Генріха II Плантагенета.

За Генріха II (1154—1189) Англійське королівство надзвичайно розширило свої кордони. До володінь Генріха II входили, крім Англії і Нормандії, його спад­кові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Як посаг королеви Елеонори він одержав герцогство Аквітанське. При ньому ж почалось завоювання Англією Ірландії

Головною судовою реформою Генріха II було встановлення так званого суду присяжних. Кожному рицареві, городянину і віль­ному селянину король надав право звертатися до королівського суду, обминаючи феодальний, баронський суд. Королівські роз'їзні судді, розглядаючи справи на місцях, залучали до розслідування особливих «присяжних» — представників місцевого рицарства і за­можних фрігольдерів (як правило, в кількості 12 чоловік). Пока­занням цих свідків, які присягалися в істинності своїх свідчень, віддавалась перевага перед старими формами судового розгляду, який практикувався ще у феодальних судах, коли винність обви­нувачуваного встановлювалась за допомогою катувань вогнем, роз­печеним залізом, водою та ін., або шляхом судового поєдинку. По­силення діяльності королівських судів само по собі було важли­вою статтею королівських доходів. Але важлива була політична сторона реформи. Завдяки їй Генріх II привертав на свій бік дріб­них рицарів, селян і так званих вільних держателів, або фріголь­дерів, яких залишилось незакріпаченими ще чимало в Англії, а та­кож городян. Усі ці прошарки королівський суд певною мірою захищав від сваволі великих феодалів. Проте величезна більшість селянства країни — кріпосні вілани — була залишена на волю па­нів— лордів, які самі чинили над ними суд і розправу (за винят­ком кримінальних справ, які підлягали королівському суду). Коро­лівський суд не приймав від віланів ніяких земельних та інших майнових позовів як від кріпаків, вважаючи їх юридично неповно­правними.

Щитові гроші. Генріх II зробив спробу створити постійне вій­сько. Оскільки рицарська служба васалів обмежувалась певним числом днів на рік, що було незручно для ведення далеких воєн на континенті, Генріх II почав звільняти частину рицарів від військо­вої служби. Замість особистої служби такі рицарі повинні були сплачувати військовий, або щитовий, податок. На ці гроші король міг наймати рицарів, які погоджувались служити йому вже цілий рік. Запровадження щитових грошей мало важливі соціальні на­слідки. Завдяки їм англійське рицарство рано почало звільнятися від військово-феодальної служби і перетворюватись у мирних сільських хазяїв. Пізніше ця обставина відіграла велику роль у зближенні нижчого англійського дворянства з міською бур­жуазією.

Зіткнення з церквою. Генріх II намагався поставити англійську церкву в повну залежність від себе. Він вимагав, щоб вибори єпи­скопів і абатів проводились з його участю. Духівництво повинне було у кримінальних справах судитися королівським судом, як усі інші піддані. Архієпископи з папою могли зноситися тільки з відома короля.

Проте у проведенні церковної реформи Генріх II зустрів запек­лу опозицію глави англійської церкви, архієпископа Кентерберійського, Фоми Бекета. Підтриманий єпископатом, світськими баро­нами і папою, Фома Бекет не погоджувався втілювати в життя нові постанови, прийняті на вимогу короля на церковному соборі в м. Кларендон (1164 р.). Роздратований Генріх II вирішив по­збутися непокірного архієпископа і наказав двом своїм рицарям убити Бекета. Архієпископа було вбито ними під час богослужіння (1170). Проте результат необачного розпорядження був дуже несприятливий для короля. Барони використали смерть Фоми Бе­кета як привід до повстання проти Генріха II. Серед селянських мас, становище яких у XII ст. погіршало у зв'язку з остаточним мкріпаченням, Фома зажив слави «святого». В його виступах про-пі короля селяни вбачали протест проти міцніючого феодально-пюрократичного ладу. Папа загрожував королю відлученням від церкви, якщо він не очистить себе від обвинувачення в навмисно­му вбивстві Фоми Бекета і не припин.тть втручання у справи цер-КВИ. Генріх II був змушений піти на значні поступки. Він скасував кларендонські постанови. З'явившись (у наступному, 1171 р.) в і Кентербері, король публічно каявся біля гробниці вбитого архі-і пископа в тому, що він віддав необмірковане розпорядження, яке неправильно зрозуміли» як наказ про вбивство. Того самого року І енріх II почав завоювання Ірландії, маючи, між іншим, на увазі ичодити цим папі, бо завоювання Ірландії тягло за собою підлеглість папі незалежної ірландської церкви.

Останні роки царювання Генріха II пройшли знов у запеклій і оротьбі з баронською опозицією. Барони Англії вступили в союз феодалами континентальних володінь Плантагенетів. Вони під­бурили проти старого короля його власних синів. У 1189 р. було розкрито велику змову проти короля, в якій брали участь королева Елеонора і королівські принци, діти Генріха і Елеонори. В обстановці цієї феодальної смути Генріх II і помер.